Справа № 760/6598/20
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/4405/2021
09 квітня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Коцюрби О.П., Білич І.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 21 грудня 2020 року у складі судді Шереметьєвої Л.А.,
у справі за позовом акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У березні 2020 року акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося у суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до укладеного між сторонами договору № б/н від 29 травня 2017 року, ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 15 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Вказувало на те, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Також відповідач на час укладення кредитної угоди дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.
Посилалося на те, що відповідач не виконує належним чином умови укладеного договору, що спричинило виникнення заборгованості за кредитом, яка станом на 23 грудня 2019 року становить 34 986 грн 71 коп., яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 24 451 грн 89 коп., заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 1 794 грн 28 коп., заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 у сумі 6 598 грн 32 коп., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - штраф (фіксована частина), 1 642 грн 22 грн. - штраф (процентна складова).
Враховуючи наведене, просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість в сумі 34 986 грн 71 коп. та судовий збір в розмірі 2 102 грн.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 21 грудня 2020 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
В апеляційній скарзі представник АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду в фактичним обставинам, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Вирішити питання судових витрат.
Апеляційну скаргу за змістом обґрунтовувало тим, що що є доведеним факт укладання між позивачем та відповідачем договору, який складається не лише з заяви позичальника, а й також з Умов та правил надання банківських послуг та тарифів, а також те, що позичальник отримав кредитний ліміт на кредитну картку та активно користувався кредитними коштами.
Разом з тим, позичальник своїх зобов'язань за договором не виконав, не здійснив своєчасне погашення заборгованості за кредитом, а тому є всі підстави для задоволення позову.
Відзив на апеляційну скаргу відповідачем не подано.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів справи, що 29 травня 2017 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 12).
Позивачем до справи долучено розрахунок заборгованості, у якому зазначено, що відповідач має заборгованість за договором б/н від 29 травня 2017 року, яка станом 23 грудня 2019 року становить 34 986 грн 71 коп., яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 24 451 грн 89 коп., заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 1 794 грн 28 коп., заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 у сумі 6 598 грн 32 коп., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - штраф (фіксована частина), 1 642 грн 22 грн. - штраф (процентна складова) (а.с. 8).
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки недоведеністю факту укладання між сторонами кредитного договору.
При цьому суд виходив з того, що наявна в матеріалах справи анкета-заява відповідача не містить будь-яких даних стосовно оформлення кредиту, зазначення кредитного ліміту, визначення розміру процентів, пені тощо, як і не містить доказів на підтвердження того, що відповідач отримав та ознайомився під підпис з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку» тобто, що сторони дійшли згоди із усіх істотних умов договору.
Колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками, оскільки вони не гуртуються на матеріалах справи та вимогах закону.
Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду ( ч.1 ст.638 ЦК України).
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч.2 ст.638 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що відповідач з метою отримання банківських послуг звернувся до АТ КБ «ПриватБанк», та заповнив і підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування складають між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку до укладення договору і згоден з його умовами.
Підписана відповідачем анкета-заява містить докладну інформацію щодо особи позичальника, зокрема дату його народження, серію, номер паспорта і дату його видачі, адресу проживання, номер мобільного телефону. Відомості в анкеті-заяві повністю відповідають наданій банком копії паспорта відповідача.
Як вбачається із виписки за договором, доданої банком до апеляційної скарги відповідач в період із 0 квітня 2018 року по 01 березня 2020 року використовував кредитні кошти, в тому числі поповнював картковий рахунок (а.с.62-72).
Отже, наведені обставини підтверджують факт звернення відповідача до банку та отримання ним кредитних коштів, що у свою чергу свідчить про виникнення між сторонами прав і обов'язків, які гуртуються на кредитних правовідносинах, врегульованих параграфом 2 глави 71 ЦК України «Кредит» і спростовують висновки суду про недоведеність даних обставин.
З урахуванням викладеного вимоги банку про стягнення фактично отриманих та використаних позичальником коштів, які не повернуті в добровільному порядку, є обґрунтованими і підлягають до задоволення.
