Постанова
Іменем України
Єдиний унікальний номер справи 755/7943/20
Номер провадження: 22-ц/824/5883/2021
Головуючий у суді першої інстанції О.В. Гаврилова
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач
07 квітня 2021 року місто Київ
Номер справи 755/7943/20
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач),
суддів: Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.
секретар судового засідання: Сіра Ю.М.
учасники справи:
заявник ОСОБА_1
заінтересована особа Дарницький районний відділ державної
виконавчої служби у м. Києві Центрального
міжрегіонального управління Міністерства
юстиції (м. Київ)
заінтересована особа ОСОБА_2
заінтересована особа Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Полєтаєвим Ігорем Олексійовичем , на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 05 лютого 2021 року, постановлену у складі судді Гаврилової О.В., в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, повна ухвала складена 10 лютого 2021 року, -
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на бездіяльність Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ПАТ «Універсал Банк», у якій просив суд визнати неправомірною бездіяльність Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) щодо незняття арешту з майна боржника у виконавчому провадженні №45655446; визнати неправомірною бездіяльність Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) щодо незняття арешту з коштів боржника у виконавчому провадженні №45655446; визнати неправомірною бездіяльність Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) щодо незняття заборони здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику у виконавчому провадженні № 45655446; скасувати арешт майна боржника, який накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 01 грудня 2014 року за виконавчим провадженням №45655446 Відділом державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції; скасувати заборону здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику, яка накладена постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 01 грудня 2014 року за виконавчим провадженням 645655446 Відділом державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції; скасувати арешт коштів боржника, які містяться на рахунках № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 та всі інші рахунки в Печерській філії ПАТ «ПриватБанк», р/р НОМЕР_3 та всі інші рахунки в ПАТ «Терра Банк», р/р № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 та всі інші рахунки в АТ «Прокредит Банк», накладений постановою про арешт коштів боржника від 10 лютого 2015 року ВП №45655446 Відділом державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції; скасувати арешт коштів боржника, що містяться на рахунках ПАТ «Кредобанк», ПАТ «Креді Агріколь Банк», АБ «Укргазбанк», AT «Ощадбанк», АТ «Райффайзен Банк Аваль», AT «Укрексімбанк», АТ «Укрсиббанк», ПАТ «Альфа-банк», ПАТ «ПУМБ», ПАТ «Сбербанк», ПАТ «Укрсоцбанк», ПАТ КБ «ПриватБанк» та всіх інших відкритих рахунках, який накладений постановою про арешт коштів боржника від 11 жовтня 2017 року ВП №45655446 Дарницьким районним відділом державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві; зобов'язати Дарницький районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) зняти арешт майна боржника, який накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 01 грудня 2014 року за виконавчим провадженням №45655446 Відділом державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції; зобов'язати Дарницький районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) зняти заборону здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику, яка накладена постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 01 грудня 2014 року за виконавчим провадженням №45655446 Відділом державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції; зобов'язати Дарницький районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) зняти арешт коштів боржника, які містяться на рахунках № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 та всі інші рахунки в Печерській філії ПАТ «ПриватБанк», р/р № НОМЕР_3 та всі інші рахунки в ПАТ «Терра Банк», р/р № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 та всі інші рахунки в АТ «Прокредит Банк», який накладений постановою про арешт коштів боржника від 10 лютого 2015 року ВП №45655446 Відділом державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції; зобов'язати Дарницький районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) зняти арешт коштів боржника, що містяться на рахунках ПАТ «Кредобанк», ПАТ «Креді Агріколь Банк», АБ «Укргазбанк», AT «Ощадбанк», АТ «Райффайзен Банк Аваль», AT «Укрексімбанк», АТ «Укрсиббанк», ПАТ «Альфа-банк», ПАТ «ПУМБ», ПАТ «Сбербанк», ПАТ «Укрсоцбанк», ПАТ КБ «ПриватБанк» та всіх інших відкритих рахунках, який накладений постановою про арешт коштів боржника від 11 жовтня 2017 року ВП №45655446 Дарницьким районним відділом державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві; визнати неправомірною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 17 липня 2015 ВП № 45655446. Також просив суд стягнути з Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) на його користь понесені судові витрати.
