"25" березня 2021 р. Справа №921/628/19
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Матущака О.І.
суддів: Бойко С.М.
Якімець Г.Г.
за участю представників сторін від:
позивача: Стасишин Б.І. - директор; Фольчик А.С. - адвокат
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Аско”, м. Тернопіль б/н та дати (вх.№ 01-05/3314/20 від 18.11.2020)
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 19.10.2020 повний текст 27.10.2020 (суддя Н.В. Охотницька)
у справі №921/628/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Аско”, м. Тернопіль
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Автотехсервіс”, м. Тернопіль
про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 01.09.1998 в редакції договору із зміненим п.2 та зміненим п.4, де наявний підпункт 4.5 та про визнання недійсним додатку №1 без дати до договору про спільну діяльність від 01.09.1998
Суть спору.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Аско» звернулось до Господарського суду Тернопільської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотехсервіс» про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 01.09.1998 в редакції договору із зміненим п.2 та зміненим п. 4, де наявний підпункт 4.5 та про визнання недійсним додатку №1 без дати до договору про спільну діяльність від 01.09.1998.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір про спільну діяльність від 01.09.1998 в редакціях із зміненим пунктом 2 та із зміненим пунктом 4, а також додаток № 1 до вказаного договору є підробленими, оскільки ТОВ «Аско» не виявляло своєї волі на вчинення вказаних правочинів, а уповноважені особи товариства їх не підписували.
Позивач зазначає, що підставою позовних вимог є ухвала Тернопільського міськрайонного суду від 31.05.2018 у справі № 607/5641/18, яка залишена без змін ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 14.11.2018, згідно якої провадження у кримінальній справі закрито та директора ТОВ «Аско» ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.364-1 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.
Позивач у позовній заяві стверджує, що відповідно до ч. 6 ст. 75 ГПК України у чинній на той час редакції, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
А тому, вказує позивач, ухвала у кримінальній справі підтверджує факт підроблення договору про спільну діяльність від 01.09.1998 в редакції договору із зміненим п.2 та зміненим п. 4, де наявний підпункт 4.5 та додатку №1 без дати до договору про спільну діяльність від 01.09.1998.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 19.10.2020 у позові відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що станом на момент розгляду даної справи, суд керується чинною редакцією ч. 6 ст.75 ГПК України, зокрема із змінами, внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» № 139-IX від 20.09.2019. Аналіз ч.6 ст. 75 ГПК України вказує на те, що преюдиційне значення надається лише вироку суду у кримінальному провадженні. Тому обставини, вказані в інших процесуальних документах, в даному випадку в ухвалі Тернопільського міськрайонного суду від 31.05.2018, не мають преюдиційного значення при розгляді цієї господарської справи.
Інші докази надані позивачем, зокрема, висновок експерта від 26.11.2014, пояснення свідків не підтверджують факту підроблення спірних правочинів.
Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників процесу.
Позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. У своїй апеляційній скарзі скаржник покликається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що між сторонами укладено, крім початкової редакції договору (яка не заперечується позивачем) ще дві редакції договору про спільну діяльність від 01.09.1998 (редакція 2 і редакція 3), оскільки матеріали справи не містять жодного доказу у підтвердження фактичного укладення спірних редакцій договору та додатку до нього. Натомість згідно з висновком експерта за результатами проведення судово-технічної експертизи документів № 1202/14-22 від 26.11.2014, проведеної Тернопільським відділенням КНДІСГ, підписи від імені тодішнього директора ТОВ «Аско» Флекея О.П. у договорі про спільну діяльність у редакціях із зміненими п.2 та п.4 не відповідають підпису цієї особи в оригіналі договору. Також згідно із вказаним висновком експерта на договорі про спільну діяльність від 01.09.1998, в якому наявний пункт 4.5. міститься відтиск печатки ПрАТ «Автотехсервіс» нового зразка, відмінний від відтиску на договорах в редакціях 1 та 2, який міг бути нанесений не раніше, ніж 15.02.2000. Цей висновок зроблено за результатами дослідження експертом низки бухгалтерсько - звітної документації АТЗТ «Автотехсервіс». яке засвідчило, що печатка нового зразка була виготовлена у період між 15.02.2000 (останньою встановленою датою використання печатки старого зразка, яка існувала на дату укладення договору і відтиск якої міститься на редакціях договору №1 та №2) та 15.02.2001 (першою встановленою датою використання печатки нового зразка, від тиск якої міститься на редакції договору №3).