Такі висновки узгоджуються з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, яка міститься у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до громадянина про стягнення боргу за кредитним договором від 18 лютого 2011 року, де Велика Палата, погодившись із судовими рішеннями про стягнення із боржника непогашеного тіла кредиту, зазначила, що хоча укладений між сторонами кредитний договір від 18 лютого 2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить розміру і строку повернення кредиту, однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги ч.2 ст.530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, і необхідність їх захисту через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
На обґрунтування висновків щодо недоведеності факту укладання між сторонами кредитного договору суд першої інстанції послався на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2020 року у справі № 703/3063/18.
Колегія суддів звертає увагу, що процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, полягають у тому, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати КЦС - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів КЦС.
Разом з тим, колегія суддів погоджується із висновками суду про відмову у задоволенні вимог про стягнення заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 1 794 грн 28 коп., заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 у сумі 6 598 грн 32 коп., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - штраф (фіксована частина), 1 642 грн 22 грн. - штраф (процентна складова).
Вирішуючи спір в цій частині суд першої інстанції вірно виходив з того, що анкета-заява ОСОБА_1 не містить відомостей ні про розмір процентної ставки за користування кредитними коштами, ні про розмір неустойки (штрафи), а доданий до позову витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, не містить підпису відповідача, що у свою чергу свідчить про відсутність згоди між сторонами щодо істотних умов договору, зокрема розміру процентів, та неможливість застосування вказаного банком у розрахунку розміру процентів за користування коштами і як наслідок необґрунтованість вимог позивача в цій частині.
При цьому, колегія суддів зазначає, що проценти за користування коштами можуть бути визначені, як за домовленістю сторін у договорі, так і встановлені законом (ст.1048 ЦК України). Підставами позову в даній справі банк зазначив стягнення саме процентів, визначених договором, що не знайшло свого підтвердження. Водночас вимог про стягнення процентів за користування коштами, встановлених законом, позивачем не заявлялося.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні тіла кредиту не ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Вирішуючи спір в цій частині в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За положеннями ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Позивачем заявлені вимоги про стягнення тіла кредиту - 24 451 грн 89 коп., які не знайшли свого підтвердження.
Так із розрахунку заборгованості, доданого позивачем до позовної заяви, вбачається, що відповідач в період із 05 квітня 2018 року по 23 грудня 2019 року використав кредитні кошти. Також, ним внесено на погашення кредиту платежі.
Отже, борг за фактично отриманою сумою кредитних коштів підлягає стягненню.
Оскільки позичальник скористався отриманими кредитними коштами для своїх потреб і не повернув їх в повному обсязі, що свідчить про порушення прав позивача, то суд згідно вимог закону стягує із відповідача на користь банку борг за тілом кредиту у розмірі 24 451 грн 89 коп.
Доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду щодо відсутності підстав для стягнення процентів та неустойки (штрафу) не ґрунтуються на вимогах закону.
Так, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
За змістом ст.10561 ЦК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі.
Згідно ч.1 ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Як вище вказувалося в матеріалах справи наявна анкета-заява, на підставі якої відповідач отримав грошові кошти і яка не містить відомостей про розмір процентів за користування грошовими коштами, що вказує на відсутність між сторонами домовленості про їх розмір, що у свою чергу свідчить про безпідставність застосування банком у розрахунку процентів за користування коштами.
Крім того, у анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, що свідчить про недотримання вимогч.1 ст.547 ЦК України про укладення у письмовій формі правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає законними й належно мотивованими висновки районного суду в частині вирішення вимог про стягнення пені та штрафів.
Отже, подана по справі апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню в частині вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту у сумі 24 451 грн 89 коп.
В решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
На підставі вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України колегія суддів приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_1 на АТ КБ «ПриватБанк» судові витрати, у сумі 3 696 грн 32 коп.
Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 21 грудня 2020 року в частині вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості за тілом кредиту скасувати.
Ухвалити у вказаній частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити та стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту у сумі 24 451 грн 89 коп.
У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» витрати, пов'язані з оплатою судового збору, в сумі 3 696 грн 32 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття й оскарженню в касаційному порядку не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.
Суддя-доповідач:
Судді: