Провадження № 22-ц/803/10/21 Справа № 2-694/11 Суддя у 1-й інстанції - Чайкін І.Б. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
08 квітня 2021 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Свистунової О.В.,
суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.,
за участю секретаря - Гулієва М.І.о.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 листопада 2015 року
по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Криворізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, треті особи: ОСОБА_3 , Друга криворізька державна нотаріальна контора, Приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Пахомова Наталія Іванівна, про визнання добросовісним набувачем квартири та зняття арешту; за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - Відділ реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції, про визнання правочину недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння, -
У липні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Криворізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, треті особи: ОСОБА_3 , Друга криворізька державна нотаріальна контора, Приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Пахомова Наталія Іванівна, про визнання добросовісним набувачем квартири та зняття арешту.
Позовна заява мотивована тим, що 27.02.2010 року між нею та ОСОБА_3 , який діяв за довіреністю від імені ОСОБА_2 , укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений державним нотаріусом Другої криворізької державної нотаріальної контори Тімошиною О.В. та зареєстровано в реєстрі за № 2-625.
02 березня 2010 року позивачка зареєструвала право власності у КП “Криворізьке БТІ” Дніпропетровської обласної ради , однак правовстановлюючих документів їй не було видано у зв'язку із накладенням арешту в межах кримінального провадження по факту вчинення шахрайства третіми особами, а саме підробки документів попереднього власника квартири, на підставі яких була видана довіреність на ім'я ОСОБА_3 .
Ураховуючи викладене, позивачка просила суд визнати її добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1 , та зняти з неї арешт.
У вересні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - Відділ реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції, про визнання правочину недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 11.01.1996 року він є власником квартири АДРЕСА_1 . У вказаній квартирі він постійно не мешкав, його місце проживання зареєстроване за іншою адресою.
03 березня 2010 року позивач дізнався, що належна йому на праві власності квартира продана ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 27.02.2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , який діяв начебто за довіреністю від імені ОСОБА_2 , яку він ніколи не видавав.
За його заявою 12.03.2010 року порушено кримінальну справу по факту заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство) з використанням підроблених документів за попередньою змовою групою осіб.
02 серпня 2011 року кримінальне провадження закрито на підставі пункту 8 статті 6 КПК України (у в зв'язку зі смертю обвинуваченого).
Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд: визнати недійсною довіреність № 845137, видану 20.01.2010 року від імені ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_3 , посвідчену приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Пахомовою Н.І.; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 27.02.2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , посвідчений державним нотаріусом Другої криворізької державної нотаріальної контори Тімошиною О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2-625; витребувати з чужого незаконного володіння вищезазначену квартиру та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10.11.2015 року у задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
Визнано недійсною довіреність серія ВММ № 845137 від 20.01.2010 року, видана від імені ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_3 , посвідчена приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Пахомовою Н.І.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 27.02.2010 року від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , який посвідчений державним нотаріусом Другої криворізької державної нотаріальної контори Тімошиною О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2-625.
Витребувано у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що її володіння квартирою є незаконним, оскільки квартиру придбано за відплатним договором у особи, яка не мала права на її відчуження.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що відчуження спірної квартири відбулось по підробленій довіреності, всупереч його волі, як власника квартири, та дійшов висновку про наявність підстав для визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна в порядку статті 388 ЦК України від добросовісного набувача.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05.10.2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Жовтневого районного суду м. Кривогу Рогу Дніпропетровської області від 10.11.2015 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Постановою Верховного Суду від 11.09.2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05.10.2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким її позовні вимоги задовольнити, а в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції ухвалено рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи подано не було.
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції установлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 11.01.1996 року, посвідченого державним нотаріусом Другої криворізької державної нотаріальної контори Тімошиною О.В. та зареєстрованого у реєстрі за № 2-62, ОСОБА_2 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 .
20 січня 2010 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Пахомовою Н.І. від імені ОСОБА_2 видано довіреність на ім'я ОСОБА_3
27 лютого 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності, укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який посвідчено державним нотаріусом Другої криворізької державної нотаріальної контори Тімошиною О. В. та зареєстровано в реєстрі за № 2-625.
