13 квітня 2021 року м. Чернівці
справа № 726/1167/20
провадження 22-ц/822/395/21
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Перепелюк І. Б.
суддів: Владичана А.І., Литвинюк І.М.
секретар Тодоряк Г.Д.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Садгірського районного суду м. Чернівців від 02 лютого 2021 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя
встановив:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним. Позивач перебуває із відповідачем у шлюбі та проживає з ним в будинку по АДРЕСА_1 . Між ними фактично припинені шлюбні відносини, а тому виникла необхідність визначення часток у спільному майні подружжя.
Зазначає, що у 2003 році сторонами було завершено будівництво житлового будинку загальною площею 148,8 кв.м. по АДРЕСА_1 . Право власності на будинок було зареєстровано за відповідачем. Вказаний будинок є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки набуте ними у шлюбі. Разом із тим, відповідач відмовляється в добровільному порядку визначити частки у спільному майні у зв'язку із фактичним не визнанням права ОСОБА_2 на вказане майно.
Просила визнати за нею право власності на 1/2 частку житлового будинку загальною площею 147,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Садгірського районного суду м.Чернівців від 02 лютого 2021 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку житлового будинку загальною площею 147,8 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_1 .
Право спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на житловий будинок у АДРЕСА_1 припинено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Садгірського районного суду м. Чернівців від 02 лютого 2021 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає що позивачем не надані докази на встановлення обсягу спільного нажитого майна, не подано клопотань щодо призначення будівельно - технічної експертизи.
Судом першої інстанції не надано оцінку тому, наскільки змінився обсяг майна після будівництва нового будинку та який обсяг лишився від старого будинку, власником якого був ОСОБА_1 .
Як вбачається з інвентарної справи на старий житловий будинок, будинок складався зокрема з підвалу загальною площею 12,1 кв.м. і в новому будинку також наявний підвал цієї ж площі та в такій самій конфігурації, оскільки він був збережений. Таким чином, відповідач є одноосібним власником відповідного приміщення, оскільки воно належало йому до одруження. Крім цього, новий будинок побудований на старому фундаменті.
Судом не враховано покази свідків про те, що будівельні матеріали на будівництво були зібрані відповідачем до одруження.
Вважає, що не враховано та не з'ясовано джерело і час придбання майна, зокрема та обставина, що наявність доходів за період перебудови житлового будинку підтверджується записами в трудовій книжці відповідача згідно яких, він працював в Управлінні механізації Облагробуду з 13.07.1987 року (в подальшому ВАТ «Управління механізації) до моменту звільнення 02.02.2004 року за станом здоров'я.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 14.02.1987 року, ОСОБА_1 купив житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями по АДРЕСА_2 , площею 26,70 кв.м.
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали шлюб 18 вересня 1987 року, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , видане виконавчим комітетом Чернівецької міської ради, актовий запис № 1872.
Встановлено, що житловий будинок, який був розміщений на земельній ділянці по АДРЕСА_2 , площею 26,70 кв.м. було знесено та на його місці розпочато будівництва нового будинку.
Як підтверджено сторонами та свідками, спірний житловий будинок було закінчено будівництвом у 1993 році.
Згідно витягу з рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 27.03.2003 року № 203/7, було затверджено акт ДТК про прийняття в експлуатацію житлового будинку по АДРЕСА_1 та видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно.
Із копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 08.04.2003 року, виданого виконавчим комітетом Чернівецької міської ради, ОСОБА_1 є власником будинку (будинковолодіння) по АДРЕСА_1 . ЧКОБТІ було зареєстроване право власності за ОСОБА_1 та внесено відповідний запис до Реєстру прав власності 09.04.2003 року.
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судове рішення відповідає в повній мірі.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що житловий будинок по АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя, а тому, враховуючи право позивача на його поділ, шляхом визнання її права на 1/2 частину у вказаному об'єкті нерухомості, задовольнив позов.
Відповідно до пункту 1 розділу VII Прикінцевих положень Сімейного Кодексу України цей Кодекс набуває чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 1 січня 2004 року, й до сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набуття ним чинності.
Статтею 22 КпШС України встановлювалось, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. У разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Статтею 23 КпШС України було визначено, що при укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Згідно ст. 122 ЦК Української РСР (у редакції, станом на 30.10.1999 року) майно може належати на праві спільної власності двом чи кільком громадянам. Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).
Відповідно до ст.ст. 24-25 КпШС України передбачалось, що виключно майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 до шлюбу, а саме в 1986 році був придбаний будинок по АДРЕСА_2 площею 26,70 кв. м., однак у подальшому він був знесений та на його місці було зведено інший, який і є предметом спору.
Статтями 69-70 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Судом встановлено що будівництво спірного житлового будинку було розпочато в 1989 році та закінчено будівництвом у 1993 році. Зазначені обставини були підтверджені апелянтом при розгляді апеляційної скарги.
Визначаючи момент набуття права власності на житловий будинок, що має значення для застосування норм права, які регулювали правовідносини на час їх виникнення, варто зазначити, що з 31.01.1966р. по 19.01.1996р. питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26.08.1948р. «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», постановою Ради Міністрів СРСР від 26.08.1948р. «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26.04.1948р. № 3211 «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» та Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, яка передбачала здійснення реєстрації всіх будинків у бюро технічної інвентаризації місцевих органів виконавчої влади на підставі документів, що встановлюють право власності.
Оскільки державна реєстрація нерухомого майна в період чинності Інструкції від 31.01.1966р. не проводилась, то документами, що підтверджують право власності на будинки, збудовані після видання Указу від 26.08.1948р. та в період дії Інструкції від 31.01.1966р. можуть бути довідки виконавчого комітету відповідної місцевої ради, виписки з погосподарської книги відповідної місцевої ради щодо належності будинку, ухвалені ОМС рішення про оформлення права власності громадян на будинки, технічні паспорти на будівлі, документи про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо, що відповідало діючому на той час законодавству.
Відповідно до акту ДТК про прийняття в експлуатацію індивідуального житлового будинку від 06.02.2003 року будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 завершено у 1993 році, загальна площа будинку складає 147,80.
Згідно витягу з рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 27.03.2003 року № 203/7, було затверджено акт ДТК про прийняття в експлуатацію житлового будинку по АДРЕСА_1 та видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно.
З 07.03.2002 по 01.01.2013 діяло Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 за №7/5.
Згідно п. 1.3. - 1.6. вказаного Тимчасового положення (в редакції станом на 28.01.2003 року), обов'язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб. Реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти. Реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів.
Як вбачається із копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 08.04.2003 року, виданого виконавчим комітетом Чернівецької міської ради, ОСОБА_1 є власником будинку (будинковолодіння) по АДРЕСА_1 . ЧКОБТІ було зареєстроване право власності за ОСОБА_1 та внесено відповідний запис до Реєстру прав власності 09.04.2003 року.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що права подружжя на набуте у власність ОСОБА_1 нерухоме майно, виникло з моменту такого набуття, а саме з 09.04.2003 року та діють по цей час, а тому встановлюються законодавством, яке діяло на момент виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а саме КпШС України, у редакції, станом на 01.01.2003 року. Разом із тим, оскільки спір з приводу визнання права власності на нерухоме майна виник у 2020 році, до питання визнання права власності, застосовується законодавство, чинне на час розгляду справи.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що будівництво здійснювалось під час шлюбу, спільними зусиллями. Під час будівництва позивач була зайнята веденням домашнього господарства, доглядом за трьома дітьми та у зв'язку із цим не мала самостійного заробітку, готувала їжу для робітників, а тому, у відповідності до ст. 22 КпШС України, вона користується рівними правами на майно.
Купуючи будівельні матеріали та здійснюючи оплату інших необхідних платежів, відповідач вважався таким, який діє за згодою другого з подружжя.
Враховуючи, що право власності на вказаний будинок набуте відповідачем під час шлюбу, враховуючи, що він був побудований сторонами під час шлюбу, спірний будинок є спільною сумісною власністю подружжя.
Статтями 69-70 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку.
Згідно ч. 3 ст. 372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що житловий будинок по АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя, та позивач має право на його поділ, шляхом визнання її права на 1/2 частину у вказаному об'єкті нерухомості.
Доводи апелянта, що судом першої інстанції неповно встановлені всі обставини справи, не враховано, що при будівництві будинку були використані будівельні матеріали, які були придбані ним ще до шлюбу, а також не враховано, що підвал залишився від старого будинку є безпідставними, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами по справі. Крім того, заперечуючи проти позову, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції апелянт не заявляв клопотань, хоча мав таку можливість, про призначення експертизи, посилаючись на те, що це обов'язок позивача. Заперечуючи проти позову, апелянт вважає, що позивач взагалі немає права на житловий будинок та не визнає його спільним майном подружжя. Однак, презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу апелянтом не спростована. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Доводи апеляційної скарги зводяться до непогодження з рішенням суду першої інстанції, з посиланням на обставини та докази, які були досліджені судом першої інстанції, однак висновків суду першої інстанції не спростовують.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Садгірського районного суду м.Чернівців від 02 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови - 14 квітня 2021 року.
Головуючий І.Б. Перепелюк
Судді А.І. Владичан
І.М. Литвинюк