Справа № 369/67/21 Головуючий 1 інстанція- Ковальчук Л.М.
Проваження № 22-ц/824/5232/2021 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.
іменем України
08 квітня 2021 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Верланова С.М., Мережко М.В.,
за участю секретаря Малашевського О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 січня 2021 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа державний реєстратор виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області Мурашко Ольга Володимирівна про скасування рішення про державну реєстрацію та припинення права власності на нерухоме майно,-
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа державний реєстратор виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області Мурашко О.В. про скасування рішення про державну реєстрацію та припинення права власності на нерухоме майно задоволена заява позивача та забезпечено позов шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , що належить відповідачу ОСОБА_1 , а також заборонено ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії щодо виселення позивача та членів його сім'ї, та перешкоджання їм у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , вселення, постановку на реєстраційний облік будь-яких осіб за адресою спірної квартири, здачу її в оренду, укладання, зміну або розірвання договорів із постачальниками комунальних послуг, послуг охорони.
Не погоджуючись із ухвалою, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу судді першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову в повному обсязі, посилаючись на незаконність і необгрунтованість ухвали, порушення при її постановленні норм процесуального права.
Скарга мотивована тим, що ч.10 ст.150 ЦПК України забороняє вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню позовних вимог, якщо при цьому не вирішується спір по суті. Водночас, ухвалою суду йому заборонено невідомо на який період вчиняти дії щодо користування, доступу та знаходження в належній йому квартирі, укладання, зміну або розірвання договорів із постачальниками комунальних послуг, послуг охорони. Тобто, він як власник фактично позбавляється не лише права власності, а й
- 2 -
права захищати та охороняти своє майно. Таке є передчасним вирішенням спору по суті та виходить за межі заявлених позовнх вимог. Постановлюючи ухвалу, суд не надав обгрунтованої оцінки співмірності вжитих заходів та збалансованості інтересів сторін, не врахувавши інтереси відповідача. В ухвалі не зазначено яка існує загроза невиконання судового рішення чи ускладнення його виконання в майбутньому.
Позивач ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно задоволив його заяву та вжив заходи забезпечення позову, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.
В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 адвокат Сидоренко В.В. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримав, просив задоволити та скасувати ухвалу судді Києво-Святошинського районного суду Київської області як незаконну.
Представник позивача ОСОБА_2 адвокат Кириченко П.Ю. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність і обгрунтованість судового ухвали та відсутність підстав для її скасування.
Третя особа - державний реєстратор належним чином повідомлений про час розгляду справи, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки, до суду не з'явився, причин неявки не повідомив, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали судді першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Зазначеним вимогам оскаржувана судова ухвала відповідає не в повній мірі.
Судом встановлено, що 05 січня 2021 року ОСОБА_2 подав до Києво-Святошинського районного суду Київської області позов до ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію та припинення права власності на нерухоме майно. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що належне позивачу ОСОБА_2 спірне нерухоме майно у вигляді квартири АДРЕСА_1 на даний час Бучанського) району Київської області, перебувало в іпотеці у ОСОБА_1 на підставі договору іпотеки від 31 січня 2020 року та забезпечувало виконання зобов'язання ОСОБА_2 за договором позики грошей у ОСОБА_1 від 31 січня 2020 року. У зв'язку із невиконанням договору позики іпотекодержатель ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про іпотеку» та умов договору іпотеки звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на вказану квартиру. Вважає, що звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержателем ОСОБА_1 проведене з порушенням вимог закону.
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 січня 2021 року відкрите провадження у справі.
