31 березня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/674/20-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Левицького В.К.
участю секретаря судового засідання Вепрюка М.Ю.
сторін:
представника позивача - Кутейнікової Д.Я.
представника відповідача - Ахтемійчук О.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОІНТЕРБУД"
до Головного управління ДПС у Чернівецькій області
про визнання протиправними та скасування вимоги, рішення.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРОІНТЕРБУД" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернівецькій області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.02.2020 р. № Ю-0002913305;
- визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 18.02.2020 р. № 0002903305.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що в акті перевірки від 17.01.2020 р. відповідач прийшов до необґрунтованих висновків щодо не нарахування та не сплати єдиного внеску з 01.01.2017 р. по 30.09.2019 р. в сумі 360676,19 грн, оскільки нормативно-правові акти, на які посилався відповідач в акті, регулюють питання роботи на умовах сумісництва в установах, організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів, та не є обов'язковими для юридичної особи приватного права.
На думку позивача, він не зобов'язаний та не має права при прийнятті працівників на роботу за сумісництвом вимагати документи, що підтверджують наявність в працівника основного місця роботи.
Наведене, на переконання позивача, свідчить про відсутність підстав для нарахування єдиного внеску та прийняття оскаржуваних вимоги та рішення.
Крім того, в обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на порушення строку розгляду скарги, поданої на сформовану відповідачем вимогу.
Головне управління ДПС у Чернівецькій області подало до суду відзив на адміністративний позов, в якому просило у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі, оскільки позивачем порушено вимоги ч. 5 ст. 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Зокрема, відповідач зазнавав, що у період з 01.01.2017 р. по 30.09.2019 р. позивач не нараховував єдиний внесок з додаткової бази нарахування єдиного внеску, а саме: на суми різниці між розміром мінімальної зарплати та фактично нарахованої зарплати в сумі 360676,19 грн.
Враховуючи наведене, відповідач вважає, що ним правомірно, на підставі висновків зафіксованих в акті перевірки, сформовано оскаржувані вимогу та рішення.
Ухвалою суду від 09.06.2020 р. відкрито провадження у справі № 600/674/20-а за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 04.01.2021 р. прийнято справу до свого провадження та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 17.02.2021 р. клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду задоволено. Визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити такий строк. У задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду відмовлено.
Ухвалою суду від 17.02.2021 р. витребувано з Управління Держпраці у Чернівецькій області письмові докази по справі.
Ухвалою суду від 17.02.2021 р., занесеною до протоколу судового засідання, продовжено підготовче засідання на 30 днів.
Ухвалою суду від 10.03.2021 р., занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.
Заслухавши вступне слово учасників справи, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРОІНТЕРБУД" (вул. Руська, 259, кв. 55, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 39212408) зареєстрована як юридична особа 13.05.2014 р.
Згідно відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основними видами діяльності позивача є: 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель (основний); 70.10 Діяльність головних управлінь (хед-офісів); 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування; 71.12 Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; 71.11 Діяльність у сфері архітектури; 71.20 Технічні випробування та дослідження; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 77.12 Надання в оренду вантажних автомобілів; 77.32 Надання в оренду будівельних машин і устатковання; 46.72 Оптова торгівля металами та металевими рудами; 46.77 Оптова торгівля відходами та брухтом; 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; 43.99 Інші спеціалізовані будівельні роботи, н. в. і. у.; 43.91 Покрівельні роботи; 43.34 Малярні роботи та скління; 43.33 Покриття підлоги й облицювання стін; 43.31 Штукатурні роботи; 41.10 Організація будівництва будівель; 42.11 Будівництво доріг і автострад; 42.12 Будівництво залізниць і метрополітену; 42.13 Будівництво мостів і тунелів; 42.21 Будівництво трубопроводів; 42.22 Будівництво споруд електропостачання та телекомунікацій; 42.91 Будівництво водних споруд; 42.99 Будівництво інших споруд, н. в. і. у.; 43.11 Знесення; 43.12 Підготовчі роботи на будівельному майданчику; 43.21 Електромонтажні роботи; 43.22 Монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування; 43.29 Інші будівельно-монтажні роботи; 68.10 Купівля та продаж власного нерухомого майна; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів; 77.39 Надання в оренду інших машин, устаткування та товарів. н. в. і. у. (Т.3 а.с. 9 - 13).
