Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
про залишення позовної заяви без руху
13 квітня 2021 р. справа № 520/5946/21
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Старосєльцева О.В., розглянувши питання наявності правових підстав для прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження в адміністративній справі за матеріалами позову ОСОБА_1 до Державної установи " Покровська виправна колонія (№17)" , третя особа Північно - східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації міністерства юстиції про: 1) визнання дій державної установи «Покровська виправна колонія (17)» щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації за належні до видачі предмети речового майна в розмірі 9.574,12 грн. незаконними; 2) стягнення з державної установи «Покровська виправна колонія (№17)» компенсації за належні до видачі предмети речового майна в розмірі 9.574,12 грн.; 3) стягнення з державної установи «Покровська виправна колонія (№17)» середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку; 4) стягнення з державної установи «Покровська виправна колонія (№17)» судові витрати,-
встановив:
В оформленні матеріалів адміністративного позову виявлено недоліки.
Частинами 1 та 2 ст. 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, відповідно до ч.5 ст.121 КАС України у відносинах із проходження публічної служби строк звернення до суду складає один місяць.
Заявник проходив саме військову публічну службу, звідки був звільнений за його власним твердженням 16.07.2019р.
Державною установою "Покровська виправна колонія (№17)" із заявником на момент звільнення не було проведено розрахунку з виплати грошової компенсації вартості неотриманого речового майна.
До суду заявник звернувся лише 08.04.2021р.
Між тим, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 19.02.2020р. по справі №802/1677/16-а грошова компенсація за неотримане речове майно, що підлягало видачі під час проходження військової служби не є грошовим забезпеченням військовослужбовця (чи його складовою).
Позиція щодо застосування тримісячного строку звернення до суду з позовами про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, в тому числі затримки у виплаті грошової компенсації військовослужбовцям за неотримане речове майно, викладена у постановах Верховного Суду від 28.12.2019р. по справі №1.380.2019.001406, від 13.03.2019р. у справі №813/1001/17 та від 24.01.2019р. у справі №802/28/16-а.
Окрім того, за відсутності застереження про протилежне у спеціальному законодавстві, суддя не вбачає підстав для незастосування до спірних правовідносинах ст. 116 Кодексу законів про працю України як норми, котра визначає дату остаточного розрахунку між роботодавцем і найманим працівником, у тому числі і у разі припинення проходження публічної служби.
Згідно з ст.117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Частинами 1 і 2 ст.233 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
З положень наведеної норми кодексу чітко та однозначно випливає, що строк позовної давності не застосовується виключно до вимог про стягнення заробітної плати.
Однак у даному випадку, громадянином заявлені вимоги про стягнення не заробітної плати (і не аналогу цієї правової категорії - "грошового забезпечення військовослужбовця"), а вимоги про виплату грошової компенсації вартості неотриманого речового майна та вимоги про виплату середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.
Суддя, відзначає, що заробітна плата та заявлені заявником до виплати платежі за своєю правовою природою не можуть бути визнані тотожними категоріями, позаяк мають абсолютно різні юридичні підстави походження.
Тому до вимог про стягнення будь-якої компенсації, у тому числі і у порядку ст.117 Кодексу законів про працю України, з огляду на приписи ч.3 ст.122 КАС України слід застосовувати строк на звернення до суду в три місяці від настання події остаточного та повного розрахунку.
Саме таке розуміння змісту ст.117 Кодексу законів про працю України повністю співпадає з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у пунктах 33 і 34 постанови від 19.06.2019р. по справі №820/3313/17 (адміністративне провадження №К/9901/3067/17), де указано, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні ст.2 Закону України "Про оплату праці". Про необхідність такого розуміння правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні йдеться і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019р. №910/4518/16 (п.33 постанови від 19.06.2019 р.); для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався (п. 34 постанови від 19.06.2019 р.).
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 09.08.2019р. по справі №826/11126/16 (адміністративне провадження №К/9901/54737/18) не є можливим одночасне застосування до одного і того ж випадку розрахунку положень ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України та ст. 235 цього ж кодексу; відповідно до п. 57 рішення Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України» (заява №377/02), остаточне рішення від 04.10.2010, Європейський суд з прав людини зазначив, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. У зв'язку з цим Суд зазначає, що відповідно до ст. 117 Кодексу «при відсутності спору щодо суми» заборгованості із заробітної плати, звільнені працівники мають право на компенсацію за несвоєчасну виплату такої заборгованості за період «фактичного розрахунку» (ч. 1 ст. 117), а «при наявності спору про розміри сум» заборгованості із заробітної плати компенсація повинна бути виплачена, якщо спір вирішено на користь працівника (ч. 2 ст. 117). Особливу увагу слід звернути на те, що ч. 2 ст. 117 Кодексу, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини ч. 1 ст. 117. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом (п. 29 постанови від 09.08.2019 р.).
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України окружному адміністративному суду при вирішенні даного спору належить керуватись правовим висновком постанови Верховного Суду від 24.07.2019 р. по справі №805/3167/18-а (адміністративне провадження №К/9901/9908/19), де указано, зокрема, що зміст «принципу співмірності» включає такі складові як: розмір середнього заробітку, суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком, специфіку фінансування видатків органу тощо (постанова Верховного Суду від 18.07.2018 р. у справі № 825/325/16, номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень - 75424715).
При цьому, у силу останньої у часі правової позиції Верховного Суду з питання строку звернення до суду у спорах за вимогами про виплату середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, викладеної у постанові від 22.01.2020р. по справі №620/1982/19, такі вимоги у сфері публічної служби мають заявлятись у строк відповідно до ч.5 ст.122 КАС України, адже у даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
З огляду на викладене, суддя доходить висновку, що вимоги про компенсацію неодержаного речового майна заявлені поза межами строку звернення до адміністративного суду.
Частиною 6 ст. 161 КАС України встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Заяви про поновлення строку звернення та докази поважності причин його пропуску, матеріали позову не містять.
Таким чином, позивачу слід привести позовну заяву у відповідність до вимог статі 161 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску.
Також, по тексту позовної заяви зазначено про завдану позивачу моральну шкоду у розмірі 10.000,00 грн., проте у змісті вказані позовних вимог відсутні всупереч вимог п. 4 ч.5 ст. 160 КАС України.
Оскільки позовна заява не відповідає вимогам ст. 160, 161 КАС України, то позов має бути залишений без руху відповідно до ст. 169 КАС України з встановленням строку для усунення недоліків.
Керуючись ст. ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 161, 169, 241, 243 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
ухвалив:
Позовну заяву - залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків в оформленні матеріалів позову у 10 днів з дня вручення копії ухвали про залишення позову без руху.
Встановити, що способом усунення недоліків є подання до суду:
заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску;
позовної заяви у відповідній кількості учасникам справи, із всіма заявленими позовними вимогами.
Роз'яснити, що інакше позовна заява буде вважатися неподаною та повернута позивачу.
Ухвала набирає чинності з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя О.В.Старосєльцева