12 березня 2010 року СО Жовтневого РВ КМУ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області за заявою ОСОБА_2 порушено кримінальну справу № 52101249 за ознаками частини другої статті 190, частини третьої статті 358 КК України, в ході розслідування якої встановлено особу, яка вчинила даний злочин, а саме - ОСОБА_5 , який, перебуваючи в злочинній змові з невстановленими слідством особами, вклеїв свою фотографію в паспорт на ім'я ОСОБА_2 та заволодів зазначеною вище нерухомістю. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. У зв'язку зі смертю ОСОБА_5 кримінальне провадження закрито за пунктом 8 статті 6 КПК України.
Згідно висновку експерта судової почеркознавчої експертизи від 22.07.2015 року № 58/04-276, підпис від імені ОСОБА_2 , розташований в графі «Підпис» довіреності на право розпорядження квартирою АДРЕСА_1 , виданої від імені ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_3 , ВММ 845137 від 20.01.2010 року № 219, виконаний ймовірно не ОСОБА_2 .
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що її володіння квартирою є незаконним, оскільки квартиру придбано за відплатним договором у особи, яка не мала права на її відчуження, а також з того, що реституція є правовим наслідком недійсності правочину і способом захисту цивільних прав, який може бути застосовано до відносин зобов'язального характеру, за умови якщо спір виник між сторонами недійсного правочину (договору) та не розповсюджується на спірні правовідносини.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що відчуження спірної квартири відбулось всупереч волі ОСОБА_2 , як власника квартири, та дійшов висновку про наявність підстав для визнання спірного договору купівлі-продажу недійсними та витребування майна в порядку статті 388 ЦК України від добросовісного набувача.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Така дія повинна були правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Статтею 244 ЦК України визначено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Відповідно до частини першої статті 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.
Згідно пункту 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Недійсність правочину визначається статтями 203, 215 ЦК України.
Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові суду від 12.02.2014 року у справі № 6-165цс13, вирішуючи питання про наявність чи відсутність в учасника правочину волевиявлення на його вчинення, суду слід виходити з ретельного дослідження наявних у справі доказів як кожного окремо, так і їх в сукупності. Зокрема, у разі вчинення правочину представником, суду слід з'ясувати, чи був наділений представник його довірителем повноваженнями на вчинення правочину, чи діяв він у межах наданих йому повноважень, а якщо ні, то чи схвалив в подальшому довіритель укладений представником в його інтересах правочин.
Отже, вказані норми цивільного права свідчать про те, що правочин може бути визнано недійсним, якщо волевиявлення учасника правочину не є вільним, не відповідає його внутрішній волі.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги позивачки про відсутність у матеріалах справи доказів, що спірна квартира вибула з володіння номінального власника ОСОБА_2 , без його згоди.
Даний факт доведений письмовими матеріалами справи, а саме паспорт на ім'я ОСОБА_2 , на підставі якого нотаріус встановлювала його особу під час посвідчення довіреності на ім'я ОСОБА_3 з правом відчуження спірної квартири підроблений, що також встановлено матеріалами кримінального провадження, витребуваного на запит суду та дослідженого в судового засіданні.
Отже, власник спірної квартири ОСОБА_2 не надавав своєї згоди та волевиявлення представнику ОСОБА_3 діяти від його імені для укладання спірного договору купівлі-продажу, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про його недійсність.
Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України.
Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було в наступному набувачем відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
Право власника згідно з частиною першою статті 388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов'язане з тим, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Й однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388).
За змістом статті 388 ЦК України, майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-251цс15.
Цей висновок також був неодноразово підтриманий і Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 05 грудня 2018 року (провадження № 14-247цс18 та № 14-179цс18).
