Справа № 560/20/21
іменем України
13 квітня 2021 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Лабань Г.В. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просить:
1. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області у призначенні ОСОБА_1 пенсії у зв'язку з втратою годувальника, виходячи з 50 відсотків розміру щомісячного довічного грошового утримання годувальника, померлого ОСОБА_2 .
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію у зв'язку зі втратою годувальника, з дня смерті годувальника - ОСОБА_2 , виходячи з 50 відсотків розміру щомісячного довічного грошового утримання годувальника.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області провести нарахування та виплатити пенсію у зв'язку з втратою годувальника, виходячи з 50 відсотків розміру довічного грошового утримання годувальника - померлого ОСОБА_2 з дати смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , із урахуванням фактично проведених виплат.
Обґрунтовуючи вимоги, позивачка зазначила, що звернулась до пенсійного органу з заявою про переведення на 50% виплати чоловіка - судді у відставці, який перебував на довічному утриманні суддів. Вважає, що щомісячне довічне грошове утримання, яке було призначене померлому чоловікові, являє собою регулярну щомісячну грошову виплату, що виплачувалась територіальним органом Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України як захід матеріального забезпечення. Відповідно, отримувана годувальником сума щомісячного грошового утримання за правовою природою являлась призначеною на законних підставах регулярною виплатою за рахунок державних кошті. Тому просила позов задовольнити.
У відзиві на позов відповідач зазначив, що правомірно відмовив позивачці у призначенні пенсії, оскільки позивачка отримує пенсію за віком, але виявила бажання перейти на інший вид пенсії у цьому випадку підлягають застосуванню ті правові норми, якими врегульовано переведення з одного виду пенсії на інший, тобто частина З статті 45 Закону № 1058-VI. Крім того, заява позивачки від 17.11.2020 року не відповідає вимогам Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, вона розглянута відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 року №393/96- ВР. Відтак, підстав для визнання протиправною відмову головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області у призначені ОСОБА_1 пенсії у зв'язку з втратою годувальника виходячи з 50 відсотків розміру щомісячного довічного грошового утримання годувальника, померлого ОСОБА_2 , зобов'язання головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію у зв'язку з втратою годувальника, з дня смерті годувальника ОСОБА_2 , виходячи з 50 відсотків розміру щомісячного довічного грошового утримання годувальника та зобов'язання головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області провести нарахування та виплатити пенсію у зв'язку з втратою годувальника, виходячи з 50 відсотків розміру довічного грошового утримання годувальника - померлого ОСОБА_2 з дати смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , із урахування фактично проведених виплат, немає. Просив у задоволенні позову відмовити.
У відзиві на позов відповідач просив розглянути справу в судовому засіданні з викликом сторін у зв'язку зі складністю справи, та з метою з'ясування всіх обставин справи.
Вирішуючи зазначене клопотання, суд враховує, що частиною 6 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Враховуючи те, що ця справа є незначної складності, характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають проведення судового засідання, тому в задоволенні клопотання необхідно відмовити.
Ухвалою від 13.01.2021 Хмельницький окружний адміністративний суд відкрив за правилами спрощеного позовного провадження.
Дослідивши докази, суд встановив такі обставини справи.
Позивачка - ОСОБА_1 перебуває в Головному управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV.
17.11.2020 позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області з заявою про проведення її на пенсію у зв'язку з втратою годувальника який перебував на щорічному грошовому утриманні.
Листом від 30.11.2020 року вих.№ 6143-5471/Л-17/8-2200/20, їй відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника, виходячи з розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до приписів частини 1 статті 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Згідно ч. 1 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягай пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Згідно ч. 1 ст. 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Відповідно до ч. 1 ст. 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (надалі - Закон № 1402-VIII) судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.
Виходячи з системного аналізу положень ч. 1 ст. 1 Закон № 1058-IV та ч. 1 ст. 142 Закону № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання є альтернативою пенсії, що підтверджує однакову правову природи цих виплат.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Вищого адміністративного суду України від 21.01.2016 у справі № 677/2056/14-а.
За змістом ч.2 ст.142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судця у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Пунктом 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
Відтак пенсія за віком та довічне грошове утримання судді мають однакову правову природу. Пенсією є регулярна щомісячна грошова виплата, яка призначається у встановленому державою порядку як захід матеріального забезпечення у зв'язку з настанням певної обставини - досягнення пенсійного віку, інвалідності, смерті годувальника.
Щомісячне довічне грошове утримання також являє собою регулярну щомісячну грошову виплату, яка була призначена моєму померлому чоловіку при звільненні у відставку та виплачувалась територіальним органом Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України як захід матеріального забезпечення.
Частиною першою статті 37 Закону № 1058-IV передбачено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Водночас згідно з ч. 1 ст. 38 Закону № 1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.
