1[1]
Іменем України
31 березня 2021 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого: судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження № 12020110250000259 за апеляційними скаргами начальника Рокитнянського відділу Кагарлицької місцевої прокуратури ОСОБА_5 та захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня 2020 року, щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Запруддя Рокитнянського району Київської області, громадянина України, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_8 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
Згідно з вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня 2020 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України та засуджено до покарання у виді позбавлення волі строком на 12 років.
Цим же вироком, судом вирішені питання щодо речових доказів та відшкодування процесуальних витрат.
Як встановлено вироком суду, 20.06.2020 приблизно о 21:00 год. ОСОБА_6 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходився разом зі своєю матір'ю ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем своєї реєстрації, де проживала його матір у будинку АДРЕСА_1 , де спав на ліжку.
У зазначений час ОСОБА_9 підійшла до ліжка, на якому спав ОСОБА_6 , щоб подивитись чи спав останній та нахилилась над ним. Від того, що ОСОБА_9 стояла біля ліжка та нахилилась над ним, останній прокинувся. Оскільки, таким чином ОСОБА_9 неодноразово будила ОСОБА_6 , тому через це між ними постійно виникали сварки та малися неприязні відносини. Крім цього, ОСОБА_9 напередодні ввечері сварилась на нього за постійне зловживання алкогольними напоями, а тому у ОСОБА_6 виник злочинний умисел, спрямований на протиправне позбавлення життя своєї матері ОСОБА_9 .
З метою реалізації свого злочинного умислу ОСОБА_6 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, лежачи на спині на ліжку, кулаком лівої руки наніс один удар в голову ОСОБА_9 , від якого остання впала на підлогу. Продовжуючи свої злочинні дії, спрямовані на незаконне позбавлення життя своєї матері, ОСОБА_6 піднявся з ліжка та нахилившись над лежачою на підлозі ОСОБА_9 , наніс їй численні удари кулаками рук та ногами по голові та тулубу. Від отриманих тілесних ушкоджень, потерпіла ОСОБА_9 померла на місці події.
Смерть ОСОБА_9 настала від численних переломів кісток скелету з ушкодженням внутрішніх органів, що призвело до шоку, на що вказують крововилив під м'яку мозкову оболонку головного мозку; кров у шлуночках головного мозку; перелом кісток носу; численні переломи ребер зліва та справа з розривом легень; забій легень; перелом груднини; перелом лівої лопатки; розрив діафрагми; розрив серцевої сорочки, серця та аорти; численні черезкапсулярні розриви печінки; сліди крові в черевній та плевральних порожнинах; понижене кровонаповнення внутрішніх органів; рідка кров, набряк легень та головного мозку; численні крововиливи, садна та рани на обличчі, тулубі та кінцівках.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, начальник Рокитнянського відділу Кагарлицької місцевої прокуратури ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня 2020 року скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання за ч. 1 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на строк 14 років. В іншій частині вирок суду залишити без змін.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги прокурор, не оспорюючи судове рішення в частині доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_6 та правильності кваліфікації його дій, посилається на те, що вирок суду підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість, оскільки при призначенні ОСОБА_6 покарання, судом першої інстанції, в порушення вимог ст. 65 КК України, не в повній мірі враховані ступінь тяжкості вчиненого злочину та його особлива суспільна небезпечність.
Зокрема, як вважає прокурор, призначаючи ОСОБА_6 покарання, суд не в повній мірі врахував негативну характеристику обвинуваченого за місцем проживання та відсутність обставин, що пом'якшують покарання, а також наявність обставин, що обтяжують його покарання, а саме вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, відносно особи похилого віку, а також вчинення злочину щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах.
У свою чергу захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 у поданій апеляційній скарзі, просить вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня 2020 року по справі № 375/1084/20 скасувати, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 закрити, у зв'язку з недоведеністю винуватості особи у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, захисник посилається на те, що вирок суду підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Як вважає сторона захисту, докази доведеності вини ОСОБА_6 в убивстві, тобто в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині відсутні, оскільки сам обвинувачений ОСОБА_6 , як під час досудового слідства, так і в судовому засіданні давав показання про те, що він не мав наміру вбивати свою матір.
