13 квітня 2021 р.Справа № 953/16829/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бартош Н.С.,
Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г. ,
за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова (головуючий І інстанції Божко В.В.) від 03.02.2021 року по справі № 953/16829/20
за позовом ОСОБА_1
до Інспектора 4 батальйону 5 роти Управління патрульної поліції в Харківській області сержанта поліції Костіна Дмитра Олександровича, Департаменту патрульної поліції
про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Київського районного суду м. Харкова з адміністративним позовом, в якому просив скасувати постанову серії ЕАМ № 3276858 від 13.10.2020 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі у вигляді штрафу в сумі 425 грн. та закрити провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності. Також просив стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 13.10.2020 р. інспектор 4 батальйону 5 роти Управління патрульної поліції в Харківській області Костін Д.О. виніс постанову, яку позивач вважає незаконною з наступних підстав. Так, 13.10.2020 р. керуючи автомобілем ІЖ-2715 д.н.з. НОМЕР_1 , у м. Харові по вул. Тюрінська, 3-А, він був зупинений працівником поліції, якій вказав йому що в нього не працює задній габаритний вогонь та відсутній поліс обов'язкового страхування власників наземних транспортних засобів, чим він порушив вимоги п. 2.1 «г» ПДР України, про що 13.10.2020 р. була складена постанова серії ЕАМ № 327658 в справі про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення ч. 1 ст. 126 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 грн. Вказує, що він є учасником бойових дій, тому звільняється від страхування транспортних засобів.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 03.02.2021 року по справі № 953/16829/20 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Відповідачі відзив на апеляційну скаргу не подали.
За правилами ч. 1 ст. 286 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ст. 268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст. 286 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Відповідачі повідомлялись про дату, час і місце розгляду справи засобами електронного зв'язку на електронні адреси, які містяться в матеріалах справи.
Позивач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений шляхом оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України повідомлення про відкриття провадження у справі, а також про дату, час та місце судового розгляду. Про наявність інших засобів зв'язку (телефону, електронної адреси) позивач суд не повідомляв.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 13.10.2020 р. керуючи автомобілем ІЖ-2715 д.н.з. НОМЕР_1 , у м. Харові по вул. Тюрінська, 3-А, з не працюючим заднім габаритним вогнем, без поліса обов'язкового страхування власників наземних транспортних засобів.
У зв'язку з чим, інспектором 4 батальйону 5 роти Управління патрульної поліції в Харківській області Костіним Д.О, 13.10.2020 року винесено постанову серії ЕАМ № 3276858, якою встановлено, що ОСОБА_1 13.10.2020 року вчинив адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 126 КпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн.
Не погодившись з винесеною постановою, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов до висновку, що доводи позивача щодо відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення спростовується наданими відповідачем до суду письмовими доказами та відеозаписом, а тому винесена постанова є правомірною.
В доводах апеляційної скарги позивач по справі послався на те, що суд не врахував рішення Конституційного Суду України від 23 грудня 2014 року № 7-рп/2014 щодо офіційного тлумачення положень пункту 13.1 статті 13 Закону України № 1961-ІV від 01 липня 2004 року визначив, що транспортними засобами, що належать учасникам бойових дій та інвалідам війни, що визначені законом, інвалідам І групи, є такі наземні транспортні засоби, якими володіють не тільки на праві власності, а й на будь-якій іншій правовій підставі (договір підряду, оренди, тощо).
Вказує, що суд не врахував, що наявність у ОСОБА_1 технічного паспорту на автомобіль ІЖ-2715, н.з. НОМЕР_1 є достатнім доказом законності підстав володіння транспортним засобом. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 05.04.2018 року у справі № 686/17029/17. Копія цього технічного паспорту на автомобіль, надана до суду разом з позовом. Окрім того, до суду надана копія договору від 25.12.2019 року, яким ОСОБА_1 надано право користування указаним автомобілем.
