Справа № 756/16589/20 Головуючий 1 інстанція- Белоконна І.В.
Провадження № 33/824/1490/2021 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.
іменем України
09 квітня 2021 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі судді Савченка С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу про адміністративне правовопрушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Оболонського районного суду м.Києва від 12 січня 2021 року, якою
ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України,
мешкає: АДРЕСА_1 ,
притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі шестиста неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 10200 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік,-
Постановою судді Оболонського районного суду м.Києва від 12 січня 2021 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі шестиста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 10200 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 420 грн.
Відповідно до вказаної постанови 13 листопада 2020 року о 23 годині 45 хв. ОСОБА_1 на вул.Я.Івашкевича у м.Києві керував транспортним засобом «Volkswagen», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: блідість обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння відмовився у присутності двох свідків. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.
На постанову судді Оболонського районного суду м.Києва від 12 січня 2021 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову скасувати, а провадження у справі закрити, посилаючись на незаконність та необгрунтованість постанови.
Скарга мотивована тим, що висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КупАП є передчасним, оскільки зібрані в судовому засіданні докази не були належним чином досліджені та проаналізовані судом першої інстанції. Суддя обмежився лише формальним цитуванням законодавства та переліком наявних в матеріалах справи документів, не надавши їм належної правової оцінки. Зокрема, не відповідає дійсності факт відмови ОСОБА_1
- 2 -
від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння. Так, на пропозицію пройти огляд на стан сп'яніння ОСОБА_1 , не будучи обізнаним з процедурою проходження огляду, яку йому ніхто не роз'яснив, погодився пройти огляд, однак, слушно зауважив, що має бути складений протокол на направлення на огляд. Таке зауваження є правильним, бо фактично його затримав працівник поліції, який з надуманих підстав порушив права водія на свободу пересування і у випадку підтвердження безпідставності дій поліцейського, відповідальна особа - працівник поліції, має зафіксувати свої незаконні дії. Крім того, згідно вимог Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння від 11 листопада 2015 року поліцейським складається направлення на огляд за формою згідно додатку 1 до Інструкції. Поліцейськими не проводилась безперервна відеофіксація обставин виявленого правопорушення, що є порушенням Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису», затвердженої наказом МВС України від 18 грудня 2018 року № 1026, згідно п.5 розділу IIякої, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення. Фрагменти відеозапису на яких відображено спілкування працівників патрульної поліції з ОСОБА_1 є порушенням норм, передбачених вищевказаною Інструкцією, а їх зміст об'єктивно не підтверджує відомостей зазначених в протоколі про адміністративне правопорушення. Більше того, до матеріалів справи не долучено лог-файл з нагрудної камери відео реєстратора працівників поліції. За таких умов зазначені відеозаписи є недопустимими доказами. Письмові пояснення свідків також є недопустимими доказами, оскільки викладені на бланках пояснень та заповнені поліцейським, що унеможливлює внесення до них додаткових відомостей, тобто фактично відсутній текст опитуваної особи, що є недопустимим. Такі покази не можуть бути використані, як доказ вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення. А неповідомлення ОСОБА_1 про дату, час і місце судового розгляду, позбавило останнього можливості заявити клопотання про виклик та допит вказаних свідків. Посилання суду в постанові на те, що ОСОБА_1 не був позбавлений можливості не пізніше двох годин з моменту зупинки транспортного засобу пройти огляд на стан сп'яніння в закладі охорони здоров'я суперечать п.9 розділу II Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння від 11 листопада 2015 року, згідно якого саме поліцейський має доставити особу до медичного закладу для огляду лікарем-наркологом, а особа позбавлена права самостійно пройти такий огляд. Вважає, що з урахуванням положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практики ЄСПЛ та ч.3 ст.62 Конституції України «обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом» дає підстави для висновку, що обвинувачення у вчиненні злочину (адміністративного правопорушення) не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо, а усі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь.
Також, ОСОБА_1 заявлено клопотання про поновлення строку на подачу апеляційної скарги з огляду на те, що розгляд справи відбувся без його належного повідомлення та участі, копію постанови він отримав лише 03 лютого 2021 року, коли самостійно звернувся до суду з проханням надати інформацію по справі.
Наведені апелянтом причини пропуску строку подання апеляційної скарги визнаються судом поважними, а тому на підставі ст.294 КУпАП суд поновлює ОСОБА_1 строк на подачу апеляційної скарги на постанову судді Оболонського районного суду м.Києва від 12
- 3 -
січня 2021 року.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його захисник адвокат Чернецька О.М. апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримали, просили задоволити та скасувати постанову суду як незаконну.
Вислухавши пояснення ОСОБА_1 та його захисника, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову без змін з таких підстав.
Згідно зі ст.245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'ктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст.252 КУпАП).
Постанова суду першої інстанції повністю відповідає зазначеним вище вимогам.
Частина 1 ст.130 КупАП передбачає адміністративну відповідальність особи за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння, а так само за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно з п.2.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМ України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (з послідуючими змінами і доповненнями) водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Європейський суд з прав людини у справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (рішення від 29 червня 2007 року) зазначив, що будь-особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Отже, ОСОБА_1 який реалізував своє право володіти і керувати автомобілем, тим самим погодився нести відповідальність та виконувати обов'язки згідно встановлених в Україні правових норм у сфері дорожнього руху.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , який 13 листопада 2020 року на вул.Я.Івашкевича у м.Києвікерував транспортним засобом з ознаками наркотичного сп'яніння, від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законом порядку на вимогу працівника поліції відмовився.
За таких обставин суд прийшов до правильного висновку, що ОСОБА_1 допустив порушення п.2.5 ПДР України та вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, відповідає фактичним обставинам
- 4 -
справи, підтверджується розглянутими в судовому засіданні доказами і є обґрунтованим.
Згідно ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, а також іншими документами.
Так, винність ОСОБА_1 у вчиненні вказаного правопорушення підтверджується даними, які містяться:
- у протоколі про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 045962 від 13 листопада 2020 року, відповідно до якого 13 листопада 2020 року о 23 годині 45 хв. на вул.Я.Івашкевича у м.Києві ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Volkswagen», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: розширені зіниці очей, які не реагують на світло, неприродна блідість обличчя. Від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законом порядку водій відмовився в присутності двох свідків;
- у письмових поясненнях свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які підтвердили фактичні обставини події, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення, а саме відмову водія ОСОБА_1 від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння;
- на відеозапису із нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівників Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції (відеофайли №.№ 20201114084703000295, 20201114084753000296 та 20201114084844000297), що здійснювали 13-14 листопада 2020 року оформлення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП щодо ОСОБА_1 , де також зафіксована відмова останнього від проходження огляду на стан сп'яніння в медичному закладі в присутності двох свідків.
Вказані докази отримані з дотриманням встановленого законом порядку та у передбачений законом спосіб, а тому будь-які сумніви у їх достовірності та істинності відсутні.
Протокол про адміністративне правопорушення та додані до нього матеріали по документуванню адміністративного правопорушення складено відповідно до вимог ст.256 КУпАП, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі від 07 листопада 2015 року; Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції від 06 листопада 2015 року; Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 09 листопада 2015 року.
Зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення ознаки наркотичного сп'яніння, виявлені працівниками поліції 13 листопада 2020 року у ОСОБА_1 а саме: розширені зіниці очей, які не реагують на світло, неприродна блідість обличчя, в розумінні п.п.2, 3 та 4 розділу 1 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 09 листопада 2015 року, є безпосередніми підставами для проведення огляду на стан наркотичного сп'яніння в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення, а у випадку відмови від проходження огляду - визначають наявність в діях водія ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
- 5 -
Протокол підписаний особою, яка його склала, та безпосередньо ОСОБА_1 , а також двома свідками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Отже, зі змісту оскаржуваної постанови суду першої інстанції вбачається, що при прийнятті рішення суд повно, об'єктивно та всебічно проаналізував зібрані по справі докази, дав їм належну оцінку та дійшов правильного й законного висновку про доведеність винності ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП і такий висновок, всупереч тверджень апелянта, грунтується на наявних у провадженні доказах.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, щофакт його відмови від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння не відповідає дійсності, оскільки на пропозицію пройти огляд на стан сп'яніння він, не будучи обізнаним з процедурою проходження огляду, яку йому ніхто не роз'яснив, погодився пройти огляд, однак, слушно зауважив, що має бути складений протокол на направлення на огляд, безпідставні.