В обґрунтування вимог скарги зазначив, що 27.11.2013 Дніпровським районним судом міста Києва ухвалено рішення у справі №2604/8283/12 про задоволення позову ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
03 березня 2020 року ОСОБА_1 стало відомо про блокування обслуговуючим банком свого карткового рахунку у додатку «Монобанк». В Єдиному реєстрі боржників і Автоматизованій системі виконавчого провадження були виявлені виконавчі провадження №57891451 та №45655446. 04 березня 2020 року представник заявника ознайомився із матеріалами виконавчого провадження №57891451, в ознайомленні із матеріалами виконавчого провадження №45655446 представнику заявника було відмовлено, у зв'язку з неможливістю надати матеріали виконавчого провадження для ознайомлення, разом з тим повідомлено, що у виконавчому провадженні №45655446 виконавчий лист Дніпровського районного суду міста Києва від 06 червня 2014 року №2604/8283/12 було повернуто стягувачу на підставі п.1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». 19 травня 2020 року представник скаржника звернувся до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) із адвокатським запитом щодо надання інформації і копій документів з питання арешту коштів і майна боржника. 02 червня 2020 року на електронну адресу представника заявника надійшов супровідний лист Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) до якого долучено документи, з яких вбачається, що постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 01 грудня 2014 року, в межах виконавчого провадження №45655446, накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_1 , заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке йому належить; постановою про арешт коштів боржника від 10 лютого 2015 року, в межах виконавчого провадження №45655446, накладено арешт на кошти боржника, які містяться на його рахунках в ПАТ «ПриватБанк», в ПАТ «Терра Банк», в АТ «Прокредит Банк»; постановою про арешт коштів боржника від 11 жовтня 2017 року, в межах виконавчого провадження №45655446, накладено арешт на кошти боржника, що містяться на рахунках ПАТ «Кредобанк», ПАТ «Креді Агріколь Банк», АБ «Укргазбанк», AT «Ощадбанк», АТ «Райффайзен Банк Аваль», AT «Укрексімбанк», АТ «Укрсиббанк», ПАТ «Альфа-банк», ПАТ «ПУМБ», ПАТ «Сбербанк», ПАТ «Укрсоцбанк», ПАТ КБ «ПриватБанк» та всіх інших відкритих рахунках. Зазначив, що при прийнятті виконавцем постанови про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», керуючись приписами ч.3 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний був зняти арешт з майна/коштів ОСОБА_1 , однак виконавцем арешти знято не було.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 08 грудня 2020 року відмовлено у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 в частині вимог про визнання неправомірною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 17 липня 2015 року ВП №45655446.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 05 лютого 2021 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано бездіяльність Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) щодо незняття арешту з майна та заборони здійснювати відчуження будь-якого майна, що належить боржнику ОСОБА_1 , в межах виконавчого провадження №45655446 неправомірною. Визнано бездіяльність Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) щодо незняття арешту з коштів, що належать боржнику ОСОБА_1 , в межах виконавчого провадження №45655446 неправомірною. В іншій частині заявлених вимог відмовлено.
Не погоджуючись із ухвалою суду в частині вирішення судом питання про розподіл судових витрат ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Полєтаєва І.О., подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи та невідповідність висновків суду в цій частині, просить ухвалу суду в частині відмови ОСОБА_1 у стягненні з Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) на його користь судових витрат скасувати та ухвалити нове рішення про стягнення з Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) на користь ОСОБА_1 7 050,96 грн судових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відмовляючи у стягненні з органу державної виконавчої служби на користь боржника понесених ним судових витрат судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, передбачені положеннями статей 80,137, 141, 452 ЦПК України та норми матеріального права, передбачені п.2 ч.2 ст. 21, ч.1 ст. 22, п.2 ч.1 ст. 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що призвело до неправильного вирішення судом питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні судових витрат, понесених скаржником в результаті розгляду судом даної справи посилаючись на відсутність відповідних доказів на їх понесення, оскільки заявником було надано у розпорядження суду квитанції до прибуткового касового ордеру, ордер адвоката на надання правничої допомоги на підставі договору про надання правової допомоги від 03.03.2020 № 1-03/03/2020, квитанції про сплату судового збору, завчасно надано суду детальний опис судових витрат боржника із належним документальним підтвердженням. Безпідставною вважає відмову суду у стягненні судового збору у розмірі 840,80 грн за оскарження ухвал суду першої інстанції в апеляційному порядку та 17,16 грн сплаченої комісії банку за оплату судового збору.
Учасники справи (їх представники) у судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися. Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу заінтересовані особи (їх представники) не скористалися.
Через відсутність у 2021 році кошторисних призначень за КЕКВ 2240 «Оплата послуг (крім комунальних)» на оплату послуг з пересилання письмової кореспонденції через відділення поштового зв'язку у належному розмірі поштова кореспонденція суду, а саме судові повістки - повідомлення про час, дату та місце розгляду справи учасника справи (їх представникам) апеляційним судом на поштову адресу не направлялася. Такі судові повістки були направлені на електронні адреси учасників судового процесу, а також вони повідомлялися про час, дату та місце розгляду справи шляхом направлення телефонограм на номери телефонів, зазначених у матеріалах справи.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Полєтаєв І.О. подав до апеляційного суду заяву про розгляд апеляційної скарги за відсутності заявника та його представника, у якій просив апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду в частині її оскарження скасувати та стягнути із Дарницького районного відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) на корить заявника судові витрати у розмірі 7 057,96 грн.