Зазначив, що суд дійшов помилкового висновку, що доводи позивача щодо відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення спростовується наданими відповідачем до суду письмовими доказами та відеозаписом (відеозапис з нагрудного відеореєстратора та відсутність інформації щодо наявності полісу ОСЦПВ на вказаний транспортний засіб на сайті МТСБУ), оскільки зазначений висновок не відповідає матеріалам справи.
Також вказав, що не відповідає матеріалам справи висновок суду, що ОСОБА_1 13.10.2020 р. керував автомобілем ІЖ-2715 д.н.з. НОМЕР_1 , у м. Харові по вул. Тюрінська, 3-A, з не працюючим заднім габаритним вогнем та без поліса обов'язкового страхування власників наземних транспортних засобів. При цьому, суд не дослідив надані відповідачем до суду відеозаписи. Внаслідок цього, залишились не встановленими обставини, що відеозаписами не зафіксовано транспортний засіб в момент вчинення адміністративного правопорушення. Відео розпочинається з того моменту, коли автомобіль стоїть на стоянці у дворі житлового будинку. Водій не керує автомобілем і навіть не знаходиться за його кермом, а стоїть осторонь. На відео не зафіксовано навіть номеру транспортного засобу. Також вказав про відсутність в оскаржуваній постанові про накладення адміністративного стягнення відомостей про технічний засіб, яким здійснено відеозапис, що свідчить про недопустимість цього доказу.
На підставі цього, просить задовольнити його позовні вимоги та скасувати рішення суду першої інстанції.
Також послався на те, що судом першої інстанції грубо порушено десятиденний строк розгляду позову, яким в рамках справи про адміністративне правопорушення, оскаржено постанову про накладення адміністративного стягнення, оскільки провадження у справі було відкрито 23.10.2020 року, а рішення у справі ухвалено 03.02.2021 року.
Вказав, що ухвалу про відкриття провадження у справі суд надіслав до Єдиного державного реєстру судових рішень 09.11.2020 року, тобто через 16 днів після її ухвалення. В ухвалі про відкриття провадження у справі суд постановив розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Призначено судове засідання у приміщенні Київського районного суду м. Харкова (61168, м. Харків, вул. Валентинівська, 7-Б зал №14) для розгляду справи по суті на 11 грудня 2020 року на 12 год. 00 хв. Встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
В той же час, у зазначений судом строк відповідач відзив до суду не надав. Причини пропущення строку суду не повідомив. Однак, в порушення приписів ч. 6 ст. 162 КАС України, суд за наявними матеріалами справу не вирішив. Апелянт вважає, що суд грубо порушив основні засади адміністративного судочинства надаючи привілеї відповідачу.
Оскільки такі дії та бездіяльність суду, на думку апелянта, є відверто протиправними, вважає, що наявні підстави для постановлення судом апеляційної інстанції окремої ухвали.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із п.п. 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про Національну поліцію”, поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у таких випадках: 1) якщо особа володіє зовнішніми ознаками, схожими на зовнішні ознаки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи; 2) якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення; 3) якщо особа перебуває на території чи об'єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю; 4) якщо в особи є зброя, боєприпаси, наркотичні засоби та інші речі, обіг яких обмежений або заборонений, або для зберігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином неможливо; 5) якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події; 6) якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об'єктом вчинення правопорушення.
Згідно із підпункту «а» п. 2.4 Правил, на вимогу працівника міліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Підпунктом «ґ» п. 2.1 Правил, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відповідно до п. 21.1 ст. 21 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників" від 01.07.2004 р. № 1961-IV у редакції Закону України від 24.09.2008 p. № 586-VI) передбачено, що з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТ СБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування. Транспортний засіб має відповідати вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону з моменту прийняття участі в дорожньому русі.
Пунктом 21.2 ст. 21 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників" встановлено, що контроль за наявністю договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється відповідними підрозділами Національної поліції при складанні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод.
Згідно з п. 21.3 ст. 21 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників", при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов'язана мати при собі страховий поліс (сертифікат). Страховий поліс пред'являється посадовим особам органів, визначених у пункті 21.2 цієї статті, на їх вимогу.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про дорожній рух», водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Положеннями ч. 1 ст. 126 КУпАП встановлено, що керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»: «Учасники бойових дій та інваліди війни, що визначені законом інваліди І групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом належним інваліду І групи, у його присутності, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від ДТП винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.»
Рішенням КСУ від 23.12.2014 року № 7-рп 2014 у справі № 1-6/2014 за конституційним зверненням гр. ОСОБА_2 щодо тлумачення положень пункту 13.1 статті 13 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» керуючись ст. 147, 150, 153 Конституції України , статтями 45, 51, 62, 66, 67, 69, 95 ЗУ «Про КСУ» , пунктом 1 параграфу 51 Регламенту КСУ, КСУ було ухвалено рішення: «В аспекті конституційного звернення положення пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року № 1961 - IV змінами необхідно розуміти так що транспортними засобами , які належать учасникам бойових дій, інвалідам війни та інвалідам І групи, є такі наземні транспортні засоби, якими зазначені особи володіють як на праві власності так і на будь-якій іншій правовій підставі». У мотивувальній частині цього рішення зазначено: «… таким чином КСУ вважає , що згідно з пунктом 13.1 статті 13 ЗУ № 1961 транспортними засобами, які належать учасникам бойових дій та інвалідам війни, що визначені законом інвалідами І групи, є такі наземні транспортні засоби, якими вони володіють не тільки на праві власності, а й на будь-якій іншій правовій підставі».
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_3 є учасником бойових дій, про що свідчить надана ним копія посвідчення серії НОМЕР_2 , а тому на нього поширюються положення ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до Договору користування автомобілем від 20.03.2017 р., ОСОБА_3 надано право користування автомобілем ІЖ 2715 д.н. НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_4 .
В постанові Верховного Суду від 05.04.2018 року у справі № 686/17029/17 зроблений правовий висновок про те, що водій, який керував транспортним засобом, що належить на праві власності іншій особі, маючи при собі свідоцтво про реєстрацію на зазначений автомобіль, керував та володів ним на законній підставі.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, враховує вказані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права.
Крім того, згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Судовим розглядом встановлено, що під час розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 надавалося свідоцтво про реєстрацію на зазначений вище автомобіль, а також було повідомлено поліцейському, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, але вказана обставина під винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення врахована була.
Відповідно до ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Наведені обставини свідчать про необґрунтованість доводів відповідача про порушення позивачем вимог п. 2.1 "г", що вказує на безпідставність притягнення позивача до відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та протиправність спірної постанови.
Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин, що призвело до неправильного вирішення справи. Наведені обставини також не були враховані поліцейським під час розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи приписи наведених вище норм КАС України та встановлені судом апеляційної інстанції фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла до висновку, що постанова серії ЕАМ № 3276858 від 13.10.2020 р. по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 425 грн. підлягає скасуванню, а провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП підлягає закриттю.
Що стосується доводів апелянта про порушення норм процесуального права, колегія суддів зазначає, що оскільки суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції, з прийняттям нового рішення, наведені апелянтом доводи з приводу порушення судом першої інстанції норм процесуального права на вирішення цієї справи не впливають.
Стосовно вимог апелянта про винесення окремої ухвали, колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 324 КАС України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 249 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.
Слід зазначити, що окрема ухвала є формою реагування суду на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення, з метою їх усунення та запобігання таким порушенням у майбутньому.
Відповідно до ст. 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними. Окрема ухвала може бути оскаржена особами, інтересів яких вона стосується.
З положень наведених вище норм КАС України вбачається, що постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду та в межах цих правовідносин колегією суддів не вбачається підстав для постановлення окремої ухвали.
Що стосується вимог позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
За правилами ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Приписами ч. 1, 2 ст. 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Положення ч. 3, 4 ст. 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Приписами п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до п. 6, 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження, тощо). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З матеріалів справи, професійна правнича допомога у даній справі надавалася позивачу адвокатом Боровик Оленою Миколаївною.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду було подано наступні документи: копію договору про надання юридичної допомоги від 13.10.2020 р., укладеного між адвокатом ОСОБА_5 та позивачем (згідно цього договору, гонорар адвоката у фіксованому розмірі не визначений); копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії № 4070, виданого на підставі рішення Донецької обласної КДКА від 12.10.2014 № 46; копію акта приймання-передачі наданих послуг від 01.12.2020 р., згідно якого адвокатом надані наступні послуги: 1) надання усної консультації 13.10.2020 р. (вартість - 500,00 грн.); 2) виїзна консультація 14.10.2020 р. (вартість - 500,00 грн.); 3) аналіз документів з метою визначення перспективи і способу захисту прав ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Харківській області та Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення (вартість - 500,00 грн.); 4) підготовлення, складання та передача до Київського районного суду м. Харкова адміністративного позову до Управління патрульної поліції в Харківській області та Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення (вартість послуги - 1500,00 грн.) (а.с. 8-10, 17).
У відзиві на позовну заяву, Департамент патрульної поліції заперечував в частині вимог позивача про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн., через недоведеність понесення витрат у такому розмірі.
Колегія суддів зазначає, що зі змісту вказаних вище норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, оскільки зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).
У ч. 7 ст. 134 КАС України вказано, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, колегія суддів зауважує, що при розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
З огляду на умови договору про надання правової допомоги, а також враховуючи надані позивачем докази на підтвердження витрат на правничу допомогу, колегія суддів дійшла до висновку, що в цій конкретній справі витрати на правову допомогу в сумі 1500,00 грн. (за складення позовної заяви) є реальними, підтвердженими матеріалами справи та підлягають відшкодуванню на користь позивача. В той же час, колегія суддів вважає. що витрати щодо надання усної консультації, виїзної консультації, а також аналізу документів з метою визначення перспективи і способу захисту прав позивача не підлягають відшкодування, оскільки результатом цих послуг і є складення позовної заяви. Крім того, позивачем не доведено, де саме, та з якою метою проводилася виїзна консультація.
На підставі цього, колегія суддів зазначає, що сума у розмірі 1500,00 грн. за надання професійної правничої допомоги у відповідності до ч. 9 ст. 139 КАС України є пропорційною до предмета спору, значення справи для сторони, а тому підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, яким у цій справі є Департамент патрульної поліції. В іншій частині вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу задоволенню не підлягають.
Що стосується розподліу судових витрат, в частині сплаченого ОСОБА_1 судового збору за подання апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
З матеріалів справи судом встановлено, що за подання апеляційної скарги позивачем сплачений судовий збір у розмірі 630,60 грн., на підставі квитанції про сплату № 62252 від 31.03.2021 р.
Оскільки судом апеляційної інстанції скасовується рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог та приймається нове рішення про задоволення позовних вимог, колегія суддів дійшла до висновку, що сплачена позивачем сума судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 630,60 грн. підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції.
Що стосується заявленого позивачем клопотання про повернення судового збору, то врахувуючи предмет позову, а також те, що питання про розподіл судових витрат вирішено судом апеляційної інстанції на підставі ч. ч. 1, 6 ст. 139 КАС України, колегія суддів дійшла до висновку, що відсутні підстави для повернення ОСОБА_1 суми судового збору, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 03.02.2021 року по справі № 953/16829/20 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Скасувати постанову серії ЕАМ № 3276858 від 13.10.2020 р. по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 425 грн. та закрити провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати на правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн. (одна тисяча п'ятсот гривень) 00 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 630,60 грн. (шістсот тридцять гривень) 60 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош
Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров З.Г. Подобайло
Повний текст постанови складено 13.04.2021 року