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Встановивши, що відчуження спірної квартири відбулось всупереч волі власника квартири - ОСОБА_2 , що доведено матеріалами кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 , суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про наявність у власника квартири ОСОБА_2 права витребування належної йому квартири у добросовісного набувача ОСОБА_7 на підставі пунктів 2, 3 частини першої статті 388 ЦК України, тому доводи апеляційної карги про відсутність правових підстав для застосування даної норми до спірних правовідносин не ґрунтується на законі.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про посилання суду першої інстанції на постанову у кримінальній справі про закриття провадження у зв'язку зі смертю обвинуваченого ОСОБА_5 , оскільки на дану обставину в обґрунтування позовних вимог посилався ОСОБА_2 . Даний факт не має правового значення, оскільки не спростовує висновки суду про доведеність дій ОСОБА_5 , які мають ознаки злочину по підробці та використанню паспорта на ім'я ОСОБА_2 з подальшим укладанням спірного договору купівлі-продажу.
Також, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що висновки суду ґрунтуються на підставі судової почеркознавчої експертизи № 58/04-276 від 22.07.2015 року, якими не наданого однозначної відповіді про виконання підпису від імені ОСОБА_2 в довіреності, іншою особою, оскільки зводяться до незгодою позивача з висновками суду по оцінці доказів.
Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
11 березня 2021 року в судовому засіданні суду апеляційної інстанції під присягу був допитаний судовий експерт ОСОБА_8 стосовно складеного нею висновку судової почеркознавчої експертизи від 22.07.2015 року № 58/04-276.
На запитання суду, судовий експерт ОСОБА_8 пояснила, що для проведення експертизи було надано достатньо матеріалів для прийняття висновку про те, що підпис в досліджуваному документі виконаний ймовірно не ОСОБА_2 .
Апеляційним судом було витребувано кримінальну справу № 52101249, яка була досліджена колегією суддів.
З матеріалів кримінальної справи № 52101249 убачається, що 12.03.2010 року СО Жовтневого РВ КМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області за заявою ОСОБА_2 порушено кримінальну справу № 52101249 за ознаками частини другої статті 190, частини третьої статті 358 КК України, в ході розслідування якої встановлено особу, яка вчинила даний злочин, а саме - ОСОБА_5 , який, перебуваючи в злочинній змові з невстановленими слідством особами, вклеїв свою фотографію в паспорт на ім'я ОСОБА_2 та заволодів зазначеною вище нерухомістю.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, що підтверджується наявною в матеріалах кримінальної справи копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданої 13.04.2010 року Саксаганським відділом реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 646.
У зв'язку зі смертю ОСОБА_5 кримінальне провадження було закрито за пунктом 8 статті 6 КПК України.
Постановою слідчого СО Жовтневого РВ КМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 18.06.2010 року в межах кримінальної справи № 52101249, виділено матеріали відносно невстановлених слідством осіб, які перебуваючи в змові з ОСОБА_5 скоїли даний злочин, в діях яких вбачається склад злочину, передбачений частиною другою статті 190 КК України.
Постановою слідчого СО Жовтневого РВ КМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 30.06.2010 року порушено кримінальну справу за фактом заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайства) з використанням підробних документів, скоєного за попередньою змовою групою осіб, за ознаками частини другої статті 190, частини третьої статті 358 КК України.
Колегією суддів установлено, що матеріали кримінальної справи не містять процесуального рішення (вироку) за заявою ОСОБА_2 по факту заволодіння його майном.
Разом з тим, в матеріалах кримінальної справи містяться протоколи допиту свідків, зокрема, ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та інших, які були допитані в ході проведення слідчих дій.
Так, з протоколу допиту свідка, ОСОБА_4 пояснила слідчому, що приблизно у січні 2009 року вона знайшла оголошення в газеті з приводу продажу квартири. Вона подзвонила по номеру телефону, який належав ріелтору ОСОБА_10 , з якою вона зустрілися і вона їй показала декілька квартир, у тому числі квартиру за адресою АДРЕСА_2 . Коли через декілька днів вона знову подзвонила даному ріелтору і сказала, що готова купити квартиру за вказаною адресою, вона її познайомила з іншим ріелтором по імені ОСОБА_3 , це відбулося 25.02.2010 року. Вона сказала ОСОБА_11 , що готова купити дану квартиру і запитала його чи може вона побачити власника квартири, на що він їй відповів, що власник квартири у від'їзді і у нього є довіреність на продаж квартири. У той же день вона передала ОСОБА_11 завдаток в сумі 200 доларів США і вони домовилися, що 27.02.2010 року укладуть договір купівлі-продажу. 27.02.2010 року вона і ОСОБА_11 , а також були її мати та тітка, поїхали до нотаріуса ОСОБА_12 , де уклали договір купівлі-продажу квартири за адресою АДРЕСА_2 . Вона підписала договір, також його підписав ОСОБА_11 та нотаріус посвідчила даний договір. Вона передала в присутності нотаріуса ОСОБА_11 грошові кошти в сумі 126400 грн., за вирахуванням 200 доларів США. Після чого вона віднесла документи в БТІ для оформлення права власності на квартиру. Потім, через деякий час їй стало відомо, що дана квартира належала не тій людині, який її продав, а ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . З особою, яка начебто була власником квартири вона не контактувала і не знає хто це.
З протоколу допиту свідка, ОСОБА_13 пояснила слідчому, що вона працює в БТІ м. Кривого Рогу на посаді приймальника замовлень, в її обов'язки входить прийняття замовлень на реєстрацію права власності, перевірка і видача документів. 23.12.2009 року до неї звернувся ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який приніс дублікат договору купівлі-продажу квартири, він хотів зареєструвати право власності на квартиру (як він пояснив документи були втрачені). Він написав заяву про реєстрацію права власності на квартиру, яка була особисто ним підписана. На підставі написаної заяви був зареєстрований договір купівлі-продажу і був виданий ОСОБА_2 витяг про реєстрацію права власності нерухомого майна, а також технічний паспорт на квартиру. З приводу того, кому вона видала вказані документи, іншій людині, тобто не ОСОБА_2 , свідок пояснила, що в архівній справі нема даних про дату народження ОСОБА_2 , є тільки його прізвище, ім'я та по-батькові, тобто в жодному документі не було його дати народження і звірити не було з чим. Таким чином, вона може лише візуально звірити людину, який приніс документи.
З протоколу допиту свідка, ОСОБА_3 пояснив слідчому, що працює ріелтором ФОП ОСОБА_3 з 2004 року, працює разом з ОСОБА_9 . Приблизно в кінці листопада 2009 року ОСОБА_9 сказав йому, що є замовлення на продаж квартири за адресою АДРЕСА_2 , він сказав, що квартиру продає ОСОБА_2 (як пояснив ОСОБА_9 до нього звернувся ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який знайшов його номер телефону в газеті і пояснив, що йому потрібна допомога у продажі квартири, документи на яку він втратив). Пізніше вони зустрілися утрьох, ОСОБА_2 був середнього зросту, віком біля 55-60 років. Він сказав, що хоче продати квартиру за вказаною адресою, проте документи були ним втрачені, при цьому він сказав де і якого нотаріуса укладався договіор купівлі-продажу, також повідомив дату укладання договору. Після цього вони поїхали до нотаріуса ОСОБА_12 , там ОСОБА_2 пояснив нотаріуса, що документи, а саме договір купівлі-продажу на квартиру ним втрачений і просив видати новий, завірений, вказав при цьому дату укладання договору купівлі-продажу квартири, а також він пред'явив паспорт. Нотаріус видала йому копію договору купівлі-продажу квартири. У цей же день вони поїхали в БТІ, де ОСОБА_2 надав завірену нотаріусом копію договору, там же вона була зареєстрована, з метою видачі витягу з реєстру права власності, заяву на видачу витягу писав сам ОСОБА_2 . Також свідок пояснив, що при отриманих ним копіях документів на квартиру (з БТІ і нотаріуса) ніде не було анкетних даних ОСОБА_2 . Ключи від квартири дав сам ОСОБА_2 , де він їх взяв не знає.
З протоколу допиту свідка, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 пояснив слідчому, що 11 січня 1996 року він придбав у ОСОБА_14 квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_2 . Право власності на дану квартиру належить йому. Грошей на ремонт даної квартири у нього нема, а тому квартира тривалий час стоїть без ремонту і там ніхто не проживає. Через тривалий період часу, 03 березня 2010 року він їхав по АДРЕСА_2 і побачив світло у вікнах квартири, яка належить йому, за адресою АДРЕСА_2 . Він піднявся і зайшов в квартиру, де побачив молоду дівчину. Вона представилася як ОСОБА_15 і пояснила, що вона придбала дану квартиру у ОСОБА_2 (згідно довіреності, виданої ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_3 ). Тоді він подзвонив своїй дружині, яка привезла документи на квартиру, а ОСОБА_16 у свою чергу подзвонила ріелтору, який також привіз копію паспорта ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , тобто паспорт йому не належав. Тоді вони зрозуміли, що квартира була продана шахрайським шляхом.
З протоколу допиту свідка, ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_7 пояснила слідчому, що вона проживає за адресою АДРЕСА_3 , раніше проживала з своїм чоловіком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 . Її чоловік зловживав спиртними напоями тривалий час, про його особисте життя їй нічого не відомо, з 1986 року ми офіційно розлучені. Його мобільний номер телефону (даний номер належав йому в період часу приблизно з жовтня 2009 року по лютий 2010 року) - 067 396 88 59. На фотографії пред'явленій їй працівниками міліції (копія паспорта, що знаходиться в кримінальній справі № 52101249, а саме в копіях матеріалів наданих БТІ м. Кривого Рогу, що підтверджують продаж квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_2 ) під прізвищем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , свідок впізнала свого чоловіка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , чого його обличчя вклеєно в даний паспорт їй невідомо, де знаходиться даний паспорт їй також невідомо. Про його спілкування з ким-небудь їй нічого невідомо. Стосовно того чи з'являлися у нього грошові кошти в період часу з жовтня 2009 року по березень 2010 року свідок також нічого не змогла пояснити, оскільки чоловік їй ніколи не давав кошти. 04 березня 2010 року, коли вона прийшла додому, вдень, її син ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_9 повідомив їй, що батька відвезли раніше незнайомі йому люди (зі слів сина її чоловік вже був знайомий з даними людьми, оскільки спілкувався з ними спокійно і поїхав в 5 міську лікарню без якого-небудь конфлікту). На наступний день вона поїхала в 5 міську лікарню, де виявила свого чоловіка, який лежав в терапії. Він сказав, що йому стало погано і його знайомі відвезли його в лікарню. Хто конкретно його відвіз чоловік не пояснив.
Крім того, з протоколу допиту свідка, ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , яка є донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , дала аналогічні свідчення, як її мати ОСОБА_17 . Також на фотографії пред'явленій їй працівниками міліції (копія паспорта, що знаходиться в кримінальній справі № 52101249, а саме в копіях матеріалів наданих БТІ м. Кривого Рогу, що підтверджують продаж квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_2 ) під прізвищем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , свідок впізнала свого батька - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , чого фото з його обличчям вклеєно в даний паспорт їй невідомо, де знаходиться даний паспорт їй також невідомо.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах кримінальної справи, міститься лист Північної МДПІ у м. Кривому Розі про те, що ідентифікаційний номер НОМЕР_2 Північною МДПІ у м. Кривому Розі не видавався.
Також, згідно відповіді начальника СГІРФО Жовтневого РВ КМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області, 23.10.2001 року в Жовтневому РВ КМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області був виданий паспорт серії НОМЕР_3 гр-ну ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_11 . Паспорт серії НОМЕР_4 в Жовтневому РВ КМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області не видавався.
На переконання колегії суддів, письмові матеріали справи, а також досліджені матеріали кримінального провадження підтверджують факт вибуття спірної квартири за відплатним договором купівлі-продажу, укладеним між позивачкою ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який діяв за довіреністю, виданою ОСОБА_5 за підробленим паспортом на ім'я ОСОБА_2 , який не мав права її відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач) без згоди та волі власника ОСОБА_2 , тому він має право витребувати це майно від набувача на підставі статті 388 ЦК України.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
Керуючись ст. 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 листопада 2015 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: Т.П. Красвітна
І.А. Єлізаренко