14 квітня 2021 року справа №200/12427/19-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Сіваченка І.В., Казначеєва Е.Г., секретаря судового засідання Тішевського В.В., позивача особисто, розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2019 р. у справі № 200/12427/19-а (головуючий І інстанції судді Галатіна О.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій та середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені,
Позивач 22.10.2019 року звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій, з урахуванням уточнень, просив: стягнути з відповідача на його користь несплачену компенсацію за невикористані додаткові відпустки у розмірі 14 982, 52 грн.; стягнути з відповідача на його користь середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 серпня 2019 по день фактичного розрахунку; зобов'язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (а.с. 3-8, 33-38)
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року у справі № 200/12427/19-а позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 несплачену компенсацію за невикористані додаткові відпустки у розмірі 14 982,52 грн.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені в розмірі 49277,96 грн.
В решті позовних вимог відмовлено (а.с. 54-57).
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ст.ст. 92-93 Закону № 580-VIII грошова компенсація виплачується поліцейським за невикористану в році звільнення саме основну чергову відпустку.
Крім того, вказує на те, що військовослужбовці за певних умов мають право на додаткові відпустки зі збереженням грошового забезпечення. Використання такого права гарантується безпосередньо під час вибуття особи у відпустку або шляхом компенсації невикористаної відпустки за відповідний період.
Разом з тим, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткових, припиняється.
Таким чином вважає, що нормами спеціального законодавства, якими регулюються ці правовідносини, не передбачено право позивача на виплату грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Також апелянт зазначає, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільнені сум, фактичного розрахувався з ним. Тому вважає, що позивачем було пропущено строк звернення до суду.
В частині відмови у задоволенні позовних вимог рішення суду оскаржено не було.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2020 року апеляційну скаргу було задоволено.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15.04.2019 року скасовано. В задоволенні позовних вимог відмовлено (а.с. 131-132).
Постановою Верховного Суду від 10.02.2021 у справі № 200/12427/19-а касаційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково.
Постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2020 року скасовано та справу направлено на новий розгляд до Першого апеляційного адміністративного суду (а.с. 222-229).
При прийнятті даного рішення, Верховний Суд виходив з того, що у цій справі пріоритетному застосуванню підлягають норми Закону № 3551, які не обмежують право особи - учасника бойових дій на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки. Крім того, судом апеляційної інстанції не вирішувалось питання щодо правильності обрахунку позивачем та судом першої інстанції заявленої суми несплаченої компенсації за невикористані додаткові відпустки та суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином. Надав до суду заяву про проведення судового засідання за його відсутності, просив задовольнити апеляційну скаргу та відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.
Позивач проти доводів апеляційної скарги заперечував, наполягав на перерахунку суми за час затримки розрахунку при звільнені у бік збільшення.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, паспорт серії НОМЕР_1 , ІПН НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 (а.с. 9-10).
Рішенням № 6/I/V/322 від 22.09.2017 року ОСОБА_1 надано статус учасника бойових дій, видано посвідчення № НОМЕР_3 від 10.10.2017 року.
ОСОБА_1 проходив службу в Національній поліції з 07.11.2015 року по 01.08.2019 року (а.с. 11).
30.07.2019 року Наказом ГУНП в Донецькій області № 308 о/с відповідно до розділу VII Закону України «Про Національну поліцію» за п. 7 ч. 1 ст. 77 ОСОБА_1 звільнений зі служби в поліції (за власним бажанням) 01.08.2019 року (а.с. 16).
За наказом № 308 о/с вислуга років ОСОБА_1 на 01.08.2019 року у календарному обчисленні та для виплати одноразової грошової допомоги складає 10 років 06 місяців 14 днів, у пільговому обчислені - 16 років 07 місяців 20 днів, невикористана відпустка за 2019 рік у кількості 20 діб.
З наявної в матеріалах справи довідки № 616 від 09.09.2019 року про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з 01.06.2019 року по 31.07.2019 року позивачу виплачено грошове забезпечення за червень 10135,02 грн. та за липень 11799,03 грн. (а.с. 18).
Позивач, вважаючи, що його права порушені, звернувся до суду із позовною заявою.
Спірним у справі є наявність у позивача права на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки учаснику бойових дій.
Вирішуючи спір у цій справі, колегія суддів виходить з наступного.
Спірні правовідносини виникли з приводу реалізації позивачем права на соціальну відпустку, визначеного положеннями Закону України «Про відпустки», від 15.11.1996 № 504/96-ВР, Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII, Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Водночас, згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Положеннями статті 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Частинами першою та третьою статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» занотовано: служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України
За змістом статті 60 Закону України «Про Національну поліцію» проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За унормуванням пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, за власним бажанням.