Такі доводи спростовуються наявними в матеріалах справи файлами відеозапису із нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівників патрульної поліції, на яких чітко зафіксована відмова ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп'яніння в медичному закладі. Відмова в тому числі зафіксована у присутності двох свідків, які зображені на відеозапису.
Так, з відеофайлу 20201114084703000295 (час 00-16 год. 14 листопада 2020 року) вбачається, що працівник поліції на місці зупинки запропонував ОСОБА_1 пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння у медичному закладі, проте водій відмовився, сказавши «мені зручно буде через годину чи дві, коли я звільнюся». При цьому ОСОБА_1 , з'ясував у поліцейського неможливість пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння на місці. Після відмови ОСОБА_1 пройти огляд із відеозапису вбачається, що поліцією було зупинено двох свідків (водіїв) та встановлено за допомогою документів їх особи.
З відеофайлу 20201114084753000296 (час 00-28 год. 14 листопада 2020 року) вбачається, що працівник поліції у присутності двох свідків повторно запропонував ОСОБА_1 , який представився, пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння у медичному закладі, на що останній відповів, що вже висловився з цього приводу.
Наведене спростовує доводи захисника та ОСОБА_1 про згоду останнього на проходження медичного огляду на стан сп'яніння.
При цьому намагання захисника обгрунтувати недоведеність факту відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння нечіткістю його висловлювань недоречні. На досліджених судом відеозаписах із відеореєстраторів працівників поліції чітко вбачається, відмова ОСОБА_1 від проходження огляду у медичному закладі, а також висловлювання поліцейського про неможливість його примусової доставки для огляду на стан сп'яніння.
Вказані відеозаписи є одними із об'єктивних доказів в справі про адміністративне правопорушення свідчать про дотримання працівниками поліції в повному обсязі Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння та вимог ст.266 КУпАП.Ці відеозаписи суд оцінює в сукупності з іншими дослідженими судом доказами, і така сукупність належних та допустимих доказів свідчить про беззаперечну доведеність вини ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130КупАП.
Доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для проходження ОСОБА_1 медичного огляду, оскільки працівниками поліції направлення на медичний огляд у закладі охорони здоров'я не складалось і не видавалось, що на думку скаржника свідчить про невідповідність дій працівників поліції вимогам Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння від 09
- 6 -
листопада 2015 року, апеляційний суд відхиляє як необгрунтовані.
На вимогу працівників поліції ОСОБА_1 мав беззастережно виконати їх законну вимогу і проїхати з ними для медичного огляду на стан сп'яніння, а не висувати у відповідь на їх пропозицію будь-які претензії. Таке прямо передбачено п.2.5 ПДР України та абз.3 ч.2 ст.16 Закону України «Про дорожній рух», які покладають на водія безумовний обов'язок виконати передбачені законом вимоги поліції, в тому числі про проходженя огляду на стан сп'яніння.
Окрім того, відповідно до п.3 розділу Х Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі від 07 листопада 2015 року направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду на стан сп'яніння і проведення такого огляду здійснюються відповідно до Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою КМУкраїни від 17 грудня 2008 року № 1103 (зі змінами).
Згідно п.6 вказаного Порядку від 17 грудня 2008 року № 1103 водій транспортного засобу, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров'я, а згідно п.8 Порядку у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
Аналогічні положення містить п.6 розділу Х Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі від 07 листопада 2015 року, згідно якого у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
Отже, наведені нормативні документи не передбачають видачу направлення для проходження медичного огляду на стан сп'яніння особі, яка відмовилася від такого огляду.
Як вище вказувалося ОСОБА_1 , у якого після зупинки було виявлено ознаки наркотичного сп'яніння, відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у медичному закладі, що у свою чергу тягне складання відповідного протоколу, а не направлення його на огляд як помилково вважає апелянт.
