Провадження № 22-ц/803/2576/21 Справа № 183/4362/19 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О. В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 48
07 квітня 2021 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Лаченкової О.В.,
при секретарі - Пивоваровій А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2020 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи - орган опіки та піклування Верхівцевської міської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, орган опіки та піклування виконавчого комітету Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, про визначення порядку і способів участі у вихованні дитини,-
У липні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що з 19 грудня 2017 року він перебуває у зареєстрованому шлюбі із відповідачем у справі ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народився син ОСОБА_3 .
Позивач зазначає, що він разом з дружиною, сином та донькою дружини від першого шлюбу проживали в АДРЕСА_1 , ця адреса є їх зареєстрованим місцем проживання. Наприкінці лютого 2019 року відповідач залишила сім'ю, забрала дітей та виїхала в невідомому напрямку, через деякий час йому стало відомо, що його дружина разом з дітьми переїхала до своїх батьків у м.Верхівцево Верхньодніпровського району Дніпропетровської області.
З моменту залишення їх місця проживання, відповідач перешкоджає повноцінним зустрічам з дитиною, не дає бачитися та вільно спілкуватися з сином, маніпулюючи його почуттями, виставляє різного роду умови для побачень з сином. Відповідач порушує рівність його прав у вихованні дитини, створює надумані перешкоди у вільному спілкуванні, що суперечить інтересам дитини, який потребує не тільки виховання матері, а й батька.
З огляду на викладене, просив суд визначити способи його участі у вихованні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в наступному порядку: до початку навчання сина у школі систематичні зустрічі з 10.00 години кожної першої та третьої середи місяця до 10.00 години кожного другого та четвертого понеділка місяця, без присутності матері, поза місцем її проживання; після початку навчання сина у школі систематичні зустрічі з 15.00 години кожної першої та третьої п'ятниці місяця до 15.00 години кожної першої та третьої неділі місяця, без присутності матері, поза межами її проживання; систематичні відвідування дитини за місцем її фактичного проживання кожної другої та четвертої неділі місяця з 09.00 години до 15.00 години без присутності матері дитини, з можливістю відвідання громадських місць для відпочинку; побачення у День народження сина - 07 квітня щорічно з 15.00 години до 19.00 години; спільний відпочинок з сином з 06 по 21 січня, з 01 по 15 липня щорічно без присутності матері, поза місцем її проживання.
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Встановлено ОСОБА_2 наступний графік побачень з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 :
-до досягнення дитиною трирічного віку побачення з дитиною кожної середи та неділі з 08.00 години до 20.00 години, за місцем фактичного проживання дитини, в присутності матері дитини - ОСОБА_1 ;
-після досягнення дитиною трирічного віку та до досягнення шестирічного віку - побачення з дитиною кожної суботи з 10.00 години до 10.00 години неділі, за місцем проживання батька, за попереднім узгодженням з матір'ю дитини;
-після досягнення дитиною шестирічного віку - побачення з дитиною кожної суботи з 10.00 години до 10.00 години неділі, за місцем проживання батька;
-щорічно 07 квітня з 15.00 години до 19.00 години;
-безперешкодне спілкування з дитиною за місцем проживання дитини у святкові дні - Новий рік, Різдво, Великдень, День народження дитини, за попереднім узгодженням з матір'ю дитини;
-після досягнення дитиною шестирічного віку забезпечення оздоровчого відпочинку протягом 20 діб на рік (14 днів - у літній період, 6 днів - у зимовий період) з правом виїзду до інших міст України.
Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкоди у спілкуванні з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у встановлені графіком дні.
В іншій частині позову ОСОБА_2 відмовлено.
Вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду мотивовано тим, що визначений спосіб участі батька у вихованні малолітнього сина та спілкуванні з ним у повній мірі відповідатиме інтересам як батьків, так і дитини, а також є достатнім для забезпечення участі батька у процесі виховання дитини.
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що місце проживання позивача територіально віддалене, дитина погано переносить переїзд. Крім того, в місцевості водяться змії. Відповідач наголошує, що позивач є безвідповідальним, вона побоюється залишати дитину у батька без її присутності, в присутності батька дитина замикається. Судом визначено днем побачень будній день, однак дитина ходить в дитячий садок, а згодом піде в школу.
Позивач ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначив, що судом першої інстанції правильно вирішено справа, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, є законним та обгрунтованим.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що з 19 грудня 2017 року сторони у справі перебувають у зареєстрованому шлюбі (а.с. 5).
ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народився ОСОБА_3 (а.с. 6).
ОСОБА_2 зареєстрований в АДРЕСА_1 , разом з ним зареєстровані ОСОБА_3 - син, ОСОБА_1 - дружина, ОСОБА_4 - дочка дружини (а.с. 14).
Сторонами не оспорювалося, що у лютому 2019 року вони остаточно припинили шлюбні відносини, дитина залишилася проживати з матір'ю.
Суду надано висновок Новомосковського ВП ГУНП в Дніпропетровській області від 27 березня 2019 року, у відповідності до якого 28 лютого 2019 року позивач звертався до правоохоронних органів з заявою про вжиття заходів до відповідача ОСОБА_1 , яка забрала дитину та чинить перешкоди останньому у спілкуванні з дитиною (а.с. 7).
Спір між сторонами виник з приводу усунення перешкод у спілкуванні батька з дитиною та визначення способу участі батька у вихованні дитини.
Самостійно і добровільно сторони не можуть визначитися із спільною участю у вихованні та утриманні спільної дитини, а тому порушено питання про участь батька у вихованні та вільному спілкуванні з їх малолітньою дитиною.
Відповідно до ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Статтею 151 СК України передбачено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.
Згідно зі ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (ст.18 Конвенції про права дитини).
Відповідно до ч.1 ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (ч.2 ст.155 СК України).
Статтею 159 СК України визначено, що суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Одним із найважливіших прав дитини є право на сімейне виховання. Право дитини на сімейне виховання включає також право на спілкування з іншими членами сім'ї.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Враховуючи рівні права батька щодо дитини із її матір'ю, все ж, при визначенні конкретних способів участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею, слід брати до уваги, найперше, інтереси дитини, оскільки їй не має бути завдано шкоди такими конкретними способами участі, які встановлюються для батька.
Тож в даному випадку має бути розумний баланс між забезпеченням належного батьківського виховання, реалізацією батьком своїх прав, і інтересами дитини.
Згідно з частинами другою та третьою статті 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування (частини перша, друг статті 159 СК України).
Під час вирішення спору щодо участі батька у вихованні дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Разом з тим, небайдуже ставлення позивача до виховання дитини свідчить не лише про бажання батька брати участь у спілкуванні та виховання дитини, але і про безпосередню його участь у цьому процесі.
Суду доведена відсутність виключних обставин, які б перешкоджали позивачеві приймати участь у вихованні сина. Такі обставини підтверджені його позитивними характеристиками за місцем проходження військової служби (а.с. 12), за місцем проживання (а.с. 13).
За місцем фактичного проживання позивача для малолітньої дитини ОСОБА_5 створені всі умови для спільного проводження часу в родині власника будинку ОСОБА_6 - батька позивача, що підтверджується актами обстеження, як служби у справах дітей Новомосковської райдержадміністрації (а.с. 8-9), так і представниками Спаської сільської ради Новомосковського району (а.с. 10). Позивач має постійне місце роботи, постійний дохід та вільний графік роботи (а.с. 11), не перебуває на обліку у лікаря-нарколога (а.с. 25), має статус учасника бойових дій (а.с. 26), сплачує на користь відповідача кошти на утримання сина (а.с. 15), а також несе інші витрати, пов'язані з його утриманням.
Відповідно до частин першої та другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Частиною 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року, (далі - Конвенція) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Статтею 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (справа «Хант проти України», № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (справа «Мамчур проти України» № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Разом з тим орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
У даній конкретній справі, належний орган опіки та піклування Верхівцевської міської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, на виконання Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини постанови Кабінету Міністрів від 24 вересня 2008 року №866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини», надав суду висновок, у якому вважає за доцільне встановити наступний порядок участі батька ОСОБА_2 у вихованні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 : кожна середа та неділя з 08.00 години до 20.00 години в присутності матері ОСОБА_1 .
Таке рішення було прийняте з урахуванням віку дитини, його фізіологічних та психологічних потреб, та зважаючи на погодні умови. Таку постанову орган опіки та піклування вважав дійсною до 3-х років, а батькам рекомендовано звернутися до дитячого психолога (а.с. 143-144).
В свою чергу, Спаська сільська рада, зважаючи на характеристики батька та його житлово-побутові умови, не вбачала перешкод у спілкуванні батька з дитиною без присутності матері за його місцем проживання (а.с. 73).
Слід звернути увагу, що батьківство - це велика відповідальність, а роль батька у вихованні дитини важлива не менше, ніж роль матері. Щасливе дитинство і гармонійний розвиток дитини можливі лише за активної участі обох батьків, причому спосіб виховання хлопчика, який проживає з матір'ю, має певні відмінності, які теж потрібно враховувати.
Виходячи із принципу рівної участі батьків у вихованні дитини, колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції порядком спілкування дитини із батьком, що забезпечить дотримання балансу інтересів батьків і дитини.
Доводи апеляційної скарги щодо незгоди відповідача із зустрічами позивача з дитиною кожної середи, не приймаються до уваги, оскільки такий порядок був встановлений до досягнення дитиною трирічного віку, а на час постановлення колегією суддів судового рішення дитині виповнилося три роки, отже такий порядок зустрічей втратив свою дію.
Доводи апеляційної скарги про те, що місце проживання позивача територіально віддалене, в місцевості водяться змії, підлягають відхиленню, оскільки зводяться до небажання відповідача надавати позивачу можливість реалізувати право батька на участь у вихованні дитини.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що вона побоюється залишати дитину у батька, вважає його безвідповідальним, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки жодних обставин, які б унеможливлювали право позивача на спілкування із малолітнім сином під час розгляду справи не встановлено та належних, достатніх і допустимих доказів цьому відповідачем суду не представлено.
Посилання на те, що дитина замикається в присутності батька, не є підставою для обмеження батька у спілкуванні з дитиною. Для налагодження довірчих відносин між батьком і дитиною потрібен час, протягом якого поступово буде відбуватися налагодження спілкування і формування емоційної прихильності дитини до батька. Спілкування сина з батьком відповідає його найкращим інтересам, а батько підтверджує своє бажання брати в житті дитини найактивнішу участь.
Про право батьків на спілкування з дітьми та важливість ролі батька в своїх рішеннях неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ). Так, в рішенні по справі «A.V. проти Словенії» (заява № 878/13) ЄСПЛ нагадав, що згідно зі ст. 8 Конвенції держава несе позитивні зобов'язання щодо «ефективної поваги» до сімейного життя. Зокрема, в справах, що стосуються права контакту одного з батьків, держава зобов'язана вживати заходів з метою возз'єднання батьків зі своїми дітьми і сприяти такому возз'єднанню. У зазначеній справі ЄСПЛ присудив батькові-заявнику, який втратив право на особистий контакт зі своїми дітьми, 20 тис. євро компенсації за моральну шкоду.
Враховуючи принцип рівності прав та обов'язків батьків, так і право дітей підтримувати в достатньому обсязі та на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з батьками, що закріплене в ст.9 Конвенції про права дитини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності захисту прав батька на участь у вихованні сина.
Таким чином, передбачених ст.376 ЦПК України підстав для скасування рішення суду першої інстанції не встановлено, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
О.В. Лаченкова