Житомирський апеляційний суд
Справа №289/804/20 Головуючий у 1-й інст. Сіренко Н. С.
Категорія 16 Доповідач Павицька Т. М.
13 квітня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Трояновської Г.С., Талько О.Б.,
за участю секретаря Трикиши Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 289/804/20 за позовом ОСОБА_1 до СТОВ «Дружба», Потіївської сільської ради Радомишльського району Житомирської області про визнання права на земельну частку (пай), за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 18 січня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Сіренко Н.С. в м. Радомишль,
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом у якому просила визнати за нею право власності на земельну частку (пай) на землі, які перебували у колективній власності СТОВ «Дружба» та зобов'язати Потіївську сільську раду виділити їй земельну частку (пай) із числа невитребуваних земельних часток (паїв) або земель резерву чи запасу Потіївської сільської ради Радомишльського району в межах Облітківського старостинського округу.
Позовні вимоги мотивувала тим, що з 20.07.1991 року по 18.12.2000 року працювала дояркою в СТОВ «Дружба», с. Облітки, з якого була звільнена за власним бажанням. У період 1995 - 2008 роки проводилося розпаювання земельних ділянок вказаного СТОВ «Дружба», працівники якого отримали сертифікати, що посвідчують право на земельну ділянку (пай), на підставі чого видавалися державні акти.
Зазначає, що на час розпаювання земель СТОВ «Дружба», с. Облітки вона була членом даного сільськогосподарського товариства, але в списки осіб, які мають право на земельну частку (пай), включена не була, й відповідно сертифікат на право на земельну частку (пай) не отримала. Крім того вказує, що про розпаювання земель СТОВ «Дружба» не повідомлялася, не була запрошена на загальні збори товариства й жодного разу не була запрошена на засідання земельної комісії, де вирішувалося питання про розпаювання земель.
Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 18 січня 2021 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зазначає, що про розпаювання земельних ділянок СТОВ «Дружба» вона дізналася лише в 2016 році. Відтак, судом не вірно застосовано строк позовної давності. Вказує, що вона зверталася до Радомишльської районної державної адміністрації Житомирської області з проханням включити її до списку осіб, що мають право на земельну частку (пай) та з проханням надати їй земельну частку (пай), яка перебуває у колективній власності СТОВ «Дружба». З аналогічними проханнями вона також зверталася до Потіївської сільської ради Радомишльського району, проте, отримала роз'яснення, що дане питання вирішується в судовому порядку, оскільки вона відсутня в списках СТОВ «Дружба» с. Облітки Радомишльського району Житомирської області на виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власниками земельних часток (паїв).
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 22 липня 1991 року була прийнята в члени СТОВ «Дружба» і працювала у вказаному СТОВ «Дружба» до 18.12.2000 року. Наведене підтверджується копією трудової книжки колгоспника.
Відповідно до Указу Президента України від 08.08.1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» проводилося розпаювання земельних ділянок зазначеного вище сільськогосподарського товариства, а його працівники отримали сертифікати, що посвідчують право власності на земельну частку (пай), на підставі яких виготовили державні акти на право власності.
Згідно рішення Облітківської сільської Ради народних депутатів від 25.10.1996 колективному сільськогосподарському підприємству «Дружба» передано у колективну власність 2267,5 гектарів землі в межах згідно з планом та видано державний акт на право колективної власності на землю серії ІІ-ЖТ № 000142.
Встановлено, що ОСОБА_1 не була включена до списку громадян членів колективного сільськогосподарського підприємства, що підтверджується відповіддю Потіївської сільської ради Радомишльського району Житомирської області від 03.11.2020 за № 693.
29 листопада 2016 року позивач зверталася до СТОВ «Дружба» із заявою в якій просила включити її до списку осіб, що мають право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності СТОВ «Дружба» с. Облітки Радомишльського району Житомирської області, однак заява не була вручена адресату та повернулася із відміткою «за закінченням терміну зберігання».
