"01" квітня 2021 р. Справа №909/1367/19
м.Львів
Західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого - судді Матущака О.І.
суддів: Бонк Т.Б.
Якімець Г.Г.
за участю представників сторін від:
позивача: Шегинський Р.А. - адвокат;
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “Захід”, м. Калуш Івано-Франківської області
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20.07.2020 (повне рішення 23.07.2020, суддя Михайлишин В.В.)
у справі №909/1367/19
за позовом: Приватного акціонерного товариства “Сегежа Оріана Україна”, м. Калуш Івано-Франківської області
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “Захід”, м. Калуш Івано-Франківської області
про стягнення коштів
Суть спору.
Приватне акціонерне товариство «Сегежа Оріана Україна» звернулося до суду із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна Компанія «Захід» про стягнення коштів у розмірі 240 000, 00 грн, отриманих без достатньої правової підстави.
Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що між сторонами у справі було підписано договір підряду. За твердженням позивача, з моменту його підписання, підрядником будь-яких дій спрямованих на виконання договору не вчинялося, зокрема, не розроблено та не передано на затвердження замовнику локального кошторису, який мав визначати склад і об'єми робіт, матеріали і устаткування та їх вартість. Окрім цього, сторонами не погоджено строки виконання підрядних робіт; додатки до договору не укладалися, не підписувалися та не погоджувалися, як і не укладались додаткові договори та угоди до нього. За таких умов, не погоджено усіх істотних умов договору, а відтак він є неукладеним. Просив стягнути з відповідача на свою користь 240 000, 00 гривень як безпідставно набутих в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 20.07.2020 позов задоволено. Стягнуто з ТОВ «Будівельна Компанія «Захід» на користь ПрАТ «Сегежа Оріана Україна» заборгованість в розмірі 240 000, 00 грн, 3 600, 00 грн судового збору та 53 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду мотивоване тим, що неукладеність договору виключає можливість виникнення за ним прав та обов'язків у сторін спору, оскільки в цьому випадку договір вважається таким, що не відбувся. А відтак суд дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
В частині стягнення витрат на правову допомогу рішення суду обґрунтоване тим, що витрати на професійну правничу допомогу в означеному розмірі підтверджуються договором про надання юридичних послуг від 19.12.2019 № 19/12/19, актом здачі-приймання наданих послуг від 02.03.2020 № 02/03-20, платіжним дорученням від 04.03.2020 № 639 на суму 53 000, 00 грн, наказами про відрядження від 27.01.2020 № 27/01/20-відр, від 10.02.2020 № 10/02/20-відр, від 21.02.2020 № 21/02/20-відр, від 05.03.2020 № 05/03/20-відр. При цьому, відповідач клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката або заперечень стосовно їх розміру суду не надавав.
Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.
Відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. У своїй апеляційній скарзі апелянт покликається на те, що судом першої інстанції не спростовано факту вказаного відповідачем про те, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, а також не звернув увагу на п.9.1 договору, який прямо вказує на укладеність договору. Також апелянт стверджує, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не його виконання. Скаржник зазначає, що не починав роботу за договором підряду, з огляду на те, що позивач не передав йому проектну документацію, про що свідчить його претензія 04.05.2020.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач зазначає, що підрядником жодні дії на виконання договору підряду № 3 не вчинялись. При цьому, позивач зазначає, що впродовж усього часу з моменту підписання договору №3 підрядником не розроблено та не передано на затвердження замовнику локального кошторису, який мав визначати склад і об'єми робіт, матеріали та устаткування та їх вартість. Окрім цього, не було погоджено строки виконання робіт. При цьому, додатки до договору підряду №3 обумовлені самим договором сторонами не укладались, не підписувались, не погоджувались. З огляду на зазначене та ст. 318 Господарського кодексу України, яка визначає вимоги до договору підряду, позивач вважає, що договір підряду є неукладеним.
На адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою представника.
Розглянувши вказане клопотання, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
З аналізу ст. 202 ГПК України випливає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Враховуючи те, що представником відповідача подано клопотання про відкладення вдруге, визначення необов'язкової явки сторін у дане судове засідання, строки розгляду апеляційної скарги, який завершується 01.04.2021, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні вищезазначеного клопотання.
Інших клопотань від учасників процесу не надходило.
