Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
14 квітня 2021 р. № 520/3905/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Волошина Д.А., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківської області по встановленню ОСОБА_1 пенсії в розмірі 70% грошового забезпечення за вислугу 29 років;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківської області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії в розмірі 77% грошового забезпечення за вислугу 29 років у відповідності до ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", яка діяла на 02.02.2004, ст. 51, 64 Закону України №2262 "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", Закону України №1283-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» від 07 серпня 1991 року, Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ від 19.10.2000 та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159, починаючи з 01 січня 2016 року, та сплатити її одноразово однією сумою з урахуванням вже виплаченої пенсії;
- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області подати в установлений судом термін з моменту набрання рішенням законної сили надати звіт про виконання рішення суду (ст. 382 КАС України).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач всупереч вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" протиправно обмежив максимальний розмір його пенсії, шляхом зменшення розміру грошового забезпечення у відсотках з 77% до 70% відповідних сум грошового забезпечення після проведеного перерахунку пенсії на виконання постанови Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" від 21.02.2018 № 103.
Ухвалою суду від 15.03.2021 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Представником відповідача 01.04.2021 надано відзив на позовну заяву, в якому він адміністративний позов не визнав, зазначив, що з 01.01.2016 пенсію позивача перераховано відповідно до ч. 4 ст. 63 Закону №2262-ХІІ та постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018 №103, за прирівняною посадою з розміру грошового забезпечення поліцейського, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за січень 2016 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 р. № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», на підставі довідки, виданої Ліквідаційною комісією Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області. Відповідно ч. 2 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (в редакції Закону №1166 від 27.03.2014, що діє на час виникнення права на перерахунок) максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70% відповідних сум грошового забезпечення, у зв'язку з чим просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за вислугу років, яка призначена відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Як вбачається з матеріалів справи, на момент призначення пенсії позивача з 26.03.2001 розмір пенсії ОСОБА_1 становив 77% грошового забезпечення, що підтверджується наявним в матеріалах справи висновком від 28.04.2001 про призначення пенсії за вислугу років згідно з Законом України ""Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу" (а.с. 12).
01.01.2018 позивачу з 01.01.2016 проведено перерахунок пенсії на підставі довідки уповноваженого органу у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяких інших осіб" № 103 від 21.02.2018 р.
Після проведеного перерахунку, пенсія була обчислена з розміру 70% грошового забезпечення, що підтверджується наявними в матеріалах справи протоколом Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області по перерахунку пенсії за пенсійною справою №10025097 - МВС з 01.01.2016.
Не погоджуючись із таким розрахунком пенсії та розміром її виплати, позивач звернувся до адміністративного суду.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини в сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі є Закон України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі Закон № 2262-ХІІ).
Вказаним Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Відповідно до положень статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (у редакції, чинній на момент призначення пенсії позивачу) пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення; тим же особам, які мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ (пункт "б" статті 12): за загальний трудовий стаж 25 років - 50 процентів і за кожний рік стажу понад 25 років - один процент відповідних сум грошового забезпечення.
При цьому, частиною другою цієї статті визначено, що загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення.
Пунктом 8 розділу II Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", який набрав чинності з 01.10.2011, та пунктом 23 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", який набрав чинності з 01.05.2014, до ч. 2 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" було внесено зміни та цифри " 90" замінено цифрами "80" та цифри "80" замінено цифрами "70" відповідно.
Таким чином, внесено зміни до статті 13 Закону № 2262-ХІІ, зокрема змінено у відсотках розмір пенсії за вислугу років, яка призначається військовослужбовцям та особам, які мають право на пенсію за цим Законом, у разі реалізації ними такого права.
При цьому, зміна встановленого Законом максимального розміру пенсії (з 90% до 70% сум грошового забезпечення) відбулася вже після призначення позивачу пенсії.
Суд зазначає, що внесені Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" зміни до ч. 2 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 70% грошового забезпечення стосуються порядку призначення пенсії військовослужбовцям у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм проведення перерахунку пенсії за вислугу років та по інвалідності військовослужбовцям є стаття 63 Закону № 2262-ХІІ.
Однак, вказаною статтею не передбачено зменшення основного розміру пенсії у разі проведення її перерахунку.
