14 квітня 2021 р. Справа № 520/17290/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , П'янової Я.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства охорони здоров'я України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.01.2021 р. (ухвалене суддею Кухар М.Д.) по справі № 520/17290/2020 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров'я України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства охорони здоров'я України, в якому просив: визнати бездіяльність Міністерства охорони здоров'я України їни протиправною та зобов'язати надати запитувану інформацію, яка містяться у листах від 03.09.2020 р. та 30.09.2020 р. (відповіді на питання та медичні протоколи), рекомендованим листом з описом вкладення у встановлений термін; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства охорони здоров'я України на користь ОСОБА_1 відшкодовану суму за нанесену моральну шкоду у розмірі: 20000 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.01.2021 р. позов задоволено частково, а саме: визнано бездіяльність Міністерства охорони здоров'я України щодо ненадання ОСОБА_1 відповідей на запити від 03.09.2020 р. та 30.09.2020 р. протиправною; зобов'язано Міністерство охорони здоров'я України надати запитувану ОСОБА_1 інформацію, яка містяться у листах від 03.09.2020 р. та 30.09.2020 р. шляхом надіслання такої інформації рекомендованим листом з описом вкладення на адресу ОСОБА_1 ; в задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.01.2021 р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог посилається на те, що не погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає його необґрунтованим, незаконним, постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: Законом України “Про звернення громадян”, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що позивач звернувся до Міністерства охорони здоров'я України з запитом, відповідно до якого просив надати відповідь та інформацію:
станом на 01.01.2016 р. чи були затверджені Міністерством охорони здоров'я України уніфіковані клінічні протоколи діагностики та лікування геморою та анальної тріщини? Якщо так, то надайте копії затверджених уніфікованих клінічних протоколів;
станом на 01.01.2016 р. у разі відсутності затвердженого Міністерством охорони здоров'я України уніфікованого клінічного протоколу, яким стандартом чи протоколом повинні були керуватися заклади охорони здоров'я в процесі надання медичної допомоги та лікування?
після внесення змін від 29.12.2016 р. № 1422 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24.04.2017 р. за № 530/30398 до Наказу Міністерства охорони здоров'я України від 28.09.2012 р. № 751 “Про створення та впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації медичної допомоги в системі Міністерства охорони здоров'я України” який новий клінічний протокол медичної допомоги діагностики та лікування геморою та анальної тріщини обрано МОЗ України для його застосування на території України? Надайте копії цих протоколів та фактичні дані обрання щодо їх застосування на території України.
Листом від 09.09.2020 р. повідомлено позивача, що сформульовані у листі питання не підпадають під дію Закону України “Про доступ до публічної інформації” та фактично є зверненням та розглядаються відповідно до вимог та у терміни, визначені Законом України “Про звернення громадян”. Станом на 01.01.2016 р. за вказаною темою відсутні уніфіковані клінічні протоколи. Слід зазначити, що настанови на засадах доказової медицини за цією тематикою викладені на сайті https://guidelines.moz.gov.ua/. Відповідно до Методики розробки та впровадження медичних стандартів медичної допомоги на засадах доказової медицини, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я від 28.09.2012 р. № 751 Медико-технологічні документи розробляються на підставі Заявки на адаптацію клінічних настанов, розроблених за принципами доказової медицини, та розробку медико-технологічних документів (далі - Заявка), форма якої наведена в додатку 2 до цієї Методики. Заявка подається до Міністерства охорони здоров'я України фізичною або юридичною особою незалежно від форми власності. Основними критеріями вибору теми медико-технологічних документів передбачають:
важливість проблеми для громадського здоров'я, її пріоритетність та відповідність стратегічній меті системи охорони здоров'я;
важливість проблеми для практичного застосування в охороні здоров'я, що підтверджується аналізом наявної документації, впливом на медичну практику, оцінку стану справ в обраній сфері та заходів, що проводяться для вирішення проблеми або призводять до її поглиблення;
наявність високоякісних доказових даних з проблеми, що підтверджується існуванням клінічних настанов, що відповідають вимогам доказової медицини та отримали високу оцінку за опитувальником AGREE;
необхідність уніфікації підходів для вирішення проблеми;
потенційну можливість досягнення клінічного та/або економічного ефекту прийнятними для України шляхами покращення медичної практики;
наявність фінансових ресурсів для розробки медико-технологічних документів.
Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 29.12.2016 р. № 1422 “Про внесення змін до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 28.09.2012 р. № 751” (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24.04.2017 р. за № 530/30398) дозволяє українським лікарям використовувати у своїй роботі клінічні настанови, обрані Міністерством охорони здоров'я України для її застосування на території України як клінічного протоколу без проходження процедури їх адаптації.
Крім того, на візуванні у структурних підрозділах Міністерства охорони здоров'я знаходиться проект постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження порядку розроблення галузевих стандартів у сфері охорони здоров'я”.
Отримавши відповідь від відповідача, ОСОБА_1 повторно звернувся до Міністерства охорони здоров'я України з запитом від 30.09.2020 р.
Запит направлено на адресу відповідача, що підтверджено інформацією з сайту “УКРПОШТА” та копіями квитанцій.
Проте, відповідь на вказаний запит позивача не надана.
Не погоджуючись з вказаним позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що в спірних правовідносинах відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненадання відповіді на запити позивача від 03.09.2020 р. та 30.09.2020 р.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації особою наданого їй Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян, відповідно до їх статуту, пропозиції про поліпшення їхньої діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів урегульовано Законом України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 р. №393/96-ВР (в подальшому - Закон № 393/96-ВР).
Згідно із ч. 1 ст. 3 Закону № 393/96-ВР, під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання)і скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону № 393/96-ВР, звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Згідно із ч. 1 ст. 15 Закону № 393/96-ВР, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Частиною 3 статті 15 Закону № 393/96-ВР передбачено, що відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Відповідно до ст. 19 Закону № 393/96-ВР, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані, у тому числі, письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
Зміст наведених положень Закону №393/96-ВР дає підстави для висновку, що органи, до яких направлені звернення, зобов'язані об'єктивно і вчасно їх розглядати, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їхнє виконання, повідомляти осіб про наслідки розгляду заяв.
Аналізуючи норми Закону № 393/96-ВР, зокрема статтю 15, суд апеляційної інстанції зазначає, що обов'язок органів, до яких направлені звернення, повідомляти осіб про наслідки їхнього розгляду, як елемент конституційної гарантії звернення до органів публічної влади, включає і доведення змісту відповіді до заявника.
З огляду на зміст указаного зобов'язання, орган державної влади вважається таким, що виконав передбачений Конституцією України обов'язок, якщо склав відповідь на звернення особи у чіткій відповідності до поставлених у ньому питань і довів зміст відповіді до заявника в обраний ним спосіб: поштою або засобами електронного зв'язку.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що в спірних правовідносинах обов'язок повідомляти громадян про наслідки розгляду їхніх звернень має підтверджуватися доказами, що свідчать про надсилання (вручення) відповіді на звернення на адресу заявника (заявнику).
Аналогічні висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26.09.2019 р. у справі № 826/11164/16.
В ході розгляду справи встановлено, що позивачу відповідь на запит від 30.09.2020 р. відповідачем не надана.
Щодо посилання відповідача на Інструкцію з діловодства Міністерства охорони здоров'я України, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25.02.2014 р. № 143, щодо відсутності вказівки, яким саме видом відправленням має бути направлена вихідна кореспонденція, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки Інструкція з діловодства це внутрішній документ Міністерства охорони здоров'я України, а Закон України має вищу юридичну силу ніж наказ Міністерства охорони здоров'я. Згідно, Закону № 393/96-ВР суб'єкт владних повноважень зобов'язаний направляти відповіді та доводити їх зміст до заявника.
