Провадження № 22-ц/803/4030/21 Справа № 204/7634/20 Суддя у 1-й інстанції - Книш А. В. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.
14 квітня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді Демченко Е.Л.
суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, без повідомлення учасників справи, в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 27 січня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АГРЕГАТНИЙ ЗАВОД» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АГРЕГАТНИЙ ЗАВОД» (далі - ПрАТ «ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АГРЕГАТНИЙ ЗАВОД») про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, мотивуючи його тим, що 10 квітня 1986 року її було прийнято на роботу до
ПрАТ «ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АГРЕГАТНИЙ ЗАВОД» до відділу головного технолога на посаду інженер-системотехнік, 01 липня 2019 року її було переведено у інженерно-технологічний центр на посаду інженер програміст І кат.
Вказувала, що починаючи з квітня 2019 року та на час подання даного позову ПрАТ «ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АГРЕГАТНИЙ ЗАВОД» не виплачує їй заробітну плату та має перед нею заборгованість у загальному розмірі, з врахуванням податків та зборів, 71 667,28 грн.
Зазнала про те, що у зв'язку з тривалою затримкою виплати заробітної плати, 25 травня 2020 року вона подала заяву про звільнення за власним бажанням.
Посилаючись на те, що наказ про звільнення не розглянуто, наказ про її звільнення не видано, заборгованість по заробітній платі не погашена, що грубим чином порушує її права, а тому просила суд ухвалити рішення, яким стягнути заборгованість по заробітній платі у розмірі 71 667,28 грн., без утримання податків; стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення у розмірі 33 505,20 грн. без утримання податків.
Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 27 січня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Стягнуто з ПрАТ «ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АГРЕГАТНИЙ ЗАВОД» нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з квітня 2019 року по березень 2020 року у розмірі 71 667,28 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб й інших обов'язкових платежів. Вирішено питання стосовно судових витрат.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 27 січня 2021 року в частині відмови у задоволенні її позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що її середній заробіток за один робочий день становить 279, 21 грн., наполягала на тому, що вона написала відповідну заяву про звільнення, 78,44 грн., які нарахованій їй у жовтні, це не заробітна плата, а компенсація за її не виплату, та нарахування даної суми не свідчить про те, що вона працювала після подання заяви про звільнення.
Правом на надання відзиву на апеляційну скаргу відповідач по справі не скористався.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України).
Згідно з п.2 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.
Зважаючи на те, що даний спір виник з трудових правовідносин, та ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення та виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення суду.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 з 10 квітня 1986 року перебуває у трудових відносинах з відповідачем (а.с.12-13).
25 травня 2020 року позивач подала голові правління ПрАТ «ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АГРЕГАТНИЙ ЗАВОД» заяву про звільнення за власним бажанням (а.с.16).
З наданих позивачем копій розрахункових листків, а також її розрахунків, з вирахування виплаченої частини заробітної плати, вбачається, що заборгованість відповідача по виплаті заробітної плати позивачу складає: за квітень 2019 року - 5 632 грн., за червень 2019 року - 5 699 грн., за липень 2019 року - 2 000 грн., за серпень 2019 року - 6 360 грн., за вересень 2019 року - 6 549 грн., за жовтень 2019 року - 5 141 грн., за листопад 2019 року - 5 598 грн., за грудень 2019 року - 5 764 грн, за січень 2020 року - 4 533 грн., за лютий 2020 року - 5 263 грн., за березень 2020 року - 3 837 грн. (а.с.14-15).
Відповідно до довідки, наданої відповідачем ПрАТ «ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АГРЕГАТНИЙ ЗАВОД», заборгованість по заробітній платі позивачу ОСОБА_1 , станом на 11 січня 2021 року, складає 56 453 грн.: за квітень 2019 року - 5 632 грн., за червень 2019 року - 5 699 грн., за липень 2019 року - 2 000 грн., за серпень 2019 року - 6 360 грн., за вересень 2019 року - 6 549 грн., за жовтень 2019 року - 5 141 грн., за листопад 2019 року - 5 598 грн., за грудень 2019 року - 5 764 грн., за січень 2020 року - 4 533 грн., за лютий 2020 року - 5 263 грн., за березень 2020 року - 3 837 грн., за жовтень 2020 року - 77 грн. (а.с.60).
Середня заробітна плата позивача складає 344,80 грн. за один робочий день (а.с.71).
З відомостей, наданих Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, вбачається, що відповідачем за спірний період було нараховано позивачу наступний розмір заробітної плати: за квітень 2019 року - 7 083,70 грн., за червень 2019 року - 7 169,04 грн., за липень 2019 року - 6 169,30 грн., за серпень 2019 року - 8 000,61 грн., за вересень 2019 року - 8 237,20 грн., за жовтень 2019 року - 6 466,22 грн., за листопад 2019 року - 7 041,39 грн., за грудень 2019 року - 7 250,28 грн., за січень 2020 року - 5 702,40 грн., за лютий 2020 року - 6 620 грн., за березень 2020 року - 4 826,67 грн., за жовтень 2020 року - 78,44 грн., що разом становить 74 645,25 грн. (а.с.65-67).
Також судом враховується, що за липень 2019 року відповідачем було виплачено позивачу частину заробітної плати у розмірі 2 905 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що заробітна плата за період з квітня 2019 року по березень 2020 року включно, в межах пред'явлених позовних вимог, що складає 71 667, 28 грн., позивачу не виплачена, втім позивачем належних та допустимих доказів її звільнення суду не надано, а тому підстав покладення на роботодавця відповідальності за статтею 117 КЗпП України судом не встановлено.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до ст.94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу, яка згідно ст.115 вказаного Кодексу виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Так, судом першої інстанції було встановлено, що заборгованість відповідача по заробітній платі перед позивачем за період з квітня 2019 року по березень 2020 року складає 71 667 грн.
У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зазначену суму заробітної плати позивачу не виплачено, доказів протилежного відповідачем суду не надано.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідальність за затримку розрахунку, яка передбачена статтею 117 КЗпП України, настає у випадку невиплати належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Тобто, за положеннями статті 117 КЗпП України обов'язковими умовами для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум є обставини звільнення працівника та непроведення з ним розрахунку при звільненні.
Статтею 47 КЗпП України передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» передбачено, що трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організація, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Відповідно до пунктів 2.4,2.5 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Мінпраці, Міністерством юстиції та Міністерством соціального захисту населення від 29 липня 1993 року № 58 записи в трудову книжку при звільненні вносяться власником або уповноваженим ним органом після видачі наказу; з кожним записом, який вноситься до трудової книжки на підставі наказу про звільнення, власник зобов'язаний ознайомити працівника під розписку в особовій картці, а відповідно до пункту 4 цієї Інструкції власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.
Згідно з пунктами 4.1, 4.2 Інструкції при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.
Статтею 235 КЗпП України передбачено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Таким чином, для застосування цієї норми необхідна наявність таких умов: затримка у видачі трудової книжки, вина власника або уповноваженого ним органу, вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки.
Колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем належних та допустимих доказів її звільнення суду не надано, а з копії трудової книжки вбачається, що запис про звільнення відсутній (а.с.12-13).
Отже, підстави покладення на роботодавця відповідальності за статтею 117 КЗпП України не виникли. Нормами закону не передбачено відповідальності роботодавця за затримку термінів виплати заробітної плати у вигляді сплати на користь працівника (що продовжує працювати на підприємстві) середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
А тому, позовні вимоги щодо стягнення середньої заробітної плати за затримку виплати заробітної плати при звільненні задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині наявності правових підстав для задоволення позову відповідно до ст.117 КзпП України та п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці”, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки суперечать наявним в матеріалах справи доказам та чинному законодавству.
Позивачем не надано копію наказу про її звільнення з роботи, а з копії трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що будь-які записи про звільнення останньої з ПрАТ “Дніпропетровський агрегатний завод” на підставі ч.3 ст.38 КзпП України, відсутні.
Крім того, додана до позовної заяви ОСОБА_1 копія заяви про звільнення, не заповнена належним чином та не містить відомостей, які б підтверджували, що в подальшому позивача все ж таки було звільнено з підприємства.
А тому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст.374,375,382-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 27 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 14 квітня 2021 року.
Головуючий: Демченко Е.Л.
Судді: Куценко Т.Р.
Макаров М.О.