З матеріалів справи видно, що Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області проведено документальну планову виїзна перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.10.2017 р. по 30.09.2019 р., за результатами якої 17.01.2020 р. складено акт № 134/24-13-05-02/39212408 (Т. 1 а.с. 9 - 213).
В акті перевірки зафіксовано, що позивачем протягом періоду з 01.10.2017 р. по 30.09.2019 р. нараховувалася заробітна плата найманим працівникам (перелік працівників наведено у додатку №12 до акта) у розмірі нижче законодавчо встановленого мінімального рівня, при цьому, не нараховано єдиний внесок з додаткової бази нарахування єдиного внеску, а саме на суми різниці між розміром мінімальної заробітної плати та фактично нарахованої заробітної плати по даним працівникам, керуючись тим, що дані працівники згідно наказів про прийняття на роботу на підприємстві оформлені як сумісники.
Зважаючи на те, що адреса юридичної реєстрації та фактичне місцезнаходження позивача АДРЕСА_1 , а об'єкти здійснення діяльності товариства знаходяться у м. Одесі та м. Києві, працівники товариства для виконання своїх обов'язків згідно наказів про відрядження відряджаються до даних міст, що на думку відповідача, унеможливлює суміщення з основним місцем роботи. Також, відряджених працівників, які оформлені як сумісники, згідно табелів обліку робочого часу на період відрядження табелюють 8-годинний робочий день.
Для підтвердження чи спростування інформації, щодо наявності основного місця роботи у працівників оформлених за сумісництвом на ТОВ "Євроінтербуд", а також з метою встановлення правильності нарахування та сплати до бюджету єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування при нарахуванні заробітної плати нижче законодавчо встановленого мінімального розміру, при перевірці отримано відомості з Центральної Бази Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів за період з 01.10.2017р. по 30.09.2019р.
Отримана інформація спростовує наявність основного місця роботи у працівників наведених у переліку (додаток №12 до акту), що свідчать про порушення ТОВ "Євроінтербуд" порядку оформлення трудових відносин з працівниками, а також порушення при нарахуванні та сплаті до бюджету єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування при нарахуванні заробітної плати нижче законодавчо встановленого мінімального розміру.
Відповідно до розрахунку сум єдиного внеску з додаткової бази нарахування єдиного внеску, а саме суми різниці між розміром мінімальної заробітної плати та фактично нарахованої заробітної плати по даним працівникам, наведеного у додатку № 13 до акту перевірки, у період з 01.10.2017 р. по 30.09.2019 р. позивачем не нараховано єдиний внесок з додаткової бази нарахування єдиного внеску, а саме на суми різниці між розміром мінімальної зарплати та фактично нарахованої зарплати в сумі 360676,19 грн.
За результатами проведеної перевірки, відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем, в т.ч.: ч. 5 ст. 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI від 08.07.2010 р. - суб'єктом господарювання ТОВ "ЄВРОІНТЕРБУД" протягом періоду з 01.10.2017 р. по 30.09.2019 р. не нараховано єдиний внесок з додаткової бази нарахування єдиного внеску, а саме на суми різниці між розміром мінімальної зарплати та фактично нарахованої зарплати в сумі 360676,19 грн.
Не погоджуючись з висновком акту перевірки, 04.02.2020 р. позивач подав до відповідача заперечення (Т.1 а.с. 214 - 232).
За результатами розгляду письмових заперечень на акт перевірки, 12.02.2020 р. відповідач відхилив заперечення на акт перевірки ( Т. 1 а.с. 233 - 250, Т. 2 а.с. 1 - 99).
На підставі висновків акту перевірки, та за результатами розгляду заперечення на акт перевірки, 18.02.2020 р. відповідачем винесено наступні рішення, а саме:
- вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-0002913305, якою вимагалося від позивача сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску в сумі 360676,19 грн (Т.2 а.с 100);
- рішення № 0002903305 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким до позивача застосовано штрафну санкцію у розмірі 178757,69 грн (Т. 2 а.с. 101).
