бКИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи № 759/21280/19 Апеляційне провадження № 22-ц/824/1657/2021Головуючий у суді першої інстанції - Миколаєць І.Ю. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
28 січня 2021 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Березовенко Р.В., Суханова Є.М.,
секретар Шебуєв Д.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені та в його інтересах адвокатом Шнайдером Сергієм Володимировичем, який діє на підставі договору, на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 липня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виселення,
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просили виселити відповідача з квартири АДРЕСА_1 .
Свої вимоги обґрунтовували тим, що вони є власниками квартири АДРЕСА_1 . Зокрема позивачам належить по 1/4 частині даної квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло від 09.07.2008, виданого Святошинською районною радою у м. Києві згідно розпорядження № 955, зареєстрованого у Київському МБТІ та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 17.07.2008. Також ОСОБА_1 належить 2/6 частини зазначеної квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 13.09.2016, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.09.2016. ОСОБА_2 належить 1/6 частина зазначеної квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 13.09.2016, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06.12.2017. В квартирі зареєстровані позивачі та відповідач. Відповідач не є членом сім'ї позивачів, не веде спільного господарства з ними, спільним побутом вони не пов'язані. Позивачі самостійно сплачують комунальні послуги. Відповідач постійно чинить перешкоди позивачам у користуванні квартирою. ОСОБА_1 неодноразово звертався до Святошинського УП ГУНП м. Києві з приводу чинення ОСОБА_3 перешкод у користуванні квартирою та вчинення ним конфліктів. Таким чином, вищезазначені обставини унеможливлюють користування позивачами своєю власністю, у зв'язку з чим вони просять виселити відповідача (а.с. 2-6, 48-51).
Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 29.07.2020 у задоволенні позовних вимог відмовлено (а.с. 121-123).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вказує, що висновок суду першої інстанції про те, що з поданих доказів не можна стверджувати, що позивачі є єдиними власниками квартири, суперечить матеріалам справи. Наявність правовстановлюючих документів у позивачів на всю квартиру, підтверджує належність цілої квартири позивачам. Припущення суду про можливе відчуження позивачами своєї частки не підтверджені жодними доказами.
Зазначає, що суд першої інстанції вдався до надмірного формалізму, оскільки під час розгляду справи, сумнівів щодо того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є однією особою не виникало у суду до виходу у нарадчу кімнату.
Також звертає увагу на те, що помилковим є висновок суду, що відповідач є членом сім'ї позивачів, оскільки ОСОБА_3 не веде спільного господарства з позивачами, спільним побутом вони не пов'язані. Для ОСОБА_1 відповідач є чужою людиною. ОСОБА_2 хоч і є зведеною сестрою відповідача, проте не проживає фактично у своїй квартирі та жодних відносин з ним не підтримує.
Крім того, висновок, суду про те, що позивачі не посилались на норми права в позові, не відповідає дійсності, оскільки позивачі визначили спосіб захисту порушених прав, та посилались на ст. 391 ЦК України. Зазначена позиція суду суперечить постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 по справі № 917/1739/17 в якій зазначено, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (а.с. 133-136).
Відзиву від учасників справи не надходило.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 , підтримали апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просили її задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_6 заперечував проти поданої апеляційної скарги та просив її відхилити.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явились, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як вбачається в матеріалах справи, сторони у справі, а також ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , набули право користування кв. АДРЕСА_1 , з 07.07.1993 (а.с. 7-11).
При цьому, на момент виникнення зазначеного права позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 були неповнолітніми.
Згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого Святошинською районною у м. Києві радою, на підставі розпорядження від 09.07.2008 № 955, квартира АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 по ј кожному (а.с. 14).
Як зазначено у розпорядженні органу приватизації Святошинського району міста Києва від 09.07.2008 № 955 від наймача ОСОБА_1 надійшла заява про приватизацію квартири разом із членами сім'ї, з чого можна зробити висновок, що на момент приватизації спірної квартири усі особи, які стали співвласниками квартири були членами однієї сім'ї, як того вимагало чинне законодавство. В протилежному стані приватизації квартири у такий спосіб була б неможливо.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 померла (а.с. 17),
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 13.09.2016, виданого державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Черноморенко О.В., спадкоємець ОСОБА_1 , її чоловік ОСОБА_1 , у тому числі з урахуванням 1/3 (однієї третьої) частки, від якої відмовився син померлої - ОСОБА_3 , отримав право на спадщину на 2/6 (дві шості) частини квартири АДРЕСА_1 , ј з якої належала померлій на підставі свідоцтва про право власності на житло, та ј частина з якої належала померлій на підставі договору дарування ј частини квартири, посвідченого Дванадцятою київською державною нотаріальною конторою 29.10.2012.
Згідно Свідоцтво про право на спадщину за законом від 06.12.2017, виданого державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Черноморенко О.В., спадкоємець ОСОБА_1 , її дочка ОСОБА_2 , отримала право на спадщину на 1/6 (одну шосту) частини квартири АДРЕСА_1 , ј з якої належала померлій на підставі свідоцтва про право власності на житло, та ј частина з якої належала померлій на підставі договору дарування ј частини квартири, посвідченого Дванадцятою київською державною нотаріальною конторою 29.10.2012 (а.с. 18, 20-22).
Таким чином, позивачі - ОСОБА_1 є власником 7/12 частин, а ОСОБА_2 власником 5/12 частин кв. АДРЕСА_1 , а відповідач в свою чергу є одночасно членом сім'ї колишнього власника спірної квартири, своєї матері ОСОБА_1 , а також колишнім членом сім'ї чинних власників квартири - позивачів у справі.
Позивачі, посилаючись на те, що відповідач своєю поведінкою створює конфліктні ситуації, тим самим заважає їм, як власникам спірної квартири користуватися власним майном, добровільно виселитися із квартири відмовляється та просять виселити відповідача із спірної квартири, на підставі ст. 391 ЦК України..
Згідно ст.ст. 317, 319 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 391 ЦК України, власника майна має права вимагати усунення у здійсненнч ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно частин 1, 4 статті 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство (ч. 2 ст. 64 ЖК України).
З аналізу наведених норм прав випливає, що незалежно від того, що відповідач добровільно розпорядився своєю часткою у праві власності на квартиру, подарувавши спочатку цю частку матері, а потім відмовившись від права на спадщину після її смерті, він зберігає право користування жилою площею у спірній квартирі, якого може бути позбавлений лише на підставах і у порядку, передбаченому законом.
Виселення є категорію житлового законодавства, тому при розгляді справ за позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення, предметом доказування є втрата права на житло, або взагалі його відсутність або інші, передбачені ЖК підстави для позбавлення права на житло.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше ніж як з підстав і в порядку передбачених законом.
До правовідносин між сторонами у справі підлягають застосуванню норми статей 116, 156, 157 ЖК України, якими передбачені підстави виселення особи з жилого приміщення, а саме у разі систематичного псування чи руйнування жилого приміщення або використання його не за призначенням, або систематичного порушення правил співжиття та безрезультатності заходів запобігання та громадського впливу.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції правильно зауважив про невірно обраний позивачами спосіб захисту свого права, оскільки виселення відповідача із займаного жилого приміщення могло відбутися лише з підставі передбачених вказаними нормами ЖК України, а не на підставі ст. 391 ЦК України.
Суд правильно зазначив, що посилання позивачів на наявність у них права власності на квартиру не є достатньою підставою для виселення відповідача, необхідно також довести факт неможливості спільного проживання власників житла із особами, які є користувачами у ньому жилим приміщенням, як того вимагають норми ст. 116, 156 і 157 ЖК України.
При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що доказуванню підлягає факт неможливості спільного проживання сторін у справі.
Позивачі на підтвердження своїх вимог посилаються на численні звернення до Святошинського УП ГУНП в м. Києві з приводу неправомірної поведінки відповідача та постанову Святошинського районного суду м. Києва від 09.02.2018 у справі № 759/1824/18 про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Зі змісту наведених документів, а також пояснень сторін і їх представників в судових засіданнях вбачається що між сторонами у справі тривалий час виникають конфліктні ситуації пов'язані із користуванням жилими приміщеннями у спірній квартирі.
Представник відповідача підтвердив факт існування конфліктних ситуацій, але заперечував будь-яке фізичне або психологічне насильство при цьому зі сторони його довірителя відносно позивачів.
В контексті цих пояснень апеляційний суд звертає увагу на те, що за жодним звернення позивача ОСОБА_1 до управління поліції не було прийняте рішення по суті відносно поведінки відповідача.
А щодо зазначеної постанови Святошинського районного суду у м. Києві від 09.02.2018, то відповідача було звільнено судом від адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, обмежившись усним зауваженням (а.с. 23).
З наведеного можна зробити висновок, що позивачами не були підтверджені належним доказами факти систематичного порушення відповідачем правил співжиття, які б робили неможливим спільне з ним проживання, а також безрезультатність заходів запобігання та громадського впливу, що є обов'язковою умовою для застосування положень статей 116, 156, 157 ЖК України, для виселення члена сім'ї, в тому числі колишнього, власника житла із займаного жилого приміщення.
Необхідно звернути увагу також і ту обставину, що на підтвердження обґрунтованості пред'явлених вимог позивачі посилаються лише на неправомірну поведінку відповідача відносно позивача ОСОБА_1 . Доказів того, що внаслідок такої поведінки інший співвласник спірної квартири ОСОБА_2 не може нею користуватися суду не надано. Не надано також доказів, з якого часу, і які дії вчинялися саме ОСОБА_2 для захисту свого права, якщо вона вважала його порушеним. Мова йде про звернення до правоохоронних органів, суду, в тому числі і щодо звернення із позовом про вселення, якщо відповідач своїми діями перешкоджав їй у користуванні своєю власністю.
У зв'язку з вищевикладеним, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції всебічно і повно з'ясував обставини справи, дав об'єктивну оцінку зібраним і дослідженим в судових засіданнях доказам та обґрунтовано дійшов вірного висновку про відмову у задоволені позову.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені та в його інтересах адвокатом Шнайдером Сергієм Володимировичем, який діє на підставі договору залишити без задоволення
Заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 липня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виселення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Суддя-доповідач В.А. Нежура
Судді Р.В. Березовенко
Є.М. Суханова