Наведене спростовує посилання ОСОБА_1 на те, що йому мали видати направлення на медичний огляд у закладі охорони здоров'я.
Таке кореспондується із приписами п.9 розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння від 09 листопада 2015 року, згідно якого з метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров'я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров'я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення.
Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на безпідставність його зупинки працівниками поліції, бо фактично його затримав працівник поліції, який з надуманих підстав порушив права водія на свободу пересування і у випадку підтвердження безпідставності дій поліцейського, відповідальна особа - працівник поліції, має зафіксувати свої незаконні дії, апеляційний суд відхиляє як такі, що не не знайшли свого підтвердження і не спростовують висновок суду про вчинення ОСОБА_1 адміністративного
- 7 -
правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а саме відмови від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння.
Відхиляючи дані доводи, апеляційний суд враховує, що наведені посилання не знаходяться у причинному зв'язку із відмовою апелянта від проходження медичного огляду і не впливають на доведеність його вини, оскільки як вище вказувалося ОСОБА_1 був зобов'язаний беззастережно виконати вимогу працівника поліції про проходження медичного огляду незалежно від його згоди чи незгоди із діями поліції. Це по-перше.
По-друге, доводи апеляційної скарги про те, що працівники поліції висунули безпідставне припущення про керування ОСОБА_1 у стані наркотичного сп'яніння не мають правового значення, оскільки зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що він був складений не за його перебування у стані наркотичного сп'яніння, як помилково вважає скаржник, а саме за його відмову від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння, що є окремим складом правопорушення, встановленим диспозицією ч.1 ст.130 КупАП.
І по-третє, апелянт вправі оскаржити наведені ним дії працівників поліції у встановленому законом порядку, якщо вважає їх незаконними.
Відхиляючи дані доводи, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що дії працівників поліції повністю відповідали Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 09 листопада 2015 року, відповідно до п.2 розділу І якої огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану. Згідно п.п.3,4 розділу І цієї Інструкції ознаками наркотичного сп'яніння є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп'яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); а також: звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість. Отже, зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення ознаки наркотичного сп'яніння, виявлені працівниками поліції у ОСОБА_1 при керуванні автомобілем, а саме:розширені зіниці очей, які не реагують на світло, неприродна блідість обличчя, є безпосередніми підставами для проведення огляду на стан наркотичного сп'яніння в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення, а у випадку відмови від проходження огляду - визначають наявність в діях водія ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Доводи апеляційної скарги про те, що поліцейськими не проводилась безперервна відеофіксація обставин виявленого правопорушення, що є порушенням Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису від 18 грудня 2018 року № 1026, а фрагменти відеозапису спілкування поліцейських з ОСОБА_1 є порушенням Інструкції і їх зміст об'єктивно не підтверджує відомостей зазначених в протоколі про адміністративне правопорушення, та те, що до матеріалів справи не долучено лог-файл з нагрудної камери відео реєстратора працівників поліції, апеляційний суд відхиляє як необгрунтовані.
Ні Інструкція з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції від 06 листопада 2015 року, ні Інструкція з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі від 07 листопада 2015 року не містять приписів про обов'язкове долучення до протоколу про вчинення адміністративного правопорушення відео з бодікамери поліцейського, в тому числі повного відео з моменту зупинки.
- 8 -
Так згідно п.15 розділу ІІ Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції від 06 листопада 2015 рокудо протоколу про адміністративне правопорушення долучаються інші матеріали про адміністративне правопорушення (пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновок експерта, речові докази, протокол про вилучення речей і документів, рапорти посадових осіб, а також інші документи та матеріали, що містять інформацію про правопорушення).
Аналогічні положення містить Інструкція з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі від 07 листопада 2015 року, згідно п.1 розділу ІІ якої протокол про адміністративне правопорушення складається в письмовій формі. До протоколу про адміністративне правопорушення долучаються: 1) письмові пояснення свідків правопорушення в разі їх наявності; 2) акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу в разі здійснення його затримання; 3) акт огляду на стан сп'яніння в разі проведення огляду на стан сп'яніння; 4) інші документи та матеріали, які містять інформацію про правопорушення.
Отже, долучення працівниками поліції до протоколу про адміністративне правопорушення фрагментів відео з відеозапису із нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) щодо відмови особи від проходження медичного огляду на стан сп'яніння носить ініціативний характер і посилання апелянта на наявність такого обов'язку необгрунтовані.
Доводи апеляційної скарги про те, що письмові пояснення свідків є недопустимими доказами, оскільки викладені на бланках пояснень та заповнені поліцейським, що унеможливлює внесення до них додаткових відомостей, тобто фактично відсутній текст опитуваної особи, що є недопустимим і такі покази не можуть бути використані, як доказ вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, в тому числі з урахуванням того, що свідки в судове засідання не викликалися, необгрунтовані.
Відповідно до положень ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються в тому числі поясненнями свідків та іншими документами, а обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.
Отже, письмові пояснення свідків є належним та допустимим доказом, оскільки містять фактичні дані, на основі яких суд встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому ні КупАП, ні інші нормативні документи не містять вимог до форми опитування свідків, зокрема, що такі пояснення мають бути написані власноруч, або заборони викладати пояснення свідків на надрукованих бланках, а посилання ОСОБА_1 та його захисника на неможливість цього є їх власним тлумаченням, яке не грунтується на законі.
Відхиляючи дані доводи апеляційний суд враховує, що згідно ч.2 ст.266 КупАП (в редакції на час складаня протоколу) присутність свідків при огляді водія на стан сп'яніння, пов'язана лише із встановленням обставини щодо огляду чи відмови водія у їх присутності від проходження огляду, а їх письмові пояснення суд оцінює в сукупності з іншими дослідженими судом доказами, і така сукупність належних та допустимих доказів свідчить про беззаперечну доведеність вини ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130КупАП.
- 9 -
Апеляційний суд погоджується із висловленими додатково у судовому засіданні доводами захисника Чернецької О.М.(апеляційна скарга не містить таких аргументів) про те, що має місце розбіжність між часом складання протоколу ДПР18 № 045962 від 13 листопада 2020 року о 23 годині 45 хвта відеозаписом, на якому зафіксована відмова ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп'яніння.
Зокрема, із відеофайлу 20201114084703000295 вбачається висловлення відмови ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп'яніння 14 листопада 2020 року об 00-16 годині, а з відеофайлу 20201114084753000296 - уже в присутності свідків об 00-28 годині.
Проте на думку суду така розбіжність ніяким чином не впливає і не спростовує факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Як вище вказувалося факт відмови ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп'яніння доведений, що зафіксовано на відеозаписі.
Це ж стосується висловлених у судовому засіданні захисником Чернецькою О.М. доводів з приводу розбіжностей у імені і по батькові одного зі свідків та часу їх написання, а саме у протоколі ДПР18 № 045962 від 13 листопада 2020 рокупро вчинення адміністративного правопорушення вказано ім'я і по батькові свідка ОСОБА_4 як « ОСОБА_4 », а в поясненнях - як « ОСОБА_3 ».
Наведене на думку суду не спростовує факт відмови ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп'яніння у присутності цього свідка. Відхиляючи такі доводи, апеляційний суд враховує, що як вбачається із відеофайлу 20201114084703000295 особа свідка ОСОБА_3 була встановлена працівниками поліції при його зупинці на підставі посвідчення водія, а пояснення цього свідка підписані ним особисто із зазначенням власноруч прізвища і ініціалів - ОСОБА_3 . Апеляційний суд розцінює це як описку, яка не спростовує обставин щодо відмови.
Також апеляційний суд вважає вірними доводи апеляційної скарги з приводу помилкових посилань суду в постанові на те, що ОСОБА_1 не був позбавлений можливості не пізніше двох годин з моменту зупинки транспортного засобу пройти огляд на стан сп'яніння в закладі охорони здоров'я, що суперечить п.9 розділу II Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння від 11 листопада 2015 року, згідно якого саме поліцейський має доставити особу до медичного закладу для огляду лікарем-наркологом і огляд має відбутися у присутності поліцейського, якому має бути вручено результати огляду.
