Головуючий у суді першої інстанції: Козіна С.М.
Єдиний унікальний номер справи № 371/1584/19
Апеляційне провадження № 22-ц/824/4865/2021
Іменем України
13 квітня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мережко М.В.,
суддів: Верланова С.М., Савченка С.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Рудик Юрій Володимирович, на рішення Ржищівського міського суду Київської області від 04 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
встановив:
У грудні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись із позовом до ОСОБА_3 , НАСК «Оранта» про стягнення шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Позивачі просили стягнути на користь ОСОБА_1 із відповідача НАСК «Оранта» майнову шкоду у розмірі 100 000,00 грн. в межах суми страхового відшкодування, з відповідача ОСОБА_3 - майнову шкода у розмірі 79 693,68 грн, моральну шкоду у розмірі 50 000 грн. Також просили стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивачі вказували, що ОСОБА_3 вироком Кагарлицького районного суду Київської області від 20 вересня 2019 року засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України до одного року обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на один рік. Вирок суду набрав законної сили 19 листопада 2019 року.
За встановленими вироком суду обставинами, ОСОБА_3 12 лютого 2018 року приблизно о 17 годині 20 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керував власним технічно справним автомобілем марки «ВАЗ-21114», д.н.з. НОМЕР_1 , зі швидкістю 701 км/год. Рухався автодорогою «Київ-Знам'янка» в напрямку від села Липовець Кагарлицького району Київської області до міста Миронівка Київської області, грубо порушивши своїми діями вимоги пп. «а» п. 2.9 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, згідно з якими водієві забороняється керувати транспортним засобом в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції на 93 км автодороги «Київ-Знам'янка», ОСОБА_3 допустив виїзд на зустрічну смугу дорожнього руху де його автомобіль скоїв зіткнення з боковою частиною автомобіля «DAF 95.430», д.н.з. НОМЕР_2 , з напівпричепом «Sambo RC 26CFF2A», д.н.з НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_4 , після чого допустив зіткнення з автомобілем HUNDAI ASSENT, д.н.з. НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_2 .
Внаслідок ДТП водій автомобіля ВАЗ 21114 та його пасажири отримали тілесні ушкодження у вигляді перелому кісток та були доставлені до Миронівської ЦРЛ. Внаслідок спричиненої з вини ОСОБА_3 дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 була спричинена матеріальна та моральна шкода, ОСОБА_2 - моральна шкода.
Постановою слідчого Миронівського ВП ГУНП в Київській області відмовлено у визнанні ОСОБА_2 потерпілим у кримінальному провадженні №12018110220000117 від 13 лютого 2018 року, за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. Підставою для прийняття такого рішення стало те, що ОСОБА_2 під час ДТП отримав тілесні ушкодження у вигляді забою правого передпліччя, які не відповідають критерію середнього ступеню тяжкості, а відтак ОСОБА_2 не є потерпілим від наслідків такої пригоди.
Позивачка ОСОБА_1 у власності мала єдиний автомобіль HUNDAI ASSENT, д.н.з. НОМЕР_4 , який в результаті ДТП був повністю знищений і відновленню не підлягає. Позивач не працює, має на утриманні малолітнього сина п'яти років.
Знищення транспортного засобу вплинуло на звичний спосіб життя, оскільки автомобіль використовувався її чоловіком ОСОБА_2 для поїздок по робочим справам. Відсутність транспортного засобу змусило позивачку вносити певні зміни у перелаштування сімейного бюджету.
Позивачі вказували, що після вчиненого ДТП, водій ОСОБА_3 жодним чином не намагався залагодити свою провину, жодного разу не зустрічався з позивачем чи членами його сім'ї. Весь тягар матеріального забезпечення сім'ї ліг на їх плечі. З огляду на зазначені обставини, розмір спричиненої моральної шкоди позивачці ОСОБА_1 визначається в сумі 50 000 грн., які підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_3 .
Крім цього, в результаті ДТП, яка сталася 12 лютого 2018 року з вини відповідача ОСОБА_3 , ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження у виді забою грудної клітки та лівого передпліччя. У зв'язку з отриманими тілесними ушкодженнями отримував лікування та не в повній мірі міг відновити стан свого здоров'я. І на сьогоднішній день відчуває наслідки такого ушкодження. Також слід зазначити, що ОСОБА_2 на час лікування від отриманих під час ДТП тілесних ушкоджень певний час не міг працювати.
ОСОБА_1 , відповідно до свідоцтва про право власності належить автомобіль HUNDAI ASSENT, д.н.з. НОМЕР_4 . В результаті ДТП, автомобіль отримав механічні пошкодження та на підставі проведеної експертної оцінки автотранспорту відновленню не підлягає. Вартість робіт по його відновленому ремонту складає 443 646,59 грн., вартість матеріального збитку, заподіяного власнику HUNDAI ASSENT, д.н.з. НОМЕР_4 , станом на день оцінки 19 лютого 2018 року складає 179 693,68 грн.
Дружина ОСОБА_2 не працює, доглядає п'ятирічного сина, матеріальне утримання родини повністю залежить від працездатності ОСОБА_2 . Поряд з тим він також не міг використовувати пошкоджений під час ДТП автомобіль для того щоб дістатися місця роботи, йому доводилося підлаштовуватися під графік роботи громадського транспорту. На даний час ОСОБА_2 працює поза межами населеного пункту в якому проживає його родина, за відсутності автомобіля він не може часто відвідувати свою родину, що завдає йому значних моральних страждань. Крім того, знищений в результаті ДТП транспортний засіб використовувався ним для поїздок по робочим питанням та матеріального забезпечення сім'ї. У зв'язку з відсутністю транспортного засобу він змушений був вносити корективи в організацію свого робочого процесу. З огляду на зазначені обставини розмір спричиненої моральної шкоди позивачу ОСОБА_2 визначається в сумі 20 000 грн., які підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_3 .
Під час розгляду справи у суді першої інстанції надійшло клопотання представника позивачів ОСОБА_5 про відмову від позову в частині позовних вимог щодо стягнення з НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_1 100 000 грн. спричиненої майнової шкоди та 1 000 грн. сплаченого судового збору.
Ухвалою Ржищівського міського суду Київської області від 18 серпня 2020 року провадження в цій частині було закрито.
На підставі викладеного, з урахуванням відмови від частини позовних вимог, позивачі просили стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 79 693 гривні 68 копійок спричиненої майнової шкоди; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 50 000 гривень спричиненої моральної шкоди; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 20 000 гривень спричиненої моральної шкоди.
Рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 04 вересня 2020 року позов задоволено частково.
Стягнутоз ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000 гривень.
Стягнутоз ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 1000 гривень.
В задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_3 завданої матеріальної шкоди відмовлено.
Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення матеріальної шкоди, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильну оцінку доказів, що мають значення для вирішення справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Ржищівського міського суду Київської області від 04 вересня 2020 року в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовну вимогу про стягнення із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у розмірі 79 693 гривні 68 копійокзадовольнити у повному обсязі.
У апеляційні скарзі вказує, що фактичний розмір завданої йому шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, в той час як вона має право на відшкодування збитків у повному обсязі. Стверджує, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права щодо відшкодування матеріальної шкоди та обмежив право позивача на відновлення свого порушеного права. Зазначає, що суд першої інстанції не надав належну оцінку наявному у матеріалах справи Звіту про визначення вартості матеріального збитку від 19 лютого 2018 року №1602/1-1.
В частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди рішення не оскаржується, тому апеляційному перегляду в цій частині не підлягає.
Відзив на апеляційну скаргу від відповідача у встановленому порядку не надходив.
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення матеріальної шкоди у розмірі 79 693,68 грн та моральної шкоди у загальному розмірі 70 000 грн. При цьому, апеляційну скаргу подано на рішення в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 79 693,68 грн.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Встановлено, що 12 лютого 2018 року приблизно о 17 год. 25 хв. ОСОБА_3 , керуючи вказаним автомобілем на 93 км відрізку автодороги «Київ-Знам'янка», перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння проявив неуважність та безпечність під час керування вказаним вище транспортним засобом, втратив візуальний контроль за напрямком руху керованого ним автомобіля, допустив виїзд на зустрічну смугу руху та послідовне зіткнення з автомобілем марки «DAF FХ 95.430», реєстраційний номер НОМЕР_2 у складі з напівпричепом марки «Sambo RC 26СFF2А», реєстраційний номер: НОМЕР_5 під керуванням ОСОБА_4 , який рухався у зустрічному йому напрямку по своїй смузі руху та автомобілем марки «Hyundai Accent», реєстраційний номер: НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_2 , який рухався слідом за вантажним автомобілем марки «DAF FХ 95.430», реєстраційний номер НОМЕР_2 у складі з напівпричепом марки «Sambo RC 26СFF2А», реєстраційний номер: НОМЕР_5 , таким чином, своїми діями грубо порушив вимоги Правил дорожнього руху України.
В результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля марки «ВАЗ-21114», реєстраційний номер: НОМЕР_1 ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження: «Закритий уламковий перелом правого плеча на рівні середньої третини та верхньої третини зі зміщенням»; пасажир автомобіля марки «ВАЗ-21114», реєстраційний номер: НОМЕР_1 ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження: «Закритий перелом правого стегна на межі середньої третини та верхньої третини зі зміщенням».
Вказані обставини встановлено вироком Кагарлицького районного суду Київської області від 20 вересня 2019 року, яким ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді обмеження волі строком на один рік з позбавленням права керувати транспортними засобами строк на один рік. У відповідності до ст. 75 КК України звільнено засудженого ОСОБА_3 від відбування призначеного основного покарання у виді обмеження волі з іспитовим строком один рік, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки. У відповідності до ст. 76 КК України покладено на засудженого ОСОБА_3 обов'язки - періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи. Вирок набрав законної сили 19 листопада 2019 року (а.с. 40-45, 46-51).
Постановою слідчого Миронівського ВП ГУНП в Київській області відмовлено у визнанні ОСОБА_2 потерпілим у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018110220000117 від 13 лютого 2018 року, за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України (а.с. 17).
Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до частини другої статті 1187 цього Кодексу шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (частина перша статті 1188 ЦК України). Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Статтею 1192 ЦК України визначено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно п. 36.2 ст. 36 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи, якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.
Як видно із матеріалів справи, позивачка ОСОБА_1 є власником транспортного засобу автомобілю Hyundai Accent, д.н.з. НОМЕР_4 (а.с. 13).
Відповідно до звіту про визначення вартості матеріального збитку від 19 лютого 2018 року, вартість матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу Hyundai Accent, д.н.з. НОМЕР_4 , складає 179 693, 68 грн (ринкова вартість) (а.с. 18-39).
Вартість відновлювального ремонту складає 443 646, 59 грн.
Разом з цим, з матеріалів справи встановлено, що оцінка вартості автомобіля, а саме - оцінка вартості залишків, після ДТП не проводилась. Позивачка ОСОБА_1 отримала від ПАТ НАСК «ОРАНТА» страхове відшкодування у розмірі 99 000 грн. (а.с. 123-125).
Положеннями п. 30.1 ст. 30 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим.
Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.
Оскільки витрати на відновлювальний ремонт пошкодженого автомобіля Hyundai Accent, д.н.з. НОМЕР_4 , належного позивачці, перевищують його вартість до ДТП, ремонт такого транспортного засобу є економічно необґрунтованим, а тому згідно п. 30.1 ст. 30 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначений транспортний засіб вважається фізично знищеним.
Якщо автовласник згоден з визнанням транспортного засобу фізично знищеним, то відповідно до п. 30.3. ст. 30 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відшкодування шкоди виплачується у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди та витратам по евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.
У разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди.
Таким чином, розмір страхового відшкодування залежить також від того, визнає власник транспортний засіб фізично знищеним чи ні. У разі визнання його таким, власнику відшкодовується шкода у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП та витратам, пов'язаним з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. Право на залишки транспортного засобу отримує страховик (або моторне транспортне страхове бюро).
Як встановлено судом першої інстанції та не заперечувалось представником позивача Болгариної Н.В. під час розгляду справи, залишки транспортного засобу Hyundai Accent, д.н.з. НОМЕР_4 , перебувають у власності позивачки та не були нею передані ні ПАТ НАСК «ОРАНТА», ні відповідачеві ОСОБА_3 .
З матеріалів справи не вбачається, чи при зверненні до страхової компанії позивачка визнала належний їй автомобіль фізично знищеним та чи згодна вона була передати страховій компанії залишки транспортного засобу. Докази на підтвердження вказаних обставин не додані і до апеляційної скарги.
Розмір страхового відшкодування (з яким позивачка погодилась), а саме максимально можливий за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеним між ПАТ НАСК «Оранста» та ОСОБА_3 , в сумі 99 000 (дев'яносто дев'ять) тисяч, свідчить про те, що виплата відшкодування виконана для випадку, коли потерпіла особа не визнає належний їй автомобіль фізично знищеним і не погоджується передати його залишки страховій компанії. З виплаченим страховою компанією розміром страхового відшкодування позивачка погодилась. В судовому засіданні в суді першої інстанції представник позивачки також не надав пояснень чи визнає ОСОБА_1 автомобіль фізично знищеним. Не надав відповідних пояснень представник ОСОБА_1 і у апеляційній скарзі.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 14-176цс18, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним. Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України - відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика. Отже, обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди, що перевищує ліміт відповідальності страховика, і сумою виплаченого страхового відшкодування.
Також, слід врахувати, що відповідно до п. 30.1 ст. 30 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір суми, що підлягає відшкодуванню в результаті фізично знищеного автомобіля, становить різницю між вартістю транспортного засобу до та після ДТП.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП.
Твердження апелянта щодо порушення судом першої інстанції вимог ст. 265 ЦПК України щодо змісту судового рішення оцінюються колегією суддів критично, оскільки є необґрунтованими.
При цьому, суд звертає увагу, що ухвалою Ржищівського міського суду Київської області від 18 серпня 2020 року було закрито провадження у справі в цій частині позовних вимог щодо стягнення з НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_1 100 000 грн. спричиненої майнової шкоди та 1 000 грн. сплаченого судового збору.Вказана ухвала не була оскаржена та набрала законної сили.
Інші доводи апеляційної скарги повторюють доводи позовної заяви, належна оцінка яким надана судом першої інстанції, не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Рудик Юрій Володимирович, залишити без задоволення.
Рішення Ржищівського міського суду Київської області від 04 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Головуючий: М.В. Мережко
Судді: С.М. Верланов
С.І. Савченко