Справа № 357/5502/14-ц Головуючий 1 інстанція- Коваленко О.М.
Провадження № 22-ц/824/2914/2021 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.
іменем України
08 квітня 2021 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Верланова С.М., Мережко М.В.,
за участю секретаря Малашевського О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Хелсі -Фуд», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення Сквирського районного суду Київської області від 25 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хелсі -Фуд», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Спілки громадян-співвласників майна реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства «Потіївське» треті особи: ОСОБА_6 , Виконавчий комітет Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання недійсним рішення спілки громадян-співвласників, визнання права власності на майно та витребування його з чужого незаконного володіння,-
У квітні 2014 року ОСОБА_5 звернувся до суду із вказаним позовом, який надалі уточнив та доповнив і мотивував тим, що 18 березня 2004 року рішенням зборів співвласників майна реорганізованого Колективного сільськогосподарського підприємства «Потіївське» було створено спілку громадян-співвласників майна реорганізованого КСП «Потіївське» і затверджено статут спілки, який 22 березня 2004 року зареєстровано Потіївською сільською радою Білоцерківського району Київської області. Відповідно до п.3.1 статуту спілки до складу спільного майна членів спілки включене майно (майновий комплекс) колишнього КСП «Потіївське», яке члени спілки отримали в результаті розпаювання у часткову власність у зв'язку з припиненням діяльності КСП «Потіївське».
Вказував, що 14 березня 2005 року відбулися збори співвласників майна КСП «Потіївське», рішенням яких було затверджено перелік майна та передано його індивідуальній групі цілісним майновим комплексом. Вказане рішення було оформлене протоколом № 1 від 14 березня 2005 року, а передача майна - актом прийому-передачі майна колишнього КСП «Потіївське» у спільну часткову власність від 15 березня 2005 року. Відповідно до акта прийому-передачі від 15 березня 2005 року група співвласників отримала у спільну власність наступне майно: автомобіль ЗІЛ (інв. № 09-00), автомобіль ЗІЛ (09-09),
- 2 -
автомобіль ГАЗ-52 (70-81), причеп ОДАЗ (14-26), причеп ГКБ-219 (09-27), 3 сейфи (304, 305, 306), 2 водонагрівачі (178, 179), суператор (240), візки (290), 2 цистерни (324, 325), цистерна (326), 2 ємкості для молока (140, 141), СТК-5Б змішувач добрив (74), культиватор ППР-5,6 (106), 9 котків водоналивних (112), 30 борон БЗТС-1 (114), розкидач МВІ-6 (128), ваги 300 кг (154), посудомийну машину, центрифугу (373), зернопогрузчик ЗМ-60 (144), культиватор КСП-4 (100), причеп ПТС-40 (120), причеп ПТС-4 (123), автогрейдер ДЗ-994 (65), пневматичний молот (кузня) (194), ковальський вентилятор (185), плуг ПН- 4-35 (93), сівалку ЗСІ-3,6 (108), 24 борони БЗТС-1 (114), сцепка С-11 (115), СК-5 «Нива» (71), трактор ЮМЗ-6 (67), трактор ДТ-75 (62), трактор ЮМЗ-6 (64), ворохоочисну машину (147), мітелку ОГД (86), СК-5 «Нива» (69), автомобілі ГАЗ-3307 (77-17), CA3-3502 (61-28), ваги-30 т. (154), культиватор КРН-4,2 (104), траншею жомову (238), траншею силосну (238), траншею сінажну (239), забор біля складу (248), склад міндобрив (5), кормоцех ф № 2 (41), корівник 4-х рядний (34), корівник 4-х рядний (33), вагову естакаду (206), трансформаторну (36), ветізолятор (35), корівник 4-х рядний (31), пункт штучного осіменіння (37), пропускник (38), кран-балку ручну (39), плуг ПН-4-35 (93), гноєрозкидач (214), 6 доїльних установок (289), молоковоз ГАЗ-53 (77-16), котел опалювальний, майстерню (кузня) (27), свердлильний станок (кузня), газову будку (24), автомобіль ГАЗ-52 (12-07), автомобіль CA3-3257 (62- 82), пектус (147), 33/100 адмінбудинку (51), корівник (30).
У подальшому виявилося, що частина майна, яка увійшла до акта прийому-передачі від 15 березня 2005 року, перейшла в індивідуальну власність 34 співвласників, а саме: автомобіль ЗІЛ (інв. № 09-00), причеп ОДАЗ (14-26), 3 сейфи (304, 305, 306), 1 водонагрівач, суператор (240), візки (290), культиватор ППР-5,6 (106), посудомийна машину, центрифуга (373), пневматичний молот (кузня) (194), ковальський вентилятор (185), майстерня (кузня) (27), автомобіль CA3-3257 (62-82), 33/100 адмінбудинку (51), котел опалювальний, культиватор КРН-4,2 (104). Всього разом було виключено з акту прийому-передачі від 15 березня 2005 року майна у зв'язку з його відсутністю на 136843 грн. Виключення цього майна було оформлене актом від 07 березня 2008 року.
Отже, всього за актом прийому-передачі від 15 березня 2005 року було передано від КСП «Потіївське» групі співвласників майна на загальну суму 350334 гривень. Таким чином, перехід права власності від КСП «Потіївське» до групи співвласників відбувся 15 березня 2005 року на підставі акту прийому-передачі, який у свою чергу засвідчує виникнення права власності у групи співвласників на майно КСП «Потіївське».
Станом на 14 березня 2005 року відносини переходу права власності на майно колишніх сільськогосподарських підприємств регулювалось постановою КМ України № 177 від 28 лютого 2001 року «Про врегулювання питань щодо забезпечення майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки» та листом Міністерства аграрної політики України № 37- 25- 11/3923 від 05 траня 2001 року «Щодо порядку видачі, обліку та погашення Свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат)». Відповідно до положень зазначених нормативних актів перехід права власності від колишнього сільськогосподарського підприємства чи підприємства - правонаступника до групи співвласників відбувається в момент передачі майна та оформлення акта приймання - передачі майна. Аналіз вказаних норм дає підстави стверджувати, що для переходу права власності від колишнього сільськогосподарського підприємства та виникнення права власності у групи співвласників жодних інших документів, окрім, акту приймання - передачі майна, не потрібно. Перехід права власності від КСП «Потіївське» до групи співвласників відбувся 15 березня 2005 року на підставі акту прийому - передачі, що в свою чергу засвідчує виникнення права власності у групи співвласників на майно КСП «Потіївське». Право співвласників на вказане майно посвідчувалось свідоцтвами про право власності на
- 3 -
майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат).
В подальшому позивач як один з співвласників майна КСП «Потіївське» викупив у групи співвласників майна КСП «Потіївське» їх свідоцтва про право власності на майновий пай члена КСП «Потіївське» на загальну суму 353981 гривень, як частки у спільній частковій власності. У зв'язку з чим Потіївською сільською радою ОСОБА_5 було видано свідоцтво про право власності на майновий пай члена КСП «Потіївське» на загальну суму 353981 грн. Позивачембуло викуплено майнових сертифікатів на суму 353981 грн., у той час як всього майна від КСП «Потіївське» було передано на 350334 грн., тобто майнові права ОСОБА_5 на майно КСП «Потіївське» повністю покривали вартість вказаного майна.
