Справа № 748/1995/19 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/143/21
Категорія - ч. 1 ст. 121 КК України Доповідач ОСОБА_2
07 квітня 2021 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участю учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника-адвоката - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019270270000357 від 24 квітня 2019 року, за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 на вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 13 листопада 2020 року, щодо:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродження с. Дніпровське Чернігівського району Чернігівської області, українця, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, не одруженого, не працюючого, раніше в силу ст. 89 КК України не судимого, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 13 листопада 2020 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Відповідно до ст. 75 КК України, звільнено ОСОБА_8 від відбування призначеного судом покарання з випробуванням, з іспитовим строком на три роки.
Відповідно до ст. 76 КК України зобов'язано засудженого ОСОБА_8 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, а також повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави - 8876 (вісім тисяч вісімсот сімдесят шість) грн. 81 (вісімдесят одна) коп. процесуальних витрат на залучення експертів.
Питання про долю речових доказів і документів було вирішено у відповідності до вимог ст. 100 КПК України.
При розгляді кримінального провадження судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_8 у ранковий час, в один з днів з липня по вересень 2018 року, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння та знаходячись за місцем свого мешкання за адресою: АДРЕСА_1 , в ході сварки, на ґрунті особистих неприязних відносин, з метою умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_10 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки у вигляді тяжких тілесних ушкоджень та бажаючи їх настання, умисно наніс молотком не менше двох ударів в область голови ОСОБА_10 , чим спричинив потерпілому тілесні ушкодження у вигляді черепно-мозкової травми - вдавленого та лінійних переломів правої тім'яної кістки, багатоуламкового перелому потиличної кістки, правої тім'яної та правої скроневої кісток, крововиливу в м'які тканини лобно-скроневої області справа, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення.
Не погоджуючись з вироком суду прокурором у кримінальному провадженні була подана апеляційна скарга, в якій містяться вимоги щодо скасування вироку в зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
В поданій апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи встановлених судом фактичних обставин кримінального правопорушення, кваліфікацію дій та доведеність вини обвинуваченого, просить скасувати вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 13.11.2020 року в частині призначення ОСОБА_8 покарання та постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 винним за ч.1 ст. 121 КК України, призначивши йому покарання у виді позбавлення волі строком 8 (вісім) років. В решті вирок залишити без змін.
Вважає, що суд першої інстанції при ухваленні вироку лише частково дотримався вимог ст. 65 КК України та роз'яснень, викладених Пленумом Верховного Суду України у Постанові «Про практику призначення судоми кримінального покарання» №7 від 24.10.2003 року. Так, судом не в повній мірі враховано ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину, обставини його вчинення, а саме умисне нанесення двох ударів молотком в область голови потерпілого, ненадання йому медичної допомоги, наслідком чого стала загибель людини, що в свою чергу підвищує суспільну небезпеку скоєного. І хоча суд врахував точку зору потерпілої, при цьому, акцентує увагу автор скарги, потерпіла не просила суд застосувати до обвинуваченого звільнення від покарання. Крім того, судом не взято до уваги і поведінку обвинуваченого після вчинення ним злочину, яка, як стверджує прокурор, була спрямована лише на уникнення кримінальної відповідальності. Також, просить звернути увагу, що незважаючи на позитивну характеристику за місцем проживання, яка врахована судом, матеріали справи містять і негативну характеристику Дніпровської сільської ради. Більше того, суд не погодився і з висновком досудової доповіді «Центру пробації», яка полягала в тому, що виправлення ОСОБА_8 без ізоляції від суспільства неможливо, хоча така доповідь була надана з урахуванням відомостей отриманих під час досудового розслідування, а стан здоров'я не знижує суспільної небезпеки обвинуваченого. За вказаних підстав, покарання не відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання і є явно несправедливим через м'якість.
При цьому апелянт посилається на практику Європейського суду з прав людини при розгляді справ «Скоппола проти Італії», «Бакланов проти Росії». «Фрізен проти Росії», «Ізмайлов проти Росії».
Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі, з'ясувавши позицію обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника, які заперечили проти задоволення апеляційної скарги прокурора, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, та кваліфікація його дій за ч.1 ст.121 КК України ґрунтуються на об'єктивно з'ясованих обставинах, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду, оцінені судом відповідно до ст. 94 КПК України та учасниками провадження не оспорюються.
За таких підстав, колегія суддів акцентує увагу на перевірці доводів апеляційної скарги прокурора про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
Статтею 65 КК України та п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (далі - Пленуму), передбачено, що під час призначення покарання у кожному конкретному випадку, суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Згідно ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Так, суд першої інстанції, призначаючи обвинуваченому покарання врахував характер та ступінь суспільної небезпечності скоєного кримінального правопорушення, особу винного, а також обставини, які пом'якшують покарання, якими визнав - неправомірність дій (поведінки) потерпілого ОСОБА_10 , що спровокувала подальші протизаконні дії обвинуваченого, та обставини, які обтяжують його покарання - вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного сп'яніння.
Також судом враховано, що ОСОБА_8 в силу ст.89 КК України раніше не судимий, не притягувався до адміністративної відповідальності, за місцем проживання характеризується посередньо, перебуває в цивільному шлюбі з ОСОБА_11 , зі слів односельців характеризується як спокійний, неконфліктний, на обліку у лікаря психіатра і нарколога не перебуває, має відкриту форму туберкульозу, згідно медичних довідок, у 2013-2014 роках йому встановлювалась 2 група інвалідності, з 2015 року - 3 група інвалідності, у 2018 році знятий з обліку згідно строків нагляду; також встановлено ряд інших захворювань, у зв'язку з чим рекомендована госпіталізація в неврологічне відділення для реабілітаційного лікування. Крім того, суд врахував наявність постійного місця проживання, позитивну характеристику за місцем проживання, при відсутності будь-яких негативних характеристик, точку зору потерпілої, яка не наполягала на суворому покаранні, зокрема на позбавлені волі, а також поведінку обвинуваченого в суді, ставлення до вчиненого, який, щиро висловлював жаль щодо вчинених протиправних дій. При цьому суд зауважив, що незгода обвинуваченого з кваліфікацією його дій є правом особи та не впливає на осуд своєї поведінки та відчуття жалю щодо вчинених протиправних дій.
Зокрема, суд прийшов до висновку, що саме неправомірні дії потерпілого ОСОБА_10 спровокували подальші протизаконні дії обвинуваченого. Попри це, негативне відношення обвинуваченого до вчиненого ним кримінального правопорушення та критичної оцінки своїх дій; наявність в обвинуваченого сім'ї, а, крім того, дані про особу обвинуваченого, його не молодий вік, поганий стан здоров'я, той факт, що у нього погашена судимість, і з того часу до відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень не притягався, те, що позитивно характеризується за місцем проживання як спокійний, неконфліктний, за відсутністю негативних характеристик, відсутність притягнень до адміністративної відповідальності, судом першої інстанції розцінені, як такі, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, які дозволили суду дійти висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбуття реального покарання, тобто звільнивши його від відбуття покарання з випробуванням.
Саме за вказаних підстав суд не погодився з висновком органу пробації щодо неможливого виправлення обвинуваченого ОСОБА_8 без ізоляції від суспільства. Так, суд керувався тим, що представником органу пробації при наданні висновку досудової доповіді не було враховано стан здоров'я обвинуваченого, позитивну характеристику за місцем проживання, відсутність негативних характеристик, неправомірні дії потерпілого ОСОБА_10 , що спровокували подальші протизаконні дії обвинуваченого. Також суд спростував наявність факторів, які, як зазначено в досудовій доповіді, підвищують ризик вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення.
Із роз'яснень, які містяться в п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» вбачається, що суди визначаючи ступінь тяжкості скоєного злочину, зобов'язанні виходити з класифікації злочинів, а також з особливостей конкретного злочину та обставин його скоєння (форма вини, мотив, спосіб скоєння, кількість епізодів, характер та ступінь тяжкості наслідків та інше).
На думку колегії суддів, дані обставини судом першої інстанції належним чином взяті до уваги, а тому призначене судом покарання в своїй сукупності є обґрунтованим.
Згідно даних провадження обвинувачений ОСОБА_8 вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 121 КК України у стані алкогольного сп'яніння і це обтяжуюча обставина, яку суд першої інстанції належно врахував при призначенні покарання.
Апеляційний суд не погоджується з твердженнями прокурора, що судом першої інстанції належним чином не враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину та дані про особу. Дані висновки колегія суддів робить як із самого тексту вироку, так і з обставин вчинення злочину та даних про особу обвинуваченого, які детально проаналізовані місцевим судом.
Сама по собі незгода прокурора з мотивами судового рішення не свідчить про те, що суд не належним чином врахував точку зору потерпілої, оскільки потерпіла не наполягала і на конкретній мірі покарання, а саме про ту, яку вказує в апеляційній скарзі прокурор, при цьому послалася на розсуд суду. Крім того, прокурор залишає поза увагою показання потерпілої в частині поведінки померлого ОСОБА_10 , який з її слів раніше скалічив обвинуваченого. А згідно показань свідка ОСОБА_11 слідує, що сварку завжди починав її син ОСОБА_12 . Тобто, в сукупності встановлені обставини належним чином проаналізові судом, а тому висновок місцевого суду, що саме неправомірні дії потерпілого ОСОБА_10 спровокували подальші протизаконні дії обвинуваченого є обґрунтованим та таким, що давав суду підстави для визнання цієї обставини пом'якшуючої, як то передбачено ст. 65 КК України.
Окремо апеляційний суд проаналізував і поведінку обвинуваченого, яка, як зазначає прокурор, спрямована лише на уникнення відповідальності, проте враховуючи щире висловлення обвинуваченим жалю щодо вчинених протиправних дій, не може бути визнана такою, як наполягає апелянт.
Щодо не погодження суду першої інстанції з висновком досудової доповіді «Центру пробації», то в даному випадку суд не лише висловив свою незгоду з цим висновком, а дав вичерпну мотивовану відповідь щодо кожного аргументу доповіді, що цілком узгоджується і з позицією колегії суддів апеляційного суду. Крім того, не заслуговує на увагу твердження прокурора про неналежне врахування обставин справи, оскільки це спростовується самими матеріалами кримінального провадження.
Попри це, колегія суддів зважаючи і на обставини вчинення злочину, його ступінь тяжкості та дані про особу обвинуваченого, не залишає поза увагою положення ст. 2 Конвенції “Про захист прав людини та основоположних свобод”, що право кожного громадянина на життя охороняється законом. Відповідно до ст. ст. 3, 27 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.
Також апеляційний суд враховує і практику рішень Європейського суду з прав людини. Так, в справі “Скополла проти Італії” від 17.09.2009 року, суд зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
І саме оцінуючи окремо кожну складову встановлену судом при призначенні показання, а також у взаємозв'язку як з обставинами справи, так і співставляючи дані про особу обвинувачено, дані про поведінку померлого потерпілого, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого та об'єкт посягання, позицію всіх учасників кримінального провадження та висновок досудової доповіді «Центру пробації», вважає вирок районного суду цілком обґрунтованим та вмотивованим, а отже колегія суддів погоджується з встановленими судом обставинами, які впливають на вид і розмір покарання, й вважає, що покарання призначене ОСОБА_8 за своїм видом та розміром в повній мірі відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, тому підстав вважати призначене покарання явно несправедливим у наслідок м'якості у суду не має.
З огляду на вищенаведене, апеляційний суд не знаходить підстав для призначення обвинуваченому більш суворого покарання, з мотивів, які наведені в апеляційній скарзі прокурора, та вважає вирок законним, обґрунтованим, і вмотивованим, у зв'язку з чим вирок необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 404-407, 409, 418, 420 КПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 13 листопада 2020 року щодо ОСОБА_8 , яким його засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4