12 квітня 2019 позивач звернулась до голови Потіївської сільської ради Радомишльського району Житомирської області із заявою про включення її до списку осіб, що мають право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності СТОВ «Дружба» с. Облітки і наділити її земельною часткою (пай) із земель сільськогосподарського призначення, що знаходяться на території Потіївської сільської ради Радомишльського району за межами населеного пункту в межах Облітківського старостинського округу.
Як вбачається з відповіді виконавчого комітету Потіївської сільської ради Радомишльського району Житомирської області від 10.05.2019 ОСОБА_1 не отримала сертифікат права власності на земельну частку (пай), оскільки не була включена у списки розпаювання СТОВ «Дружба».
Згідно довідки від 29.01.2020 виданої виконавчим комітетом Потіївської сільської ради Радомишльського району Житомирської області, на території Облітківського старостинського округу Потіївської сільської ради є вільні земельні ділянки з земель запасу, резерву витребуваних паїв, які в разі підтвердження законного права отримання земельної частки можуть бути передані у власність ОСОБА_1 як земельна частка (пай).
Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про порядок виділення земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
За пунктом 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
За змістом статей 22, 23 ЗК України (у редакції Закону України від 18 грудня 1990 року № 561-XII) особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: перебування в членах КСП на час паювання; включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; одержання КСП цього акта.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай). Документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) громадян України, зазначених в абзаці п'ятому частини першої статті 1 цього Закону, є трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи нотаріально засвідчена виписка з неї.
Як встановлено судом першої інстанцій, ОСОБА_1 на момент одержання СТОВ «Дружба» державного акта на право колективної власності на землю була членом СТОВ «Дружба», а тому висновки суду про те, що ОСОБА_1 має право на земельну частку (пай), є обґрунтованими.
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
З огляду на зазначені вимоги в цій справі слід застосовувати положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року.
Відповідно до статті 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Згідно зі статтею 75 ЦК УРСР позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.
Відповідно до статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до пункту 6 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України 2004 року правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Таким чином, за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Судом встановлено, що позивач про порушення своїх прав дізналася ще коли почалося розпаювання земель колишніх колгоспників, що є загальновідомим фактом та до того ж безпосередньо зазначає про це в позові (у період 1995-2008 року проводилось розпаювання земельних ділянок СТОВ «Дружба»). Відтак, ОСОБА_1 , як член колгоспу, повинна була дізнатись про порушення свого права на земельну частку (пай) з часу видачі СТОВ «Дружба» (1996 рік) акта на право колективної власності на землю.
Суд першої інстанції правильно вважав, що прояв звичайної необачності позивачем, а також правова необізнаність не є поважними причинами пропуску строку позовної давності, оскільки на час розпаювання позивач була дієздатною і мала об'єктивну можливість вчасно отримати відповідну правову допомогу.
Під час розгляду справи, ОСОБА_1 не навела обґрунтованих підстав для визнання поважними причин пропуску позовної давності для звернення до суду із даним позовом.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , у зв'язку з пропуском строку позовної давності для звернення до суду із цим позовом, оскільки з моменту порушення її прав пройшло більше 24 роки, а доказів, які вказували б на поважність причин пропуску строку позовної давності нею не наведено.
Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи та застосував норми матеріального права, у результаті чого, ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Доводи в апеляційній скарзі про те, що Потіївська сільська рада, як відповідач у справі визнала позовні вимоги, що є підставою для задоволення позову є безпідставним, оскільки визнання позову Потіївською сільською радою суперечить наведеним вимогам закону. Окрім того, відповідачем у цій справі є також СТОВ «Дружба», щодо якого відсутні дані, що цей відповідач визнав позовні вимоги ОСОБА_1 .
Інші доводи ОСОБА_1 , наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки доказів.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 18 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 14 квітня 2021 року.
Головуючий
Судді