Провадження № 22-ц/803/2907/21 Справа № 192/2404/19 Суддя у 1-й інстанції - Стрельников О. О. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.
09 квітня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Куценко Т.Р.
суддів - Демченко Е.Л., Макарова М.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу
Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»,
на заочне рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У грудні 2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с. 1-4), в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором б/н від 15.11.2011 року у розмірі 140 044,61 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 15.11.2011 року відповідач отримала кредит у розмірі 5 000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
У зв'язку із неналежним виконанням умов кредитного договору відповідачем, станом на 31 жовтня 2019 року утворилась заборгованість за кредитом в розмірі 174 511,72 грн, з яких: 4 411,81 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 168 701,14 грн. - заборгованість по відсотках за користування кредитом, 1 398,77 грн - пеня.
Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2020 року позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» за кредитним договором б/н від 15 листопада 2011 року заборгованість за кредитом - в розмірі 500,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» 2 102,00 грн. витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні іншої частини позову Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» відмовлено (а.с. 92-94).
Не погоджуючись з вказаним рішенням АТ КБ “Приватбанк”, подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення яким заявлені позовні вимоги задовольнити, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права /а.с. 97-100/.
ОСОБА_1 не скористалась своїм правом передбаченим ст. 360 ЦПК України щодо подання відзиву на апеляційну скаргу АТ КБ “Приватбанк”.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2020 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі пункту 1 частини 4 статті 274 ЦПК України.
Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Розглядаючи позов суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Встановлено на підставі зібраних у справі доказів, що на підтвердження своїх позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» було надано суду першої інстанції «анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг Приватбанку», в якій зазначено особисту інформацію відповідача, а саме: прізвище, ім'я, по-батькові, серію та номер паспорта, адресу проживання, освіту, сімейний стан, щодо працевлаштування, номери засобів зв'язку тощо, з якої слідує, що відповідач погодилась з тим, що вказана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між нею і банком договір про надання банківських послуг (а.с. 9).
Також в анкеті-заяві міститься розділ “Виявляю бажання оформити на своє ім'я”, зі змісту якого вбачається, що позичальник зазначає свої пропозиції відносно умов надання банківських послуг, які в подальшому розглядаються банком для визначення істотних умов договору. Так, в даному розділі запропоновані послуги щодо отримання картки, а саме: платіжна картка кредитка “Універсальна”, картка Gold, пенсійна картка, зарплатна картка, ощадкнижка (депозит), дебетова особиста картка та ідентифікація з паспортом. З цього розділу вбачається, що ОСОБА_1 обрала послугу платіжна картка кредитка “Універсальна” з бажаним кредитним лімітом 500 грн. (а.с. 9 зв.).
Як вбачається з банківської виписки (а.с. 62-67) на час користування позичальником кредитною карткою кредитний ліміт збільшувався до 5 000 грн. Також, з вказаної виписки видно, що позичальник після збільшення кредитного ліміту користувався кредитними коштами в межах кредитного ліміту, тому колегія суддів приходить до висновку що позичальник прийняла умови банку щодо визначеного розміру кредитного ліміту.
За розрахунком банку станом на 31 жовтня 2019 року за відповідачем утворилась заборгованість за кредитом в розмірі 174 511,72 грн, з яких: 4 411,81 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 168 701,14 грн. - заборгованість по відсотках за користування кредитом, 1 398,77 грн - пеня. (а.с. 6-8).
Тобто, між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов'язань позичальником.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, а також враховуючи вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів у розмірі 4 411,81 грн.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо необхідності стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту, однак, не в повній мірі дослідивши докази наявні в матеріалах справи дійшов до помилкових висновків щодо розміру такої заборгованості, тому колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в цій частині підлягає зміні шляхом збільшення розміру заборгованості за тілом кредиту, яка підлягає стягненню з відповідача з 500 грн. до 4 411,81 грн.
Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості по відсоткам колегія суддів виходить з наступного.
У справі що розглядається, позивач просив стягнути з відповідача 135 632,80 грн. відсотків за користування кредитом, нарахованих у відповідності до умов Заяви, підписаної позичальником ОСОБА_1 .
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У заяві позичальника від 15 листопада 2011 року процентна ставка не зазначена.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій стягнення відсотків, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, укладеним між ним та ОСОБА_1 , посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту банку належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Колегія суддів вважає, що у цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (15 листопада 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (27 грудня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про базову відсоткову ставку, наданий банком Витяг з Умов та правил не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Колегія суддів вважає, що Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між банком та ОСОБА_1 шляхом підписання заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили в письмовому вигляді базову відсоткову ставку.
Проте, позивачем надано до суду підписану відповідачем довідку про умови кредитування з використанням платіжної картки “Універсальна, 30 днів пільгового періоду”, згідно якої базова відсоткова ставка становить 3,0% на місяць, тобто 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитним договором (а.с. 10).
Згідно з частиною третьою статті 1056-1 ЦК України фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Колегія суддів зауважує, що порядок застосування змінюваної процентної ставки визначений ч. 4-6 ст. 1056-1 ЦК України.
Зокрема, договором має бути врегульовано періодичність збільшення процентної ставки, умови і порядок такого збільшення, порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу, максимальний розмір збільшення процентної ставки. Повідомлення про збільшення відбувається письмово, не пізніше ніж за 15 днів до дати збільшення.
Як убачається, позивачем не було дотримано вказаних вимог закону при укладанні договору з відповідачем, а тому не можна вважати, що сторонами було узгоджено право банку в односторонньому порядку, на свій розсуд, збільшувати процентну ставку.
Як зазначено в правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду України від 11.10.2017 року у справі № 6-1374цс17, боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.
Такої ж позиції притримується Верховний Суд: Постанова від 28 березня 2018 року у справі № 389/3409/16-ц.
Матеріали цивільної справи не містять доказів про вручення відповідачеві під розписку повідомлення про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку, а тому таке збільшення є незаконним.
Як вбачається з наданого Банком розрахунку заборгованості (а.с. 6-8), процентна ставка за якою розраховувались відсотки за користування кредитом складала з 15.11.2011 року 36,00%, в подальшому вказана процентна ставка неодноразово змінювалась, а саме: з 01.01.2013 року складала 30,00%, з 01.09.2014 року складала 34,80%, а з 01.04.2015 року складала 43,20%.
Таким чином, як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, станом на 31.03.2015 року (останній день застосування Банком процентної ставки в межах розміру обумовленого у довідці про умови кредитування з використанням платіжної картки “Універсальна, 30 днів пільгового періоду”) заборгованість за процентами з накопичувальним підсумком становила 3 236,27 грн. (графа 12 “Загальна заборгованість за процентами (накопичувальним підсумком)”). Тому з урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги про стягнення заборгованості за процентами підлягають частковому задоволенню, а тому з ОСОБА_1 слід стягнути на користь Банку проценти за користування кредитними коштами в розмірі 3 236,27 грн.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, встановивши, що суд першої інстанції, внаслідок порушення норм процесуального та невірного застосування норм матеріального права, помилково прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та скасування рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення відсотків з ухваленням нового рішення по справі.
У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України колегія суддів приходить до висновку про зміну розміру судового збору стягнутого з відповідача на користь позивача за розгляд справи в суді першої інстанції пропорційно задоволеним вимогам шляхом його зменшення з 2 102 грн. до 114,77 грн. та стягнення з позивача на користь відповідача судового збору пропорційно задоволеній частині апеляційної скарги у розмірі 160,80 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - задовольнити частково.
Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2020 року за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - скасувати.
Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 4 411,81 грн., заборгованість за відсотками за період з 15.11.2011 року по 31.03.2015 року у розмірі 3 236,27 грн. та судовий збір в сумі 114 грн. 77 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судовий збір за апеляційний розгляд справи у розмірі 160,80 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Т.Р. Куценко
Судді: Е.Л. Демченко
М.О.Макаров