справа № 372/3774/20 головуючий у суді І інстанції Проць Т.В.
провадження № 22-ц/824/4543/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
12 квітня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лапчевської О.Ф., Нежури В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Корзаченком Володимиром Миколайовичем, на рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 грудня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,-
У листопаді 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Свої вимоги мотивував тим, що 05 вересня 2015 року між сторонами укладено шлюб, від якого народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя з відповідачем не склалося, з березня 2020 року сторони припинили шлюбні відносини, не виконують сімейні обов'язки, вважає, що збереження сім'ї і подальше їх спільне проживання з відповідачем не можливе, тому просив шлюб розірвати.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 21 грудня 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрований 05 вересня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції у Київській області, актовий запис №316. Залишено відповідачу прізвище « ОСОБА_1 ».
Не погодившись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 , через представника - ОСОБА_5 , подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов залишити без розгляду.
При цьому зазначає, що відповідач мала бажання зберегти сім'ю з позивачем, заява про визнання позовних вимог не відповідала її волі та написана за диктовкою представника. Вподальшому сторони примирилися, знову проживають однією сім'єю, прагнуть скасувати судове рішення.
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження позивачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
12 лютого 2021 року до суду надійшов відзив позивача, згідно якого ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення скасувати, позовну заяву залишити без розгляду. При цьому зазначає, що сторони помирилися та вирішили зберегти сім'ю.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки в дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що 05 вересня 2015 року між позивачем та відповідачем укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб № НОМЕР_1 серії № НОМЕР_2 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції у Київській області.
Від шлюбу подружжя має дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження.
Зі змісту позову та заяв обох сторін, поданих на адресу суду, встановлено, що подальше спільне проживання позивача та відповідача є неможливим.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що відносини, які склалися між подружжям вказують на те, що їх подальше спільне проживання є неможливе, обидві сторони виявили бажання розірвати шлюб, а тому надання строку на примирення суд вважав недоцільним.
При перевірці висновків суду першої інстанції, у контексті доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Частина 1 статті 3 Сімейного кодексу України проголошує, що сім'я є первинним та основним осередком суспільства.
Відповідно до статті 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Статтею п'ятою Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
Згідно із частиною першою статті 24 СК України, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється шляхом його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду у відповідності зі ст. 110 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 112 Сімейного кодексу України, суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.
Суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення (ч. 2 ст. 112 Сімейного кодексу України).
Крім зазначеного, у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 N11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз'яснено, що проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.
Як вбачається з позовної заяви позивач вказує, що шлюбні відносини припинено, сторони проживають окремо тривалий час, не ведуть спільного господарства та не підтримують подружніх стосунків. Зазначає, що шлюб суперечить інтересам сторін, надання строку для примирення не виправить стан шлюбних відносин.
Зі змісту заяви поданої відповідачкою до суду від 21.12.2020 року вбачається, що вона повністю визнає заявлені позивні вимоги і не заперечує проти ухвалення судового рішення про задоволення позову (а.с.24).
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відносини, які склалися між подружжям вказують на те, що їх подальше спільне проживання є неможливе, подальше збереження шлюбу буде суперечити інтересам сторін, які відповідно висловили свою думку щодо цих обставин, а тому примирення між сторонами є неможливим.
Натомість, суд апеляційної інстанції критично оцінює посилання апелянта, що вона бажала зберегти сім'ю, оскільки вказане спростовується матеріалами справи. Клопотання щодо заперечення проти розірвання шлюбу та надання строку для примирення від сторін не надходило. А отже, відсутні підстави вважати, що шлюб розірвано проти волі сторін, а сам по собі факт примирення, який стався після розгляду справи судом та ухвалення судового рішення не є підставою для його скасування, оскільки не свідчить про незаконність судового рішення на час його постановлення.
Що стосується вимог апелянта та позивача про залишення позову без розгляду, то згідно п.5 ч.1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.
Оскільки будь-яких заяв про залишення позовної заяви без розгляду до початку розгляду справи судом першої інстанції по суті не надходило, а відтак, заява про залишення позову без розгляду подана учасниками справи не може бути задоволена судом апеляційної інстанції.
Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм матеріального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Корзаченком Володимиром Миколайовичем залишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
В.А. Нежура