Суд розглядає справу, як зразкову, враховуючи аналогічну правову позицію зазначену Верховним Судом в рішенні від 04.02.2019 у зразковій справі № 240/5401/18, предметом спору якої є зменшення відсоткового розміру основної пенсії, призначеної за Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", при здійсненні перерахунку пенсії у зв'язку із прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" відповідно до статті 63 указаного Закону на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Таким чином, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 з 77 до 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення при здійсненні її перерахунку є протиправними, а позовні вимоги щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії в розмірі 77% грошового забезпечення за вислугу 29 років у відповідності до ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", яка діяла на 02.02.2004, ст. 51, 64 Закону України №2262 "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" починаючи з 01 січня 2016 року, з урахуванням вже виплаченої пенсії, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно вимоги позивача здійснити виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії однією сумою, суд зазначає наступне.
В силу ч. 1 ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
При цьому, ч. 1 ст. 372 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб'єктів владних повноважень можуть бути покладені обов'язки щодо забезпечення виконання рішення.
У даному випадку спосіб виконання дій, які має вчинити за рішенням суду суб'єкт владних повноважень є виплата належних позивачу сум у повному обсязі, інший спосіб виконання в спірних правовідносинах нормативно не визначений.
Суд зауважує, що ні приписами статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», ні постановою КМУ №649 від 22.08.2018, за наявності вини пенсійного органу, не встановлено спосіб виплати належних позивачу сум частинами, періодичністю проведення платежів тощо, та не обмежено право позивача на виплату належної йому суми одним платежем.
При ухваленні судом рішення, суд зобов'язує відповідача здійснити позивачу виплату належних сум пенсії, та у разі набрання чинності рішенням суду про зобов'язання сплатити недоплачену частину пенсії, перерахування недоплачених сум буде вважатися належним виконанням судового рішення, як у разі перерахування присудженої суми кількома платежами, так і однією сумою, а повним виконанням рішення суду буде сплата відповідачем всієї недоплаченої різниці, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за несвоєчасну виплату пенсії з 01.01.2016 згідно з постановою КМУ № 159 від 21.02.2001, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 вказаного Закону зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно зі ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Норми аналогічного змісту містяться також у Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
Водночас, зі змісту статті 1 Закону № 2050-ІІІ випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Згадані вище статті 2, 3 Закону № 2050-ІІІ встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.
Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
У пункті 4 цього Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.
За такої умови слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Так, використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 14.05.2020 по справі №816/379/16, від 30.09.2020 по справі № 280/676/19.
Згідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу пенсії в розмірі 77% від суми грошового забезпечення, з урахуванням проведених виплат, починаючи з 01.01.2016 з урахуванням приписів Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 07.08.1991, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року № 1282-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За приписами статті 2 вказаного Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника.
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення, обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі, якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (стаття 4 Закон України «Про індексацію грошових доходів населення»).
Водночас, статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року № 2017-III (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) індексацію доходів населення, яка встановлюється задля підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат, установлених законодавством), крім тих, які зазначені у пункті 3 цього Порядку (пункт 2 Порядку № 1078).
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 ( з 24.02.2016 103%) відсотка (пункт 1-1 Порядку № 1078).
Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо вимоги встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області подати в установлений судом термін, з моменту набрання рішенням законної сили, звіт про виконання рішення суду (ст. 382 КАС України), суд зазначає.
Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду, а також приписи статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов'язковості судових рішень та відсутності об'єктивних обставин щодо невиконання судового рішення з боку відповідача, суд не вбачає підстав для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог адміністративного позову.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, ЄДРПОУ 14099344) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківської області по встановленню перерахунку ОСОБА_1 пенсії в розмірі 70% грошового забезпечення з 01 січня 2016 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківської області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії в розмірі 77% грошового забезпечення починаючи з 01 січня 2016 року у відповідності до ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", ст. 51, 64 Закону України №2262 "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", Закону України №1283-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» від 07 серпня 1991 року, Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ від 19.10.2000 та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159, з урахуванням вже виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області суму сплаченого судового збору у розмірі 454,00 грн. (чотириста п'ятдесят чотири гривні 00 копійок).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.А. Волошин