Водночас такі посилання не свідчать про неправильність прийнятого суддею рішення, оскільки як вище вказувалося відмова від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння є окремим складом правопорушення, встановленим диспозицією ч.1 ст.130 КУпАП, і не потребує послідуючого самостійного проходження огляду. Отже, неправильність висновків суду не призвела до прийняття суддею помилкової постанови.
Доводи апеляційної скарги про те, що з урахуванням положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ч.3 ст.62 Конституції України обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина, а усі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь, апеляційний суд відхиляє як необгрунтовані.
Відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свободкожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Апеляційний суд застосовує загальноприйнятий європейський стандарт доказування «поза розумним сумнівом», сформульований у рішеннях ЄСПЛ, зокрема від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» (п.43) та «Авшар проти Туреччини» (п.282),
- 10 -
«Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року, згідно яких доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП доводиться сукупністю ознак та неспростовних презумпцій, які наведені вище, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, які доводять факт вчинення парвопорушення і не викликають у суду сумнівів, які б можна було тлумачити на його користь, оскільки докази винності ОСОБА_1 одержані законнним шляхом, у передбачений законом спосіб і повноважними особами.
Доводи апеляційної скарги пропорушення вимог ст.268 КУпАП апеляційний суд визнає обгрунтованими і такі порушення суддею першої інстанції були допущені, оскільки справу було розглянуто без участі ОСОБА_1 , за відсутності відомостей про його повідомлення. Разом з тим, недотримання суддею вимог ст.268 КУпАП не є безумовною підставою передбаченою законом для скасування оскаржуваної постанови суду, оскільки права ОСОБА_1 , передбачені ст.268КУпАП були в повному обсязі реалізовані ним в суді апеляційної інстанції, де його інтереси представляла адвокат Чернецька О.М., яка навела усі аргументи на захистОСОБА_1 , які вважала за необхідне.
Більш того, саме ці обставини були взяті судом апеляційної інстанції до уваги при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, який за клопотанням ОСОБА_1 був поновлений.
Окрім того, всі наведені в апеляційній скарзі доводи та заперечення щодо незаконності оскаржуваної постанови апеляційним судом ретельно розглянуті і їм дана оцінка, що у свою чергу свідчить про дотримання прав ОСОБА_1 , передбачених ст.268 КУпАП та їх реалізацію в повному обсязі.
Надані апелянтом докази та наведені аргументи не вказують на помилковість висновків судді місцевого суду та незаконність ухваленого рішення.
Оцінюючи сукупність наявних в справі доказів апеляційний суд дійшов висновку, що твердження ОСОБА_1 з приводу відсутності в його діях ознак правопорушення, передбаченого, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, не відповідають встановленим обставинам справи та повністю спростовуються сукупністю досліджених в суді першої інстанції матеріалів справи про адміністративне правопорушення, та відповідно розцінюються як такі, що спрямовані на уникнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності.
Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду в постанові і були підставами для її скасування та закриття провадження в справі у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, апелянтом не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено. Як і не встановлено істотних порушень норм КУпАП, які могли б стати підставою для скасування постанови, як про це просить в апеляційній скарзі апелянт.
Даючи оцінку доводам, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок
- 11 -
щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Апеляційний суд враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.
Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до висновку, що судом першої інстанції було прийнято законне і обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, з наведенням обгрунтованої мотивації прийнятого рішення.
Обраний суддею вид адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 10200 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, відповідає обставинам справи, вимогам ст.ст.23, 33 КУпАП, окрім того санкцією ч.1 ст.130 КУпАП не передбачено альтернативних видів стягнення.
Враховуючи наведене, постанова судді Оболонського районного суду м.Києва від 12 січня 2021 року є законною та обгрунтованою, і підстав для її скасування або зміни не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд,-
Поновити ОСОБА_1 строк на подачу апеляційної скарги на постанову судді Оболонського районного суду м.Києва від 12 січня 2021 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постановусудді Оболонського районного суду м.Києва від 12 січня 2021 року, якою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та накладено на нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі 10200 гривень в дохід держави з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду є остаточна і оскарженню не підлягає.
Суддя Київського апеляційного суду С.І.Савченко