14 квітня 2021 р. Справа № 520/2893/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 09.03.2021, головуючий суддя І інстанції: Зінченко А.В., м. Харків, по справі № 520/2893/21
за позовом ОСОБА_1
до Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (далі по тексту - відповідач), в якому просив суд:
- визнати бездіяльність Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, яка полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за період з 2017 по 2020 роки як учаснику бойових дій в розмірі 5 (п'яти) мінімальних пенсій за віком - протиправною;
- зобов'язати Обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перерахувати, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за період з 2017 по 2020 роки як учаснику бойових дій в розмірі 5 (п'яти) мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплачених сум.
В обгрунтування позовних вимог зазначив, що має статус учасника бойових дій, проте, до 05 травня за період з 2017 по 2020 роки не отримував щорічної разової грошової допомоги в належному розмірі, а саме: в розмірі 5 (п'яти) мінімальних пенсій за віком, що є порушенням пенсійним органом вимог чинного законодавства України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод внаслідок протиправної бездіяльності. Із посиланням на практику Верховного Суду зазначив, що в даному випадку має місце триваюче правопорушення у справі щодо соціального захисту, тому його право на нарахування та виплату щорічної разової грошової допомоги до 05 травня є абсолютним та не підлягає обмеженню будь-яким строком.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 25.02.2021 року по справі № 520/2893/21 адміністративний позов залишено без руху з підстав порушення встановленого п.2 ст. 122 КАС України шестимісячного строку звернення до суду та запропоновано усунути вказані недоліки шляхом надання обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з урахуванням висновків, зазначених в даній ухвалі суду. Роз'яснено позивачу, що у випадку не усунення зазначених недоліків у встановлений строк, заява вважатиметься неподаною і буде йому повернута.
01.03.2021 року позивачем надано заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій зазначено що одноразова грошова допомога до 05 травня є соціальною виплатою, право на захист якої не може бути скасовано чи обмежено. Стверджує, що відповідач, не здійснюючи йому необхідні виплати вчиняє протиправну бездіяльність у триваючих правовідносинах, тобто, порушення прав позивача безперервне, що свідчить про необмеження його звернення до суду будь-яким строком. Вважає, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху не встановлено події порушення прав позивача, а тому безпідставним є відлік шестимісячного строку без встановлення відповідної дати початку відліку. Зауважив, що 11.01.2021 року звернувся із заявою до Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо здійснення перерахунку та виплати щорічної разової грошової допомоги до 05 травня, у задоволенні якої 26.01.2021 року було відмовлено, у зв'язку з чим 22.02.2021 року звернувся за захистом своїх прав до суду, тобто, звернення до суду відбулось через місяць після того, як він дізнався про порушення своїх прав, а тому помилковим є висновок в ухвалі суду про порушення шестимісячного строку звернення до суду.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 09.03.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - повернуто позивачу.
Позивач, не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, порушення судом його прав як людини та норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 09.03.2021 року по справі № 520/2893/21, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджує, що не пропустив строк звернення суду із даним позовом, оскільки оскаржує бездіяльність відповідача, яка не має чітко окреслених часових меж та є явищем триваючим. Враховуючи, що порушення права позивача за захистом якого він звернувся до суду триває, а відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх обов'язків щодо виплати позивачу грошової допомоги до 5 травня, безпідставними є висновки суду першої інстанції про пропущення ним шестимісячного строку звернення до суду. Також, із посиланням на висновки Верховного Суду у постановах від 05.04.2019 року у справі 809/248/18, від 23.07.2020 року у справі № 761/28365/16-а стверджує, що звернення позивача до суду через місяць після того, як він дізнався про порушення своїх прав у сфері соціального захисту, відбулося з дотриманням встановленого законом строку.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що на виконання вимог ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 25.02.2021 року, якою позов ОСОБА_1 залишено без руху, позивачем до суду надано заяву про усунення недоліків позову, з якої не вбачається обгрунтування пропущеного строку звернення до суду.
Приймаючи ухвалу про повернення ОСОБА_1 позовної заяви, суд першої інстанції, керуючись п.1 ч.4 ст.169 КАС України, виходив з того, що у встановлений судом строк позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, оскільки не надав належних доказів наявності підстав для поновлення пропущеного шестимісячного строку на звернення до суду.
Надаючи правову оцінку правильності застосування судом першої інстанції норм процесуального права щодо встановлених обставин справи, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначено КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Приписами ч.1 ст. 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За визначенням з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані ст. 123 КАС України, відповідно до ч. 1, 2 якої, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Таким чином, чинне законодавство обмежує право позивача на звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, визначено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків пов'язане з необхідністю досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Отже, для вирішення питання про правильність застосування судом першої інстанції строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно з'ясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку.
Слід зазначити, що пропуск строку передбаченого ч.5 ст. 122 КАС України не є безумовною підставою для повернення позовної заяви або залишення адміністративного позову без розгляду, оскільки, за наявності поважних причин його пропуску, такий строк може бути поновлено.
За змістом наведеної процесуальної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Зокрема, причини пропуску строку звернення до адміністративного суду можуть бути визнані судом поважними лише якщо відповідні обставини виникли об'єктивно, незалежно від волі особи, безпосередньо унеможливлюють або ускладнюють можливість подання позову у визначений законом строк, виникли протягом строку, який пропущено та підтверджується належними і допустимими доказами.
Зазначені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі 240/12017/19 від 31.03.2021 року та колегія суддів не вбачає підстав для відступу від зазначеної правової позиції.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Викладені висновки відповідають позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2020 у справі 340/1019/19.
Колегією суддів встановлено, що предметом даного позову є оскарження бездіяльності Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за період з 2017 по 2020 роки як учаснику бойових дій в розмірі 5 (п'яти) мінімальних пенсій за віком та зобов'язання відповідача перерахувати, нарахувати та виплатити таку допомогу.
У наведеній ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 25.02.2021 року судом встановлено, що 24.02.2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом, в якому зазначив про нарахування йому разової грошової допомоги до 5 травня за 2017-2020 роки, як особі з інвалідністю внаслідок війни, проте, у зменшеному розмірі.
Колегія суддів наголошує на тому, що грошова допомога є періодичним та фіксованим платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про підставу здійснення такої виплати, її розмір, як вона обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів було здійснено саме такий її розрахунок.
Враховуючи, що вказаний вид грошової виплати є періодичним платежем, про порушення своїх прав позивач мав дізнатися під час отримання такої виплати у розмірі, з яким він не погоджується.
Отже, з дня отримання виплати особою, якій призначена грошова допомога вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Разом з цим, позивач звернувся до суду з зазначеним адміністративним позовом 24.02.2021 року, тобто з порушенням шестимісячного строку звернення до суду, встановленого п.2 ст.122 КАС України.
На думку Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду у справі 240/12017/19 від 31.03.2021 року позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
У справі, що розглядається, позивач у поданій ним заяві про усунення недоліків позовної заяви та в апеляційній скарзі зазначив про відсутність факту порушення ним строку звернення до суду, з огляду на триваюче правопорушення відповідача у сфері соціального захисту.
Колегія суддів наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає помилковими висновки позивача про те, що його права на звернення до суду у сфері соціального захисту є абсолютним та не може обмежуватись будь-яким строком.
З позовної заяви та заяви про усунення її недоліків вбачається, що позивач, звертаючись 11.01.2021 року до відповідача із заявою про здійснення нового розрахунку виплати разової грошової допомоги до 5 травня за період 2017 по 2020 років в розмірі, що передбачений ч.5 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту з урахуванням виплачених сум, вже знав, що з 2017 року по 2020 рік, розмір його разової грошової допомоги до 5 травня виплачувався відповідно до постанов Кабінету Міністрів, які встановлено такі розміри.
Таким чином, враховуючи обізнаність позивача про порушення свого права кожного разу при отриманні виплати грошової допомоги до 5 травня в 2017-2020 роках та встановлений шестимісячний строк для звернення до суду за захистом своїх прав, позивач мав звернутися до суду з 2017 по 2020 року до 5 листопада відповідного року (05.11.2017, 05.11.2018, 05.11.2019 та 05.11.2020), разом з цим цього не зробив, що спростовує посилання апелянта на неможливість визначення дати початку відліку шестимісячного строку звернення до суду.
Колегія суддів враховує, що судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду у справі № 240/12017/19 від 31.03.2021 року відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження К/9901/36805/18), від 25.02.2021 у справі №822/1928/18 (касаційне провадження К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, та дійшла такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів; позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду; в той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно, а відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
З урахування наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що отримання позивачем листа відповідача від 26.01.2021 у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, що спростовує доводи позивача про необхідність відліку шестимісячного строку для звернення до суду саме з дати отримання відмови у здійсненні перерахунку та виплати щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за період з 2017 по 2020 роки як учаснику бойових дій в розмірі 5 (п'яти) мінімальних пенсій за віком у відповідь на його заяву від 11.01.2021 року.
Посилання апелянта на висновки Верховного Суду у постановах від 05.04.2019 року у справі 809/248/18, від 23.07.2020 року у справі 761/28365/16-а, колегія суддів не враховує, оскільки, як зазначалось вище Велика палата Верховного Суду у справі 240/12017/19 від 31.03.2021 року відступила від подібних висновків Верховного Суду та виклала нову позицію, яка підлягає врахуванню в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України як остання правова позиція Великої палати Верховного Суду у справах цієї категорії.
Щодо доводів апелянта на наявність триваючого правопорушення внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, колегія суддів зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
Колегія суддів звертає увагу на те, що за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди відповідач був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання та така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо соціального забезпечення.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач пропустив строк звернення до суду з даним позовом, не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску вказаного строку.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Колегія суддів зазначає, що поновлення процесуального строку зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими може порушити принцип юридичної визначеності (рішення Європейського суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі “Пономарьов проти України).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як зазначено в п. 41 рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі “Пономарьов проти України”, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Також у рішенні від 03.04.2008 у справі “Пономарьов проти України” Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим в пункті 47 Рішення ЄСПЛ, Високий Суд вказав, якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі “Пономарьов проти України” (Ponomaryov v. Ukraine), заява 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 у справі “Мушта проти України” зазначено: право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані.
Отже, у разі оскарження рішення суб'єкта владних повноважень зі спливом значного періоду часу, позивачем мають бути наведено переконливі підстави для поновлення пропущеного процесуального строку. Тобто, тягар доказування, в цьому випадку, покладається саме на позивача.
Оскільки позивач у заяві про усунення недоліків поданої позовної заяви на виконання вимог ухвали про залишення позову без руху, не навів будь-яких обставин і не надав відповідних доказів, які б свідчили про об'єктивну неможливість вчасного звернення до суду з позовом, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про неусунення позивачем у встановлений судом строк недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, що є підставою для її повернення в силу п.1 ч.4 ст.169 КАС України, а тому вважає ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 09.03.2021 по справі 520/2893/21 такою, що не підлягає скасуванню.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст. 122, 123, 240, 242, 243, 250, 272, 287, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 09.03.2021 по справі № 520/2893/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді С.П. Жигилій В.Б. Русанова