Одночасно з подачею позову ОСОБА_2 подав до суду заяву про забезпечення позову, яка мотивована тим, що спірна однокімнатна квартира є єдиним місцем проживання його та ОСОБА_3 , з якою він проживає без реєстрації шлюбу. 29 грудня 2020 року невідомі
- 3 -
особи намагалися увірватися до квартири та виселити його, погрожували примусовим виселенням, знищенням майна, а тому він звернувся до поліції, де відкрите кримінальне провадження. З урахуванням протиправності дій відповдіача та можливого подальшого відчуження ним квартири, просив накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , що належить відповідачу ОСОБА_1 , а також заборонити ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії щодо виселення позивача та членів його сім'ї, та перешкоджання їм у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , вселення, постановку на реєстраційний облік будь-яких осіб за адресою спірної квартири, здачу її в оренду, укладання, зміну або розірвання договорів із постачальниками комунальних послуг, послуг охорони.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що між сторонами виник спір з приводу законності набуття відповідачем права власності на нерухоме майно, а тому з урахуванням предмету спору та наявності об'єктивної можливості відчуження відповідачем спірної квартири, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду і виникнення між сторонами у справі конфліктних ситуацій.
При цьому суд виходив з того, що заходи забезпечення позову, які просить вжити позивач, відповідають вимогам розумності та адекватності і спроможні забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Будь-які права інших осіб, що не є учасниками судового процесу, не порушуються у зв'язку із вжиттям таких заходів.
Колегія суддів частково погоджується з такими висновками судді першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до положень ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити заходів забезпечення позову, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.
Види забезпечення позову, які може вжити суд, передбачені ч.1 ст.150 ЦПК України, згідно якої позов в тому числі забезпечується накладенням арешту та забороною вчиняти певні дії. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову (ч.2 ст.150 ЦПК).
Згідно ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до ч.5 ст.153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
Інститут забезпечення позову є особливим видом судової юрисдикції, який визначається, як встановлені законом тимчасові процесуальні дії примусового характеру у вигляді обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб, що застосовуються судом та гарантують або можуть гарантувати позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, у випадку прийняття його на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, або ефективний захист його прав.
За змістом вказаних норм, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (п.4
- 4 -
постанови ПВСУ № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику розгляду судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).
Тобто, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, доведеності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду чи утруднення ефективного захисту прав позивача в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Окрім цього, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів ст.ст.11, 12, 81 ЦПК України (змагальність сторін та пропорційність у цивільному судочинстві, обов'язок доказування і подання доказів), суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову в частині накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , суддя першої інстанції обгрунтовував свої висновки наявністю передбачених ст.149 ЦПК України підстав для застосування заходів забезпечення позову.
При цьому суддя виходив із того, що що між сторонами виник спір щодо законності набуття права власності на спірну квартиру відповідачем та імовірної можливості її відчуження останнім під час вирішення спору, а тому невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист прав позивача.
Колегія суддів погоджується з такими висновками і вважає, що даний вид забезпечення позову стосується і пов'язаний із позовними вимогами позивача про скасування рішення та запису про державну реєстрацію за відповідачем права власності на нерухоме майно, а накладення арешту на квартиру є необхідним і достатнім для забезпечення виконання можливого судового рішення та ефективного захисту прав позивача, а також перешкоджання спричинення йому значної шкоди.
При вжитті заходів забезпечення позову судом обгрунтовано враховано як зміст вимог позивачів, які полягають у оспоренні законності реєстрації за відповідачем права власності на нерухоме майно, так і співмірність вжитих заходів із позовними вимогами та вид
- 5 -
забезпечення позову (пункти 3 і 4 постанови ПВСУ № 9 від 22.12.2006 р. «Про практику розгляду судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).
При цьому колегія суддів враховує, що даний захід не є тотожним позовним вимогам, не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін.
Доводи апеляційної скарги про те, що вжиті судом заходи забезпечення у вигляді арешту тотожні задоволенню позовних вимог, що суперечить ч.10 ст.150 ЦПК України, яка таке забороняє, безпідставні. Арешт ніяким чином не можна розцінювати як тотожний задоволенню вимог про скасування рішення державного реєстратора та припинення права власнсоті відповідача на спірну квартиру.
Колегія суддів відхиляє як необгрунтовані доводи апеляційної скарги про те, що відповідач є власником спірної квартири, документи, які підтверджують його право власності на спірну квартиру, на даний час є чинними, а тому вжиті судом заходи забезпечення позову порушують його право власності, гарантоване ст.41 Конституції України.