Фактичні обставини справи.
Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 21.12.2016 Приватне акціонерне товариство «Сегежа Оріана Україна» (замовник) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна Компанія «Захід» (підрядник) підписали договір підряду № 3, відповідно до якого:
- підрядник зобов'язується якісно і в обумовлені терміни, своїми силами і засобами, на власний ризик виконати роботи по реконструкції приміщення майстерні площею 112, 6 м2 з розділенням на два поверхи на об'єкті замовника, за адресою: вул. Заводська, 2, м. Калуш, Івано-Франківська область, відповідно (в обсягах) до кошторисної документації (локального кошторису), здати результати робіт замовнику, а замовник зобов'язаний прийняти виконані роботи та оплатити їх вартість (п. 1.1. договору);
- склад і об'єми робіт, матеріали та устаткування, їх вартість, які необхідні для проведення робіт, визначаються в локальному кошторисі, які розробляється підрядником та затверджується замовником і являється складовою та невід'ємною частиною цього договору (п. 1.2. договору);
- вартість робіт (договірна ціна) за цим договором становить - 316 800, 00 гривень з ПДВ (п. 2.1. договору);
- оплата виконаних робіт здійснюється замовником в наступному порядку та строки:
протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту підписання договору, замовник здійснює передоплату у розмірі 240 000, 00 грн,
остаточний розрахунок проводиться протягом 5 (п'яти) банківських днів після підписання актів прийому виконаних будівельних робіт за формою КБ-2В і довідки про вартість виконаних будівельних робіт за формою КБ-3 за фактично виконані роботи (п. 2.5. договору);
- підрядник зобов'язується приступити до виконання робіт в строк не пізніше 5 (п'яти) робочих днів з дня підписання договору, при умові від замовника затвердженої робочої (кошторисної) документації, необхідної для виконання робіт (п. 4.1. договору);
- підрядник зобов'язується виконати зазначені роботи в окремо обумовлені із замовником строки (п. 4.2. договору);
- договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами (п.9.1 договору);
- додатки до договору, які складають його невід'ємну частину: додаток 1: договірна ціна; додаток 2: локальний кошторис; Інші додатки, які сторони укладуть протягом терміну дії Договору (п. 10.4. договору).
21.12.2016 позивач перерахував відповідачу 240 000, 00 грн згідно платіжного доручення від № 6244.
21.12.2019 позивач надіслав відповідачу вимогу про повернення отриманих коштів у розмірі 240 000, 00 грн після спливу 7 календарних днів з моменту отримання вимоги.
Враховуючи те, що відповідач гроші не повернув, Приватне акціонерне товариство «Сегежа Оріана Україна» звернувся з позовом до суду.
Оцінка суду.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. Наведені висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі, або ж коли набуття відбулось у зв'язку з договором, але не на виконання договірних умов.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
А отже, перш за все необхідно встановити чинність договору підряду, укладеного між сторонами, як підставу отримання коштів.
При цьому, апеляційний господарський суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц. згідно якої такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення (п.п. 7.21., 7.26 постанови).
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Підписаний між сторонами договір від 21.12.2016 за правовою природою є договором будівельного підряду, який підпадає під правове регулювання норм статей 875 - 886 Цивільного кодексу України та статей 317 - 324 Господарського кодексу України.
Приписами ст. 875 ЦК України передбачено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 877 ЦК України підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт.
Підрядник зобов'язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду. Договором будівельного підряду мають бути визначені склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також має бути визначено, яка із сторін і в який строк зобов'язана надати відповідну документацію.
Згідно ч.5 ст. 318 ГК України визначені істотні умови договору підряду, а саме: найменування сторін; місце і дату укладення; предмет договору (найменування об'єкта, обсяги і види робіт, передбачених проектом); строки початку і завершення будівництва, виконання робіт; права і обов'язки сторін; вартість і порядок фінансування будівництва об'єкта (робіт); порядок матеріально-технічного, проектного та іншого забезпечення будівництва; режим контролю якості робіт і матеріалів замовником; порядок прийняття об'єкта (робіт); порядок розрахунків за виконані роботи, умови про дефекти і гарантійні строки; страхування ризиків, фінансові гарантії; відповідальність сторін (відшкодування збитків); урегулювання спорів, підстави та умови зміни і розірвання договору.
Отже, з огляду на положення наведених норм матеріального права, погодження сторонами проектно-кошторисної документації та строку виконання підрядних робіт є істотними умовами договору будівельного підряду, враховуючи як вимоги Закону, так і умови підписаного сторонами договору.
Так, підрядник всупереч п. 1.2. договору не розробляв, а замовник не затверджував локальний кошторис. Відповідно, сторонами не погоджено таких істотних умов договору як склад і об'єми робіт, матеріали та їх вартість. Доказів погодження сторонами строків виконання робіт, з огляду на приписи п. 4.2. договору також не надано. Додатки до договору, обумовлені самим договором (№ 1 договірна ціна та № 2 локальний кошторис) не укладались. Доказів, які б свідчили про фактичне виконання робіт за договором, зокрема, актів виконаних робіт матеріали справи не містять.
Щодо покликань апелянта на те, що він не починав роботу за договором підряду, оскільки позивач не передав йому проектну документацію, про що свідчить його претензія 04.05.2020, то такі є безпідставними, з огляду на те, що позов до суду було подано 24.12.2019, а отже претензія надіслана відповідачем після подання позову до суду.
Окрім цього, враховуючи те, що відповідач вважає, що договір був укладений та відповідно стверджує, що роботи розпочаті не були через вину замовника, він вправі був скористатися правом на розірвання договору в порядку ст. 651 ЦК України. Вказані обставини щодо невиконання договору, які відповідач також підтверджує, також спростовують покликання апелянта на те, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не його виконання, з огляду на те, що виконання договору не було та не розпочиналось взагалі.
Суд апеляційної інстанції також відхиляє твердження апелянта про те, що п.9.1 договору прямо вказує на укладеність договору, з огляду на таке.
Так, вказаний пункт регламентує момент набрання чинності договору, який сторони обумовили між собою. При цьому жодні положення договору не можуть свідчити про його безумовність та неможливість бути оскарженими в суді, однак в силу презумпції правомірності правочину, лише у судовому порядку можна встановити факт неукладеності договору у випадку недотримання істотних умов при його укладенні.
Окрім цього, суд апеляційної інстанції зазначає, що помилковими є покликання скаржника на укладеність договору з огляду на п.9.1, оскільки зміст п.9.1 договору щодо його укладення суперечить іншим істотним умовам договору, які передбачені п. 4.1 та п. 10.4 договору, як обов'язкові для виконання в силу норм Закону для такого виду договорів та вимог сторін цього договору, щодо яких в подальшому домовленості досягнуто не було.
А отже, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що сторони не досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, а отже, такий є неукладеним, що свідчить про правомірність позовних вимог та наявність правових підстав в силу ст. 1212 ЦК України для стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 240 000 грн.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 53 000, 00 грн, то апелянт не наводить підстав щодо її необґрунтованості.
Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, згідно ч. 5 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Апеляційним господарським судом встановлено, що витрати на професійну правничу допомогу в означеному розмірі підтверджуються договором про надання юридичних послуг від 19.12.2019 № 19/12/19, актом здачі-приймання наданих послуг від 02.03.2020 № 02/03-20, платіжним дорученням від 04.03.2020 № 639 на суму 53 000, 00 грн, наказами про відрядження від 27.01.2020 № 27/01/20-відр, від 10.02.2020 № 10/02/20-відр, від 21.02.2020 № 21/02/20-відр, від 05.03.2020 № 05/03/20-відр.
При цьому, відповідачем клопотання про зменшення заявлених до стягнення витрат не подано.
З огляду на вищевикладене, а також критерії співмірності витрат та відсутність клопотання відповідача про зменшення витрат на правову допомогу, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про задоволення клопотання позивача та стягнення з відповідача 53 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Судові витрати.
Відповідно до п. 2 ч. 1, ч.14 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом (відповідачем).
Керуючись ст. ст. 11, 13, 74, 129, 269, 270, 275, 276, 281- 284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд, -
1. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20.07.2020 у справі № 909/1367/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Захід», м. Калуш Івано-Франківської області - без задоволення.
2. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на відповідача.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Справу повернути до місцевого господарського суду.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 09.04.2021
Головуючий суддя О.І. Матущак
Судді Т.Б. Бонк
Г.Г. Якімець