Не погоджуючись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ю-0002913305, 28.02.2020 р. позивач звернувся зі скаргою до Державної податкової служби України (Т. 2 а.с. 104 - 108).
Рішенням ДПС України про результати розгляду скарги №11450/6/99-00-08-06-01-06 від 30.03.2020 р., скаргу залишено без задоволення, а вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-0002913305 від 18.02.2020 р. без змін (Т. 2 а.с. 110 - 112).
Вказане рішення направлено на адресу позивача 30.03.2020 р. та отримане ним 10.04.2020 р., що підтверджується конвертом та відстеження відправлення з сайту Укрпошти (Т. 2 а.с. 110 -112, 113, 114).
Вважаючи, вимогу та рішення протиправними, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Крім того, судом встановлено, що 26.02.2020 р. відповідач направив на адресу Управління Держпраці у Чернівецькій області витяг з акту документальної планової перевірки відносно позивача (Т. 5 а.с. 43).
03.03.2020 р. Управління Держпраці у Чернівецькій області склало повідомлення про отримання документів № 559/1/04-2/20, а 08.04.2020 р. - повідомлення про відсутність підстав для складання постанови № 1019/1/04-2/20 (Т. 5 а.с. 44,45).
З досліджуваного повідомлення про відсутність підстав для складання постанови від 08.04.2020 р. № 1019/1/04-2/20 видно, що 07.04.2020 р. Управлінням Держпраці у Чернівецькій області розглянуто справу на підставі витягу з акту докуметальної планової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОІНТЕРБУД" № 134/24-13-05-02/39212408 від 17.01.2020 р. За результатами розгляду підстави для складання постанови про порушення порядку оформлення трудових відносин з працівниками ТОВ "ЄВРОІНТЕРБУД" відсутні (Т. 5 а.с. 45).
Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази по справі, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково, з таких підстав.
Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до ч. 2 ст. 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Це дозволяє працівникам, крім основного трудового договору, додатково укладати трудові договори (угоди) за сумісництвом.
Поняття «сумісництво» та його загальні особливості визначені, постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.1993 р. № 245 "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ i організацій" (далі - Постанова № 245) та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ i організацій, затвердженим наказом Мінпраці, Мін'юсту i Мінфіну України від 28.06.1993 р. № 43, зареєстрованим у Мін'юсті України 30.06.1993 р. за № 76 (далі - Положення № 43).
Згідно п. 1 Положення № 43, сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємства, в установі, організації або в громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.
Пунктом 1 Постанови № 245 визначено, що робітники, спеціалісти i службовці державних підприємств, установ i організацій мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати, крім своєї основної, іншу роботу на умовах трудового договору. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому самому або іншому підприємства, в установі, організації або в громадянина у вільний від основної роботи час.
З огляду на наведене, суд зазначає, що під час прийняття на роботу працівника-сумісника та оформлення з ним трудових відносин обидві сторони (власник або уповноважений ним орган та працівник) насамперед повинні визначити режим роботи за сумісництвом та порядок оплати праці.
На сумісника поширюються всі права, гарантії та обов'язки, передбачені чинним законодавством, колективним договором i правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Таким чином, за сумісництвом можна працювати на одному, двох або більше підприємствах, в установах, організаціях i на бажання працівника мати в трудовій книжці відповідний запис з кожного місця роботи.
Проте, за будь-яких обставин одне місце роботи працівника має бути основним.
Якщо у працівника відсутнє основне місце роботи, то його не можна прийняти на роботу за сумісництвом.
Про роботу за сумісництвом з працівником укладається трудовий договір.
Умовами, за яких робота для працівника вважатиметься сумісництвом, є: наявність основної роботи на умовах трудового договору; можливість працювати на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або в громадянина; робота провадиться у вільний від основної роботи час.
Частинами 2 та 3 ст. 24 КЗпП України встановлено, що при укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до ст. 25 КЗпП України при укладенні трудового договору забороняється вимагати від осіб, які поступають на роботу, відомості про їх партійну і національну приналежність, походження, реєстрацію місця проживання чи перебування та документи, подання яких не передбачено законодавством.
Згідно ст. 48 КЗпП України трудова книжка - це основний документ про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації. Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформляється не пізніше п'яти днів після прийняття на роботу. Студентам вищих та учням професійно-технічних навчальних закладів трудова книжка оформляється не пізніше п'яти днів після початку проходження стажування. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1.1, 1.3. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 17.08.1993 р. за № 110, передбачено, що на осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи; при влаштуванні на роботу працівники зобов'язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку.
Оскільки, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність, а період роботи за сумісництвом вноситься до неї за бажанням працівника, то його основним місцем роботи вважається місце роботи, де такий працівник працює на підставі укладеного трудового договору та де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої заноситься відповідний запис про роботу.
Згідно ст. 102-1 КЗпП України працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.
Під фактично виконаною роботою необхідно вважати роботу, виконання якої відображено у відрядному наряді, або роботу, виконання якої зафіксовано в табелі обліку робочого часу.
Під час розгляду справи по суті, позивач, у силу вимог ст. ст. 9, 77, 160 КАС України, не довів належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами використання ним праці найманих працівників на умовах сумісництва, а саме:
- наявність у найманих працівників на умовах трудового договору за сумісництвом основної роботи на умовах трудового договору;
- можливість найманих працівників на умовах трудового договору за сумісництвом працювати на ТОВ «ЄВРОІНТЕРБУД» та інших підприємствах, установах, організаціях або в громадян;
- проведення найманими працівниками на умовах трудового договору за сумісництвом роботи у вільний від основної роботи час.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08.07.2010 р. № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Підпунктом 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4,5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 9 Закону № 2464-VI).
Згідно ч. 3 ст. 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Розмір єдиного внеску та пропорції його розподілу за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування врегульовано ст. 8 Закону № 2464-VI.
Так, ч. 5 цієї статті Закону визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.
Зі змісту п. 12 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI вбачається, що основне місце роботи - це місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вноситься відповідний запис про роботу.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
При цьому утримання єдиного внеску із заробітної плати (доходу) найманого працівника здійснюється із фактично нарахованої заробітної плати (доходу).
Таким чином, базою нарахування єдиного внеску для сумісників є фактично нарахована заробітна плата незалежно від її розміру.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для донарахування позивачу єдиного внеску та застосування штрафних санкцій відповідач вважає не нарахування позивачем в період з 01.10.2017 р. по 30.09.2019 р. єдиного внеску з додаткової бази єдиного соціального внеску, а саме на суми різниці між розміром мінімальної заробітної плати та фактично нарахованої зарплати в сумі 360676,19 грн.
Судом встановлено, що позивачем в період з 01.10.2017 р. по 30.09.2019 р. нараховувалася заробітна плата 358 найманим працівникам (перелік працівників наведено у додатках № 12 та № 13 до акта перевірки Т. 1 а.с. 184 - 189, 190 - 213) у розмірі нижче законодавчо встановленого мінімального рівня, при цьому, не нараховано єдиний внесок з додаткової бази нарахування єдиного внеску, а саме на суми різниці між розміром мінімальної заробітної плати та фактично нарахованої заробітної плати по даним працівникам, чим порушено ч. 5 ст. 8 Закону № 2464-VI.
Суд звертає увагу, що при нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.
Дослідженням копій наказів "По особовому складу" виданих позивачем у період з 15.09.2015 р. по 30.09.2019 р. встановлено, що працівники вказані в пунктах № № 1-13, 15-22, 24-36, 38-53, 55-84, 87-92, 94-122, 124-125, 127-131, 133-145, 147-163, 165-183, 185-205, 207-233, 235, 238-322, 324-347, 349-358 додатку №12 до акту перевірки від 17.01.2020 р. № 134/24-13-05-02/39212408 були прийняті до ТОВ "Євроінтербуд" за сумісництвом, однак у наведених наказах інформація про наявність основного місця роботи працівників не наведена (Т. 2 а.с. 126 - 228).
З матеріалів справи видно, що ГУ ДПС у Чернівецький області в ході проведення перевірки надсилало на адресу ТОВ "Євроінтербуд" запит № 2353/10-24-13-33-05 від 13.12.2019 р. про надання копій документів та будь-яку іншу інформацію, що підтверджує наявність основного місця у працівників, оформлених за сумісництвом на ТОВ "Євроінтербуд", а також копії табелів обліку робочого часу та наказів на відрядження працівників за період з 01.10.2017 р. по 30.09.2019 р. (Т. 3 а.с. 38 - 39).