Враховуючи викладене, в тому числі поведінку обвинуваченого щодо реанімаційних заходів відносно своєї матері, які в судовому засіданні ніким не оспорювалися та не заперечувалися, захист вважає, що в даному випадку відсутня суб'єктивна сторона злочину, як умисне вбивство, відповідальність за який передбачена ч. 1 ст. 115 КК України. Максимум, як вважає захисник, у даному випадку можуть мати місце ознаки кримінального правопорушення - умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілої, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 121 КК України.
Приймаючи до уваги положення ч. 3 ст. 62 Конституції України про те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, апелянт вважає, що позиція сторони захисту в даному випадку узгоджується з висновком, що викладений у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 163/353/17, згідно змісту якої, для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, необхідно ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передували події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.
З огляду на це, а також вимоги передбачені ст. 417 КПК України, захисник робить висновок про те, що вирок суду щодо ОСОБА_6 підлягає скасуванню із закриттям кримінального провадження з підстав передбачених п. 3 ч. 1 ст. 214 цього Кодексу, оскільки не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримання.
Заслухавши доповідь судді-доповідача; пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні та заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого; пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу останнього, просили її задовольнити та заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора; провівши судові дебати; вислухавши останнє слово обвинуваченого; перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи поданих сторонами апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що жодна з апеляційних скарг не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_6 в умисному вбивстві, а саме умисному протиправному заподіяння смерті ОСОБА_9 , тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються доказами, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені судом у відповідності до вимог ст. 94 КПК України.
Так, дослідивши під час судового розгляду показання обвинуваченого ОСОБА_6 ; свідка ОСОБА_10 , який є двоюродним братом останнього та якому ОСОБА_6 зателефонував по мобільному телефону з 00:00 по 01:00 год. в ніч з 20 на 21.06.2020 та повідомив, що вбив свою матір; експерта ОСОБА_11 , які детально наведені в оскаржуваному вироку, а також письмові докази:
- висновок судово-медичної експертизи за фактом смерті ОСОБА_9 № 109 від 25.08.2020, яким встановлено, що смерть ОСОБА_9 настала від численних переломів кісток скелету з ушкодженням внутрішніх органів, що призвело до шоку, на що вказують результати судово-медичного дослідження трупа: крововилив під м'яку мозкову оболонку головного мозку; кров у шлуночках головного мозку; перелом кісток носу; численні переломи ребер зліва та справа з розривом легень; забій легень; перелом груднини; перелом лівої лопатки; розрив діафрагми; розрив серцевої сорочки, серця та аорти; численні черезкапсулярні розриви печінки; сліди крові в черевній та плевральних порожнинах; понижене кровонаповнення внутрішніх органів; рідка кров, набряк легень та головного мозку; численні крововиливи, садна та рани на обличчі, тулубі та кінцівках;
вище описані ушкодження утворилися від дії тупого предмета (предметів), а саме могли утворитися від дії рук та ніг людини, в термін та при обставинах вказаних в постанові і не могли утворитися при падінні ОСОБА_9 з висоти власного росту, про що свідчить характер та локалізація тілесних ушкоджень. Травма, що спричинила смерть ОСОБА_9 має ознаки тяжкого тілесного ушкодження, як небезпечна для життя в момент заподіяння;
- висновок судово-медичної експертизи за фактом смерті ОСОБА_9 № 73/д від 26.08.2020, яким встановлено, що після отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_9 не могла самостійно пересуватися (ходити, повзати та ін.), про що свідчить характер та локалізація тілесних ушкоджень. Всі тілесні ушкодження виявлені у ОСОБА_9 були заподіяні в короткий проміжок часу;