Окрім цього, апелянт зазначає, що враховуючи ч.10 ст.81 ГПК України, та враховуючи те, що відповідач не подав оригіналів договору у редакції 2 і 3, та спірного додатку до договору, покликаючись то на їх знищення (хоча акт про знищення відсутній), то на вилучення у кримінальному провадженні (хоча на адвокатський запит Головне управління національної поліції зазначило, що такі договори не вилучались), суд першої інстанції безпідставно не визнав факту підроблення договору у редакціях 2 і 3, та додатку до договору.
Відповідачем відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Інших клопотань в порядку ст.207 ГПК України не подано.
На адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою представника.
Розглянувши вказане клопотання, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
З аналізу ст. 202 ГПК України випливає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Враховуючи відсутність доказів на підтвердження хвороби представника відповідача, заслухання пояснень відповідача у попередньому судовому засіданні, визначення необов'язкової явки сторін у дане судове засідання, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні вищезазначеного клопотання.
Інших клопотань від учасників процесу не надходило.
Фактичні обставини справи.
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, між ТОВ «Аско» (сторона-1) та АТЗТ «Автотехсервіс» (сторона-2), правонаступником якого є ТОВ «Автотехсервіс», укладено договір про спільну діяльність від 01.09.1998, відповідно до якого сторони зобов'язуються шляхом об'єднання майна та зусиль спільно діяти у сфері розробки, будівництва, запуску та експлуатації автозаправної станції (АЗС) за адресою м. Тернопіль, вул. Микулинецька, 40.
Згідно з п. 2.1 договору ТОВ «Аско» зобов'язалось передати для цілей спільної діяльності право користування земельною ділянкою в м. Тернополі по вул. Микулинецька, 40 та передати попередню проектну документацію на АЗС.
Відповідно до п.2.2 договору АТЗТ «Автотехсервіс» зобов'язалось оформити документи для прийняття в експлуатацію АЗС; надати для цілей спільної діяльності обладнання для АЗС; провести будівництво АЗС: організувати роботу АЗС; забезпечувати постачання паливно - мастильних матеріалів та таке інше; організувати найм персоналу для забезпечення діяльності АЗС.
Відповідно до п. 4.1 договору ТОВ «Аско» для цілей спільної діяльності за даним договором передає право користування земельною ділянкою по вул. Микулинецькій, 40 в м. Тернополі на проектну документацію на АЗС.
Згідно з п. 4.2 договору АТЗТ «Автотехсервіс» для цілей спільної діяльності за даним договором передає обладнання АЗС та здійснює фінансування усіх робіт, необхідних для експлуатації АЗС.
Пунктом 4.3 договору встановлено, що частка ТОВ «Аско» у спільній діяльності складає - 10%, а АТЗТ «Автотехсервіс» - 90%. Сторони зобов'язалися зробити свої внески у повному обсязі в місячний термін з моменту підписання договору.
Відповідно до п.п. 4.4 договору передбачено, що при зміні обсягів робіт, що виконуються, сторони вносять відповідні зміни та доповнення до даного договору, у тому числі уточнюючи свою часткову участь у сумісній діяльності.
Згідно з п. 8.1 договору визначено, що умови договору мають однакову зобов'язальну силу для сторін і можуть бути змінені за взаємною згодою з обов'язковим складанням письмового документа.
Приписами п.п. 7.1, 7.2 договору передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами, діє до 01.09.2003 та автоматично пролонгується на невизначений термін в разі виконання сторонами своїх зобов'язань по договору.