Незважаючи на вищезазначене, 02 липня 2008 року спілкою громадян-співвласників майна реорганізованого КСП «Потіївське» було вирішено питання про виділення відповідачу ОСОБА_4 майна, що вже було передано рішенням зборів у власність групи співвласників майна КСП «Потіївське». Вказане рішення було оформлене протоколом № 7 від 02 липня 2008 року, на підставі якого виконавчим комітетом Потіївської сільської ради було прийнято рішення № 41 від 09 липня 2008 року, яким задоволено заяву ОСОБА_4 та присвоєно адреси спірному нерухомому майну і визнано право власності на нерухоме майно КСП «Потіївське», на яке він раніше набув право власності. В подальшому рішення виконкому Потіївської сільської ради № 41 від 09 липня 2008 року було визнано незаконним на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2011 року. Група співвласників майна КСП «Потіїівське», яка 15 березня 2005 року отримала у власність майно за актом прийому-передачі, жодних повноважень щодо розпорядження цим майном співвласників спілці співвласників не передавала.
Відповідно до п.16 Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженогонаказом Мінагрополітики № 62 від 14 березня 2001 року, який діяв на момент прийняття спілкою рішення від 02 липня 2008 року, визначення конкретного майна для виділення окремому власнику чи групі власників майнових паїв може бути здійснена за рішенням зборів співвласників у передбачені порядком способи. Таким чином, законодавство не передбачало можливість зборів співвласників делегувати іншим особам свої повноваження щодо вирішення питання про виділ в натурі майна. Спілка громадян-співвласників майна КСП «Потіївське» не була наділена і не могла бути наділена повноваженнями щодо виділу в натурі майна КСП «Потіївське». З огляду на це, набуття у власність та подальше розпорядження ОСОБА_4 майном, що він отримав у власність за рішенням спілки громадян-співвласників майна КСП «Потіївське» є незаконним.
Посилався, що після незаконного оформлення права власності на виділене майно ОСОБА_4 вчинив дії по відчуженню цього майна. Зокрема, 06 листопада 2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 було укладено договори купівлі-продажу нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 (кормоцех, інв. № 41) загальною площею 185,6 кв.м. та нежилої будівлі по АДРЕСА_2 (склад міндобрив, інв. № 5) загальною площею 703,2 кв.м. В подальшому між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 в межах розгляду цивільної справи № 2-7918, було укладено мирову угоду, відповідно до якої вищенаведене нерухоме майно перейшло на праві власності до ОСОБА_9 , яка була затверджена ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2008 року. У подальшому вказану ухвалу було скасовано на підставі ухвали Апеляційного суду Київської області від 06 червня 2013 року. Оскільки ОСОБА_8 не вчиняв дії спрямовані на повернення наведеного майна, таке майно тривалий час знаходилося у користуванні ОСОБА_7 . В подальшому ОСОБА_7 відчужив ОСОБА_1 нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 (кормоцех, інв. № 41) загальною площею 185,6 кв. м. Крім того, ОСОБА_7
- 4 -
відчужив ОСОБА_2 та ОСОБА_3 кожному по 1/2 частині нежитлової будівлі по АДРЕСА_2 (склад міндобрив, інв. № 5) загальною площею 703,2 кв.м.
Окрім того, вказує, що відповідач ОСОБА_4 продав решту нерухомого майна на користь ОСОБА_10 , яка у свою чергу продала майно ТОВ «Хелсі Фуд», яке станом на момент подання позовної заяви є власником цього майна.
Станом на момент подання позовної заяви, нормативні акти, що здійснювали регулювання відносин співвласників майна КСП в розрізі права власності втратили чинність на підставі наказу міністерства аграрної політики та продовольства України № 253 від 11 квітня 2013 року. Таким чином, за відсутності норм, які регулюють та охороняють право власності співвласників майна колишніх КСП позивач вважає, що повинні застосуватись норми цивільного законодавства, що регулюють захист права власності на майно.
Відповідно до вимог ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнаються іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Як зазначалося вище, вартість майна, що була передана співвласникам майна КСП «Потіївське» є нижчою за вартість майнових прав ОСОБА_5 на вказане майно, а відтак позивач фактично є єдиним власником майна КСП. Оскільки ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ТОВ «Хелси - Фуд» незаконно володіють майном, право власності на яке належить позиачу, то є всі підстави вважати, що вказані особи не визнають права власності ОСОБА_5 на його майно. Це ж стосується ОСОБА_1 , ТОВ «Хелсі Фуд», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які не визнають право власності позивача на майно, що було незаконно передано ОСОБА_4 на підставі скасованого рішення № 41 Потіївської сільської ради та спілки співвласників колишнього КСП «Потіївськке».
У зв'язку з наведеним, після уточнення позовних вимог просив:
- визнати недійсним рішення загальних зборів спілки громадян-співвласників майна реорганізованого КСП «Потіївське» в частині п.1 «Про виділення ОСОБА_4 майна в натурі згідно його заяви», оформлене протоколом № 7 від 02 липня 2008 року;
- визнати за ОСОБА_5 право власності на наступне нерухоме майно, розташоване у с.Потіївка Білоцерківського району Київської області, а саме: нежитлову будівлю (кормоцех, інв. № 41) по АДРЕСА_1 загальною площею 185,6 кв.м.; нежитлову будівлю (склад міндобрив, інв. № 5) по АДРЕСА_2 загальною площею 703,2 кв.м.; будівлю літ.А (пропускник і вагова) по АДРЕСА_3 ; нежитлову будівлю (корівник 2-х рядний, інв. № 30) по АДРЕСА_4 загальною площею 924,7 кв.м.; будівлю літ. Б (пункт штучного осіменіння, інв. №37) по АДРЕСА_5 загальною площею 103,8 кв.м.; будівлю літ.В (трансформаторна, інв. № 36) по АДРЕСА_6 загальною площею 24,1 кв.м.; нежитлову будівлю літ. Д (ветізолятор, інв. № 35) по АДРЕСА_7 загальною площею 315,0 кв.м.; нежитлову будівлю літ. Ж (корівник 4-х рядний, корівник 4-х рядний, інв. № 33,34) по АДРЕСА_8 загальною площею 3533,4 кв.м.; нежитлову будівлю літ.З (корівник 4-х рядний, інв. № 31) по АДРЕСА_9 загальною площею 874,6 кв.м.;
- витребувати на користь ОСОБА_5 з незаконного володіння ОСОБА_4 автомобіль ЗІЛ (09-09), автомобіль ГАЗ-52 (70-81), причеп ГКБ-219 (09-27) водонагрівач (179), 3 цистерни (324, 325, 326), 2 ємкості для молока (140, 141), СТК-5Б змішувач добрив (74), 9 котків водоналивних (112), 30 борон БЗТС-1 (114), розкидач МВІ-6 (128), ваги 300 кг (154), зернопогрузчик ЗМ-60 (144), причеп ПТС-40 (120), причеп ПТС-4 (123), автогрейдер ДЗ-994 (65), плуг ПН- 4-35 (93), сівалку ЗСІ-3,6 (108), 24 борони БЗТС-1 (114), сцепка С-11 (115), СК-5 «Нива» (71), трактор ЮМЗ-6 (67), трактор ДТ-75 (62), трактор ЮМЗ-6 (64), ворохоочисну машину (147), мітелку ОГД (86), СК-5 «Нива» (69), автомобілі ГАЗ-3307 (77-17), CA3-3502 (61-28), ваги-30 т. (154), культиватор КРН-4,2 (104), траншею жомову (238),
- 5 -
траншею силосну (238), траншею сінажну (239), забор біля складу (248), кран-балку ручну (39), плуг ПН-4-35 (93), гноєрозкидач (214), 6 доїльних установок (289), молоковоз ГАЗ-53 (77-16), свердлильний станок (кузня), газову будку (24), автомобіль ГАЗ-52 (12-07), пектус (145);
- витребувати на користь ОСОБА_5 з володіння ТОВ «Хелсі Фуд» загальною площею 292,8 кв.м., нежитлову будівлю (корівник 2-х рядний, інв. № 30) по АДРЕСА_4 загальною площею 924,7 кв.м., будівлю літ.Б (пункт штучного осіменіння, інв. № 37) по АДРЕСА_5 загальною площею 103,8 кв.м., будівлю літ. В (трансформаторна, інв. №36) по АДРЕСА_6 загальною площею 24,1 кв.м., нежитлову будівлю літ. Д (Ветізолятор, інв. №35) по АДРЕСА_7 загальною площею 315,0 кв.м., нежитлову будівлю літ. Ж (корівник 4-х рядний, корівник 4-х рядний, інв. №33, 34) по АДРЕСА_8 загальною площею 3533,4 кв.м., нежитлову будівлю літ. З (корівник 4-х рядний, інв. №31) по АДРЕСА_9 загальною площею 874,6 кв.м.;
- витребувати на користь ОСОБА_5 з володіння ОСОБА_1 нежитлову будівлю № НОМЕР_1 , по АДРЕСА_1 (кормоцех, інв. №41) загальною площею 185,6 кв.м.;
- витребувати на користь ОСОБА_5 з володіння ОСОБА_2 1/2 частину нежитлової будівлі по АДРЕСА_2 (склад міндобрив, інв. № 5) загальною площею 703,2 кв.м.;
- витребувати на користь ОСОБА_5 з володіння ОСОБА_3 1/2 частину нежитлової будівлі по АДРЕСА_2 (склад міндобрив, інв. №5) загальною площею 703,2 кв.м.
Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 25 серпня 2020 року позов задоволено в повному обсязі. Визнано недійсним рішення загальних зборів спілки громадян-співвласників майна реорганізованого КСП «Потіївське» в частині п.1 «Про виділення ОСОБА_4 майна в натурі згідно його заяви», оформлене протоколом № 7 від 02 липня 2008 року; визнано за ОСОБА_5 право власності на нерухоме майно, розташоване у с.Потіївка Білоцерківського району Київської області, а саме: нежитлову будівлю (кормоцех, інв. № 41) по АДРЕСА_1 загальною площею 185,6 кв.м.; нежитлову будівлю (склад міндобрив, інв. № 5) по АДРЕСА_2 загальною площею 703,2 кв.м.; будівлю літ.А (пропускник і вагова) по АДРЕСА_3 ; нежитлову будівлю (корівник 2-х рядний, інв. № 30) по АДРЕСА_4 загальною площею 924,7 кв.м.; будівлю літ. Б (пункт штучного осіменіння, інв. №37) по АДРЕСА_5 загальною площею 103,8 кв.м.; будівлю літ.В (трансформаторна, інв. № 36) по АДРЕСА_6 загальною площею 24,1 кв.м.; нежитлову будівлю літ. Д (ветізолятор, інв. № 35) по АДРЕСА_7 загальною площею 315,0 кв.м.; нежитлову будівлю літ. Ж (корівник 4-х рядний, корівник 4-х рядний, інв. № 33,34) по АДРЕСА_8 загальною площею 3533,4 кв.м.; нежитлову будівлю літ.З (корівник 4-х рядний, інв. № 31) по АДРЕСА_9 загальною площею 874,6 кв.м.
Витребувано на користь ОСОБА_5 з незаконного володіння ОСОБА_4 автомобіль ЗІЛ (09-09), автомобіль ГАЗ-52 (70-81), причеп ГКБ-219 (09-27) водонагрівач (179), 3 цистерни (324, 325, 326), 2 ємкості для молока (140, 141), СТК-5Б змішувач добрив (74), 9 котків водоналивних (112), 30 борон БЗТС-1 (114), розкидач МВІ-6 (128), ваги 300 кг (154), зернопогрузчик ЗМ-60 (144), причеп ПТС-40 (120), причеп ПТС-4 (123), автогрейдер ДЗ-994 (65), плуг ПН- 4-35 (93), сівалку ЗСІ-3,6 (108), 24 борони БЗТС-1 (114), сцепка С-11
- 6 -
(115), СК-5 «Нива» (71), трактор ЮМЗ-6 (67), трактор ДТ-75 (62), трактор ЮМЗ-6 (64), ворохоочисну машину (147), мітелку ОГД (86), СК-5 «Нива» (69), автомобілі ГАЗ-3307 (77-17), CA3-3502 (61-28), ваги-30 т. (154), культиватор КРН-4,2 (104), траншею жомову (238), траншею силосну (238), траншею сінажну (239), забор біля складу (248), кран-балку ручну (39), плуг ПН-4-35 (93), гноєрозкидач (214), 6 доїльних установок (289), молоковоз ГАЗ-53 (77-16), свердлильний станок (кузня), газову будку (24), автомобіль ГАЗ-52 (12-07), пектус (145).
Витребувано на користь ОСОБА_5 з володіння ТОВ «Хелсі Фуд» загальною площею 292,8 кв.м., нежитлову будівлю (корівник 2-х рядний, інв. № 30) по АДРЕСА_4 загальною площею 924,7 кв.м., будівлю літ.Б (пункт штучного осіменіння, інв. № 37) по АДРЕСА_5 загальною площею 103,8 кв.м., будівлю літ. В (трансформаторна, інв. №36) по АДРЕСА_6 загальною площею 24,1 кв.м., нежитлову будівлю літ. Д (Ветізолятор, інв. №35) по АДРЕСА_7 загальною площею 315,0 кв.м., нежитлову будівлю літ. Ж (корівник 4-х рядний, корівник 4-х рядний, інв. №33, 34) по АДРЕСА_8 загальною площею 3533,4 кв.м., нежитлову будівлю літ. З (корівник 4-х рядний, інв. №31) по АДРЕСА_9 загальною площею 874,6 кв.м.
Витребувано на користь ОСОБА_5 з володіння ОСОБА_1 нежитлову будівлю АДРЕСА_10 (кормоцех, інв. №41) загальною площею 185,6 кв.м.; з володіння ОСОБА_2 1/2 частину нежитлової будівлі по АДРЕСА_2 (склад міндобрив, інв. № 5) загальною площею 703,2 кв.м. та з володіння ОСОБА_3 1/2 частину нежитлової будівлі по АДРЕСА_2 (склад міндобрив, інв. №5) загальною площею 703,2 кв.м.
Не погоджуючись із рішенням, відповідачі ТОВ «Хелсі-Фуд», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в особі їх представника адвоката Джас І.В. подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права.