- висновок судово-медичної експертизи № 62 від 22.06.2020, яким зокрема встановлено, що у ОСОБА_6 виявлені наступні тілесні ушкодження: садна на задній поверхні ліктьових суглобів; садна та синець у основи 2-3 пальців лівої кисті; синець на лівому стегні. Вище описані тілесні ушкодження на лівій кисті та ліктьових суглобах утворилися від дії тупого предмета (-ів), могли утворитися при ударах по тілу другої людини, про що свідчить характер та локалізація ушкоджень;
- висновки експерта № 10-1816 та № 10-1817 від 27.08.2020 предметом дослідження яких були відповідно: зразок букального епітелію ОСОБА_6 ; зразок крові ОСОБА_9 , а також змиви речовини з правої та лівої руки ОСОБА_6 ; змиви з ніг ОСОБА_6 ; зрізи нігтьових пластин з правої та лівої руки ОСОБА_6 та змиви РБК з підлоги кімнати-зали, стіни кімнати-зали та дверей коробки кімнати-спальні;
- висновок судово-психіатричної експертизи № 111 від 11.08.2020, яким встановлено:
1. ОСОБА_6 на період кримінального правопорушення, у скоєнні якого він підозрюється стійким хронічним психічним розладом не страждав, ознак тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності не виявляв, а виявляв ознаки психічних та поведінкових розладів, внаслідок вживання алкоголю (активна залежність). За своїм психічним станом під час кримінального правопорушення, у скоєнні якого він підозрюється, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.
2. На теперішній час ОСОБА_6 не страждає, а виявляє ознаки психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю. За своїм психічним станом на теперішній час може усвідомлювати свої дії та керувати ними.
3. ОСОБА_6 за своїм психічним станом не потребує застосування примусових заходів медичного характеру, а потребує лікування з приводу психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю на загальних підставах.
4. ОСОБА_6 на період кримінального правопорушення , у скоєнні якого він підозрюється, у стані фізіологічного афекту та іншому емоційному стані, який міг би здійснити суттєвий вплив на його свідомість та діяльність, не перебував;
- рапорт старшого інспектора-чергового Рокитнянського ВП Миронівського ВП ГУ НП в Київській області від 21.06.2020 року;
- протокол огляду місця події від 21.06.2020 року разом з фототаблицею та план схемою;
- протокол проведення слідчого експерименту за участю підозрюваного ОСОБА_12 від 21.06.2020 року;
- протокол медичного огляду ОСОБА_6 для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп'яніння від 21.06.2020 року, за наслідками якого зроблено висновок, що ОСОБА_6 перебував у стані алкогольного сп'яніння (1,6 %), суд першої інстанції, встановлюючи на їх підставі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини та мотиву цього кримінального правопорушення, не тільки надав їм відповідну правову оцінку з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, а й навів у своєму рішенні детальні мотиви неврахування окремих доказів, перш за все показань обвинуваченого ОСОБА_6 , які не знайшли свого об'єктивного підтвердження та були повністю спростовані доказами, покладеними в основу обвинувального вироку.
Зокрема, надаючи критичну оцінку позиції обвинуваченого ОСОБА_6 з приводу того, він не пам'ятає обставин, за яких були нанесені тілесні ушкодження його матері, від яких вона померла, суд першої інстанції цілком слушно звернув увагу на те, що показання обвинуваченого в цій частині є не зовсім логічними, оскільки він детально розповідав про обставини, які мали місце до та після нанесення тілесних ушкоджень потерпілій. При цьому суд обґрунтовано взяв до уваги обставини, встановлені під час проведення судово-психіатричної експертизи та наведені у висновку № 111 від 11.08.2020, в дослідницькій частині якого зазначається про те, що під час обстеження у підекспертного не виявлено розладів мислення, пам'яті, емоцій, розладів сприйняття, що в нього збережені інтелект та критика, а виказуванні ним скарги на те, що він «мозком відчуває енергетику» та «бачив і тверезим і п'яним чортів» не є проявом якогось конкретного психічного розладу, а є проявами захисту - симуляції.