Відповідно до ч.2 ст.321 ЦК України особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Поскільки цивільний процесуальний закон, а саме ст.ст.149-150 ЦПК України передбачають можливість обмеження особи у здійсненні права власності при вжитті заходів забезпечення цивільного позову зокрема шляхом накладення арешту на спірне майно, то такі дії суду відповідають приписам Конституції України (ст.41) і діючому законодавству.
При цьому, колегія суддів враховує, що в даному випадку відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства суд вирішив лише процедурне питання про забезпечення позовних вимог, не позбавляючи скаржника права власності на належне йому майно у вигляді квартири. Накладення арешту на належне ОСОБА_1 майно за своїм змістом полягає у обмеженні права особи лише розпорядитися майном (провести його відчуження), проте не позбавляє скаржника права володіння і користування цим майном.
Право на мирне володіння майном, яке передбачене ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якого кожен має право мирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Дана норма дозволяє втручатися у здійснення особою права власності і обмежувати його згідно закону, в тому числі для захисту прав і свобод інших осіб, якщо таке втручання було пропорційним.
В даному випадку втручання у право власності відповідача у вигляді обмеження на відчуження майна здійснене згідно із законом і є пропорційним переслідуваній меті, поскільки здійснене для захисту прав і свобод інших осіб.
Посилання в апеляційній скарзі на неспівмірність вжитих заходів у вигляді арешту позовним вимогам, що у свою чергу свідчить про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову необгрунтовані. З матеріалів справи вбачається, що позивач оспорює правомірність набуття відповідачем права власності на спірну кваритру шляхом вчинення реєстраційних дій в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, а відтак у випадку імовірного визнання судом незаконними цих реєстраційних дій та їх скасування, записи про право власнсоті позивача будуть відновлені. Отже, імовірне відчуження відповідачем спірної квартири третім особам потягне для позивача необхідність додаткових зусиль та дій щодо поновлення своїх прав та буде свідчити про неефективнійсть судового захисту.
Доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки відсутні докази про намір відповідача провести відчуження спірної квартири є необгрунтованими з наступних міркувань.
- 6 -
По-перше, ОСОБА_1 є власником спірної квартири, а відтак як титульний власник в будь-який час має можливість провести відчуження належної йому квартири.
По-друге, відповідач позичив позивачу грошові кошти, і відповідно мав намір отримати від останнього саме грошові кошти, а не квартиру, відповідно набуття права власності ОСОБА_1 на спірну квартиру пов'язане із зверненням стягнення на предмет іпотеки у зв'язку із неповерненням позичальником ОСОБА_2 отриманих коштів у якості позики, які останній має намір у такий спосіб повернути, що у свою чергу дає достатні підстави вважати, що з метою отримання грошових коштів ОСОБА_1 може провести відчуження спірної квартири.
Окрім того, відхиляючи дані доводи колегія судді ввраховує, що у цілому ряді рішень (постанов та ухвал) Верховного Суду у справах щодо застосування заходів забезпечення позову у справах, повязаних із оскарженням особами реєстраційних дій по реєстрації за кредитором прав власнсоті на нерухоме майно, а саме: від 11 жовтня 2019 року у справі № 607/13866/19, від 21 жовтня 2019 року у справі № 202/2666/19, від 14 листопада 2019 року у справі № 367/5303/19, від 14 листопада 2019 року у справі № 201/4783/19, від 21 листопада 2019 року у справі № 752/10724/19, від 21 листопада 2019 року у справі №756/16198/18, від 05 грудня 2019 року усправі № 199/3924/19, сформовано висновок про правильність вжиття таких заходів з огляду на те, що предметом спору у даній справі є вимоги щодо скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення оспорюваних прав позивачів, за захистом яких вони звернулися.
Водночас колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборонивідповідачу вчиняти будь-які дії щодо виселення позивача та членів його сім'ї, та перешкоджання їм у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , вселення, постановку на реєстраційний облік будь-яких осіб за адресою спірної квартири, здачу її в оренду, укладання, зміну або розірвання договорів із постачальниками комунальних послуг, послуг охорони.
Вживаючи такі заходи забезпечення позову, суд не звернув уваги на положення Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», відповідно до ст.7 якого зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється виключно на підставі заяви цієї особи чи її представника або відповідного судового рішення, що подаються до органу реєстрації.
Отже, зняття з реєстрації можливе лише за заявою самих позивачів, а не відповідача, а відтак вжиті заходи не пов'язані із виконанням можливого рішення чи захистом прав позивача і відповідно не грунтуються на законі.
Окрім того, забороняючи відповідачу ОСОБА_1 чи будь-яким іншим особам вчиняти дії направлені на виселення позивача із спірної квартири, суддя не врахував їх співмірність та відповідність вимогам законодавста, яке ругулює відносини власності, а також ступінь пропорційності втручання вжитими заходами у право власності відповідача та урахування його інтересів.
Згідно положень ст.109 ЖК України виселення відбувається в судовому порядку, а відтак заборонивши вживати дії по виселенню, суд фактично втрутився у права власника на подачу позову до суду, що є порушенням ч.1 ст.4 ЦПК України, яка гарантує кожній особі право на звернення до суду за захистом своїх прав.
Окрім того, забороняючи відповідачу постановку на реєстраційний облік будь-яких осіб за адресою спірної квартири, здачу її в оренду, укладання, зміну або розірвання договорів із постачальниками комунальних послуг, послуг охорони, суд в достатній мірі не врахував співмірність вимог, а також те, що позивач взагалі у заяві про забезпечення позову не посилається на те, що відповідач вживає дії чи має намір вжити дії щодо вселення,
- 7 -
постановку на реєстраційний облік будь-яких осіб за адресою спірної квартири, здачу її в оренду, укладання, зміну або розірвання договорів із постачальниками комунальних послуг, послуг охорони.
Вирішуючи апеляційну скаргу колегія суддів відповідно до приписів ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч.4 ст.10 ЦПК Українизастосовує при розгляді даної справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї як джерело права.
Так згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності. Особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.
Як вище вказувалося, дана норма Конвенції дозволяє втручатися у здійснення особою права власності і обмежувати його згідно закону, в тому числі для захисту прав і свобод інших осіб, якщо таке втручання було пропорційним.
Вжиті судом заходи у вигляді заборони відповідачу постановку на реєстраційний облік будь-яких осіб за адресою спірної квартири, здачу її в оренду, укладання, зміну або розірвання договорів із постачальниками комунальних послуг, послуг охорони не пов'язані із виконаням рішення та не є пропорційними висунутим вимогам і наведеному позивачем у заяві обгрунтуванню застосування таких заходів.
Суд наведеного не врахував і постановив необгрунтовану ухвалу у вказаній частині.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З викладених вище підстав ухвала суду в частині заборони відповідачу ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії щодо виселення позивача та членів його сім'ї, та перешкоджання їм у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , вселення, постановку на реєстраційний облік будь-яких осіб за адресою спірної квартири, здачу її в оренду, укладання, зміну або розірвання договорів із постачальниками комунальних послуг, послуг охорони підлягає до скасування.
Вирішуючи заяву позивача в цій частині апеляційний суд вважає, що заява не підлягає
- 8 -
до задоволення з викладених вище підстав, а саме у зв'язку із відсутністю підстав для вжиття вказаних заходів забезпечення позову та їх непропорційністю щодо втручання у здійснення відповідачем права власності на належне йому нерухоме майно.
В іншій частині колегія суддів залишає ухвалу судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 січня 2021 року без змін.
Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.
Ухвалу судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 січня 2021 року в частині заборони ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії щодо виселення ОСОБА_2 та членів його сім'ї, та перешкоджання їм у користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_2 , вселення, постановку на реєстраційний облік будь-яких осіб за адресою спірної квартири, здачу її в оренду, укладання, зміну або розірвання договорів із постачальниками комунальних послуг, послуг охорони скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову в цій частині.
В решті ухвалу судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Головуючий
Судді: