про зупинення провадження у справі
08 квітня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/715/20-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Левицького В.К.,
за участю:
секретаря судового засідання Вепрюка М.Ю.,
представника позивача - Поляк М.В.;
представника відповідачів - Кацап-Бацала Ю.М.
розглянув у підготовчому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Чернівецької обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора
про визнання протиправними та скасування рішення, наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом (з урахуванням уточнених позовних вимог), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора №130 від 02 квітня 2020 р. про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора";
- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Чернівецької області від 28 квітня 2020 р. № 215-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління представництва інтересів держави в суді прокуратури області та органів прокуратури Чернівецької області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 29 квітня 2020 р.;
- поновити ОСОБА_1 в Чернівецькій обласній прокуратурі, з дня звільнення 29.04.2020 р. на рівнозначній посаді начальника управління представництва інтересів держави в суді прокуратури області та органів прокуратури Чернівецької області;
- стягнути з прокуратури Чернівецької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Представником позивача подано до суду клопотання про зупинення провадження у справі № 600/715/20-а до набрання законної сили рішення Конституційного Суду України у справі № 3/116(20) за поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ.
В обґрунтування даного клопотання представник позивача зазначає, що предметом заявленого спору є правомірність прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування та наказу про звільнення позивача з посади за результатами такого тестування.
Оскільки, з інформації розміщеної на офіційному сайті Конституційного Суду України 14.05.2020 у справі №3 (116/20) відкрито конституційне провадження за конституційним поданням та здійснюється підготовка справи до розгляду на пленарному засіданні Великої Палати Конституційного Суду України, представник позивача вбачає наявними підстави для зупинення провадження. Пов'язаність справ представник позивача обґрунтовує тим, що предметом конституційного подання, прийнятого до розгляду Конституційним Судом України, є перевірка відповідності Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” №113-ІХ від 19.09.2019 р. (зі змінами) положенням Конституції України.
Оскаржуваним наказом прокурора Чернівецької області від 28 квітня 2020 року №215-к - було звільнено ОСОБА_1 з посади начальника управління представництва інтересів держави в суді прокуратури області та органів прокуратури Чернівецької області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 29 квітня 2020 року.
Даний наказ було прийнято, керуючись статтею 11 Закону України "Про прокуратуру", підпунктом 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури".
З урахуванням наведеного, представник позивача вважає, що є об'єктивна неможливість розгляду справи № 600/715/20-а до набрання законної сили рішення Конституційного Суду України у справі N 3/116 (20) за поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ
Як стверджує заявник, відкриття конституційного провадження у справі №3 (116/20) за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” №113-ІХ від 19.09.2019 р. (зі змінами) має принципове значення, оскільки майбутнє рішення Конституційного Суду України істотно вплине на з'ясування обставин, які мають бути встановлені у цій адміністративній справі.
Представником Чернівецької обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора подано до суду заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі № 600/715/20-а, в якій заперечував проти задоволення вказаної заяви, у зв'язку із її безпідставністю. На думку відповідачів, наведені в заяві доводи не свідчать про безумовну необхідність зупинення провадження у справі № 600/715/20-а та у даній справі наявні достатні докази для прийняття рішення.
У підготовчому засіданні, яке відбулося 08.04.2021 р., представник позивача підтримав подане клопотання про зупинення провадження у справі.
У підготовчому засіданні, яке відбулося 08.04.2021 р., представник відповідачів заперечував стосовно зупинення провадження у справі.
Розглянувши клопотання про зупинення провадження у справі, заслухавши думку учасників справи, суд встановив наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 236 КАС України - суд зупиняє провадження у справі в разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.
Суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду (речення друге пункту 3 ч. 1 статті 236 КАС України).
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України (частина 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України).
Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини (частина 4 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отже, зупинення провадження у справі на підставі даного пункту частини 1 статті 236 КАС України можливе виключно у випадку об'єктивної неможливості розгляду справи до вирішення іншої за відсутності умови, що зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Судом враховується, що у постанові від 12.12.2019 року у справі № 826/25204/15, на яку посилаються відповідачі в запереченнях проти зупинення провадження у справі, Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду підкреслив, що у спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, пов'язаних із реалізацією Закону України "Про очищення влади", зупинення провадження в адміністративних справах до розгляду Конституційним Судом України питання щодо конституційності окремих положень цього Закону може бути визнано доцільним за умов дійсної пов'язаності потенційного результату розгляду цього питання з фактичними обставинами адміністративної справи та належного обґрунтування судом необхідності такого зупинення.