Приймаючи до уваги докази, які були надані суду в ході розгляду кримінального провадження та які визнані належними і допустимими, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що висловлені стороною захисту доводи щодо «приходу бісів» до обвинуваченого, не заслуговують на увагу та надають підстави вважати, що вказана позиція свідчить про намагання обвинуваченого уникнути відповідальності за вчинене.
Виходячи з оцінки сукупності вищенаведених доказів, з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції мав достатньо підстав для висновку про доведеність вини ОСОБА_6 в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, за обставин, визнаних судом доведеними, оскільки, всупереч доводам апеляційної скарги захисника обвинуваченого, оскаржуваний вирок за своїм змістом відповідає вимогам закону, зокрема ст. 374 КПК України, а тому законні підстави для його скасування та закриття провадження у справі щодо ОСОБА_6 відсутні.
Аналізуючи доводи захисника обвинуваченого про відсутність доказів вини ОСОБА_6 в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людини, а саме в умисному вбивстві його матері ОСОБА_9 , з огляду на те, що сам обвинувачений, будучи допитаним, як в судовому засіданні, так і під час досудового розслідування, стверджував про те, що наміру вбивати свою матір не мав, і що, будучи у стані алкогольного сп'яніння, вдарив лише «чорта» (біса), якого злякався, коли той нахилився над ним сплячим, а також про те, що після цього він вийшов з будинку та коли повернувся в будинок побачив свою матір непритомною на підлозі в будинку та усвідомивши, що її пульс відсутній, намагався провести реанімаційні заходи, а коли зрозумів, що мати не приходить до тями, зателефонував своєму двоюрідному брату ОСОБА_10 та повідомив, що він убив матір, з урахуванням позиції сторони захисту про те, що фраза «він убив матір» під час її проголошення не була в повній мірі усвідомлена ОСОБА_6 , оскільки проговорюючи вказану фразу своєму брату ОСОБА_6 , ймовірно, припустив, що під час нанесення удару «чорту» (бісу), на погляд обвинуваченого, він міг вдарити саме свою матір, колегія суддів вважає їх надуманими та такими, що не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
По-перше, враховуючи докази, які наведені у вироку на підтвердження встановлених судом обставин, в тому числі щодо психічного стану обвинуваченого під час вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що версія обвинуваченого щодо обставин смерті матері та щодо присутності «чорта» (біса), якого він злякався, не заслуговує на увагу та дає підстави вважати, що притримуючись такої позиції обвинувачений намагається уникнути відповідальності за вчинене.
По-друге, посилання захисника на твердження обвинуваченого про те, що він намагався провести реанімаційні заходи, коли повернувся до будинку та побачив свою матір непритомною на підлозі в будинку, також не заслуговують на увагу, оскільки вони не тільки об'єктивно нічим не підтверджені, а навпаки спростовуються дослідженими судом доказами, зокрема висновками судово-медичного експерта ОСОБА_11 та його показаннями в судовому засіданні, відповідно до яких, виявлені на трупі ОСОБА_9 тілесні ушкодження могли утворилися від дії рук та ніг людини та не могли утворитися при падінні потерпілої з висоти власного зросту або при наданні їй первинної невідкладної медичної допомоги, зокрема при непрямому масажі серця.
Крім цього, як зазначив експерт у своїх показаннях в суді, при освідуванні ОСОБА_6 , на руках останнього були виявлені свіжі тілесні ушкодження, зафіксовані ним у висновку експерта № 62 від 22.06.2020, які утворилися за добу та на яких була кров'яна корка в рівень зі шкірою руки, що свідчило про отримання вказаних тілесних ушкоджень при обставинах та в строк, зазначених у постанові слідчого при призначенні експертизи.
