12 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 160/9167/20
адміністративне провадження № К/9901/9139/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Данилевич Н.А.,
суддів: Мацедонської В.Е., Шевцової Н.В.
перевірив касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2021 року у справі № 160/9167/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
15 березня 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (направлено засобами поштового зв'язку 12.03.21 ).
Позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якому просила:
- визнати протиправною відмову ГУ ДМС України в Дніпропетровській області в оформленні та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон на її ім'я без застосування безконтактного електронного носія персональних даних відповідно до Постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 р. № 2503-ХІІ «Про затвердження Положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» (в редакції від 23.02.2007 р. №719-V) без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру;
- зобов'язати відповідача оформити та видати паспорт громадянина України для виїзду за кордон на її ім'я без застосування безконтактного електронного носія персональних даних, засобів Єдиного державного демографічного реєстру та без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки її персональних даних - виключно відповідно до Постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 р. № 2503-ХІІ «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» (в редакції від 23.02.2007 р. № 719-V). В обґрунтування позову зазначила, що вона особисто зверталась із заявою вх.№080/6/1201-20 від 15.01.2020 р. до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області із питанням щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон без застосування безконтактного електронного носія персональних даних, на підставі Закону України від 18.01.2001 р. №2235-ІІІ «Про громадянство України» та Постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 р. № 2503-ХІІ «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» (в редакції від 23.02.2007 р. № 719-V), тобто без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру. Відповідачем їй було надано письмову відповідь вих.№1201.4.2/1597-20 від 04.02.2020 р. та було повідомлено про можливість оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон виключно із застосуванням безконтактного електронного носія персональних даних, вмонтованого в паспорт. У відповіді відповідачем також зазначено, що відсутні законні підстави для оформлення та видачі їй паспорта громадянина України для виїзду за кордон на підставі доданих до її заяви документів, яке не вирішувало питання з отримання на законних підставах паспорта громадянина України для виїзду за кордон без застосування безконтактного електронного носія персональних даних.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
21 січня 2021 року постановою Третього апеляційного адміністративного суду скасовано Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року в адміністративній справі №160/9167/20.
Визнано протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в оформленні та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон на ім'я ОСОБА_1 без застосування безконтактного електронного носія персональних даних на підставі Постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 р. № 2503-ХІІ «Про затвердження Положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» (в редакції від 23.02.2007 р. №719-V) без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області оформити та видати паспорт громадянина України для виїзду за кордон на ім'я ОСОБА_1 без застосування безконтактного електронного носія персональних даних, засобів Єдиного державного демографічного реєстру та без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки її персональних даних на підставі Постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 р. № 2503-ХІІ «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» (в редакції від 23.02.2007 р. № 719-V).
В задоволенні інших вимог вимовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 3806243) на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу позову та апеляційної скарги в загальній сумі 2102грн.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Верховний Суд зазначає наступне.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Частиною шостою статті 12 КАС України регламентовано перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності, зокрема інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини (частина третя статті 12 КАС України).
Згідно з положеннями частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Положення вказаної правової норми процесуального закону узгоджуються з приписами частини четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний позивачем спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовна практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які відрізняють цю касаційну скаргу від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі за позовом ОСОБА_1 в порядку спрощеного позовного провадження, не підлягають касаційному оскарженню.
У цій справі, суд першої інстанції, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Враховуючи вищевикладене, відсутні підстави, за яких цю справу не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
Оскаржуючи судові рішення, прийняті у справі незначної складності та розглянуті судом за правилами спрощеного провадження, відповідач зазначає, що касаційна скарга ним подана з підстав п.1, 4 ч.4 ст.328 КАС України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу).
Водночас, пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Суд зазначає, що в обґрунтування касаційної скарги скаржник жодним чином не обґрунтував в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розумінні та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Наведені скаржником в касаційній скарзі обставини є загальними і в контексті обставин справи, зводяться до наведення окремих цитат з оскаржуваних постанов, переоцінки доказів у справі та незгоди з висновками суду апеляційної інстанції.
Таким чином, оскаржуючи судові рішення, прийняті у справі незначної складності, скаржник у касаційній скарзі не довів підстав, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, за яких оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції підлягає перегляду в касаційному порядку.
Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Отже, характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовна практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які відрізняють цю касаційну скаргу від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі за позовом ОСОБА_1 , як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
Суд ураховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) в ухвалі від 09 жовтня 2018 року, щодо неприйнятності заяви у справі "Азюковська проти України" (заява №26293/18), в якій заявником оскаржувалася відмова суду касаційної інстанції у відкритті касаційного провадження у зв'язку з віднесенням справи до категорії справ незначної складності. Так, ЄСПЛ указав, що застосування критерію малозначності у цій справі було передбачуваним, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись пунктом 2 частини п'ятої статті 328, пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2021 року у справі № 160/9167/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.А. Данилевич
Судді В.Е. Мацедонська
Н.В. Шевцова