Статтею 93 Закону України «Про Національну поліцію» та пунктом 8 розділу ІІІ Порядку виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішній справ України 06.04.2016 № 260, зареєстрованого в міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 (далі - Порядок № 260) передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
В статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. Чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Частиною першою статті 24 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» № 988 від 11 листопада 2015 р. (далі Постанова № 988) та наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 "Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799, який набрав чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".
За правилами пункту 1 Постанови № 988 грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 3 Порядку № 260 обумовлено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку № 260 передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Верховний Суд в своїй постанові від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19 дійшов наступного висновку.
Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону № 580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Верховний Суд відзначив, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону № 580-VIII і Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону № 504/96-ВР.
Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Зазначений висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 07.05.2020 у справі № 360/4127/19.
Частиною 5 ст. 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність в позивача права на отримання грошової компенсації за невикористану ним відпустку за 2017-2019 рік тривалістю 42 календарних днів.
На день звільнення зі служби позивач мав право на грошове забезпечення за червень - 10394,89 грн. за липень 12101,57 грн. Сума компенсації становить за 2017 рік: 5167,12 грн. за 2018 рік: 6207,88 грн. за 2019 рік - 3607,52 грн. Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, загальна сума компенсації складає 14982,52 грн.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За правовою позицією, наведеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Верховний Суд відзначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено: працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Судами встановлено, що 30.07.2019 року Наказом ГУНП в Донецькій області № 308 о/с відповідно до розділу VII Закону України «Про Національну поліцію» за п. 7 ч. 1 ст. 77 ОСОБА_1 звільнений зі служби в поліції (за власним бажанням) 01.08.2019 року (а.с. 16).
До суду позивач звернувся 29.10.2019 року, тобто у тримісячний строк. Таким чином, строк звернення до суду не пропустив.
Законом України «Про Національну поліцію», Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановами Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» та від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», які є спеціальними у спірних правовідносинах щодо позивача, не врегульовано питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас такий порядок встановлений Кодексом законів про працю України.
З огляду на не врегулювання питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 6 березня 2018 року у справі № 804/3722/17.
Виходячи з приписів ст. 116, 117 КЗпП України з урахуванням конкретних обставин справи суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право та частки, яку вона становила у заявлених вимогах, та істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком.
Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу.
В матеріалах справи наявна копія наказу про звільнення позивача з посади № 308 о/с від 30.07.2019 року.
Таким чином, оскільки позивач в день звільнення перебував на службі, обов'язок повного розрахунку відповідачем мав бути виконаний 01.08.2019 року.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що строк несвоєчасно сплачених сум з компенсації відпустки становить з 01.08.2019 року по 10.12.2019 року (день прийняття судового рішення).
Механізм обчислення середньої заробітної плати визначений Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.
Враховуючи, що звільнення позивача відбулося 01.08.2019 року, середній розмір грошового забезпечення позивача повинен обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи, а саме: за червень 2019 року та липень 2019 року.
Відповідно до довідки відповідача № 616 від 09.09.2019 року у червні 2019 року позивачу виплачено - 10394,89 грн., у т.ч. посадовий оклад 2500,00 грн., оклад за спеціальне звання 1800,00 грн., надбавка за стаж служби 1075,00 грн., премія затверджена НПУ 3869,09 грн., доплата за роботу в нічній час 301,72 грн., індексація 849,08 грн. у липні 2019 року виплачено 12101,57 грн. посадовий оклад 2500,00грн., оклад за спеціальне звання 1800,00 грн., надбавка за стаж служби 1075,00 грн., премія затвердження НПУ 5729,34 грн., доплата за роботу в нічний час 110,14 грн. індексація 887,09 грн.
В постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду також відзначила, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Відповідні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Суд апеляційної інстанції при застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує вищенаведені судові рішення Верховного Суду з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України.
У справі, що розглядається, суд бере до уваги обставини щодо перевищення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку над сумою компенсації у декілька разів.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суму грошової компенсації за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 5 000 грн. (п'ять тисяч грн.).
Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням наданих доказів, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.
Керуючись ст. ст. 205, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2019 р. - задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2019 р. у справі № 200/12427/19-а - змінити, в абзаці третім резолютивної частини рішення суду слова і цифри «в розмірі 49277, 96 грн». замінити словами і цифрами «в розмірі 5000 грн.».
В решті постанову залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 14 квітня 2021 року.
Головуючий суддя Г.М. Міронова
Судді І.В. Сіваченко
Е.Г. Казначеєв