По-третє, позиція сторони захисту про те, що фраза «він убив матір» не була в повній мірі усвідомлена ОСОБА_6 , коли той телефонував своєму двоюрідному брату ОСОБА_10 та що обвинувачений, ймовірно, припустив лише можливість нанесення удару своїй матері, коли побачив перед собою погляд «чорта» (біса), але в будь-якому випадку не мав умислу на спричинення смерті чи будь-яких тілесних ушкоджень своїй матері, також не може бути визнана обґрунтованою, оскільки вона не має під собою ніякого об'єктивного підґрунтя та побудована виключно на припущеннях, які не заслуговують на увагу.
До цього слід також додати і те, що, всупереч доводам апеляційної скарги захисника, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 не тільки підтвердив той факт, що ОСОБА_6 повідомив йому по телефону про те, що саме він, а не хтось інший вбив свою матір, а й про те, що обвинувачений не працював та жив за рахунок пенсії своєї матері, між ними часто відбувалися сварки із застосуванням фізичної сили з боку ОСОБА_6 .
З огляду на ці та інші обставини, встановлені судом на підставі сукупності всіх досліджених під час судового розгляду доказів, показання свідка ОСОБА_10 не можуть бути оцінені як такі, що узгоджуються з показаннями ОСОБА_6 та підтверджують відсутність в діях останнього суб'єктивної сторони такого злочину, як умисне вбивство, як безпідставно вважає сторона захисту.
Що ж стосується посилання адвоката ОСОБА_7 в апеляційній скарзі на те, що позиція сторони захисту в даному випадку узгоджується з висновком, що викладений у постанові Верховного Суду колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 163/353/17 від 25 квітня 2019 року, згідно змісту якої відповідно до ч. 1 ст. 115 КК вбивство - це умисне протиправне заподіяння смерті іншій людини, а за змістом ст. 24 КК наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльність), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання, то, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.
Дійсно, як прямо зазначено у згаданому вище рішенні Верховного Суду, для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, необхідно ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передували події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.
Разом з тим, посилаючись на вказаний висновок, сторона захисту залишила поза увагою той факт, що обвинувачений ОСОБА_6 не визнавав своєї вини не тільки в умисному вбивстві своєї матері, а й в заподіянні їй тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть останньої, а тому в даному випадку відсутні підстави для вирішення питання щодо відмежування цих кримінальних правопорушень в залежності від суб'єктивного ставлення обвинуваченого до наслідків своїх дій.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що, незважаючи на невизнання ОСОБА_6 своєї вини в умисному вбивстві своєї матері, висновок суду першої інстанції про наявність в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, в тому числі про те, що настання смерті ОСОБА_9 охоплювалось його умислом, ґрунтується, як зазначалось вище, на підставі сукупності всіх зібраних під час судового розгляду доказів, яким надана належна правова оцінка, як з точки зору їх достатності, так і взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, а тому твердження захисника щодо не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості його підзахисного слід визнати безпідставними та такими, що не відповідають матеріалам кримінального провадження.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність законних підстав для скасування оскаржуваного вироку та закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_6 у зв'язку з недоведеністю винуватості особи у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, з підстав, які наведені в апеляційній скарзі захисника обвинуваченого, оскільки під час апеляційного розгляду судом апеляційної інстанції не було встановлено обставин, передбачених ст. 284 КПК України.
Вирішуючи питання про обрання обвинуваченому ОСОБА_6 міри покарання, суд першої інстанції, як прямо зазначено у вироку, у відповідності до ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують його покарання.
Обставин, що, відповідно до ч. 2 ст. 66 КК України, пом'якшують покарання судом не встановлено.
Обставинами, що, відповідно до ст. 67 КК України, обтяжують покарання обвинуваченого, суд визнав вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку, а також вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою винний перебував у сімейних відносинах, а саме його матері ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Також, суд першої інстанції врахував, що обвинувачений раніше не судимий, але неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, у тому числі за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, тобто за вчинення домашнього насильства, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, має місце реєстрації та місце постійного проживання, де характеризується негативно, оскільки веде себе агресивно, неодноразово надходили скарги на поведінку ОСОБА_6 , внаслідок чого викликалась поліція, офіційно не працевлаштований, неодружений, утриманців не має, що свідчить про відсутність міцних соціальних зв'язків; позицію сторони обвинувачення щодо необхідної міри покарання, а також позицію захисника, який вважав, що вина обвинуваченого не доведена, а також наслідки вчиненого злочину - позбавлення життя людини є наслідком, що має незворотний характер та поведінку й оцінку скоєного обвинуваченим, відсутність критики, каяття й співчуття до потерпілої, невизнання вини.
Крім цього в судовому засіданні було встановлено, що обвинувачений після вчинення злочину, одразу не повідомив про це правоохоронним органам, а зателефонував своєму двоюрідному брату; ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме те, що ч. 1 ст. 115 КК України, згідно вимог ст. 12 цього Кодексу, є особливо тяжким злочином, суспільну небезпечність злочину та його наслідки у вигляді смерті потерпілого; особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій, отже суд вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції інкримінованого злочину у виді позбавлення волі.
Підстав для звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 КК України, або ж застосування ст. 69 КК України чи положень ст. 69-1 КК України до обвинуваченого, суд першої інстанції не знайшов, у зв'язку з відсутністю передумов за яких дані правові норми можуть бути застосовані, а також оскільки суд переконався в тому, що визначена даним вироком міра покарання, а саме у виді позбавлення волі, є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.
Приймаючи до уваги наведені у вироку мотиви призначеного обвинуваченому покарання, колегія суддів не може погодитися з доводами апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні про наявність законних підстав для скасування оскаржуваного вироку та ухвалення нового вироку через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Незважаючи на вказані вище вимоги закону, апеляційна скарга прокурора не містить у собі переконливих даних, які б дозволили зробити висновок про те, що призначене ОСОБА_6 судом покарання за ч. 1 ст. 115 КК України у виді 12 років позбавлення волі, за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги прокурора про те, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував негативну характеристику обвинуваченого за місцем проживання, відсутність обставин, що пом'якшують покарання, а також наявність обставин, що обтяжують його покарання, зокрема: вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння; вчинення злочину щодо особи похилого віку та щодо особи, з якою винний перебував у сімейних відносинах, то вони також не можуть служити достатнім підтвердженням несправедливості призначеного ОСОБА_6 покарання внаслідок його м'якості, оскільки, саме з урахуванням цих обставин, суд призначив обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, яке за своїм розміром, є ближчим до максимального, ніж до мінімального строку покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 115 КК України, а тому, всупереч доводам прокурора, суд апеляційної інстанції визнає його таким, що відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Більш того, виходячи із загальних засад призначення покарання, передбачених ст. 65 КК України, колегія суддів дійшла висновку, що призначене ОСОБА_6 покарання, є необхідним та достатнім для виправлення останнього та попередження нових злочинів, у зв'язку з чим не вбачає законних підстав для ухвалення нового вироку з метою застосування до обвинуваченого більш суворого покарання.
За таких обставин, за наслідками розгляду апеляційних скарг сторони обвинувачення та сторони захисту на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня 2020 року, ухвалений щодо ОСОБА_6 , суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити вказаний вирок без змін, а апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні та захисника обвинуваченого - без задоволення, оскільки визнає цей вирок законним, обґрунтованим та вмотивованим.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418 та 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги начальника Рокитнянського відділу Кагарлицької місцевої прокуратури ОСОБА_5 та захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня 2020 року, ухвалений щодо ОСОБА_6 , - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді: _____________ _____________ _____________
( ОСОБА_1 ) ( ОСОБА_2 ) ( ОСОБА_3 )
Номер справи: 375/1084/20
Номер провадження : 11-кп/824/431/2021
Категорія: ч. 1 ст. 115 КК України
Головуючий у 1-й інстанції - суддя ОСОБА_13
Доповідач - суддя ОСОБА_1