Однак, позивач не надав на пропозицію відповідача жодних документів, що підтверджується листом від 23.12.2019 р. № 134 (а.с. 40 - 41).
Судом також встановлено, що для підтвердження чи спростування інформації, щодо наявності основного місця роботи у працівників оформлених за сумісництвом на ТОВ "Євроінтербуд", а також з метою встановлення правильності нарахування та сплати до бюджету єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування при нарахуванні заробітної плати нижче законодавчо встановленого мінімального розміру, відповідачем при перевірці отримано відомості з Центральної Бази Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів за період з 01.10.2017 р. по 30.09.2019 р.
Дослідженням відомості з Центральної Бази Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів за період з 01.10.2017 р. по 30.09.2019 р. встановлено, що у працівників, які прийняті позивачем на умовах трудового договору за сумісництвом у спірний період, відсутнє основне місце роботи (Т. 3 а.с. 45 - 119).
Наведені норми матеріального права та встановлені по справі обставини, на думку суду, свідчать про порушення позивачем при нарахуванні та сплаті до бюджету єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування при нарахуванні заробітної плати нижче законодавчо встановленого мінімального розміру.
Судом встановлено, що за допущені порушення, відповідачем оскаржуваними рішеннями донараховано єдиний внесок у розмірі 360676,19 грн та застосовано штрафні санкції у розмірі 178757,69 грн.
Надаючи оцінку правомірності прийняття оскаржуваних рішень, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Частинами 3 та 4 ст. 25 Закону № 2464-VI передбачено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
За приписами п. 3 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464-VI податковий орган застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за донарахування податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.
Дослідженням розрахунку податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій до акту перевірки від 17.01.2020 р. встановлено, що за порушення позивачем вимог ч. 5 ст. 8 Закону № 2464-VI, відповідачем нараховано єдиний внесок з додаткової бази нарахування єдиного внеску, а саме на суми різниці між розміром мінімальної зарплати та фактично нарахованої зарплати в сумі 360676,19 грн, а також застосовано до позивача штрафні санкції за платежем єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 178757,69 грн (Т. 2 а.с. 101-103).
Розглядом справи по суті встановлено, що стосовно 5 найманих працівників відповідачем допущено технічні описки при написанні акту перевірки та безпідставно донараховано ЄСВ та застосовано штрафні санкції.
Зокрема, відповідачем помилково включено до додатку № 12 та № 13 до акту перевірки наступних працівників:
- ОСОБА_1 , який працював в ТОВ "Інвестиційна будівельна і компанія Трансмост" за основним місцем роботи, на посаді інженера-програміста з 01.10.2013 р. по 31.11.2017 р. По вказаному працівнику, відповідачем безпідставно донараховано ЄСВ в сумі 561,17 грн;
- ОСОБА_2 , яка працювала в КНВО "Форт" МВС України за основним місцем роботи, на посаді старшого диспетчера з 01.03.2018 р. по 25.05.2018 р. По вказаному працівнику, відповідачем безпідставно донараховано ЄСВ в сумі 515,13 грн;
- ОСОБА_3 , який з 02.01.2018 р. звільнений з роботи з ініціативи працівника. По вказаному працівнику, відповідачем безпідставно донараховано ЄСВ в сумі 311,17 грн;
- ОСОБА_4 , який з 16.04.2018 р. звільнений з роботи з ініціативи працівника. По вказаному працівнику, відповідачем безпідставно донараховано ЄСВ в сумі 224,26 грн;
- ОСОБА_5 , який фактично не перебував в трудовий відносинах з позивачем в період з 01.08.2018 р. по 30.11.2018 р. По вказаному працівнику, відповідачем безпідставно донараховано ЄСВ в сумі 771,50 грн.
Всього, по наведених вище особах відповідачем безпідставно донараховано єдиного внеску у сумі 2383,22 грн.
Наведена обставина не заперечувалася відповідачем та відображена у відзиві.