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
Будь - яких заяв, клопотань на час розгляду справи до суду апеляційної інстанції від інших учасників справи (їх представників) до апеляційного суду не надходило.
Суд апеляційної інстанції вважав за можливе розглянути справу за відсутності заінтересованих осіб (їх представників) з урахуванням вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України. Неявка цих осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.
Відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах її апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Так, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд першої інстанції не вбачав підстав для їх стягнення з органу державної виконавчої служби на користь заявника, посилаючись на недоведеність понесення ним таких витрат. Суд вказав, що позбавлений можливості перевірити не лише порядок обчислення гонорару та його розмір, а й пересвідчитись, що отримані адвокатом кошти за наданими квитанціями до прибуткового касового ордера сплачені за представництво скаржника саме в даній справі. При вирішенні даного питання суд також виходив з того, що матеріали справи не містять детального опису робіт та акту прийому-передачі виконаних робіт, тому суд не вбачав визначених законом підстав для стягнення судових витрат на правничу допомогу. Також суд дійшов висновку, що оскільки судовий збір сплачений заявником за подачу апеляційних скарг до Київського апеляційного суду, тому питання про розподіл цього виду судових витрат не відноситься до компетенції суду першої інстанції.
Проте з такими висновками суду колегія суддів повністю погодитися не може, оскільки вони суперечать нормам закону та наявним у матеріалах справи доказам з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як вбачається із матеріалів справи 22.01.2021 представником ОСОБА_1 - адвокатом Полєтаєвим І.О. було подано до суду заяву про стягнення судових витрат з органу державної виконавчої служби у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України. У заяві вказано детальний опис судових витрат, понесених боржником та до неї додано відповідні докази на підтвердження понесення таких витрат заявником (а.с.182, т.І).
Так, у вказаній заяві ОСОБА_1 , посилаючись на понесення ним судових витрат по сплаті судового збору за оскарження в апеляційному порядку ухвал суду першої інстанції, просив суд стягнути з Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) на його користь 840, 80 грн.
Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 10 червня 2020 року скаргу ОСОБА_1 у даній справі було повернуто заявнику.
Не погоджуючись із ухвалою суду, ОСОБА_4 , через свого представника ОСОБА_3 , подав апеляційну скаргу. За подачу апеляційної скарги заявником було сплачено судовий збір у розмірі 420,40 грн., що підтверджується квитанцією №21762 від 16.06.2020 (а.с.25, т.І).
Постановою Київського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 10 червня 2020 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 21 серпня 2020 року вказану скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Не погоджуючись із ухвалою суду, ОСОБА_4 , через свого представника ОСОБА_3 , подав апеляційну скаргу. За подачу апеляційної скарги заявником було сплачено судовий збір у розмірі 420,40 грн., що підтверджується квитанцією №63298 від 01.09.2020 (а.с.65, т.І).
Постановою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 21 серпня 2020 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Зі змісту вказаних постанов Київського апеляційного суду вбачається, що питання щодо розподілу судових витрат по сплаті ОСОБА_1 судового збору за апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції від 10.06.2020 та від 21.08.2020 апеляційним судом не вирішувалося.
Такі витрати заявника є судовими витратами, пов'язаними із розглядом даної скарги, а тому в силу положень статті 141 ЦПК України, такі витрати підлягають стягненню з Дарницького районного відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) на користь ОСОБА_1 у розмірі 840,80 грн.
Суд першої інстанції помилково вважав, питання розподілу судових витрат по сплаті заявником судового збору за апеляційне оскарження ухвал районного суду підлягає вирішенню судом апеляційної інстанції з огляду на наведене вище.
У силу положень зазначених вище норм закону, 17,16 грн комісії банку за здійснення банківської операції по сплаті судового збору не належать до судових витрат, у розумінні положень статті 133 ЦПК України, пов'язаних із розглядом справи, а відтак не можуть бути покладені на сторону у справі. Такі витрати несе безпосередньо особа, яка здійснює банківську операцію.
