08 квітня 2021 року м. Херсон
Справа №552/16555/17
Провадження №22-ц/819/776/21
Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий Бездрабко В.О. (суддя-доповідач)
судді: Майданік В.В.
Приходько Л.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 01 жовтня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Майдан С.І., у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У вересні 2017 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 12 травня 2011 року між ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір б/н, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 2000,00грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Своїм підписом у заяві позичальник підтвердив, що анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, та Тарифами Банку, які опубліковані на сайті банку http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає укладений між сторонами кредитний договір.
В порушення взятих на себе зобов'язань позичальник умови договору належним чином не виконував, у зв'язку з чим допустив утворення заборгованості, яка станом на 31 липня 2017 року становить 32244,63грн., з яких: 942,43грн. - заборгованість за тілом кредиту, 25511,65грн. - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом, 3778,90грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00грн - штраф (фіксована частина) та штраф (процентна складова) у розмірі - 1511,65грн., яку банк просив стягнути з відповідача, а також судові витрати по справі у сумі 1600,00грн.
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 01 жовтня 2020 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено, у зв'язку зі спливом строку позовної давності звернення до суду.
Не погодившись із рішенням суду від 01 жовтня 2020 року, АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Скарга мотивована тим, що відповідач 12 травня 2011 року підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» на підставі чого отримав кредитну карту, яка в подальшому неодноразово перевипускалася, зі строком дії останньої виданої ОСОБА_1 карти 11/16 року.
Суд першої інстанції не врахував, що строк дії укладеного між сторонами договору дорівнює строку дії виданої позичальнику карти та не звернув увагу на те, що перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у повному обсязі починається зі спливом останнього дня місяця дії картки, з 30 листопада 2016 року, а з позовом до суду позивач звернувся 05 вересня 2017 року, тобто в межах строків позовної давності, визначених положеннями ст.257 ЦК України. Суд неправильно обрахував строк позовної давності, безпідставно взявши до уваги дату здійснення відповідачем останнього платежу за договором.
В обґрунтування своїх вимог позивач послався на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі №6-14цс14 та від 18 червня 2014 року у справі № 6-61цс14, згідно яких кредитна картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (статті 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.
При укладенні кредитного договору відповідач був належним чином повідомлений про умови кредитування, у тому числі про необхідність сплати процентів, пені та штрафу за договором.
Правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористався.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що АТ КБ «Приватбанк» не довів правомірність нарахування за кредитним договором, укладеним між сторонами, процентів, пені та штрафу, оскільки не підтвердив належними та допустимими доказами погодження з ОСОБА_1 . Умов та Правил надання банківських послуг, Тарифів банку. Також суд вважав, що банк пропустив строк позовної давності звернення із позовом до суду, оскільки останній платіж позичальником був здійснений 12 червня 2014 року, шляхом автоматичного списання банком коштів з рахунку відповідача, а з позовом до суду позивач звернувся 05 вересня 2017 року, тобто із пропуском строку передбаченого ст.257 ЦК України.
Проте повністю погодитися із висновками суду першої інстанції колегія суддів не може, виходячи з наступного.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судом першої інстанції встановлено, що 12 травня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 500,00грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту, з кінцевим терміном повернення коштів, що відповідає строку дії картки. В ході розгляду справи достеменно встановлено, що кредитний ліміт був збільшений до 2000,00грн., що відповідачем не оспорювалося.
У анкеті-заяві зазначено, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами складає між ним та банком договір, про що свідчить його підпис в анкеті-заяві.
Як вбачається з наданого банком розрахунку заборгованості за договором б/н від 12 травня 2011 року, у зв'язку із невиконанням умов договору у відповідача станом на31 липня 2017 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 32244,63грн., з яких: 942,43грн. - заборгованість за тілом кредиту, 25511,65грн. - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом, 3778,90грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00грн - штраф (фіксована частина) та 1511,65грн. - штраф (процентна складова).
Заперечуючи проти позову, відповідач у письмовому клопотанні послався на те, що позивач звернувся до суду з даним позовом зі спливом строку позовної давності встановленого ст. 257 ЦК України, у зв'язку з чим просив застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності. Вказав на те, що він заперечує проти розрахунку заборгованості наданого банком, так як він зроблений на підставі Умов та Правил надання банківських послуг, проте він ці Правила не погоджував та ознайомлений з ними не був.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частиною другою статті 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно положень статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
У правовідносинах, в яких використовуються платіжні картки як спосіб надання/отримання кредитних коштів, якщо умовами договору визначено щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту у повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України №6-167цс14 від 12 листопада 2014 року.
Відповідно до умов договору б/н від 04 серпня 2011 року, Умов та Правил надання банківських послуг, розрахунку кредитної заборгованості повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом визначено періодичними щомісячними платежами.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, останнє фактичне погашення заборгованості за договором, здійснене ОСОБА_1 25 жовтня 2013 року у розмірі 200,00грн.
Платіж у розмірі 21,10грн. від 12 червня 2014 року був проведений банком шляхом автоматичного списання коштів з рахунку боржника на погашення заборгованості за кредитом.
Встановивши, що остання операція за кредитним договором, хоча вона й виконана шляхом автоматичного списання коштів з рахунку відповідача, була здійснена 12 червня 2014 року, а АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду із позовом 05 вересня 2017 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову.
Проте, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в повному обсязі закінчується зі спливом останнього дня місяця дії картки, який у спірних правовідносинах співпадає зі строком закінчення дії договору.
З довідки АТ КБ «Приватбанк» вбачається, що ОСОБА_1 , згідно кредитного договору б/н від 12 травня 2011 року отримав наступні кредитні картки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 , № НОМЕР_6 зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня 11/2016 року (а.с.213).
Отже, останнім днем дії картки № НОМЕР_6 , яка була перевипущена відповідачу на виконання договору б/н від 12 травня 2011 року та якою відповідач користувався, здійснюючи її неодноразове поповнення в терміналі самообслуговування (згідно виписки по рахунку), є 30 листопада 2016 року.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відмови у задоволенні позову у зв'язку із пропуском строку на звернення до суду за захистом порушених прав, тобто строку позовної давності, оскільки строк дії картки № НОМЕР_6 , яка була видана відповідачу й що останнім не заперечувалося, діяла до 31 листопада 2016 року, а із позовом до суду банк звернувся 05 вересня 2016 року.
З розрахунку заборгованості за договором станом на 31 липня 2017 року вбачається, що заборгованість відповідача по тілу кредиту становить 942,43грн.
Оскільки відповідач фактично отримав кредит, користувався кредитними коштами та періодично здійснював погашення заборгованості, колегія суддів приходить до висновку, що з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» підлягає стягненню сума заборгованості по тілу кредиту за договором б/н від 12 травня 2011 року у розмірі 942,43грн.
Разом з тим, банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, пеню та комісію, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 21 травня 2011 року послався на витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою та Тарифи Банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/ як невід'ємні частини спірного договору.
Проте, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах та умовах їх нарахувань.
Надана банком роздруківка із сайту позивача не є належним та допустимим доказом у справі, оскільки не доводить, що саме ці Умови та Правила надання банківських послуг, Тарифи банку діяли на час виникнення договірних правовідносин між сторонами.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, пені, комісії та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони договору погодили у письмовому вигляді розмір процентів за користування кредитними коштами, відповідальність за порушення виконання зобов'язань у вигляді та розмірі нарахувань пені, комісії та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону №1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року №543/96-В«Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 - АТ КБ «Приватбанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими Банк.
Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги АТ КБ «Приватбанк» та скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитом (тілом кредиту) та постановлення в цій частині нового судового рішення про стягнення з відповідача на користь банку 942,43грн. та залишенням судового рішенні від 01 жовтня 2020 року в решті без змін.
Згідно положень ч.13 ст.141 ЦПК України, у зв'язку із частковим задоволенням позову та апеляційної скарги, стягненню з відповідача на користь банку підлягають судові витрати пропорційно до розміру задоволених вимог (2,9%), пов'язані зі сплатою банком судового збору в судах першої та апеляційної інстанціях, в розмірі 116,00грн. = (1600,00грн. х 2,9%) + (2400,00грн. х 2,9%).
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 01 жовтня 2020 року в частині відмови у стягненні із ОСОБА_1 заборгованості за кредитом скасувати та прийняти в цій частині нову постанову, якою стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 12 травня 2011 року у розмірі 942,43грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судові витрати в розмірі 116,00грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає згідно ст.389 ч.3 п.2, ст.19 ч.6 п.1 ЦПК України.
Головуючий: В.О. Бездрабко
Судді: В.В. Майданік
Л.А. Приходько