Отже, на переконання суду, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 18.02.2020 р. № Ю-0002913305 в частині донарахування позивачу єдиного внеску у сумі 2383,22 грн є протиправною та підлягає скасуванню.
З огляду на наведене, є протиправним та підлягає скасуванню оскаржуване рішення від 18.02.2020 р. № 0002903305 в частині застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 1191,62 грн (2383,22 грн х 50%).
Враховуючи висновок суду про порушення позивачем при нарахуванні та сплаті до бюджету єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування при нарахуванні заробітної плати нижче законодавчо встановленого мінімального розміру, в іншій частині оскаржувані вимога про сплату боргу (недоїмки) від 18.02.2020 р. № Ю-0002913305 та рішення від 18.02.2020 р. № 0002903305 винесені відповідачем правомірно, з урахуванням всіх обставин справи.
Доводи позивача про порушення строку розгляду поданої ним скарги, суд відхиляє, виходячи з наступного.
Частиною 4 ст. 25 Закону № 2464-VI встановлено, що у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до податкового органу вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це податкового органу, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску. Не підлягають оскарженню зобов'язання зі сплати єдиного внеску, самостійно визначені платником.
Податковий орган, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 20 календарних днів з дня отримання скарги на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Керівник (його заступник або уповноважена особа) податкового органу може прийняти рішення про подовження строку розгляду скарги платника єдиного внеску понад встановлений строк, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника єдиного внеску до закінчення 20-денного строку. Якщо вмотивоване рішення за скаргою платнику єдиного внеску не надсилається протягом 20-денного строку або протягом строку, подовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) податкового органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску з дня, наступного за останнім днем закінчення строків.
Пунктом 36 Закону України № 540-1Х від 30.03.2020 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (СОVID -19), розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" доповнено пунктом 9-13 такого змісту:
Тимчасово, на період до 31 травня 2020 року (включно), зупиняється встановлений цим Законом строк розгляду скарг платників податків єдиного внеску, що надійшли/надійдуть до 31 травня 2020 року та/або які не розглянуті станом на 18 березня 2020 року. Таке зупинення не породжує будь-яких наслідків, передбачених частиною четвертою статті 25 цього Закону.
Податковий орган, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.
З матеріалів справи видно, що подана позивачем скарга до ДПС України, станом на 18.03.2020 р. не була розглянута, тому у спірних правовідносинах застосовуються норми Закону України № 540, зокрема зупиняється перебіг строків, встановлений ст. 25 Закону України № 2464. Таке зупинення не породжує будь-яких наслідків, передбачених ч.4 ст. 25 цього Закону.
Інші доводи позивача суд також не бере до уваги, оскільки вони на спростовують порушення ним при нарахуванні та сплаті до бюджету єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, в т.ч: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом ч. 1 ст. 9 та ч. 1 ст. 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Положеннями ч. 1, п. 4, 5, 9 ч. 5 ст. 160 КАС України встановлено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. В позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.
Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов'язковою умовою визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав, свобод та інтересів цим рішенням суб'єкта владних повноважень, тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення його прав та інтересів з боку відповідача.
Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ст. ст. 74 та 75 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 76 КАС України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).
Позивач під час судового розгляду справи, не довів належними засобами доказування обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, натомість відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів належними засобами доказування правомірність та обґрунтованість прийнятого ним рішення в частині позовних вимог.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та наявні докази, суд приходить до висновку, що адміністративний позов необхідно задовольнити частково.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 72, 73, 77, 90, 139, 241-243, 246, 287 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Чернівецькій області про сплату боргу (недоїмки) від 18.02.2020 р. № Ю-0002913305 в частині донарахування єдиного внеску у сумі 2383,22 грн.
3. Визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС у Чернівецькій області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 18.02.2020 р. № 0002903305 в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 1191,62 грн.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його складання.
Повне судове рішення складено 12.04.2021 р.
Повне найменування учасників процесу:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРОІНТЕРБУД" (вул. Руська, 259, кв. 55, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 39212408);
відповідач - Головне управління ДПС у Чернівецькій області (вул. Героїв Майдану, 200-А, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 43143196).
Суддя В.К. Левицький