В подальшому, як стверджує позивач, відповідачем було підроблено договір про спільну діяльність від 01.09.1998 у редакції 2 і редакції 3.
Так, у редакції 2 договору про спільну діяльність від 01.09.1998, в п.2.1, замість обов'язку ТОВ «Аско» «передати для цілей спільної діяльності право користування земельною ділянкою в м.Тернопіль по вул. Микулинецькій,40» зазначено обов'язок «після прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об'єкту, право власності та розпорядження об'єктом (майном АЗС) переходить до АТЗТ «Автотетехсервіс».
В редакції 3 договору про спільну діяльність від 01.09.1998, міститься підпункт 4.5, яким передбачено, що побудоване спільне майно (автозаправочна станція) протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту підписання сторонами акту вводу майна в експлуатацію переходить на баланс АТЗТ «Автотехсервіс».
Окрім того, позивач стверджує, що відповідачем також підроблено додаток № 1 до договору про спільну діяльність від 01.09.1998, відповідно до якого сторона-2 (АТЗТ «Автотехсервіс») сплачує стороні-1(ТОВ «Аско») частку, яка складає 10% і майно залишається за стороною-2. Частка майна сторони 2 складає -100%.
Вищезазначені обставини були предметом дослідження у кримінальному провадженні у справі № 607/5641/18.
Згідно ухвали Тернопільського міськрайонного суду від 31.05.2018 у справі №607/5641/18, залишеної без змін ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 14.11.2018, кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 у справі закрито у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до відповідальності, однак вину встановлено на підставі доказів, показань свідків та визнання вини особи. Водночас ухвалою при встановленні вини, встановлено, що в процесі здійснення реконструкції, а надалі після її завершення, невстановлені у ході досудового розслідування посадові особи АТЗТ «Автотехсервіс» вживали заходів з метою оформлення права власності на реконструйоване приміщення АЗС по вул. Микулинецька, 40, за АТЗТ «Автотехсервіс». У зв'язку із зазначеним, вказані особи використовували копії договору про спільну діяльність від 01.09.1998, але вже із зміненим змістом істотних умов договору, а саме: договір про спільну діяльність від 01.09.1998 із зміненим п.2 та договір про спільну діяльність від 01.09.1998 із зміненим п.4.
Зокрема, договір про спільну діяльність від 01.09.1998 із зміненим п.2, де замість обов'язку TOB «Аско» «передати для цілей спільної діяльності право користування земельною ділянкою в м. Тернопіль по вул. Микулинецька, 40» зазначено обов'язок «після прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об'єкту, право власності та розпорядження об'єктом (майно АЗС) переходить до АТЗТ «Автотехсервіс».
Договір про спільну діяльність від 01.09.1998 із зміненим п.4, де на відміну від інших зазначених договорів, наявний підпункт 4.5, яким передбачено, що побудоване спільне майно (автозаправочна станція) протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту підписання сторонами акту вводу майна в експлуатацію переходить на баланс АТЗТ» «Автотехсервіс».
Окрім того, TOB «АСКО» неодноразово в судових інстанціях оспорювало дії АТЗТ «Автотехсервіс», а далі його правонаступника ПрАТ «Автотехсервіс», в ході чого названі сторони самостійно під час вирішення спору, під час судового розгляду у справі від 11.04.2013 №6/7/921/39/13 визнали, що договір із зміненим п.2, у якому замість обов'язку TOB «Аско» «передати для цілей спільної діяльності право користування земельною ділянкою в м. Тернопіль по вул. Микулинецька, 40» зазначено обов'язок «після прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об'єкту, право власності та розпорядження об'єктом (майно АЗС) переходить до АТЗТ «Автотехсервіс» фактично не укладався.
В ухвалі місцевого суду у кримінальному провадженні також встановлено, що договір про спільну діяльність від 01.09.1998 із зміненим п.4, який доповнено підпунктом 4.5, посадовими особами TOB «АСКО» не підписувався та печаткою товариства не скріплявся, оскільки, відтиск печатки ПрАТ «Автотехсервіс», який послужив оригіналом для його виготовлення, нанесений не 01.09.1998, а його нанесено не раніше ніж 15.02.2000. В свою чергу підпис від імені ОСОБА_2 в оригіналі договору про спільну діяльність від 01.09.1998 без зміненого змісту не послугував оригіналом при виготовленні копії підпису від імені ОСОБА_2 у договорі про спільну діяльність від 01.09.1998 із зміненим п.2 та договорі про спільну діяльність від 01.09.1998 із зміненим п.4. Наведене свідчить про те, що договір із зміненим пунктом 4, який доповнено підпунктом 4.5 є підробленим.
Також у цій же ухвалі встановлено, що продовжуючи реалізовувати свій злочинний намір, ОСОБА_1 на початку грудня 2002 року достовірно знаючи, що договір про спільну діяльність від 01.09.1998 не затверджений загальними зборами TOB «Аско», не зареєстрований у передбаченому чинним на той час законодавством порядку, в силу чого, не був діючим, підписав та скріпив печаткою товариства чисті аркуші формату A4, які в подальшому передав невстановленим у ході досудового розслідування посадовим особам АТЗТ «Автотехсервіс», які використали їх для оформлення не передбаченого договором про спільну діяльність від 01.09.1998 додатку №1 до вказаного договору, за умовами якого АТЗТ «Автотехсервіс» сплачує TOB «АСКО» частку, яка складає 10% і майно залишається за АТЗТ «Автотехсервіс», частка майна якого складає 100%.
У вказаній ухвалі суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_1 , з огляду на сукупність доказів, зокрема, висновку експерта за результатами проведення судово-технічної експертизи документів №983/14-22 від 14.10.2014, згідно якого всі три надані на дослідження документи виготовлено шляхом копіювання на електрофотокопіювальних пристроях. Оригіналами для виготовлення документу №1 послужив інший документ, ніж для документів №2 і №3. У документах №1 та № 2 виявлено сліди монтажу. У документі №3 слідів монтажу не виявлено, проте цей документ виготовлено шляхом кількаразового копіювання.
Крім цього, вказана ухвала ґрунтується на доказі - висновку експерта за результатами проведення судово-технічної експертизи документів № 1202/14-22від 26.11.2014, відповідно до якого відтиск печатки ПрАТ «Автотехсервіс», котрий послужив оригіналом для копіювання при виготовленні документу №2 копії договору про спільну діяльність від 01.09.1998, в якому відсутній пункт 4.5, а в підпункті 2.1.2. зазначено «після прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об'єкту право власності та розпорядження об'єктом (майном АЗС) переходить до сторони 2» нанесений до 15.02.2000. Встановити, чи був він нанесений у період з 15.02.2000 по 15.02.2001 не видається можливим через відсутність зразків за цей проміжок часу. Відтиск печатки ПрАТ «Автотехсервіс», котрий послужив оригіналом для виготовлення документу №3-копії договору про спільну діяльність від 01.09.1998, в якому наявний пункт 4.5, а в підпункті 2.1.2 зазначено: «передати попередню проектну документацію на АЗС», нанесений не 01.09.1998, а не раніше, ніж 15.02.2000.
Таким чином, згідно вказаної ухвали встановлено факт підроблення договору про спільну діяльність від 01.09.1998 в редакції договору із зміненим п.2 та зміненим п. 4, де наявний підпункт 4.5 та додаток №1 без дати до договору про спільну діяльність від 01.09.1998.
Оцінка суду.
Між сторонами у справі виникли правовідносини щодо встановлення підстав для визнання недійсним договору про спільну діяльність від 01.09.1998 в редакціях із зміненим пунктом 2 та із зміненим пунктом 4, а також додаток № 1 до вказаного договору.
Відповідно до п.4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Враховуючи те, що предметом позову є договір у двох редакціях та додаток до нього, які на думку позивача, є підробленими, тобто факт дійсності підробленого договору продовжує існувати. А отже, до спірних правовідносин в частині позовних вимог про визнання правочинів недійсними до застосування підлягає Цивільний кодекс України.
Згідно ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо його сторони у відповідній формі дійшли згоди у відношенні всіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення або оспорювання.
Відповідно до цивільного законодавства особа, яка вважає, що її речові права порушено, має право звернутися до суду з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (ст.ст. 215- 235 ЦК України).
Приписами ч.3 ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу ч.1 ст. 215 ЦК України.
Як у ч.1 ст.215 ЦК України, так і у ст.ст. 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
За ч.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Заявляючи позовну вимогу про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 01.09.1998 в редакції договору із зміненим п.2 та зміненим п. 4, де наявний підпункт 4.5 та про визнання недійсним додатку №1 до договору про спільну діяльність від 01.09.1998, позивач посилається на те, що при укладенні оспорюваних правочинів сторонами не було дотримано вимоги, встановлені ч. ч.2, 3 ст. 203 ЦК України, а саме були відсутні необхідний обсяг цивільної дієздатності та вільне волевиявлення ТОВ «Аско» на укладення даного правочину.
Згідно з приписами ст. 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до ст. 81 ГПК України будь-яка особа, в якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.
Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня вручення ухвали.
У разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Як підтверджується матеріалами справи, одночасно з поданням позову ТОВ «Аско» було подано клопотання про витребування у ТОВ «Автотехсервіс» договору про спільну діяльність від 01.09.1998 в редакції договору із зміненим п.2 та зміненим п. 4, де наявний підпункт 4.5 та додатку №1 до договору про спільну діяльність від 01.09.1998.
У зв'язку з вищезазначеним клопотанням судом ухвалами від 21.10.2019 та від 19.11.2019 було витребувано у відповідача спірні документи.
У рішенні суду зазначено про те, що 03.12.2019 в судовому засіданні слідчим ГУНП Тернопільської області Остапчуком Ю.М. надано для огляду в судовому засіданні додаток № 1 без дати до договору про спільну діяльність від 01.09.1998 між ТОВ «Аско» та АТЗТ «Автотехсервіс». Однак, ТОВ «Аско» заперечило щодо підписання такого додатку, що підтверджується та встановлено вищезазначеною ухвалою у кримінальному провадженні.
Відповідач витребовувані документи не подав, пояснюючи, що такі знищені у зв'язку із закінченням строку зберігання.
При цьому, суд першої інстанції всупереч вимогам ст.74 ГПК України прийняв вказані заперечення, незважаючи на те, що згідно Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 1000/5 від 18.06.2015, підтвердженням знищення документів у зв'язку із закінченням строків зберігання є відповідний акт.
Окрім цього, місцевий господарський суд у порушення норм ст. 236 ГПК України щодо обґрунтованості рішення суду, зазначив, що враховуючи повідомлення представником ТОВ «Автотехсервіс» причин неподання витребуваних доказів, хоча і без підтвердження доказами, суд не вбачає підстав для застосування ст. 81 ГПК України. Щодо пояснень відповідача у судовому засіданні 19.11.2019 про відсутність оригіналів документів у зв'язку з їх вилученням правоохоронними органами уході досудового слідства, то відповіддю на адвокатський запит ГУ Національної поліції від 02.12.2019 повідомило місцевий господарський суд, що такі договори не вилучались. Однак, місцевий господарський суд такому листу правової оцінки не надав.
Одночасно, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що в ухвалі Тернопільського апеляційного суду від 14.11.2018 у справі №607/5641/18 суд зазначив вимоги апеляційної скарги ТОВ «Автотехсервіс», згідно якої апелянт просив скасувати ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 31.05.2018 про закриття провадження у справі у зв'язку із закінченням строків давності та закрити провадження у зв'язку з відсутністю складу злочину. Так, у вказаній апеляційній скарзі скаржник зазначив, що ОСОБА_1 не укладав договір про спільну діяльність від 01.09.1998, а отже, і звинувачення щодо підроблення ним вказаного договору у редакції 2 і 3 є безпідставними. Апелянт зазначив, що лише підписував додаток до договору про спільну діяльність від 01.09.1998 (а.с. 41, т.1)
Відтак твердження ТОВ «Автотехсервіс» є суперечливими у даному провадженні та кримінальному провадженні, на що суд першої інстанції також уваги не звернув.
Отже, відповідач всупереч нормам ст.74 ГПК України жодним чином не спростував твердження позивача про підроблення спірного договору у редакції 2 і 3 та додатку до договору.
Одночасно, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач в силу ст.74 ГПК України та ст. 75 ГПК України (чинної на момент подання позовної заяви та відкриття провадження у справі) подав ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 31.05.2018 у справі №607/5641/18, якк залишена без змін ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 14.11.2018, якою встановлено підроблення спірних договору у редакції 2 і 3 та додатку до договору.
Однак, суд першої інстанції зазначив, що на момент розгляду справи, суд керується чинною редакцією ч. 6 ст.75 ГПК України, зокрема із змінами, внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» № 139-IX від 20.09.2019, згідно якої преюдиціальне значення надається лише вироку суду у кримінальному провадженні. Тому обставини, вказані в інших процесуальних документах не мають преюдиціального значення при розгляді господарських справ.
Суд апеляційної інстанції з такою позицією суду першої інстанції не погоджується, з огляду на таке.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» № 139-IX від 20.09.2019 передбачено внесення змін, зокрема, до ст. 75 ГПК України.
Водночас згідно п.1 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону зазначено, що цей Закон набирає чинності з дня наступного за днем його опублікування, крім п.3 розділу 1 цього Закону, який набирає чинності через один місяць з дня опублікування цього Закону (вказаний пункт стосується змін до ГПК України).
Таким чином, враховуючи опублікування цього Закону у Голосі України 16.10.2019, внесені зміни до ст. 75 ГПК України набрали чинності 17.11.2019.
Водночас, враховуючи те, що розгляд справи починається з моменту відкриття провадження у справі, а на дату відкриття провадження у даній справі - 21.10.2019 діяла попередня редакція ст. 75 ГПК України, до застосування підлягає саме попередня редакція ст. 75 ГПК України. Це випливає з того, що не може застосуватися дві різні редакції норми процесуального Закону на момент відкриття провадження та на момент прийняття рішення суду, оскільки за таких обставин, результат рішення у справі залежатиме виключно від дати проголошення резолютивної частини рішення, яка своєю чергою, може залежати від дій чи бездіяльності сторін.
А відтак колегія суддів вважає, що до даних правовідносин необхідно застосовувати ч.6 ст. 75 ГПК України в редакції, чинній на момент відкриття провадження у справі, згідно якої вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
А отже, ухвала Тернопільського міськрайонного суду від 31.05.2018 у справі №607/5641/18, залишена без змін ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 14.11.2018, якою встановлено підроблення спірних договору у редакції 2 і 3 та додатку до договору, є преюдиціальним процесуальним актом для господарського суду.
Отже, вказаним судовим рішенням встановлено, що договір про спільну діяльність від 01.09.1998 в редакції договору із зміненим п.2 та зміненим п. 4, де наявний підпункт 4.5, а також додатку №1 без дати до договору про спільну діяльність від 01.09.1998 є підробленими. Вказаний факт і є основною підставою позову.
Щодо додаткових підстав позовних вимог, яким є висновок експерта від 26.11.2014, то суд зазначає таке.
Згідно п.3.5 вищезгаданої Інструкції (в редакції на момент здійснення експертного дослідження) коли об'єкт дослідження не може бути представлений експертові, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями об'єкта, його описами та іншими матеріалами, доданими до справи в установленому законодавством порядку, якщо це не суперечить методичним підходам до проведення відповідних експертиз. Про проведення експертизи за такими матеріалами вказується в документі про призначення експертизи (залучення експерта) або письмово повідомляється експерт органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта).
Однак, місцевий господарський суд відхилив експертний висновок від 26.11.2014 на підставі того, що відповідно до вищезгаданої Інструкції експертне дослідження здійснюється за оригіналами документів в редакції п.3.5 вказаної Інструкції на даний момент, а тому копії документів виведені з переліку основних об'єктів дослідження почеркознавчих експертиз та технічних експертиз документів.
Такий висновок місцевого господарського суду є помилковим, а покликання суду на редакцію п.3.5 Інструкції на даний момент є недоречним з огляду на те, що експерт користується нормативно-правовим актом, який дійсний на момент виконання експертизи. А отже, оскільки на момент виконання експертизи, експерт вправі був здійснювати експертизу на підставі копій документів, такий експертний висновок є належним доказом.
Більше того, очевидно безпідставною є позиція суду першої інстанції, яка полягає у тому, що суд ставить під сумнів судове рішення у кримінальній справі, яке набрало законної сили, висновки, які зроблені у ньому та докази, які прийняті в основу прийняття такого рішення. При цьому, місцевий господарський суд робить кардинально протилежний висновок, згідно якого експертний висновок від 26.11.2014 є неналежним доказом, ухвала суду у кримінальній справі також не є ані преюдиціальним актом, ані доказом у підтвердження підроблення спірних правочинів, що є наслідком відсутності доказів підроблення спірних документів, а відповідно підстав для визнання їх недійсними.
Таким чином, висновки місцевого господарського суду звелись до наступного.
Ухвала суду у кримінальній справі не є преюдицією; висновок експерта від 26.11.2014 не є належним доказом, з огляду на зазначене вище; на твердження позивача про те, що спірні документи товариством не підписувались та відповідно клопотання про витребування таких у відповідача, суд зазначив, що вони знищені, хоча доказів такого немає; правова оцінка щодо надання протилежних пояснень у цьому провадженні та у кримінальному провадженні ТОВ «Автотесервіс» не надавалась взагалі.
Щодо покликань місцевого господарського суду на те, що договір про спільну діяльність від 01.09.1998 був предметом судового дослідження у справі №6/7/921/39/13, в тому числі і з підстав зазначених вище, зокрема, судами встановлено відсутність в діях директора ТОВ «Аско» перевищення своїх повноважень при підписанні договору про спільну діяльність від 01.09.1998, то суд апеляційної інстанції вважає такі безпідставними, з огляду на те, що підставою позовних вимог у цій справі є ухвала Тернопільського міськрайонного суду від 31.05.2018 у кримінальній справі №607/5641/18, залишена без змін ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 14.11.2018, яка на момент прийняття рішень у справі №6/7/921/39/13 ще не існувала. А відтак обставини в ракурсі встановленого факту підроблення договору в редакції 2 і 3, додатку до договору, що встановлено у кримінальному провадженні у 2018 році, не могли бути досліджені у 2013 році.
При прийнятті постанови, апеляційний господарський суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, згідно якої правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним в судовому порядку, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
Водночас, апеляційний господарський суд зазначає таке.
Постановою Верховного Суду від 28.11.2019 від 7/86-1298 касаційну скаргу ТОВ «Автотехсервіс» задоволено; постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.05.2019, якою задоволено заяву ТОВ «Аско» про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.04.2012 скасовано, ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 04.02.2019 у справі № 7/86-1298 залишено в силі. Нововиявленою обставиною заявник зазначав власне ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 31.05.2018 у кримінальній справі №607/5641/18, залишену без змін ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 14.11.2018. Одночасно, в ухвалі місцевого господарського суду, якою відмовлено у задоволенні заяви, зазначено, що хоча і вищезгаданою ухвалою у кримінальній справі встановлено факт підроблення договору про спільну діяльність від 01.09.1998 та додатку, станом на дату прийняття даної ухвали, позивачем не надано доказів визнання такого договору та додатку до нього недійсними в судовому порядку.
А отже, залишаючи вказану ухвалу без змін, Верховний Суд фактично надав вказівку ТОВ «Аско», що для встановлення факту підроблення договору та додатку до нього у господарському процесі, необхідно визнати такі правочини з цих підстав недійсними, що і було зроблено позивачем, звертаючись з таким способом захисту.
З огляду на вищезазначене, а також те, що на момент подання позову - 02.10.2019, вищезгадана позиція Великої Палати не існувала, судом встановлено, що договір про спільну діяльність у редакції 2 і 3, додаток до договору фактично не укладались, тобто волевиявлення та внутрішня воля учасника правочину щодо його укладання були відсутні, вказані правочини необхідно визнати недійсними (нікчемними).
Додатковою підставою захисту порушеного права позивача у спосіб визнання недійсним правочину є факт використання такого правочину у редакціях 2 і 3 відповідачем з метою оформлення за собою права власності, тобто, настали негативні наслідки для позивача.
Апеляційний господарський суд також зазначає таке.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Brualla Gomez de La Torre v. Spain» від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
З огляду на вищевикладене, ухвала суду у кримінальному провадженні, експертний висновок, ненадання відповідачем витребовуваних спірних правочинів, пояснюючи факт то вилученням вказаних документів, то їх знищенням у зв'язку зі строками, зазначення у своїй же апеляційній скарзі у кримінальному провадження про неукладення спірних правочинів та підписання додатку до нього та протилежні пояснення у даній справі дозволяє суду дійти висновку, що такий факт як підроблення документів скоріше був (мав місце), аніж не був. Тобто, надані докази позивачем та відсутність будь-яких доказів відповідачем, за винятком пояснень, які є протилежними, свідчить про те, що більш вірогідними є докази, подані позивачем, на підтвердження своїх вимог про підроблення договору про спільну діяльність від 01.09.1998 в редакціях із зміненим пунктом 2 та із зміненим пунктом 4, а також додатку № 1 до вказаного договору.
З огляду на вищевикладене, рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню.
Судові витрати.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на задоволення апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про стягнення судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 8 644, 50 грн з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 11, 13, 74, 129, 269, 270, 271, 275, 277, 281- 284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Аско”, м. Тернопіль задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 19.10.2020 скасувати. Прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Визнати недійсним договір про спільну діяльність від 01.09.1998, укладений між ТОВ «Аско» та АТЗТ «Автотехсервіс» в редакції договору із зміненим п. 2, згідно якого «після прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об'єкту, право власності та розпорядження об'єктом (майном АЗС) переходить до сторони 2».
Визнати недійсним договір про спільну діяльність від 01.09.1998, укладений між ТОВ «Аско» та АТЗТ «Автотехсервіс» в редакції договору з наявним п. 4.5, згідно якого «побудоване спільне майно (автозаправочна станція) протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту підписання сторонами акту вводу майна в експлуатацію переходить на баланс АТЗТ «Автотехсервіс».
Визнати недійсним додаток №1 до договору про спільну діяльність від 01.09.1998, укладений між ТОВ «Аско» та АТЗТ «Автотехсервіс», згідно якого «сторона-2 сплачує стороні-1 частку, яка складає 10% і майно залишається за стороною-2, частка майна якого складає 100%».
3. Стягнути з ТОВ «Автотехсервіс» (46003, м.Тернопіль, вул. За Рудкою,33; код ЄДРПОУ 23588912) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аско» (46006, м.Тернопіль, вул.Микулинецька,40; код ЄДРПОУ 05482788) 8 644,50 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Господарському суду Тернопільської області видати наказ на виконання даної постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо або через Західний апеляційний господарський суд до Верховного Суду (п.17.5 Перехідних положень ГПК України).
Справу повернути на адресу місцевого господарського суду.
У зв'язку з відпусткою судді Бойко С.М. з 29.02.2021 по 12.04.2021, повний текст постанови підписано 14.04.2021.
Головуючий-суддя О.І. Матущак
Судді С.М. Бойко
Г.Г. Якімець