Вирішуючи питання про наявність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу та обґрунтованість таких витрат, колегія суддів враховує наступне.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 15 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу пропорційності є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);
3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (ч. 1 ст. 182 ЦПК України).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Наведене правове обґрунтування надає можливість суду ефективно захистити порушені права заявника, забезпечити реалізацію принципу цивільного судочинства - відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, але у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини 3 статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Аналіз вищезазначених процесуальних норм дає підстави для висновку, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Аналогічна позиція викладена в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі № 755/9215/15-ц.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 були понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 200,00 грн.
Згідно детального опису судових витрат, зазначеному у заяві від 22.01.2021, 3200,00 грн ОСОБА_1 було сплачено адвокату Полєтаєву І.О. за складання останнім скарги на бездіяльність державного виконавця у даній справі та представництво заявника.
Як вбачається із матеріалів справи представник заявника - адвокат Полетаєв І.О. брав участь у судових засіданнях 14.12.2020, 22.01.2020, 05.02.2021.
Також, адвокатом Полєтаєвим І.О. у рамках надання правової допомоги ОСОБА_1 у даній справі на підставі договору про надання правової допомоги № 1-03/03/2020 від 03.03.2020 та додаткового договору про надання правової допомоги від 16.06.2020 до договору про надання правової допомоги № 1-03/03/2020 від 03.03.2020 було здійснено ряд дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (зроблено відповідні адвокатські запити, подано заяви до органу ДВС, складено та подано до суду апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції від 10.06.2020 та від 21.08.2020 тощо).
На підтвердження понесення заявником таких витрат ОСОБА_1 надав у розпорядження суду наступні докази: - ордер на надання правничої (правової) допомоги від 04.06.2020 серії АА №1017670, виданий на підставі договору про надання правової дороги №1-03/03/2020 від 03.03.2020; - свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №2109 від 16.12.2004; - квитанцію до прибуткового касового ордеру №14 від 04.06.2020 на суму 3200,00 грн; - квитанцію до прибуткового касового ордеру №2 від 20.01.2021 на суму 1500,00 грн; - квитанцію до прибуткового касового ордеру №3 від 20.01.2021 на суму 1500,00 грн.
Оскільки заявник згідно зі статтею 81 ЦПК України довів надання йому адвокатом Полєтаєвим І.О. зазначених послуг у суді першої та апеляційної інстанцій у відповідних сумах, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції не мав правових підстав відмовляти ОСОБА_1 у стягненні з органу ДВС на його користь витрат, понесених на правничу допомогу, оскільки такі витрати на правову допомогу належно підтверджені.
Та обставина, що ОСОБА_1 не було подано до суду примірника договору про надання правової допомоги адвокатом Полєтаєвим І.О. не спростовує факту понесення ним витрат на правничу допомогу саме в рамках цієї справи, а не іншої. Суд, посилаючись на такі висновки, керувався виключно припущенням, не надавши при цьому належну оцінку доказам, поданим заявником на підтвердження понесення ним витрат на правничу допомоги у рамках справи, яка розглядається судом.
Отже, квитанції до прибуткового касового ордера, надані заявником у розпорядження суду є належним доказом понесення ним витрат на правничу допомогу.
У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року по справі 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду роз'яснила, що положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» 536/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність доказів понесення заявником витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ст. 452 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні судових витрат на правничу допомогу підлягає скасуванню, з ухваленням в цій частині нового судового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу з органу ДВС на користь заявника у розмірі 6200,00 грн.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Виходячи з вищенаведеного, ухвала суду першої інстанції в частині вирішення судом питання щодо розподілу судових витрат не може вважатись законною та обґрунтованою, і такою, що постановлена з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим наявні підстави для її скасування з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення вимог ОСОБА_1 про стягнення з органу ДВС на його користь понесених судових витрат у розмірі 7 040,80 грн (840, 80 грн судовий збір та 6200 грн витрати на правничу допомогу) з наведених вище підстав. Суд не застосовує принцип пропорційності щодо задоволених вимог, оскільки в даній справі розглядалась скарга на бездіяльність Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), тобто вирішувався немайновий спір, який було частково задоволено, а тому на думку суду, витрати заявника по сплаті судового збору та на правничу допомогу понесені у зв'язку з розглядом судом його скарги підлягають відшкодуванню у повному розмірі саме Дарницьким районним відділом державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), оскільки його бездіяльність визнана судом неправомірною.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Полєтаєвим Ігорем Олексійовичем , задовольнити частково.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 05 лютого 2021 року в частині вирішення судом питання про розподіл судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення наступного змісту.
Стягнути з Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ 34968768, адреса: м. Київ, вул. Костянтина Заслонова, 16) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_1 ) 7 040 (сім тисяч сорок ) грн. 80 коп. судових витрат.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 09 квітня 2021 року.
Судді:
Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус
О.І. Шкоріна