Провадження № 22-ц/803/409/21 Справа № 195/2116/19 Суддя у 1-й інстанції - Скрипченко Д. М. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.
14 квітня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Лаченкової О.В.
суддів - Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.
розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк”,
на заочне рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2020 року
по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
В грудні 2019 року до Томаківського районного суду Дніпропетровської області надійшов позов Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Заочним рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2020 року позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , останнє відоме зареєстроване місце проживання якого: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ: 14360570) зареєстрованого по вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, заборгованість за кредитним договором б/н від 01.02.2011 року в сумі 6377 (шість тисяч триста сімдесят сім) гривень 62 копійки та судові витрати в сумі 2102 (дві тисячі сто дві) гривні, а всього 8479 (вісім тисяч чотириста сімдесят дев'ять) гривень 62 копійки.
В задоволенні іншої частини позовних вимог- відмовлено.
В апеляційній скарзі Акціонерне товариство Комерційний банк “ПриватБанк”, просить скасувати заочне рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2020 року в частині не задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ “ПриватБанк” задовольнити в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін.
Відзивів на апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” на заочне рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2020 року від інших учасників справи до суду не надходило.
Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 01.02.2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступник: АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №б/н, шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
Як вбачається з матеріалів справи, в позовній заяві Банк вказує на надання кредиту відповідачу в розмірі 6500,00 грн., однак розмір бажаного кредитного ліміту та будь-які документи, що підтверджують видачу кредиту, відсутні.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 перед позичальником станом на 31.10.2019 року становить в сумі 12587,09 гривень, з яких: заборгованість за кредитом складає 6377,62 гривень; заборгованість за відсотками за користування кредитом в сумі 4680,29 гривень; нарахована пеня в сумі 453,60 гривень; штрафу (фіксована частина) в сумі 500 гривень та штрафу (процентна складова) в сумі 575,58 гривень.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Як вбачається з матеріалів справи, у анкеті-заяві відповідача не вказаний вид кредитної картки, не зазначено бажаний ліміт та базову процентну ставку на місяць на залишок заборгованості, й відсутні умови, порядок і підстави зміни процентної ставки.
Крім того, у Анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник) стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість по відсоткам за користування кредитом, комісію, пеню і штрафи.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі, їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: www.privatbank.ua, як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ним, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування.
Крім того, роздруківка з сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що не спростовано позивачем.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України “Про захист прав споживачів” про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Доводи апеляційної скарги, що позивач разом з Анкетою-заявою надав до суду першої інстанції копію довідки про умови кредитування з використанням кредитки “Універсальна”, 30 днів пільгового періоду”, особисто підписану відповідачем, в якій зазначено: базову ставку за користування кредитом, порядок нарахування пені за невчасне погашення заборгованості, розмір штрафів при порушенні термінів платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених договором більше ніж 30 днів, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки з довідки, яка підписна боржником вбачається, що базова відсоткова ставка в місяць становить 3% на залишок заборгованості (а.с.13).
Проте, з наданого позивачем розрахунку вбачається, що Банком нараховувалися проценти за користування кредитом, виходячи з процентної ставки: з 13.04.2013 року по 31.08.2014 року - 30,00 %, з 01.09.2014 року по 31.03.2015 року - 34,8 %, з 01.04.2015 року по 25.12.2018 року - 43,2 %, з 28.12.2018 року по 31.10.2019 року - 42 % (а.с.9-11).
Відповідно до п.1.1.3.2.3 Умов та Правил надання банківських послуг, Банк має право проводити зміни тарифів. При цьому Банк, зобов'язаний не менш ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта.
Відповідно до ч.1 ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
У відповідності до ч.3 ст. 1056-1 ЦК України, фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Відповідно до ч.4 ст. 1056-1 ЦК України, у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.
Частиною 5 ст. 1056-1 ЦК України передбачено, що індекс, що використовується у формулі визначення змінюваної процентної ставки, повинен відповідати таким вимогам: поточне значення індексу повинно періодично, але не рідше одного разу на місяць, публікуватися в засобах масової інформації або оприлюднюватися через інші загальнодоступні регулярні джерела інформації. Кредитний договір повинен містити посилання на джерело інформації про відповідний індекс, індекс повинен ґрунтуватися на об'єктивних індикаторах фінансової сфери, що дозволяють визначити ринкову вартість кредитних ресурсів, значення індексу повинно встановлюватися незалежною установою з визнаною діловою репутацією на ринку фінансових послуг.
Відповідно до ч. 6 ст. 1056-1 ЦК України, у разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі повинен визначатися максимальний розмір збільшення процентної ставки.
Таким чином, укладеним між сторонами договором, в тому числі вищезазначеними Умовами та Правилами надання банківських послуг, не передбачено порядок розрахунку змінюваної процентної ставки, який би дозволяв точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору, не передбачено формули визначення змінюваної процентної ставки, а також максимального розміру збільшення процентної ставки.
Крім того, на виконання припису ст. 81 ЦПК України, представником позивача належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованого збільшення розміру процентної ставки суду не надано, зокрема не надано позивачем повідомлення відповідача про збільшення розміру процентної ставки.
Відповідно до ч.2 ст. 623 ЦК України, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Тому, враховуючи, що заявлена позивачем заборгованість по процентам за користування кредитом в сумі 4680,29 грн. та заборгованість за пенею та комісією в сумі 1529,18 грн. не доведена.
Посилання апелянта, що суд першої інстанції призводить до нехтування принципами платності кредитного договору та наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг й банку у цілому, чим порушує стабільність функціонування сектору держави, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки є перебільшеними та не можуть бути взяті до уваги, так як висновок суду про відмову у стягненні процентів за користування кредитом відповідає правовій позиці Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року, справа №342/180/17, спрямований на захист прав позичальника як слабшої сторони кредитних правовідносин.
Крім того, місцевий суд навпаки своїм рішенням сприяє зміцненню банківської системи, оскільки спонукає позивача та інші банківські установи, під час укладення кредитного договору точно на неухильно дотримуватися вимог Законодавства України, в тому числі щодо захисту прав споживачів, що у перспективі сприяє збільшенню довіри у споживачів до конкретного банку і банківської системи у цілому, а відтак і збільшенню кредитних операцій, що, у свою чергу, веде до збільшення у майбутньому доходів банківської системи і зміцнення фінансового сектору держави.
Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” - залишити без задоволення.
Заочне рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2020 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий суддя О.В.Лаченкова
Судді В.С.Городнича
М.Ю.Петешенкова