З урахуванням наведеного, оцінюючи об'єктивну неможливість розгляду справи до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справі № 3/116 (20) за поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 року № 113-IX (зі змінами), суд вважає за необхідне зазначити таке.
З матеріалів справи видно, що оскаржуваним наказом прокурора Чернівецької області від 28 квітня 2020 року № 215-к звільнено ОСОБА_1 з посади начальника управління представництва інтересів держави в суді прокуратури області та органів прокуратури Чернівецької області на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 12 травня 2020 року.
Вказаний наказ прийнято, керуючись статтею 11, пунктом 2 частини 2 статті 41 Закону України "Про прокуратуру", пунктом 3 та підпунктом 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" та на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Статтею 51 Закону України “Про прокуратуру” №1697-VII від 14.10.2014 р. (далі - Закон №1697-VII) визначені загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
Пунктом 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII встановлено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Статтею 60 Закону №1697-VII визначено порядок та підстави звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Відповідно до частини 1 статті 60 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади особою, уповноваженою цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, за поданням відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, якщо: 1) прокурор не подав заяву про переведення до іншого органу прокуратури протягом п'ятнадцяти днів; 2) в органах прокуратури відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення; 3) прокурор неуспішно пройшов конкурс на переведення до органу прокуратури вищого рівня.
Дію статті 60 Закону №1697-VII зупинено до 01.09.2021 р. абзацом 4 пункту 2 розділу II Закону №113-IX.
Пунктом 21 розділу І Закону №113-ІХ внесено зміни до Закону №1697-VII, а пунктом 2 розділу ІІ також зупинено до 01.09.2021 р. дію низки статей та окремих положень Закону №1697-VII.
Пунктами Розділу II “Прикінцеві і перехідні положення” Закону №113-ІХ, зокрема, встановлено:
- пункт 6: з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України “Про прокуратуру”;
- пункт 7: прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом;
- пункт 9: атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором;
- пункт 17: кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється;
- пункт 19: перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту:
- пункт 22:
- установити, що тимчасово, до 1 вересня 2021 року: порядок проведення добору на зайняття вакантної посади прокурора затверджується Генеральним прокурором; порядок ведення обліку даних про кількість посад прокурорів, у тому числі вакантних та тимчасово вакантних, затверджується Генеральним прокурором;
- звільнення прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури здійснюється у порядку, визначеному Генеральним прокурором.
Судом встановлено, що на розгляді Конституційного Суду України перебуває конституційне подання 50 народних депутатів України 3/116 (20) від 18 березня 2020 року щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (зі змінами).
Згідно відомостей офіційного сайту Конституційного Суду України про розгляд конституційного подання 50 народних депутатів України №3/116(20) від 18.03.2020 р. щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” №113-ІХ від 19.09.2019 р. (зі змінами): ухвалою колегії суддів Конституційного Суду України 14.05.2020 у справі №1-4/2020 (116/20) відкрито конституційне провадження у справі; здійснюється підготовка справи до розгляду на пленарному засіданні Великої палати Суду (http://www.ccu.gov.ua).
Судом враховується, що одним з основоположних принципів адміністративного судочинства є, зокрема, принцип законності, який полягає у тому, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відтак, суд зобов'язаний вирішувати справи відповідно до Конституції та законів України, водночас, виникнення сумнівів у відповідності закону Конституції України фактично унеможливлює розгляд справи із дотриманням основоположних і фундаментальних принципів адміністративного судочинства.
При цьому суд звертає увагу на те, що Конституційний Суд України в п. п. 3.1 п. 3 мотивувальної частини рішення від 29.06.2010 року № 17-рп/2010 зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями.
Відповідно до частини 1 статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Частиною 2 статті 152 Конституції України визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Згідно із загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Основний Закон України, закріпивши частиною 1 статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.
Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього (абз. 2, 3 п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 09.02.99 року № 1-рп/99).
Відповідно до ст. 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Частиною 6 пункту 4 рішення Конституційного Суду України від 14.12.2000 року у справі № 1-31/2000 (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) передбачено, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Системний аналіз наведених норм в контексті зазначених положень рішень Конституційного Суду України свідчить про те, що у випадку визнання неконституційним окремих положень Закону України Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX (зі змінами) останні втрачають чинність з дня ухвалення відповідного рішення.
Проте, як було зазначено вище, Конституційний Суд вправі визначити у своєму рішенні, порядок і строки його виконання.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що визнання неконституційними певних норм згаданого Закону може призвести до порушення його логіки і структури, спричинити виникнення прогалин у ньому. У зв'язку із цим, може виникнути необхідність вжиття додаткових заходів щодо забезпечення виконання прийнятого рішення.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що у випадку визнання Конституційним Судом України неконституційними норм Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", яким передбачена юридична відповідальність невиконання вимог щодо успішного проходження атестації, буде мати місце скасування юридичної відповідальності, що в силу положень частини 1 статті 58 Конституції України дасть суду можливість застосувати таке рішення до спірних правовідносин.
Під час розгляду поданого клопотання, судом також враховується, що відповідно до положень статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на приписи зазначеної норми процесуального закону, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.
Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.
Разом з тим, суд звертає увагу, що положеннями статті 1 Закону України "Про Конституційний Суд України" закріплено, що Конституційний Суд України є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України.
Відповідно до статі 147 Конституції України, Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.
До повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України (стаття 150 Конституції України).
Отже, виключно до компетенції Конституційного Суду України віднесено вирішення питання щодо відповідності положень Закону України Конституції України.
Судом враховується приписи ч. 4 ст. 7 КАС України, якими встановлено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку, суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Водночас, наведена норма процесуального закону не врегульовує випадки, коли на момент розгляду справи судом у провадженні Конституційного Суду України перебуває справа щодо визнання таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окремих положень Закону, які мають бути застосовані у межах розгляду відповідної судової справи.
Натомість, відповідне питання вирішено законодавцем у вже згаданому п. 3 ч. 1 ст. 236 КАС України, в якому передбачений обов'язок суду зупинити провадження у справі до набрання законної сили рішенням, зокрема, Конституційного Суду України у випадку об'єктивної неможливості її розгляду.
При цьому, об'єктивна неможливість розгляду такої справи з огляду на вищевикладене обґрунтування зумовлене й тим, що у постанові від 31.01.2019 року у справі № 800/186/17 Велика Палата Верховного Суду підкреслила, на тому, що той факт, що Закон України "Про очищення влади" перебуває (з 20 листопада 2014 року до теперішнього часу) на розгляді у Конституційному Суді України на предмет визнання його положень неконституційними, не може бути використаний при розгляді цієї справи для самостійної оцінки судом вказаних положень на предмет можливості їх застосування в силу того, наскільки ці правові норми відповідають Основному Закону, адже таку оцінку можна надати лише після постановлення Конституційним Судом України відповідного рішення.
У силу приписів ч. 10 ст. 120 КАС України зупинення провадження в адміністративній справі зупиняє перебіг усіх процесуальних строків у цій адміністративній справі. Перебіг процесуальних строків продовжується з дня поновлення провадження.
У згаданій вище постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 12.12.2019 року у справі № 826/25204/15 підкреслено, що тривале зволікання судами з розглядом трудових спорів, різновидом яких є спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, ставить під загрозу дотримання з боку України пункту 1 статті 6 Конвенції.
Разом з тим, оскільки у межах спірних правовідносин тривале зволікання зумовлене об'єктивними, незалежними від адміністративного суду причинами, колегія суддів не вважає за можливе стверджувати про невиправданість зупинення провадження у даній справі у розрізі закріплених у статті 242 КАС України вимог щодо того, що рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
З урахуванням наведеного та оскільки оскаржуваний наказ прокурора Чернівецької області від 28.04.2020 року № 215-к про звільнення ОСОБА_1 прийнято саме на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 року № 113-IX (зі змінами), суд приходить до висновку про об'єктивну неможливість розгляду даної справи до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України за результатами розгляду конституційного подання 50 народних депутатів України № 3/116 (20) від 18.03.2020 року, та, відповідно, обґрунтованість заявленого представником позивача клопотання.
Керуючись статтями 7, 236, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Клопотання про зупинення провадження у справі задовольнити.
2. Зупинити провадження у справі № 600/715/20-а до набрання законної сили рішення Конституційного Суду України у справі № 3/116 (20) за поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ.
Згідно ст. 256 КАС України ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України ухвала суду першої інстанції може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково. Апеляційна скарга на ухвалу подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання.
Ухвала в повному обсязі складена 13.04.2021 р.
Суддя В.К. Левицький