Суд апеляційної інстанції враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 р. (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYK1NA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), nn. 28 - 36, Series A №18).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті б Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex V. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-11).
В даному випадку задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача надати позивачу запитувану ним інформацію рекомендованим листом з описом вкладення, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що в спірних правовідносинах відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненадання відповіді на запити позивача від 03.09.2020 р. та 30.09.2020 р.
Щодо доводів апеляційної скарги стосовно не направлення на адресу Міністерства охорони здоров'я України копії ухвали про відкриття провадження та позовної заяви по справі № 520/17290/2020, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 174 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 251 цього Кодексу. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів.
Згідно із ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено в порядку письмового провадження, копія судового рішення надсилається протягом двох днів із дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Стаття 251 Кодексу адміністративного судочинства України дозволяє направляти учасникам справи судові рішення в електронній формі на офіційну електронну адресу.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України, днем вручення судового рішення є: день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.
Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
З матеріалів справи встановлено, що Харківський окружний адміністративний суд 07.12.2020 р. о 18:25 год. направив електронний лист з вкладенням (позовна заява з додатками та ухвала від 03.12.2020 р. про відкриття провадження по справі) з електронної адреси
Отримання електронного листа з ухвалою про відкриття провадження від 03.12.2020 р. по справі № 520/17290/2020 та позовною заявою з додатками, підтверджується звітом про доставку пошти «successful mail delivery report» від 07.12.2020 р. о 18:55 год. (а.с.19-20).
Днем вручення судового рішення є 08.12.2020 р., оскільки судове рішення надіслано 07.12.2020 р. о 18:25 год. на офіційну електронну адресу відповідача.
Відповідно до Інструкції з діловодства Міністерства охорони здоров'я України, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25.02.2014 р. № 143, на яку посилається відповідач в апеляційній скарзі, окрім поштового зв'язку, доставка документів до Міністерства охорони здоров'я України може здійснюватися за допомогою електронної пошти.
Пункт 157 Інструкції з діловодства Міністерства охорони здоров'я України передбачає, що доставка документів до Міністерства охорони здоров'я України здійснюється, як правило, з використанням засобів поштового, факсимільного зв'язку, електронною поштою, а також кур'єрською та фельд'єгерською службою.
Електронною поштою доставляються документи в електронному вигляді на електронну адресу e-post@moz.gov.ua
Згідно, офіційного інтернет-сайту Міністерства охорони здоров'я України https://moz.gov.ua/ електронною поштою Міністерства охорони здоров'я України є
Разом з цим, в апеляційній скарзі відповідач зазначив адресу своєї електронної пошти саме:
При цьому, суд апеляційної інстанції підкреслює, що у рішенні Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 р. у справі № 3236/03 «Пономарьов проти України» зазначено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (Пономарьов проти України, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).
За змістом ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим законом.
Як вбачається з інформації на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2020 р. надіслана судом 03.12.2020 р., зареєстрована 03.12.2020 р. та оприлюднена 04.12.2020 р.
З огляду на вказане, відповідач у період з 08.12.2020 р. (дата отримання електронною поштою) і до винесення оскаржуваного рішення не був позбавлений можливості отримати у суді зазначені документи.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що твердження апелянта про неотримання копії ухвали про відкриття провадження у справі від 03.12.2020 р. та копії позовної заяви з додатками не відповідають дійсності та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Суд апеляційної інстанції також вважає безпідставними твердження апелянта про необхідність скасування рішення суду першої інстанції враховуючи, що відповідач не скористалось своїм правом на подання своїх заперечень на позовну заяву, оскільки вказане не може слугувати підставою для його скасування.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.01.2021 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апелянта спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства охорони здоров'я України - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.01.2021 р. по справі № 520/17290/2020 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді О.А. Спаскін Я.В. П'янова