Житомирський апеляційний суд
Справа №285/2455/14-ц Головуючий у 1-й інст. Коцюба О. М.
Категорія 41 Доповідач Шевчук А. М.
17 лютого 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді Шевчук А.М.,
суддів: Талько О.Б., Коломієць О.С.,
з участю секретаря судового засідання Баліцької Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі
цивільну справу №285/2455/14-ц за позовом Акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості
та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «УкрСиббанк», ОСОБА_1 про визнання зобов'язання за договором поруки припиненим
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «УкрСиббанк»
на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 11 лютого 2020 року, яке ухвалене під головуванням судді Коцюби О.М. у м. Новоград-Волинському,
У червні 2014 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (надалі - ПАТ «УкрСиббанк» або банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що за умовами договору про надання споживчого кредиту від 27 вересня 2007 року №11225176000 банк надав ОСОБА_1 (надалі - позичальник) кредитні кошти у розмірі 75 000 дол. США, а позичальник зобов'язався не пізніше 27 вересня 2018 року повернути кредит в іноземній валюті та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених договором. У разі порушення зобов'язання також до сплати належить пеня. Виконання зобов'язання забезпечено, зокрема, договором поруки від 27 вересня 2007 року №11225176000, за умовами якого поручитель ОСОБА_2 зобов'язалася відповідати перед банком за виконання позичальником усіх зобов'язань в повному обсязі. ОСОБА_1 своїх зобов'язань за основним договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим станом 29 квітня 2014 року утворилася заборгованість. У разі, якщо кредит наданий в іноземній валюті та кредитодавець просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК України. Також в силу положень статей 192, 533 ЦК України та статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операції з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, - стягнути грошову суму в іноземній валюті. Із урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, яка надійшла до суду 01 квітня 2015 року, ПАТ «УкрСиббанк» просило стягнути у солідарному порядку з відповідачів на свою користь кредитну заборгованість в сумі 37 457,48 дол. США та пеню в сумі 2 170,21 грн. (а.с.183-184 т.1).
У вересні 2014 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічну позовну заяву до ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 . Змінивши підстави зустрічного позову в червні 2019 року, ОСОБА_2 просила визнати зобов'язання, що виникло з договору поруки від 27 вересня 2007 року №11225176000, укладеного між нею та ПАТ «УкрСиббанк», таким, що припинило свою чинність (а.с.10-13 т.3). Зустрічні вимоги обґрунтовувала тим, що 27 вересня 2007 року уклала з банком договір поруки №11225176000, за умовами якого зобов'язалася солідарно та у повному обсязі відповідати перед банком за виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором від 27 вересня 2007 року №11225176000, згідно з яким останній отримав кредит у платне строкове користування в сумі 75 000 дол. США. Умовами договору поруки передбачено, що кредитор не має права змінювати умови договору без згоди поручителя, якщо обсяг відповідальності поручителя збільшується. Між банком і ОСОБА_1 22 липня 2009 року підписано додаткову угоду №1 до договору про надання споживчого кредиту, якою змінено графік погашення кредиту, збільшено розмір щомісячних платежів, оскільки змінено систему нарахування відсотків за договором із класичної, яка дозволяла позичальнику заощадити на оплаті відсотків за користування кредитом, на ануїтетну (569 дол.США щомісячно), за якою має місце значне перевищення процентної складової, а відповідно збільшено обсяг відповідальності поручителя. Оскільки своєї згоди на укладення додаткової угоди вона не надавала та про таку не повідомлялася, вважає поруку припиненою з часу укладення вказаної додаткової угоди у відповідності до частини першої ст.559 ЦК України.
Ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 22 вересня 2014 року, занесеною до журналу судового засідання, клопотання щодо долучення до матеріалів справи зустрічного позову задоволено (а.с.82 т.1). У такий спосіб суд першої інстанції фактично вимоги за зустрічним позовом об'єднав в одне провадження з первісним позовом. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
Ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 22 липня 2019 року прийнято зустрічну позову заяву ОСОБА_2 до ПАТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 про визнання припиненим зобов'язання за договором поруки, якою змінено підстави позову.
Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 11 лютого 2020 року відмовлено АТ «УкрСиббанк» в задоволенні первісного позову до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Зустрічний позов ОСОБА_2 до АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 про визнання зобов'язання за договором поруки припиненим задоволено. Визнано зобов'язання, що виникли за договором поруки від 27 вересня 2007 року №11225176000, укладеним між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , такими, що припинили свою дію. Вирішено питання судових витрат.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, АТ «УкрСиббанк» подало апеляційну скаргу. Посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким первісний позов банка про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на його користь кредитної заборгованості задовольнити у повному обсязі, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до нього та ОСОБА_1 про визнання зобов'язання за договором поруки припиненим відмовити, а також перерозподілити між сторонами судові витрати. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що обставина видачі банком ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 75 000 дол.США та виникнення заявленої до стягнення заборгованості повною мірою підтверджено письмовими доказами, які долучені до матеріалів справи та не спростовані відповідачами: випискою про рух коштів за кредитним договором в період кредитування ОСОБА_1 , яка відображає рух коштів в банку за умовами кредитного договору та з якої вбачається облік отримання позичальником кредитних коштів та облік погашення кредитної заборгованості (а.с.212-238 т.1); роздрукований із електронної системи банку операційний документ - меморіальний ордер від 27 вересня 2007 року №0607248976, який свідчить про видачу кредитних коштів позичальникові (а.с.130 т.1). Додатковою угодою №1 від 22 липня 2009 року відсоткова ставка і строк виконання зобов'язання не були збільшені, не змінено й розмір неустойки та не внесено будь-яких змін, які могли призвести до збільшення відповідальності поручителя, а тому, на думку скаржника, суд дійшов помилкового висновку про збільшення відповідальності поручителя ОСОБА_2 без її згоди та неправильно застосував положення частини першої ст.559 ЦК України. Вважає, що суд безпідставно не застосував до спірних правовідносин положення ст.ст.525,526,530,1054,1048,1050 ЦК України, згідно з якими вимоги банку є законними.
Від учасників справи відзиву на апеляційну скаргу не находило.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Відмовляючи банку в повному обсязі у задоволенні первісного позову до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, суд першої інстанції виходив із того, що факт виконання банком умов кредитного договору в частині надання позичальнику ОСОБА_1 суми кредиту в розмірі 75 000 дол.США не підтверджений документально. Так, наданий банком меморіальний ордер від 27 вересня 2007 року №0607248976, не підтверджує факт перерахування на особовий рахунок № НОМЕР_1 суми 75 000 дол.США, оскільки напроти зазначеного в меморіальному ордері рахунку, який було відкрито на ім'я позичальника в гривні та в доларах США, зазначена сума 378 750 грн. Виписка за кредитним договором, довідка-розрахунок заборгованості та інші надані позивачем докази не є тими, які містять достатню інформацію, яка надає можливість дійти висновку про отримання відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів саме в іноземній валюті. Разом із тим, задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2 до банка і ОСОБА_1 та визнаючи зобов'язання за договором поруки припиненим, суд першої інстанції виходив із того, що на підставі додаткової угоди від 22 липня 2009 року №1 до кредитного договору відбулася зміна умов кредитного договору, а саме: збільшився розмір щомісячних платежів та змінилася система нарахування відсотків за договором, у зв'язку з чим збільшився обсяг відповідальності поручителя, яка письмової згоди на те не давала.
Колегія суддів не може погодитися із висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову банку до позичальника ОСОБА_1 , оскільки висновки суду першої інстанції в цій частині не відповідають обставинам справи.
Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що 27 вересня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 (позичальник) укладений договір про надання споживчого кредиту №11225176000, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 75 000 дол. США, що було еквівалентно 378 750 грн., зі сплатою 12,9% річних та терміном повернення не пізніше 27 вересня 2018 року (а.с.132-145 т.1).
У забезпечення виконання основного зобов'язання, 27 вересня 2007 року, зокрема, між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 (поручитель) укладений договір поруки №11225176000, за умовами якого поручитель зобов'язалася відповідати у повному обсязі за виконання позичальником усіх зобов'язань, що виникли та виникатимуть із кредитного договору від 27 вересня 2007 року №11225176000. Відповідальність позичальника та поручителя є солідарною.
22 липня 2009 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №1 до договору про надання споживчого кредиту від 27 вересня 2007 року №11225176000, тобто між банком та позичальником укладено додаткову угоду до основного кредитного договору, про наступне (а.с.146-154 т.1).
Сторони вищевказаної додаткової угоди №1 домовилися про зміну графіка погашення кредиту за договором: сторони домовилися викласти додаток №1 до договору в редакції, що додана до додаткової угоди №1.
Також за умовами додаткової угоди №1 до договору про надання споживчого кредиту від 27 вересня 2007 року №11225176000 позичальник зобов'язався не пізніше ніж через 30 календарних днів з дати укладення цієї додаткової угоди докласти всіх необхідних зусиль, здійснити всі необхідні дії та укласти або забезпечити укладення (якщо забезпечення за договором надає третя особа) відповідних договорів про внесення змін та/або додаткових угод до усіх договорів забезпечення, які були та/або будуть укладені у забезпечення виконання зобов'язань позичальника до договором щодо надання згоди осіб, які передали забезпечення за договором, на зміну зобов'язання, обумовлену підписанням цієї додаткової угоди. У випадку невиконання позичальником зобов'язання, встановленого цим пунктом додаткової угоди протягом встановленого строку, банк набуває право вимоги на дострокове повернення кредиту та нарахування плати з кредит у порядку, встановленому договором, та/або визнати цю додаткову угоду такою, що втратила чинність.
Окрім того, у додатковій угоді №1 зазначено про те, що вона набирає чинності з дати її підписання сторонами та припиняє свою дію з дня припинення дії договору. Інші умови договору та додаткових угод до нього, які не суперечать цій додатковій угоді, залишаються без змін і сторони підтверджують свої зобов'язання за ними. Ця додаткова угода є невід'ємною частиною договору та складена в двох примірниках. Невід'ємною частиною цієї додаткової угоди є «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту».
За змістом частини першої ст.553 та частини першої ст.554 ЦК України поручитель хоч і пов'язаний з боржником певними зобов'язальними відносинами, але є самостійним суб'єктом у відносинах з кредитором. Зокрема поручитель має право висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (частина друга ст.555 ЦК України).
За положеннями частини першої ст.559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення його обсягу відповідальності. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.
Висновок про припинення поруки на підставі частини першої ст.559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов'язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов'язання. Для цього необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов'язання.
Правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі №2-588/10 (755/18438/16-ц).
Так, у розділі 2 договору поруки від 27 вересня 2007 року №11225176000 прописано, що кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови основного договору з позичальником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя. Під «згодою поручителя» розуміється візування поручителем змін до основного договору та/або отримання його письмової згоди з такими змінами та/або шляхом обміну листами, та/або укладення поручителем додаткової угоди до договору поруки щодо внесення відповідних змін.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року в справі №523/3082/14-ц, із посиланням на аналогічні висновки, висловлені у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі №522/9232/14-ц, від 20 червня 2018 року в справі №161/11866/15-ц, від 07 листопада 2018 року в справі №203/2907/16-ц, викладена правова позиція про те, що збільшення відповідальності поручителя може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов'язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередкованих обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення строку повернення кредиту.
Отже, перелік обставин зміни зобов'язання не є вичерпним. Головним є те, що внаслідок зміни зобов'язання має збільшуватися обсяг відповідальності поручителя, а останній згоди на це не надавав. Порука припиняється за наявності факту зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. При цьому для припинення поруки достатнім є встановлення таких змін в основному зобов'язанні.
Доводи апеляційної скарги про те, що додатковою угодою №1 від 22 липня 2009 року не внесено будь-яких змін, які могли призвести до збільшення відповідальності поручителя спростовуються матеріалами справи. Так, додатковою угодою №1 змінено графік погашення кредиту, а тому фактично має місце зміна умов кредитного договору, тобто основного зобов'язання. Опосередкована зміна системи нарахування процентів за користування кредитом (п.1.3.3 договору) фактично призвела до їх збільшення, що потягло подорожчання сукупної вартості кредиту (а.с.14-29 т.3). Отже, суд першої інстанції обґрунтовано вважав обтяжливими умовами для поручителя, який письмової згоди на це не надавала.
Встановивши, що на підставі додаткової угоди №1 від 22 липня 2009 року до договору про надання споживчого кредиту відбулася зміна умов кредитного договору, у зв'язку з чим збільшився обсяг відповідальності поручителя, суд першої інстанції зробив законний висновок про задоволення зустрічного позову та обґрунтовано визнав зобов'язання, що виникли за договором поруки такими, що припинили свою дію. За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову апеляційний суд залишає без змін.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини другої ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Заданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий та неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених прав фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша та третя ст.12, частини перша ст.81 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста ст.81 ЦПК України).
Відповідно до п.1.5 розділу 1 договору про надання споживчого кредиту від 27 вересня 2007 року №11225176000 кредит надається шляхом зарахування банком коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 у банку для подальшого використання за цільовим призначенням. Надання кредиту (грошових коштів) здійснюється 27 вересня 2007 року (п.п.1.2.1 п.1.1 розділу 1 договору про надання споживчого кредиту).
27 вересня 2007 року меморіальним ордером №0607248976, із зазначенням платежу - надання кредиту згідно з угодою від 27 вересня 2007 року №11225176000, банком, тобто кредитором, перераховано одержувачу ОСОБА_1 75 000 дол. США, які зараховані на поточний рахунок позичальника за основним договором № НОМЕР_1 (а.с.130 т.1). Окрім того, факт надання банком грошових коштів позичальникові ОСОБА_1 у сумі 75 000 дол.США підтверджується також випискою за кредитним договором за період із 27 вересня 2007 року по 05 травня 2015 року (а.с.212-238 т.1). Зазначені докази достовірно підтверджують отримання 27 вересня 2007 року відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі, обумовленій умовами основного договору (договору про надання споживчого кредиту), та сумніву у колегії суддів не викликають, оскільки додатково доводяться іншими доказами та поведінкою позичальника.
Так, ОСОБА_1 із 27 вересня 2007 року по 28 квітня 2014 року частково вносив платежі на повернення банку тіла кредиту та сплату процентів за користування кредитними коштами, що слідує із розрахунку заборгованості за кредитним договором (а.с.17-33 т.1). Сплачуючи упродовж більше шести років кредит позичальник не звертався із скаргами на неотримання кредитних коштів, обумовлених умовами договору про надання споживчого кредиту від 27 вересня 2007 року №11225176000.
Разом із тим, ОСОБА_1 не надав суду доказів про те, що він не підписував договір про надання споживчого кредиту та додаткову угоду №1 до нього та не надав судових рішень про визнання цих правочинів недійсними. Презумпцію правомірності правочинів, передбачену ст.204 ЦК України, не спростовано.
При розгляді даного спору колегія суддів також приймає до уваги, що відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року №15-93 (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин) визначалося, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету. Відповідні дозвільні документи банк мав (а.с.190-193 т.1).
За таких обставин, висновок суду першої інстанції про те, що позивач за первісним позовом документально не підтвердив факт виконання банком умов договору щодо надання позичальнику ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 75 000 дол. США, а тому не довів належними та допустимими доказами виконання умов основного зобов'язання не грунтуються на положеннях закону та не відповідає обставинам справи, а тому є помилковим.
Як убачається із розрахунку заборгованості ОСОБА_3 не у повному обсязі за умовами правочину повертав банку тіло кредиту, а також неналежно сплачував проценти за користування кредитом.
За змістом частини першої та третьої ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення божником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За умовами п.7.1 договору про надання споживчого кредиту за порушення позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов'язань, передбачених цим договором, зокрема, термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів сплати процентів за кредитом та/або комісій, банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити банку пеню в наступному порядку: в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, якщо сума такої заборгованості виражена у гривні; в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені, якщо сума такої заборгованості виражена у іноземній валюті.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що прямої заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, в якій воно виражене у договорі, у чинному законодавстві немає (постанова від 16 січня 2019 року в справі №373/2054/16-ц).
Суд має право ухвалити рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої ст.1046 ЦК України, а також частини першої ст.1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі №521/21255/13-ц.
У травні 2014 року кредитор (банк) направив на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимогу про сплату заборгованості (а.с.34-35 т.1). При цьому вказав, що договором передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання його умов позичальником, банк має право вимагати дострокового погашення кредиту, сплати процентів та штрафних санкцій. Попереджено, що необхідно протягом 32 днів, з моменту отримання цієї претензії, задовольнити вимоги банку, сплативши заборгованість за кредитним договором, яка склалася станом на 29 квітня 2014 року. У випадку невиконання або несвоєчасного виконання цієї вимоги, ПАТ «УкрСиббанк» буде вимушено звернутися з позовом до суду. Претензії отримані 12 травня 2014 року, але залишені без належного реагування, тобто заборгованість не сплачена.
Отже, ОСОБА_1 належним чином не виконував зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту, внаслідок чого станом на 29 квітня 2014 року утворилася заборгованість в сумі 37 647,73 дол. США, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту в сумі 36 713,59 дол. США, заборгованості за процентами в сумі 743,89 дол. США та пені в сумі 2 170 грн. 38 коп., яка підлягає до стягненню в судовому порядку.
Відповідно до ст.376 ЦПК України апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову та ухвалює в цій частині нове судове рішення, яким стягує з позичальника на користь банка вищевказану заборгованість за договором про надання споживчого кредиту.
Судовий збір, понесений банком за первісним позовом в сумі 9 135 грн., покладається на ОСОБА_1 , що відповідає положенням ст.141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити частково.
Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 11 лютого 2020 року в частині відмови у задоволені позовних вимог Акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «УкрСиббанк» (ЄДРПОУ 09807750, м. Київ, вул. Андріївська, 2/12) заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 27 вересня 2007 року № 11225176000 станом на 29 квітня 2014 року в сумі 37 647,73 дол. США, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту в сумі 36 713,59 дол. США, заборгованості за процентами в сумі 743,89 дол. США та пені в сумі 2 170 грн. 38 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «УкрСиббанк» (ЄДРПОУ 09807750, м. Київ, вул. Андріївська, 2/12) судовий збір у сумі 9 135 грн.
У решті рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча Судді:
Повний текст постанови складений 14 квітня 2021 року.