Справа № 591/8219/20
Провадження № 1-кс/591/1000/21
13 квітня 2021 року слідчий суддя Зарічного районного суду м. Суми ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , заявника ОСОБА_3 , прокурора ОСОБА_4 , розглянувши скаргу ОСОБА_3 щодо рішення прокурора Сумської обласної прокуратури про відмову у визнанні потерпілим в кримінальному провадженні № 42020200000000072,
До Зарічного районного суду м. Суми звернувся ОСОБА_3 зі скаргою на наведене рішення прокурора, яку підтримав та мотивував тим, що за його заявою було відкрите зазначене кримінальне провадження. 22 березня 2021 року заявник звернувся до Сумської обласної прокуратури з заявою про залучення його до провадження як потерпілого, на що 31 березня 2021 року він отримав відмову, тому просив зобов'язати прокурора визнати його потерпілим по наведеному кримінальному провадженню.
Прокурор заперечив проти задоволення скарги, мотивуючи це тим, що відповідне рішення про відмову у визнанні потерпілим прокурором не виносилось, а його заява направлена по суті слідчому ТУ ДБР, в провадженні якого і перебуває згадана справа.
Суд, заслухавши сторони, дослідивши надані матеріали, дійшов наступних висновків.
Встановлено, що ТУ ДБР в м. Полтава здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 42020200000000072, за фактом вчинення неправомірних дій відносно ОСОБА_3 працівниками Білопільського РВ УМВС України в Сумській області (чого не заперечили сторони).
Процесуальне керівництво в згаданому провадженні здійснюється прокурорами Сумської обласної прокуратури, що також не спростовано сторонами.
Зі змісту ч. 5 ст. 55 КПК України вбачається, що в кримінальному провадженні рішення щодо визнання потерпілим може бути прийнято слідчим або прокурором, так само як і рішення стосовно відмови у визнанні такого статусу виноситься слідчим або прокурором, яке може бути оскаржене в подальшому слідчому судді.
На думку суду, вказана норма визначає альтернативу вирішення цього питання в провадженні або слідчим або прокурором та не визначає обов'язку саме для процесуального керівника в провадженні (прокурора) на вирішення питання щодо визнання чи невизнання особи потерпілою.
В наведеному провадженні, як вбачається з наданої відповіді від 26 березня 2021 року, прокурор в межах своєї компетенції та повноважень направив заяву ОСОБА_3 саме слідчому та фактично рішення про визнання чи відмову у визнанні потерпілим ОСОБА_3 не приймав та з огляду на закріплену в законі альтернативу не був зобов'язаний вчиняти такі дії.
Відтак, суд вважає, що прокурор діяв в межах наданих йому повноважень як процесуальний керівник в провадженні та не був зобов'язаний в контексті ст. 55 КПК України на прийняття рішення стосовно залучення особи в якості потерпілого, що не може розцінюватись судом в розумінні ч. 5 ст. 55 та п. 5 ч. 1 ст. 303 КПК України, як відмова саме прокурора у визнанні потерпілим та яка б надавала суду підстави для його зобов'язання вчиняти дії, передбачені ст. 55 КПК України, стосовно цього питання.
Отже, скарга задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303-307 КПК України, слідчий суддя
В задоволенні скарги ОСОБА_3 щодо рішення прокурора Сумської обласної прокуратури по заяві від 22 березня 2021 року про відмову у визнанні потерпілим в кримінальному провадженні № 42020200000000072, відмовити.
Ухвала не оскаржується.
Слідчий суддя ОСОБА_1