З огляду на наведені правові норми позивачка має право на отримання довічно пенсії у зв'язку з втратою годувальника в розмірі 50% пенсії (щомісячного грошового утримання судді у відставці) померлого годувальника.
Вирішуючи питання про те, з якого часу у позивачки виникло зазначене право, суд враховує, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.
Разом з тим, приписами абз. 2 п. 2 ч. 3 ст. 36 Закону № 1058-IV визначено, що члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Відтак, оскільки позивачка отримує пенсію за віком, але виявила бажання перейти на інший вид пенсії, а саме пенсію у зв'язку з втратою годувальника, суд доходить висновку, що у цьому випадку підлягають застосуванню ті правові норми, якими врегульовано питання переведення з одного виду пенсії на інший.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Згідно з пунктом 4.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Порядок), затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2019 року № 13-1), орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.
Днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами (пункт 1.7 Порядку).
Відповідно до пункту 4.3 Порядку не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Таким чином, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється на підставі звернення особи із заявою. Водночас днем звернення за поновленням виплати пенсії є день прийняття пенсійним органом такої заяви з усіма необхідними документами.
Як встановлено судом під час розгляду справи, із заявою про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону № 1058-IV позивачка звернулась до відповідача 17.11.2020.
Суд зауважує, що з огляду на питання, яке позивачка порушувала у своїх заявах, а саме просила призначити їй пенсію у зв'язку з втратою годувальника, відповідач повинен був або роз'яснити встановлений порядок звернення з відповідною заявою, в тому числі щодо форми такої заяви, або ж на виконання вимог ч. 5 ст. 45 Закону № 1058-IV не пізніше 10 днів з дня надходження заяви прийняти рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Як видно з матеріалів справи, заяву позивачки про призначення їй пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідач розглянув по суті та фактично відмовив у їх задоволенні, надавши письмову відповідь із зазначенням підстав для відмови.
При цьому суд зауважує, що відповідач не ставив під сумнів форму заяви позивачки і порядок її звернення за призначенням пенсії по втраті годувальника.
З огляду на викладене позов в цій частині позовних вимог належить задовольнити частково, а саме визнати протиправною відмову відповідача у переведенні позивачки з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника та зобов'язати відповідача з 17.11.2020 перевести позивачку з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника та з вказаної дати виплачувати позивачці пенсію у зв'язку з втратою годувальника в розмірі 50% щомісячного довічного грошового утриманні судді у відставці померлого годувальника ОСОБА_2 , з урахуванням фактично виплачених позивачці сум пенсії за віком.
Заперечуючи право позивачки на отримання вказаної пенсії, відповідач посилається на те, що чинним законодавством не передбачено можливості призначення пенсії по втраті годувальника виходячи з розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
В цьому контексті суд зазначає, що розділом X Закону № 1402-VIII визначено статус судді у відставці.
Так, як вже зазначалось вище, згідно з ч. 1 ст. 142 Закону № 1402-VIII судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.
Водночас частиною другою статті 142 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За змістом частини п'ятої статті 142 Закону № 1402-VIII пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Таким чином, щомісячне довічне грошове утримання за своєю суттю є регулярною грошовою виплатою у зв'язку із звільненням судді у відставку, яка виплачується територіальними органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
При цьому суд наголошує на тому, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання зберігається за суддею у відставці і після досягнення пенсійного віку, встановленого Закону № 1058-IV.
Водночас пенсія також є регулярною щомісячною грошовою виплатою, яка призначається у визначеному державою порядку як захід матеріального забезпечення у зв'язку з настанням певних обставин, зокрема, досягненням особою пенсійного віку, настанням інвалідності, смертю годувальника.
Отже, пенсія за віком та щомісячне довічне грошове утримання судді мають однакову правову природу.
Право позивачки на отримання пенсії по втраті годувальника залежно від його доходу на час настання смерті стало залежним від місця роботи годувальника на посаді судді, що призвело до ситуації, в якій позивачка виявилась позбавленою права на пенсію по втраті годувальника лише на тій підставі, що годувальник після досягнення пенсійного віку отримував пенсійні виплати не відповідно до Закону № 1058-IV, а на підставі Закону № 1402-VIII. Така відмінність у ставленні при призначенні пенсії цього виду не може бути визнана виправданою з точки зору об'єктивних та розумних обґрунтувань, оскільки отримувана годувальником сума щомісячного грошового утримання призначена на законних підставах та є регулярною пенсійною виплатою судді у відставці за рахунок державних коштів.
Відтак відмова відповідача у врахуванні розміру доходу годувальника позивачки на час його смерті призводить до того, що сама суть права позивачки на отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника зводиться нанівець, що, безсумнівно, становить "особистий та надмірний тягар" для позивачки, яка втративши у непрацездатному віці матеріальну допомогу внаслідок смерті чоловіка, залишилась без можливості отримання належного пенсійного забезпечення по втраті годувальника, гарантованого національним законом на загальних підставах.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що непрацездатна позивачка, будучи особою, яка перебували на утриманні померлого судді у відставці і одержували від нього допомогу, що була постійним та основним джерелом засобів до існування, має право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, передбачену Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) та Європейської комісії з прав людини.
Так, вирішуючи справу "Стек та інші проти Сполученого Королівства" (заяви №№ 65731/01 та 65900/01), ЄСПЛ зазначив, якщо у державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 Конвенції щодо заборони дискримінації. Дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. У практиці ЄСПЛ напрацьовані також три головні критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статтею 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: чи є такий захід законним; чи переслідує втручання в право власності "суспільний інтерес"; чи є такий захід пропорційним переслідуваним цілям. За оцінкою ЄСПЛ не буде вважатись пропорційним втручання, яке становить "особистий та надмірний тягар" для особи.
У справах "Щокін проти України", заяви № 23759/03 та 37943/06, рішення від 14 жовтня 2010 року, та "Серков проти України", заява № 39766/05, рішення від 07 липня 2011 року, ЄСПЛ дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства. Необхідність застосування зазначеного підходу при вирішення соціальних справ, з урахуванням обставин справи та законодавства, що регулює саме ці відносини та у конкретний період часу, підтверджується, зокрема, правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.03.2018 у справі № 234/8701/1.
Окрім того, суд враховує, що відмова відповідача у призначенні та виплаті позивачці пенсії у зв'язку з втратою годувальника фактично зводиться до того, що позивачка є членом сім'ї судді у відставці, який отримував довічне грошове утримання судді, що виключає можливість поширення на позивачку положень Закону № 1058-IV, якими врегульовуються питання призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно зі статтею 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України від 06 вересня 2012 року № 5207-VI "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні").
ЄСПЛ указує на те, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб без об'єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (див. mutatis mutandis рішення від 11 червня 2002 року у справі "Вілліс проти Сполученого Королівства", заява № 36042/97, п. 48).
У рішенні від 07 листопада 2013 року у справі "Пічкур проти України" (заява № 10441/06) ЄСПЛ з посиланням на свою попередню практику зазначив, що стаття 14 Конвенції доповнює інші основні положення Конвенції та протоколів до неї. Вона не існує незалежно, оскільки застосовується лише щодо "користування правами та свободами", що гарантуються цими основними положеннями. Застосування статті 14 Конвенції необов'язково означає порушення одного з матеріальних прав, гарантованих Конвенцією. Необхідно, але й також достатньо, щоб обставини справи входили "до сфери застосування" однієї або більше статей Конвенції (п. 39 вказаного рішення).
Таким чином, заборона дискримінації за статтею 14 Конвенції поширюється за межі використання прав та свобод, гарантування яких кожною державою вимагається Конвенцією та протоколами до неї. Вона також застосовується до тих додаткових прав, що входять до загальної сфери застосування будь-якої статті Конвенції, які держави добровільно вирішили гарантувати (п. 40 зазначеного рішення).
Якщо в державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу до Конвенції, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства (п. 41 вказаного рішення).
У справах щодо скарг за статтею 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на те, що заявника частково або повністю позбавили певної матеріальної допомоги на дискримінаційній підставі, що охоплюється статтею 14 Конвенції, відповідним методом перевірки є з'ясування тієї обставини, чи мав би право заявник на отримання відповідної матеріальної допомоги за національним законодавством за умови існування права, щодо якого він скаржиться. Хоч Перший протокол і не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат із соціального страхування, але якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 (п. 42 зазначеного рішення).
Враховуючи наведене суд вважає необґрунтованими та дискримінаційними доводи відповідача щодо неможливості призначення позивачці пенсії у зв'язку з втратою годувальника, виходячи з розміру щомісячного довічного грошового утримання померлого судді у відставці ОСОБА_2 .
Тому позов слід задовольнити частково.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України в зв'язку з задоволенням позовних вимог, судові витрати підлягають поверненню позивачу.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністратвиний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області у призначенні ОСОБА_1 пенсії у зв'язку з втратою годувальника, виходячи з 50 відсотків розміру щомісячного довічного грошового утримання годувальника, померлого ОСОБА_2 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію у зв'язку зі втратою годувальника, з дня смерті годувальника - ОСОБА_2 , виходячи з 50 відсотків розміру щомісячного довічного грошового утримання годувальника.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області провести нарахування та виплатити пенсію у зв'язку з втратою годувальника, виходячи з 50 відсотків розміру довічного грошового утримання годувальника - померлого ОСОБА_2 з 17.11.2020, із урахуванням фактично проведених виплат.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 840,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Герцена, 10,Хмельницький,Хмельницька область,29000 , код ЄДРПОУ - 21318350)
Головуючий суддя Г.В. Лабань