Скарга мотивована тим, що суд прийшов до хибних висновків про визнання недійсним рішення загальних зборів спілки громадян-співвласників майна реорганізованого КСП «Потіївське» від 02 липня 2008 року (протокол № 7) щодо виділення ОСОБА_4 майна, оскільки рішенням Білоцерківського районного суду Київської області від 26 червня 2013 року відмовлено 76-ти позивачам, в т.ч. ОСОБА_5 , у витребуванні спірного майна у відповідачів з підстав неоформлення ними права власності на це майно у встановленому законом порядку. А тому рішення загальних зборів спілки за протоколом № 7 від 02 липня 2008 року не суперечить рішенню від 14 березня 2005 року, щодо передачі спірного майна у власність групи співвласників. Визнаючи недійсним рішення від 02 липня 2008 року, суд не застосував позовну давність згідно заяви відповідачів. Позивачем 29 січня 2016 року подано заяву про зміну предмету позову, а 05 липня 2016 року - заяву про збільшення розміру поозовних вимог, які фактично свідчать про зміну як предмету, так і підстав позову, що у свою чергу суперечить ч.2 ст.31 ЦПК України в редакції на момент подачі заяв та ч.3 ст.49 ЦПК України в редакції з 15 грудня 2017 року. Надана позивачем копія витягу з протоколузборів співвласників від 14 березня 2005 року, щодо передачі спірного майна у
- 7 -
власність групи осіб, не може бути прийнята у якості доказу передачі майна у власність позивача, бо оригінал витягу відсутній, його текст не співпадає з текстом наданого відповідачами оригіналу протоколу зборів, відсутній підпис голови спілки та не співпадає кількість підписантів з боку спілки. Як і відсутній оригінал акту прийому-передачі майна у спільну часткову власність від 15 березня 2005 року, а з наданих віповідачами кількох оригіналів акту приймання-передачі вбачаються розбіжності та виправлення та відсутність посилань щодо передачі майна у власність позивача. Суд не врахував, що ухвалою ВССУ від 29 січня 2014 року у справі № 2-30/2010 встановлено, що позивач разом із іншими 161 членом спілки не набув права власності на спірне майно, що унеможливлює визнання такого права за ним та витребування майна у відповідачів. Також, суд залишив поза увагою обрання позивачем неналежного способу захисту даного майна на підставі ст.392 ЦК України. Окрім того, витребовуючи майно у відповідачів на користь позивача, суд не врахував, що останній не є його власником, а наявність свідоцтва про право на майновий пай КСП не породжує прав власності на майно, а тому положення ст.ст.387,388 ЦК України на позивача не поширюються. Витребовуючи у ОСОБА_4 111 об'єктів рухомого майна, суд не звернув уваги на вдсутність доказів наявності у відповідача вказаного майна, як і надання відповідачем доказів про відсутність цього майна у нього.
У встановлений ст.364 ЦПК України строк відповідачі подали доповнення до апеляційної скарги, в якому після отримання тексту повного судового рішення уточнили і розширили обгрунтування апеляційної скарги щодо незаконності та необгрунтованості рішення суду. Зокрема, вказали, що виділення майна реорганізованого КСП у власність можливо лише співвласнику або співвласникам членам спілки, членство яких підтверджене свідоцтвом про право власності на майновий пай і лише за рішенням загальних зборів спілки про виділення майна в натурі. Після чого на підставі рішення зборів спілка укладає із власником чи групою власників акт прийому-передачі майна, одночасно з підписанням якого робить відмітку про виділення майна в натурі у свідоцтві про право власності на майновий пай, який засвідчується підписом керівника і печаткою, що у свою чергу є підставою для отримання свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Вказана процедура не дотримана, оригінали рішень та акту у позивача відсутні, а тому право власності у нього на спірне майно не виникло, що підтверджується судовими рішеннями у справі № 2-30/2010 за його позовом. А факт купівлі позивачем у інших співвласників майнових паїв на суму 353981 грн. відповідно до договорів купівлі-продажу від 05, 06 та 07 березня 2008 року, не свідчать про виникнення у нього права власності на майно, підтверджують лише право на майновий пай та підтверджують факт невиділення йому спірного майна в натурі. Судом не враховано, що позивач став членом спілки лише 07 квітня 2008 року після викупу майнових паїв і отримання свідоцтва про право власності на викуплені паї, а тому не будучи членом спілки у березні 2005 року відповідно не міг отримати майно в натурі. Суд не врахував, що по справі № 2-30/2010, судами встановлено,що після викупу майнових паїв позивач за рішенням суду не є власником конкретного майна спілки, а лише власником цих паїв, при цьому на свідоцтві про право власності на сумарну кількість викуплених позивачем паїв від 07 квітня 2008 року на суму 353981 грн. відсутня відмітка про виділення майна в натурі. Суд залишив поза увагою, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2013 року у справі № 1003/19266/12, яке набрало законної сили, позивачу вже відмовлено у витребування майна із власності ТОВ «Хелсі Фуд», ОСОБА_4 і ОСОБА_11 . Вимоги про визнання права власності на майно за ст.392 ЦК України та його витребування за ст.388 ЦК Цкраїни є взаємовиключними. У справі містяться довідки БТІ про відсутність як первинної, так і повторної реєстрації за позивачем права власнсоті на спірне майно, що виключає можливість вибуття у нього з володіння цього майна. Судом не надано оцінки як наданим відповідачам доказам, так і клопотанню про застосування строку позовної давності.
- 8 -
Судом зазначено у рішенні пояснення представиків позивача, які начебто мали місце, що не відповідає дійсності.
Позивач ОСОБА_5 правом на подання відзиву не скористався, копія ухвали про відкриття апеляційного провадження та копія апеляційної скарги з додатками направлена його представнику адвокату Кучеруку М.В. на електронну адресу 12 січня 2021 року та отримана представником 19 січня 2021 року, що стверджується розпискою.
В суді апеляційної інстанції представник відповідачів ТОВ «Хелсі-Фуд», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 адвокат Джас І.В. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримала, просила задоволити та скасувати рішення Сквирського районного суду Київської області як незаконне.
Представник позивача ОСОБА_5 адвокат Кучерук М.В. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.
Решта учасників належним чином повідомлені про час розгляду справи, що стверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судових повісток, а також відмітками пошти про відсутність за адресами Спілки громадян співвласників майна КСП «Потіївське» та ОСОБА_8 , до суду не з'явився, причин неявки не повідомили, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що 18 березня 2004 року рішенням зборів співвласників майна реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства «Потіївське» було створено спілку громадян-співвласників майна реорганізованого КСП «Потіївське» та затверджено статут спілки.
Статут спілки громадян-співвласників майна реорганізованого КСП «Потіївське» зареєстровано Потіївською сільською радою Білоцерківського району Київської області 22 березня 2004 року, що підтверджується копією Свідоцтва про реєстрацію об'єднання громадян та копією Статуту спілки.
Рішенням зборів спілки громадян-співвласників майна КСП «Потіївське» від 14 березня 2005 року, оформленим протоколом зборів № 1, затверджено перелік майна КСП «Потіївське» та передано його індивідуальній групі осіб.
Актом приймання-передачі від 15 березня 2005 року групі співвласників, в тому числі і позивачу ОСОБА_5 , передано у спільну часткову власність, відповідно до акту наступне майно: автомобіль ЗІЛ (інв. № 09-00), автомобіль ЗІЛ (09-09), автомобіль ГАЗ-52 (70-81),
- 9 -
прицеп ОДАЗ (14-26), прицеп ГКБ-219 (09-27), 3 сейфи (304, 305, 306), 2 водонагрівачі (178, 179), суператор (240), візки (290), 2 цистерни (324, 325), цистерна (326), 2 ємкості для молока (140, 141), СТК-5Б змішувач добрив (74), культиватор ППР-5,6 (106), 9 котків водоналивних (112), 30 борон БЗТС-1 (114), розкидач МВІ-6 (128), ваги 300 кг (154), посудомийна машину, центрифуга (373), зернопогрузчик ЗМ-60 (144), культиватор КСП-4 (100), прицеп ПТС-40 (120), прицеп ПТС-4 (123), автогрейдер ДЗ-994 (65), пневматичний молот (кузня) (194), ковальський вентилятор (185), плуг ПН-4-35 (93), сівалка ЗСІ-3,6 (108), 24 борони БЗТС-1 (114), сцепка С-11 (115), СК-5 «Нива» (71), трактор ЮМЗ-6 (67), трактор ДТ-75 (62), трактор ЮМЗ-6 (64), ворохоочисна машина (147), мітелка ОГД (86), СК-5 «Нива» (69), ГАЗ-3307 (77-17), САЗ-3502 (61-28), вага-30 т. (154), культиватор КРН-4,2 (104), траншея жомова (238), траншея силосна (238), траншея сінажна (239), забор біля складу (248), склад міндобрив (5), кормоцех ф № 2 (41), корівник 4-х рядний (34), корівник 4-х рядний (33), вагова естакада (206), трансформаторна (36), ветізолятор (35), корівник 4-х рядний (31), пункт штучного осіменіння (37), пропускник (38), кран-балка ручна (39), плуг ПН-4-35 (93), гноєрозкидач (214), 6 доїльних установок (289), молоковоз ГАЗ-53 (77-16), котел опалювальний, майстерня (кузня) (27), свердлильний станок (кузня), газова будка (24), автомобіль ГАЗ-52 (12-07), автомобіль САЗ-3257 (62-82), пектус (147), 33/100 адмінбудинку (51), корівник (30) (т.1 а.с.32-34).
Пізніше позивачем ОСОБА_5 , як співвласником раніше виділеного в натурі вищевказаного майна, було придбано у решти співвласників цього майна на загальну суму 353981 грнн., що підтверджується копією свідоцтва про право власності на сумарну номінальну вартість викуплених майнових паїв, договорами купівлі-продажу майнових паїв, актами приймання передачі майна та договором № 1 від 13 березня 2008 року, копіями договорів купівлі-продажу, копіями актів прийому-передачі майнового паю.
Також судом встановлено, що 02 липня 2008 року спілка громадян-співвласників майна КСП «Потіївське» прийняла рішення про виділення відповідачу ОСОБА_4 рухомого та нерухомого майна, до складу якого входило і вищезазначене спірне майно. Дане рішення було оформлене протоколом загальних зборів спілки громадян-співвласників майна реорганізованого КСП «Потіївське» № 7 від 02 липня 2008 року.
Майно, передане відповідачу ОСОБА_4 спілкою громадян-співвласників майна КСП «Потіївське» на підставі протоколу № 7 від 02 липня 2008 року, є ідентичним майну, що було передане групі співвласників на підставі акту прийому-передачі від 15 березня 2005 року, та яке в подальшому викупив ОСОБА_5 .
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 липня 2011 року, 127 осіб набули право власності на виділене їм у власність зі складу пайового фонду майно. Оскільки вказане майно вже виділене в натурі конкретним особам, то право власності спілки на розпорядження цим майном припинилось. За таких обставин виділення зазначеного майна ОСОБА_4 у 2008 році є необґрунтованим.
Задовольняючи позов ОСОБА_5 , суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки підставністю та доведеністю позовних вимог.
При цьому суд виходив з того, що незаконність виділення відповідачу ОСОБА_4 спірного майна спілкою громадян-співвласників майна КСП «Потіївське» за рішенням зборів спілки від 02 липня 2008 року (протокол № 7) встановлено рішенням Апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2011 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 липня 2011 року, в іншій справі і не потребує доказування. Окрім того, відповідно до п.16 Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом Мінагрополітики № 62 від 14 березня 2001 року, який діяв на момент прийняття
- 10 -
спілкою оспорюваного рішення від 02 липня 2008 року, визначення конкретного майна для виділення окремому власнику чи групі власників майнових паїв може бути здійснене за рішенням зборів співвласників у передбачені порядком способи, тобто закон не передбачав можливість зборів співвласників делегувати іншим особам свої повноваження щодо вирішення питання про виділ в натурі майна, а тому спілка співвласників майна КСП «Потіївське» не була наділена і не могла бути наділена повноваженнями щодо виділу в натурі майна співвласникам майна КСП «Потіївське».
Також, суд виходив з того, що факт набуття позивачем суб'єктивного права власності на спірне майно на підставі рішення спілки від 14 березня 2005 року та акту прийому-передачі від 15 березня 2005 року, в яких визначено перелік цього майна, встановлений рішеннями судів (рішення Апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2011 року та ухвала ВССУ від 06 липня 2011 року), а відтак, повторному доказуванню не підлягає. А враховуючи, що наявність суб'єктивного права ОСОБА_5 на спірне майно не підтверджується відповідними доказами, а саме свідоцтвами про право власності на нерухоме майно, які він не зміг отримати в зв'язку з безпідставною відмовою Потіївської сільської ради та незаконним виділенням спірного майна відповідачу ОСОБА_4 , а також враховуючи факт, що відповідачі не визнають право власності позивача на спірне майно, суд вважав за необхідне захистити права позивача шляхом визнання за ним права власності на спірне нерухоме майно.
Окрім того, задовольняючи вимоги в частині витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 , ТОВ «Хелсі Фуд», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 рухомого і нерухомого майна, суд керувався тим, що спірне майно вибуло з володіння ОСОБА_5 не з його волі, а саме на підставі незаконного виділення майна ОСОБА_5 . ОСОБА_4 за рішенням спілки громадян-співвласників майна КСП «Потіївське» від 02 липня 2008 року та визнання Потіївською сільською радою Білоцерківського району Київської області права власності на спірне майно за ОСОБА_4 на підставі рішення № 41, а тому підлягає витребуванню на підстааві ст.ст.387,388 ЦК України на користь позивача.
Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками, оскільки суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.263-264 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них.
Задовольняючи вимоги ОСОБА_5 в частині визнання недійсним рішення загальних зборів спілки громадян-співвласників майна реорганізованого КСП «Потіївське» від 02 липня 2008 року, оформлене протоколом № 7, щодо виділення відповідачу ОСОБА_4 майна в натурі згідно його заяви, суд допустив порушення норм матеріального права, що регулюють позовну давність.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).
За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку про те, що початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
З матеріалів справи вбачається, що про прийняте загальними зборами спілки громадян-співвласників оспорюване рішення від 02 липня 2008 року щодо виділення майна в
- 11 -
натурі відповідачу ОСОБА_4 та послідуюче рішення виконкому Потіївської сільської ради від 9 липня 2008 року про визнання за відповідачем права власності на нежитлові будівлі, позивач дізнався ще у 2008 році, пред'явивши в грудні 2008 року до суду позов про визнання недійсним рішення виконкому Потіївської сільської ради № 41 від 09 липня 2008 року та визнання за ним права власності на спірне майно. Позовні вимоги він обгрунтовував незаконністю рішення загальних зборів співвласників майна реорганізованого КСП «Потіївське» від 02 липня 2008 року щодо виділення майна ОСОБА_4 . Дані обставини зазначені як в рішенні Апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2011 року, так і в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 липня 2011 року.
Наведене свідчить про те, що ще у грудні 2008 року позивач ОСОБА_5 дізнався про порушення свого права прийнятим загальними зборами рішенням про виділення майна ОСОБА_4 , яке як він вважав належить йому, а відтак саме з цього часу для позивача розпочав перебіг строк позовної давності за вимогами про визнання незаконним оспорюваного рішення загальних зборів від 02 липня 2008 року, а отже, з урахуванням подачі цього позову у квітні 2014 року та з урахуванням письмової заяви представника відповідачів про застосування строку позовної давності, суд мав застосувати цей строк, чого не зробив, прийшовши до помилкового висновку, що строк позовної давності не пропущено.
Посиланння суду першої інстанції на те, що про порушення своїх прав як власника майна ОСОБА_5 дізнався лише 20 вересня 2011 року, тобто з моменту ухвалення Апеляційним судом Київської області рішення щодо незаконності виділення майна ОСОБА_4 , а тому строк не пропущено, необгрунтовані. Такі висновки суперечать ч.1 ст.261 ЦК України, яка визначає початок перебігу позовної давності моментом, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст.261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст.81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Така правова позиція сформульована Верховним Судом України у ряді постанов, в тому числі від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16 та від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17.
Встановлено, що очевидно та поза всяким розумним сумнівом позивач дізнався про наявність рішення загальних зборів спілки громадян-співвласників від 02 липня 2008 року щодо передачі майна відповідачу ОСОБА_4 і відповідно про порушення свого права у грудні 2008 року, що стверджується поданням до суду позову про визнання недійсним рішення виконкому Потіївської сільської ради № 41 від 09 липня 2008 року, де вимоги обгрунтовані незаконністю рішення загальних зборів співвласників. Відповідно в цей же час позивач дізнався про осіб, які порушили його право,подавши до них позов.
Отже, позивач з грудня 2008 мав об'єктивну можливість оспорити в судовому порядку шляхом подання відповідного позову рішення загальних зборів від 02 липня 2008 року, чого не зробив, а пред'явивши позов у квітні 2014 року пропустив загальну позовну давність.
Це ж стосується посилань суду у рішенні на те, щоОСОБА_5 із 2009 року пред'являв позовні заяви, розгляд яких переривав перебіг позовної давності на захист порушених прав ОСОБА_5 , які є безпідставними.
Матеріали справи не містять доказів про подачу позивачем із 2009 року до суду
- 12 -
позову про визнання недійсним рішення загальних зборів спілки громадян-співвласників майна реорганізованого КСП «Потіївське» від 02 липня 2008 року, оформленого протоколом № 7, а тому підстави для переривання позовної давності, передбачені ч.2 ст.264 ЦК України відсутні.
Окрім того, вирішуючи спір, суд прийшов до висновку про доведеність факту набуття ОСОБА_5 суб'єктивного права власності на спірне майно, що в тому числі на думку суду встановлено судовими рішеннями, а саме: ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 липня 2011 року та рішенням Апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2011 року.
Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, поскільки вони не грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
По-перше, суд дав хибне тлумачення змісту вказаних судових рішень, оскільки як в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 липня 2011 року, так і в рішенні Апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2011 року відсутні висновки про набуття ОСОБА_5 права власності на усе спірне майно.
В рішенні Апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2011 року, яке є остаточним, зроблено висновок про те, що на підставі рішення загальних зборів співвласників майна реорганізованого КСП «Потіївське» від 14 березня 2005 року, яким затверджено перелік майна, що передається індивідуальній групі цілісним майновим комплексом, та акту прийому-передачі від 15 березня 2005 року, 127 осіб набули право власності на виділене їм у власність зі складу пайового фонду майно. ОСОБА_5 є одним із співвласників, яким майно передано у спільну часткову власність, а тому визнанням за ОСОБА_4 права власності на спірне майно порушує його права і є підставою для задоволення його вимог про визнання недійсним рішення виконкому Потіївської сільської ради № 41 від 09 липня 2008 року.
Отже, у рішенні апеляційного суду відсутні висновки про набуття ОСОБА_5 права власності на усе рухоме та нерухоме майно, якеє предметом спору в даній справі. Більше того, такі висновки суперечать наведеному рішенню апеляційного суду від 20 вересня 2011 року, яким ОСОБА_5 відмовлено у визнанні за ним права власності на спірне майно.
По-друге, посилання суду першої інстанції на наявність у ОСОБА_5 права власності на спірне майно, оскільки позивач, як співвласник раніше виділеного в натурі майна, придбав у решти співвласників майно на загальну суму 353981 грн., що підтверджується договором купівлі-продажу майна від 13 березня 2008 року (т.2 а.с.27-30), необгрунтовані та суперечать рішенню Апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2011 року, яким рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 квітня 2010 року про відмову у визнанні за ОСОБА_5 права власності на спірне нерухоме майно залишено без змін.
Залишаючи рішення без змін, апеляційний суд керувався тим, позивач не набув права власності на спірне майно на підставі договору купівлі-продажу від 13 березня 2008 року, оскільки до переліку майна включені об'єкти нерухомості, а саме нежитлові будівлі -склад міндобрив, кормоцех, корівники, трансформаторна, ветізолятор, пункт штучного осіменіння, пропускник, а тому при укладенні договору від 13 березня 2008 року всупереч ст.657 ЦК України не дотримана форма його нотаріального посвідчення та реєстрації.
Також суд керувався тим, що положення нормативних актів щодо переходу права власності від КСП чи підприємства-правонаступника до групи співвласників в момент передачі майна та оформлення акта приймання-передачі майна не діють при подальшому відчуженню майна його власниками.
Отже, посилання суду на наявність у позивача суб'єктивного права власності на спірне майно на підставі договору купівлі-продажу від 13 березня 2008 року є помилковими
- 13 -
та суперечать обставинам, встановленим раніше ухваленим судовим рішенням, що порушує правила преюдиційності судових рішень за участю цих же осіб, встановлених ч.4 ст.82 ЦПК України.
По-третє, вирішуючи спір суд залишив поза увагою, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2013 року у справі № 1003/19266/12, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 14 жовтня 2013 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2014 року, позивачу ОСОБА_5 та ряду інших громадян-співвласників, яким виділялося спірне майно, вже відмовлено у задоволенні позову до ТОВ «Хелсі Фуд», ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , Спілки громадян-співвласників майна реорганізованого КСП «Потіївське» та КП «Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації» про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування запису про реєстрацію права власності.
Відмовляючи у витребування майна із власності ТОВ «Хелсі Фуд», ОСОБА_4 і ОСОБА_11 , суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної і касаціної інстанції, керувалися тим, що позивачі не надали суду належних доказів існування їх права власності на спірне майно. Відхиляючи касаційну скаргу, ВССУ в ухвалі від 29 січня 2014 року зазнначив, що після прийняття 14 березня 2005 року зборами співвласників майна реорганізованого КСП «Потіївське» рішення про затвердження переліку майна, що передається групі співвласників цілісним майновим комплексом, та передачі цього майна групі співвласників за актом прийому-передачі від 15 березня 2005 року, зазначені особи, в тому числі і ОСОБА_5 , із березня 2005 року не здійснили оформлення свого права власності на спірне майно у встановленому законом порядку, а тому суди дійшли вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення віндикаційного позову.
Тобто, висновки суду про наявність у позивача права власності на спірне майно суперечать обставинам, встановленим у раніше ухвалених судових рішеннях щодо відсутності такого права, що порушує як правила преюдиційності судових рішень (ст.82 ЦПК України), так і принцип юридичної визначеності.
Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Христов проти України» (рішення від 19 лютого 2009 року, заява № 24465/04) наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (справа «Брумареску проти Румунії»). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.
Як зазначено в Доповіді щодо верховенства права Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеціанської комісії), правова визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Існування суперечливих рішень, що їх виносять суди, у будь-якому разі є несумісним із принципом юридичної визначеності.
- 14 -
Тому вимагається, щоб суди, особливо вищих інстанцій, запроваджували механізми, що надають можливість уникати суперечливості та забезпечувати узгодженість їхньої судової практики. ЄСПЛ зазначав, що сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи (рішення від 24 липня 2003 року у справі «Рябих проти Росії», заява № 52854/99).
По-четверте, висновки суду про наявність у позивача суб'єктивного права власності на спірне майно з огляду на придбання ним у решти громадян-співвласників майнових паїв на загальну суму 353981 грн., що підтверджується свідоцтвом про право власності на сумарну номінальну вартість викуплених майнових паїв серії КИ-ІІ від 07 квітня 2008 року (том 1 а. с. 52), договорами купівлі-продажу майнових паїв та актами прийому-передачі майнового паю, не грунтуються на вимогах нормативних актів, які діяли на час виникнення спірних правовідносин.
Указом Президента України від 29 січня 2001 року № 62 «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки» з метою забезпеченя захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки зобов'язано відповідні органи влади розробити та здійснити протягом року комплекс організаційних заходів, в тому числі щодо: забезпечення вільного здійснення права власності на паї (передачі в оренду, купівлі-продажу, дарування, міни, спадкування); виділення в натурі власникам паїв (групі осіб чи окремим особам), індивідуально вихначених об'єктів із складу майна реорганізованих КСП чи їх правонаступників.
Постановою КМ України № 177 від 28 лютого 2001 року «Про врегулювання питань щодо забезпечення майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки» серед іншого затверджено Порядок визначення розмірів майнових паїв членів КСП та їх документального посвідчення. Відповідно до п.п.13-14 вказаного Порядку (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) майновий пай члена КСП документально підтверджується свідоцтвом про право власності на майновий пай згідно з додатком. У разі набуття у власність майнового паю (його частини) на підставі угоди міни, дарування, купівлі-продажу, а також спадкування видається нове свідоцтво, для отримання якого до відповідної ради подаються посвідчені в установленому законом порядку копія відповідної цивільно-правової угоди, попереднє свідоцтво про право власнсоіт на майновийй пай члена КСП. Після отримання документів рада вносить відповідні зміни до списку осіб, які мають право на майновий пай, та анулює попереднє свідоцтво, про що робиться запис у книзі обліку свідоцтв про право власності на майновий пай.
На виконання зазначених указу і постанови міністерство аграрної політики України наказом від 14 березня 2001 року № 62 затвердило Порядок розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, відповідно до п.9 якого (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) виділення зі складу пайового фонду майна у натурі окремим власникам чи групам власників за їх бажанням у процесі вирішення майнових питань здійснюється підприємством-правонаступником (користувачем) на підставі зборів співвласників.
Абзацами 4-6 п.15 цього Порядку (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що при виділенні майна у натурі групі співвласників, які уклали договір про спільне володіння, користування та розпорядження майном, співвласники передають підприємству-правонаступнику (користувачу) один примірник цього договору і копію рішення зборів співвласників про виділення майна в натурі. Підприємство-правонаступник одночасно із підписанням акта приймання-передавання майна робить відмітки про виділення майна в натурі у спільну часткову власність у свідоцтвах цієї групи співвласників, що засвідчується підписом керівника підприємства та печаткою. Свідоцтва з
- 15 -
відмітками про виділення майна в натурі у спільну часткову власність, акт приймання-передавання майна та договір про спільне володіння, користування та розпорядження майном, що знаходиться у спільній частковій власності, можуть бути підставою для оформлення співвласниками прав власності на зазначене майно в установленому порядку.
Аналіз змісту наведених норм дає підстави для висновку, що наявність у особи свідоцтва про право власності на майновий пай (сукупну вартість викуплених майнових паїв) свідчить про наявність у цієї особи виключно права на виділ в натурі майна зі складу пайового фонду КСП у розмірі вартості паю за рішенням зборів із дотриманням процедури, встановленої п.15 Порядоку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств (наказ Мінагрополітики України № 62 від 14 березня 2001 року).
Дане свідоцтво не є доказом виникнення у власника паю права власності на конкретне рухоме чи нерухоме майно, яке входить до складу пайового фонду.
При цьому судом незаперечно встановлено, що після придбання ОСОБА_5 у інших співвласників майнових паїв на загальну суму 353981 грн., виділ йому в натурі майна на вказану суму зі складу пайового фонду КСП «Потіївське» за рішенням зборів співвласників не проводився.
Такі висновки відповідають ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2014 року у справі № 1003/19266/12, якою залишено без змін судові рішення щодо відмови ОСОБА_5 у витребувані майна від ТОВ «Хелсі Фуд», ОСОБА_4 , ОСОБА_7 з огляду на відсутність доказів набутття ним права власності.
Доводи представника позивача адвоката Кучерука М.В. про те, що перехід права власності від колишнього КСП, чи підприємства-правонаступника до групи співвласників відбувається в момент передачі майна та оформлення акта приймання-передачі майна і не потребує інших документів необгрунтовані.
Як вище вказувалося ОСОБА_5 не виділялося за рішенням загальних зборів співвласників в натурі майна, яке б відповідало розміру його майнового паю 353981 грн.
Це ж стосується посилань адвоката Кучерука М.В. на виникнення у позивача права власності на спірне майно внаслідок послідовних фактів, які відбулися, а саме: на думку представника позивача в результаті прийняття рішення загальними зборами співвласників майна реорганізованого КСП «Потіївське» від 14 березня 2005 року про виділення зі складу пайового фонду майна індивідуальній групі цілісним майновим комплексом та послідуючої його передачі за актом прийому-передачі від 15 березня 2005 року у 127 осіб виникло право власності на виділене їм у власність майно. У свою чергу викуп ОСОБА_5 у співласників їх майнових паїв на суму 353981 грн. свідчить про виникнення у нього права власності на це майно безпідставні.
Такі доводи суперечать наведеним вище нормативним документам, зокрема постанові КМ України № 177 від 28 лютого 2001 року «Про врегулювання питань щодо забезпечення майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки», Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженому наказом Мінагрополітики України № 62 від від 14 березня 2001 року та листу Мінагрополітики України № 37- 25- 11/3923 від 05 траня 2001 року «Щодо порядку видачі, обліку та погашення Свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат)», згідно яких при виділенні з пайового фонду КСП в натурі майна групі співвласників на свідоцтві кожного співвласника робиться відмітка про виділення майна в натурі у спільну часткову власність, що засвідчується підписом керівника підприємства та печаткою, а саме свідоцтво вилучається, оскільки особа вже скористалася своїм правом на виділ майна.
- 16 -
Отже, після виділення в натурі майна групі співвласників у кількості 137 осіб, останні взагалі не мали права проводити відчуження цього майна позивачу, а наявні у них свідоцтва про право власності на майновий пай в КСП мали бути вилучені у них із відповідними відмітками за підписом посадової особи та прикладенням печатки.
При цьому посилання адвоката Кучерука М.В. на те, що ОСОБА_5 придбав у співвласників конкретне майно, а не майнові паї, спростовуються наявними у справі: свідоцтвом про право власності на сумарну номінальну вартість викуплених майнових паїв серії КИ-ІІ від 07 квітня 2008 року, згідно якого позивач є власником майнових паїв, а не конкретного майна.
Це ж підтверджується наявними у справі договорами купівлі-продажу майнових паїв та актами прийому-передачі майнових паїв, за якими позивач придбав у співвласників саме майнові паї, а не конкретне рухоме чи нерухоме майно, а також фактом погашення свідоцтв про право власності на майновий пай осіб, які його відчужили позивачу (т.2 а.с.11-26).
Окрім того, відхиляючи дані доводи, колегія суддів звертає увагу на те, що до майна, яке є предметом спору, входять як автомобілі так і нерухоме майно, правовий режим яких має встановлені законом особливості. Зокрема, правове регулювання відносин, пов'язаних з набуттям у власність та реєстрацією транспортних засобів, здійснюється з урахуванням спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою КМ України № 1388 від 7 вересня 1998 року (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), які визначають особливості державної реєстрації, перереєстрації та обліку автомобілів, видачі реєстраційних документів і номерних знаків.
Це ж стосується реєстрації прав власності на нерухоме майно, яке врегульовано Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», згідно ст.2 якого (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Доказів про дотримання як іншими співвласниками, так і позивачем ОСОБА_5 вимог вказаних нормативних документів і як наслідок набуття ними права власності не надано. На ці ж обстаивни звертав увагу Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 29 січня 2014 року у справі № 1003/19266/12, погодившись із висновами судів про відсутність доказів набутття позивачем права власності.
З викладених вище підстав посилання суду на наявність у позивача суб'єктивного права власності на спірне майно, що на думку суду дає підстави для визнання за ним права власності на це майно на підставі ст.392 ЦК України є хибними та свідчить про порушення норм матеріального права, оскільки вказана норма не поширює свою дію на спірні правовідносини.
Згідно положень ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права,
- 17 -
свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений ст.16 ЦК України.
Водночас особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким, на свій розсуд, а цілком конкретним способом захисту свого порушеного права, який, як правило, визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини чи договором (п.5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц.
Згідно ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі ст.392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Тобто, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і доведеність факту порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно (п.п.76-77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18).
Судом встановлено відсутність у позивача ОСОБА_5 права власності на спірне майно, вказане у позовній заяві, а відтак підстави для застосування ст.392 ЦК України та визнання за ним права власності не грунтуються на законі.
Окрім того, визнаючи право власності за позивачем на спірне майно, суд першої інстанції не врахував, що звернення до суду з позовом про визнання права власності з метою отримання рішення суду як правовстановлюючого документа (крім випадків, передбачених ст.344 та ст.376 ЦК України) та подальшої державної реєстрації права власності на підставі такого рішення не є законним (правомірним) способом захисту права та охоронюваного законом інтересу. Така правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у його постановах від 02 травня 2018 року у справі № 914/904/17, від 27 червня 2018 року у справі № 904/8186/17, від 11 квітня 2019 року у справі № 910/8880/18, та висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постанові від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.
- 18 -
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає матеріалам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів спілки громадян-співвласників майна реорганізованого КСП «Потіївське» від 02 липня 2008 року, щодо виділення відповідачу ОСОБА_4 майна в натурі задоволенню не підлягають з таких міркувань.
З урахуванням висновків, викладених у рішенні Апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2011 року, колегія вважає, що оскаржуване рішення загальних зборів спілки порушує права позивача. Проте порушені права захисту не підлягають з підстав пропуску позивачем позовної давності.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).
Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п.51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).
Як вище вказувалося позивач дізнався про наявність рішення загальних зборів спілки громадян-співвласників від 02 липня 2008 року щодо передачі майна відповідачу ОСОБА_4 у грудні 2008 року, подавши до суду позов про визнання недійсним рішення виконкому Потіївської сільської ради № 41 від 09 липня 2008 року, де вимоги обгрунтовані незаконністю рішення загальних зборів співвласників. Отже, саме в цей час позивач дізнався як про порушення свого права, так і про осіб, які порушили його право,і мав об'єктивну можливість оспорити в судовому порядку рішення загальних зборів від 02 липня 2008 року.
В той же час даний позов про визнання недійсним рішення зборів пред'явлений ОСОБА_5 через шість років у квітні 2014 року,тобто з пропуском загального трирічного
- 19 -
строку позовної давності.
Представником відповідачів адвокатом Джас І.В. подано до суду першої інстанції письмову заяву про застосування строку позовної давності.
За таких обставин з огляду на те, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо оскарження рішення зборів і позивач не просить його поновити, а також враховуючи заяву відповідачів про застосування строку позовної давності, апеляційний суд відмовляє у задоволенні позову в цій частині з підстав пропуску строку позовної давності.
Позовні вимоги ОСОБА_5 про визнання за ним права власності на спірне рухоме та нерухоме майно на підставі ст.392 ЦК України задоволенню не підлягають з підстав їх недоведеності.
Позивачвсупереч положенням ч.3 ст.12, ст.81 ЦПК України, які покладають на сторону обов'язок довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не надав суду належних, допустимих та достатніх доказів, у розумінні ст.77-80 ЦПК України, які б підтверджували, існування у нього права власності на спірне майно і відповідно наявність правових підстав для визнання за ним права власнсоті на підставі ст.392 ЦК України.
Відмовляючи в позові в цій частині колегія суддів відповідно до приписів ч.4 ст.82 ЦПК України враховує обставини, встановлені рішенням Апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2011 року, яким відмовлено у визнанні за ОСОБА_5 права власності на спірне майно, а також обставини, встановлені рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2013 року у справі № 1003/19266/12, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 14 жовтня 2013 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2014 року, яким відмовлено позивачу ОСОБА_5 та ряду інших громадян-співвласників у задоволенні позову до ТОВ «Хелсі Фуд», ОСОБА_4 , ОСОБА_7 про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування запису про реєстрацію права власності у зв'язку із неоформленням свого права власності на спірне майно у встановленому законом порядку та відсутністю доказів набуття права власності на це майно.
Оскільки вимоги ОСОБА_5 про витребування на його користь спірного майна з володіння відповідачів ОСОБА_4 , ТОВ «Хелсі Фуд», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є похідними від наявності у позивача права власності на це майно, у задоволенні яких судом відмовлено, то відповідно вимоги про витребування майна також не підлягають до задоволення.
Даючи оцінку доводам та запереченням учасників, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.
Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
- 20 -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хелсі -Фуд», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задоволити.
Рішення Сквирського районного суду Київської області від 25 серпня 2020 року скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хелсі -Фуд», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Спілки громадян-співвласників майна реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства «Потіївське» треті особи: ОСОБА_6 , Виконавчий комітет Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання недійсним рішення спілки громадян-співвласників, визнання права власності на майно та витребування його з чужого незаконного володіння.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Головуючий
Судді: