ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
08 квітня 2021 року м. Київ № 640/24929/19
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича
Генеральної прокуратури України
про поновлення на роботі,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича, Генеральної прокуратури України в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича № 1411ц від 12.11.2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу представництва інтересів держави управління організації участі прокурорів в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України;
- зобов'язати Генеральну прокуратуру України поновити ОСОБА_1 на посаді або рівнозначній посаді, яку вона обіймала станом на 14.11.2019 року у Генеральній прокуратурі України;
- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме у період з 16.11.2019 року до моменту поновлення її на посаді у розмірі 87 832,68 грн. (вісімдесят сім тисяч вісімсот тридцять дві гривні шістдесят вісім копійок);
- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 недоотриману частину компенсації за невикористані відпустки у розмірі 49 912,92 грн.(сорок дев'ять тисяч дев'ятсот дванадцять гривень дев'яносто дві копійки).
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що станом на момент прийняття оскаржуваного наказу Офіс Генерального прокурора ще не було створено та своєї роботи останній не розпочав, відтак, жодного структурного підрозділу чи організаційного формування, у тому числі кадрових комісій цього Офісу, не могло бути утворено та не могло функціонувати на законних підставах.
Відтак, на думку позивача, кадрова комісія № 1, на рішення якої посилається Генеральний прокурор в оскаржуваному наказі, не мала жодних повноважень щодо проведення атестації відповідно до Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» і відповідно не мала повноважень щодо прийняття будь-яких рішень щодо затвердження результатів даної атестації, прийняття рішень щодо непроходження атестації та подальшого звільнення позивача із посади.
Позивачем також зазначається, що у зв'язку із звільненням згідно наказу № 1411ц від 12.11.2019 року Департамент планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України зобов'язано провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні позивачу виплати при звільнені. Однак, відповідно до розрахункового листа за листопад 2019 року табельний номер № 4290, позивачу нарахована компенсація за невикористані відпустки за 75 днів у значно меншому розмірі, а саме лише 91 630,83 грн., що свідчить про безпідставну невиплату компенсацію за невикористані відпустки, а саме не доплачено компенсацію у розмірі 49 912,92 грн., яка підлягає стягненню з Генеральної прокуратури України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.12.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі № 640/24929/19 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
03.02.2020 року до суду надійшов відзив від представника Офісу Генерального прокурора, зі змісту якого вбачається, що відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивача звільнено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, за результатами якого ОСОБА_1 набрано 61 бал, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту (додаток № 2 до протоколу № 5 кадрової комісії № 1 від 29.10.2019) і її не допущено до проходження наступних етапів атестації. Відтак, 29.10.2019 року кадровою комісією № 1 правомірно прийнято рішення № 115 про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації, яке стало юридичним фактом, що зумовив звільнення позивача.
Відповідачем також зазначається, що Генеральною прокуратурою України здійснено розрахунок компенсації невикористаних ОСОБА_1 75 календарних днів відпусток у відповідності до вимог Порядку № 100.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов і відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 в органах прокуратури України працювала з 10.07.2006 року, а з 26.09.2014 року - на посадах прокурора відділу у Генеральній прокуратурі України.
Наказом Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича від 12.11.2019 року № 1411ц позивача звільнено з посади прокурора відділу представництва інтересів держави управління організації участі прокурорів в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».
Не погоджуючись з наказом Генеральної прокуратури України від 17.10.2019 року № 1127ц, вважаючи звільнення незаконним та таким, що відбулося з грубим порушенням норм законодавства про працю, зазначаючи про відсутність повноважень кадрової комісії № 1 щодо прийняття рішення про неуспішне проходження атестації, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), Законами України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 року № 113-IX, (далі - Закон № 113), Порядком проходження прокурорами атестації, затвердженим наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 року № 221 (далі - Порядок № 221).
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. При цьому, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Нормативно-правовим актом, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, є Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин (надалі - Закон № 1697-VII).
Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена п. 1 ч. 1 ст. 16 Закону №1697-VII, є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.
При цьому, прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом (ч. 3 ст. 16 Закону № 1697-VII).
Приписами п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-VII передбачено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
На звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження (ч. 5 ст. 51 Закону № 1697-VII).
25.09.2019 року набрав чинності Закон №113-ІХ, п.п. 6 та 7 Прикінцевих і перехідних положень якого визначено, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».
Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (п. 9 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113-ІХ).
Прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації (п. 10 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113-ІХ).
Відповідно до п.п. 12, 13 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113-ІХ, предметом атестації є оцінка: професійної компетентності прокурора; професійної етики та доброчесності прокурора.
Атестація прокурорів включає такі етапи:
1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;
2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.
Наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 року № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (в редакції, чинній на момент проходження атестації позивачем) (надалі - Порядок № 221).
Згідно з п.п. 1-6 розділу І Порядку № 221, атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон) та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
Атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями.
Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
Атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.
Заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15.10.2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто.
Відповідно до пунктів 1-4 розділу ІІ Порядку № 221 після завершення строку для подання заяви, вказаної у пункті 9 розділу I цього Порядку, кадрова комісія формує графік складання іспитів та оприлюднює його на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України не пізніше ніж за п'ять календарних днів до дня складання іспиту. Перелік тестових питань для іспиту затверджується Генеральним прокурором та оприлюднюється на веб-сайті Генеральної прокуратури України не пізніше ніж за сім календарних днів до дня складання іспиту. Тестування проходить автоматизовано з використанням комп'ютерної техніки у присутності членів відповідної кадрової комісії і триває 100 хвилин. Тестові питання обираються для кожного прокурора автоматично із загального переліку питань у кількості 100 питань. Кожне питання має передбачати варіанти відповіді, один з яких є правильним. Після закінчення часу, відведеного на проходження тестування, тестування припиняється автоматично, а на екран виводиться результат складання іспиту відповідного прокурора. Кожна правильна відповідь оцінюється в один бал. Максимальна кількість можливих балів за іспит становить 100 балів.
Прохідний бал (мінімально допустима кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування) для успішного складання іспиту становить 70 балів.
Відповідно до Порядку № 221 за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень:
1) рішення про успішне проходження прокурором атестації;
2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
У пункті 5 розділу ІІ Порядку № 221 визначено, що прокурор, який за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, не допускається до іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички, припиняє участь в атестації, а відповідна кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Аналогічні положення містяться в пункті 16 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX.
Як було зазначено відповідачем, позивачем вище наведені норми були дотримані, а саме подано заяву Генеральному прокурору про переведення на посаду прокурора та про намір пройти атестацію.
ОСОБА_1 допущено до проходження атестації прокурорів.
За результатами тестування ОСОБА_1 набрано 61 бал, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту (додаток № 2 до протоколу № 5 кадрової комісії № 1 від 29.10.2019 року) і її не допущено до проходження наступних етапів атестації.
У зв'язку з цим Кадрова комісія № 1 29.10.2019 року прийняла рішення № 115 про неуспішне проходження атестації позивачем.
Власне дане рішення Кадрової комісії №1 і оскаржує позивач як таке, що стало підставою для подальшого незаконного звільнення останнього з посади.
При цьому його позовні вимоги зводяться до незгоди із положеннями Закону №113-ІХ та Порядку № 221, повноваженнями Генерального прокурора на створення атестаційних комісій, створеним складом атестаційних комісій, які, на її думку, порушують права та гарантії позивача, що визначені Конституцією України та міжнародними актами.
З цього приводу суд зазначає, що положення Закону № 113-IX є чинними та неконституційними у встановленому законом порядку не визнавались, а тому відсутні правові підстави для їх незастосування.
Крім того, як на час звернення позивача до суду із заявленим позовом, так і на момент вирішення спору судом, ані Порядок № 221, ані Порядок № 233 (Порядок роботи кадрових комісій), ані склад таких комісій не визнані протиправними та не скасовані.
За наведених обставин суд не приймає доводи позивача щодо відсутності повноважень кадрової комісії № 1 приймати рішення про результати атестації прокурорів.
Згідно з пунктом 1 частини дев'ятнадцятої розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав:
1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Отже, враховуючи те, що наведене рішення, у силу Закону №113-ІХ, є законодавчо мотивованою підставою для прийняття Генеральним прокурором наказу про звільнення позивача з посади, останнє має ознаки рішення суб'єкта владних повноважень, а тому має відповідати вимогам ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачі діяли у відповідності з нормами Закону № 113 та інших нормативно-правових актів, наведених вище під час прийняття оскаржуваного наказу Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича № 1411ц від 12.11.2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу представництва інтересів держави управління організації участі прокурорів в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України.
Суд відхиляє доводи позивача про порушення відповідачем гарантій, передбачених Кодексом законів про працю, є необґрунтованими, оскільки порядок звільнення прокурора з посади визначено спеціальним законодавством, у той час, як трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у Постанові від 17.02.2015 року у справі №21-8а15, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 року у справі №803/31/16, від 30.07.2019 року у справі №804/406/16, від 08.08.2019 року у справі №813/150/16.
Отже, положення Кодексу законів про працю України у певній своїй частині не підлягають застосуванню до правовідносин щодо звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Саме така позиція висловлена Верховним Судом у Постанові від 08.10.2019 року у справі №804/211/16.
Крім того, статтею 40 Кодексу законів про працю України з урахуванням змін, внесених Законом №113-ІХ, встановлено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
За висновком суду, Закон № 113-ІХ є законом, який в розумінні статті 131-1 Конституції України, статті 4 Закону України «Про прокуратуру» визначає організацію та порядок діяльності прокуратури.
Станом на час звільнення позивача з Генеральної прокуратури України та станом на час розгляду справи судом вказаний Закон є чинним, неконституційним не визнавався, тому підлягає застосуванню судом при вирішенні даного спору.
Згідно зі статтею 150 Конституції України вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційність) Закону №113-ІХ є компетенцією Конституційного Суду України.
Відповідно до частини четвертої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акту, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Наразі суд не вбачає підстав для висновку, що Закон №113-ІХ не підлягає до застосування як неконституційний, тому при вирішенні цього спору не надає оцінку відповідності положень цього Закону нормам Конституції України, незважаючи на те, що частково свої вимоги позивач обґрунтовує доводами про невідповідність Закону №113-ІХ нормам Конституції України.
У той же час, системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що нормами спеціального законодавства регламентовано чітку процедуру та умови звільнення і переведення прокурорів до Офісу Генерального прокурора у зв'язку з реформуванням органів прокуратури.
З урахуванням наведеного, суд вважає позовні вимоги про визнання протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича № 1411ц від 12.11.2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу представництва інтересів держави управління організації участі прокурорів в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України, зобов'язання Генеральну прокуратуру України поновити ОСОБА_1 на посаді або рівнозначній посаді, яку вона обіймала станом на 14.11.2019 року у Генеральній прокуратурі України та стягнення з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме у період з 16.11.2019 року до моменту поновлення її на посаді у розмірі 87 832,68 грн. (вісімдесят сім тисяч вісімсот тридцять дві гривні шістдесят вісім копійок) необґрунтованими.
Щодо позовної вимоги про стягнення з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 недоотриману частину компенсації за невикористані відпустки у розмірі 49 912,92 грн.(сорок дев'ять тисяч дев'ятсот дванадцять гривень дев'яносто дві копійки) суд зазначає наступне.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Абзацами 1, 2 п. 2 розділу II Порядку № 100, передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
Відповідно до п. 7 розділу IV зазначеного Порядку нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях, провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.
При цьому також слід врахувати вимоги п. 4 Порядку № 100, відповідно до якого при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо) (підпункт «б» пункту 4 розділу III).
Судом встановлено, що сума заробітної плати 471 812,80 грн., яка зазначена позивачем, є інформацією про нараховану їй заробітну плату з листопада 2018 року по жовтень 2019 року відповідно до статті 49 Кодексу законів про працю України.
Таким чином, це інформація про фактичний розмір заробітної плати за час роботи ОСОБА_1 у Генеральній прокуратурі України за 12 календарних місяців, що передували звільненню та виплаті компенсації за невикористані відпустки, яка не містить відомостей про її середню заробітну плату відповідно до вимог Порядку.
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 виплачено одноразову грошову премію до професійного свята - Дня працівників прокуратури України в сумі 8183,68 грн., у січні 2019 року виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в сумі 38525,55 грн., у березні 2019 року -матеріальну допомогу для оздоровлення в сумі 32240,00 грн. (при цьому відпускні в сумі 31227,56 грн., при розрахунку компенсації віднесені до місяця на який вони припадають, тобто до квітня 2019), у серпні 2019 року - одноразову грошову премію до державного свята - Дня Незалежності України в сумі 3170,63 грн., які не входять до розрахунку середньої заробітної плати для оплати компенсації за невикористані відпустки.
До того ж ОСОБА_1 при розрахунку використано 250 робочих днів замість 354 календарних днів.
Відтак, Генеральною прокуратурою України здійснено розрахунок компенсації невикористаних позивачем 75 календарних днів відпусток у відповідності до вимог Порядку № 100. Копія розрахунку наявна в матеріалах справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З врахуванням викладеного у суду відсутні підстави для висновку про порушення відповідачами вказаних принципів.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.
Керуючись вимогами ст. ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15), Генеральної прокуратури України (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ЄДРПОУ 00034051) про поновлення на роботі - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку, встановленому ст. ст. 293-297 КАС України. Апеляційна скарга подається протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.А. Качур