Справа №522/13543/20
Провадження №2/522/2618/21
про відмову у залишенні позову без розгляду
06 квітня 2021 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Донцова Д.Ю.,
при секретарі судового засідання - Смоковій А.В.
розглянувши в підготовчому засіданні заяву представника відповідача про залишення позову без розгляду по цивільній справі за позовом Першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №3, в інтересах держави в особі: Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання незаконним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання незаконним свідоцтва, визнання недійсним договору, звільнення земельної ділянки,-
До Приморського районного суду м. Одеси 14.08.2020 року надійшла позовна заява Першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №3, в інтересах держави в особі: Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання незаконним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання незаконним свідоцтва, визнання недійсним договору, звільнення земельної ділянки.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19.08.2020 року відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Гудимою І.Б. 21.10.2020 року було подано до суду заяву про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з тим, що позовну заяву подано від імені заінтересованої особи, яка не має повноважень на ведення справи. В обґрунтування заяви зазначено, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширення тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що Одеська міська рада, знаючи про розташування на вказаній земельній ділянці зареєстрованого у встановленому законом порядку майна, що належить на праві приватної власності фізичним особам, не може чи не бажає здійснювати захист інтересів держави та звертатись до суду з відповідним позовом. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень, що не було зроблено.
09.12.2020 року представником Одеської місцевої прокуратури №3 були подані письмові пояснення, відповідно яких зазначено, що під час звернення до суду прокурор представляє не тільки міську раду, як юридичну особу, а інтереси територіальної громади, яку представляє Одеська міська рада. У даному випадку міська рада самоусунулася від захисту прав територіальної громади, іншого органу який міг би захистити її інтереси не має, у зв'язку з чим представництво прокурором інтересів територіальної громади у справі є єдиним можливим шляхом її захисту. Доказами бездіяльності органу владних повноважень в особі Одеської міської ради є те, що майже на протязі п'яти років (час первинної реєстрації спірного машиномісця 09.09.2015р.) Одеська міська рада не подала жодного позову до осіб, які незаконно користуються спірною земельною ділянкою, незважаючи на те, що офіційно була повідомлена про зазначені порушення Військовою прокуратурою Південного регіону України, ще 08.08.201 р., що підтверджується листом №06/3-555-вих18, який Одеська міська рада отримала 04.09.2018р. за вх. №02.2-15/713, проте останньою майже на протязі двох років не вжито жодних заходів на поновлення прав територіальної громади. Крім того, і на даний час продовжує тривати бездіяльність Одеської міської ради, а саме: у жодне судове засідання міська рада, як сторона по справі, не з'являється, правову позицію не висловлює, жодного позову щодо інших паркомісць не подала. Долучено копію повідомлення 16.03-52-8344ВИХ-20 від 13.08.2020 року, на підтвердження повідомлення про намір звернення до суду з позовом в інтересах Одеської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та інших про визнання незаконним рішення реєстратора, скасування запитів про право на машиномісце № НОМЕР_1 та звільнення земельної ділянки.
В підготовче засідання з'явився представник позивача, у клопотанні про залишення позовної заяви без розгляду просив відмовити.
Інші учасники справи в підготовче засідання не з'явились, повідомлялись належним чином, причин не явки не повідомили. Від представника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області 06.04.2021 року надійшла заява про проведення підготовчого засідання за його відсутності.
Відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України складання повного тексту ухвали, залежно від складності справи, може бути відкладено на строк не більш як п'ять днів з дня оголошення вступної та резолютивної частин ухвали.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено.
Перший заступник керівника Одеської місцевої прокуратури №3 звертаючись із позовною заявою про визнання незаконним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання незаконним свідоцтва, визнання недійсним договору, звільнення земельної ділянки стосовно нерухомого майна, а саме машиномісця № НОМЕР_1 , площею 14 кв.м., розташованого за адресою АДРЕСА_1 , посилався на ті обставини, що листом №06-3-555-вих18 від 08.08.2018 року Військовою прокуратурою Південного регіону України про порушення законодавства повідомлено Одеську міську раду, якою отримано зазначений лист 04.09.2018 року за вх. №02.2-15/713, проте Одеською міською радою не вжито жодних заходів на поновлення прав територіальної громади, що є підставою для представництва прокуратурою інтересів держави, у суді, відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 56 ЦПК України.
Згідно ч. 4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Згідно з ч.4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних тощо) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності України, гарантування її державної, економічної безпеки, захист прав усіх суб'єктів права власності господарювання, в тому числі й територіальних громад.
Інтереси територіальної громади є складовою частиною державних інтересів. Так, згідно п. 1 резолютивної частини вищезазначеного рішення Конституційного суду прокурори та їх заступники подають позовні заяви саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява є підставою для порушення справи в суді. Під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Правова позиція щодо підстав представництва прокурором інтересів держави чітко визначена у Постанові Верховного Суду від 25.04.2018 (справа №806/1000/17), у якій зазначено, що у Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Відтак, Верховний Суд вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Вказаного висновку дійшла Велика палата Верховного суду, виклавши його у постанові від 26 травня 2020 року за результатами розгляду справи № 912/2385/18.
Дослідивши лист №06-3-555-вих18 від 08.08.2018 року, який Військова прокуратура Південного регіону України надіслала Одеській міській раді, суд зазначає, що зі змісту вказаного листа вбачається, що Військовою прокуратурою здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні №42017160690000064 від 20.04.2017 року, за ознаками кримінальних правопорушень ч. 1 ст. 197-1, ч. 2 ст. 366, ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 364 КК України та у зв'язку з необхідністю збирання доказів у кримінальному проваджені №42017160690000064, відповідно до вимог ст.ст. 40, 93 КПК України, просили надати інформацію та документи.
Відповідно до, наданого позивачем суду, повідомлення першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №3 - О.Болгар 16.03-52-8344ВИХ-20 від 13.08.2020 року на вимогу ч.4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» Одеську міську раду було повідомлено про намір звернення до суду з позовом в інтересах ОМР до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та інших про визнання незаконним рішення реєстратора, скасування запитів про право на машиномісце № НОМЕР_1 та звільнення земельної ділянки.
Як вбачається із матеріалів справи, Одеською міською радою не було вжито заходів протягом розумного строку після того, як вказаному органу стало відомо або повинно бути стати відомо про можливе порушення інтересів держави, що свідчить про бездіяльність компетентного органу.
Таким чином, суд прийшов до висновку що позивачем Одеською місцевою прокуратурою №3 було дотримано порядок звернення до суду з позовом в інтересах Одеської міської ради, а отже прокурор є належним позивачем у даній справі.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
З огляду на викладене, суд вважає що правові підстави для залишення позовної заяви без розгляду відсутні, а тому відмовляє у задоволенні заяви представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись ст.ст.10-13, 43, 131, 210, 223, 247, 257, 353 ЦПК України, суд,
У задоволенні заяви представника відповідача про залишення позову без розгляду по цивільній справі за позовом Першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №3, в інтересах держави в особі: Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання незаконним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання незаконним свідоцтва, визнання недійсним договору, звільнення земельної ділянки- відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає, заперечення на неї включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Повний текст ухвали суду складено 12.04.2021 року.
Суддя Д.Ю. Донцов