Провадження № 22-ц/803/3445/21 Справа № 192/1639/20 Суддя у 1-й інстанції - Стрельников О. О. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А.
12 квітня 2021 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Єлізаренко І.А.,
суддів Красвітної Т.П., Свистунової О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
У липні 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування своїх вимог АТ КБ “Приватбанк” посилалися на те, що відповідно до укладеного договору б/н від 15 березня 2012 року ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку складає між нею та банком Договір про надання банківських послуг, про що свідчить підпис відповідача у заяві. АТ КБ “Приватбанк” зазначають, що виконали свої зобов'язання щодо видачі кредитних коштів, надавши можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених кредитним договором, та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач порушила умови укладеного договору в частині своєчасного погашення платежів, передбачених умовами кредитного договору, у зв'язку з чим, станом на 20 липня 2020 року має заборгованість перед банком у розмірі 38426 грн. 15 коп., яка складається із: 14770 грн. 61 коп.- заборгованість за тілом кредиту, у тому числі 0 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту, 14770 грн. 61 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 5161 грн. 08 коп. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 18494 грн. 46 коп. - нарахована пеня. На підставі викладеного, АТ КБ “Приватбанк” просили суд стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором № б/н від 15 березня 2012 року станом на 20 липня 2020 року у розмірі 14609 грн. 28 коп., а також судовий збір у розмірі 2102 грн.
Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2020 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
З таким рішенням не погодилися АТ КБ «Приватбанк», звернулися до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне їх з'ясування, порушення норм матеріального права, просили його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги банку у повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу подано не було.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, на підтвердження позовних вимог АТ КБ “Приватбанк” надано суду копію Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку від 15 березня 2012 року, в якій ОСОБА_1 виявляє бажання оформити на своє ім'я кредитну картку (а.с. 19).
У заяві зазначено, що позичальник згодна з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та Банком договір про надання банківських послуг. У заяві зазначено, що позичальник ознайомилась і згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, які були надані для ознайомлення у письмовому вигляді.
Зазначена вище заява не містить відомостей про строк дії кредитного договору, сума кредитного ліміту та процентна ставка не зазначені.
Відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів).
З наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором, яка станом на 20 липня 2020 року становить 38426 грн. 15 коп., яка складається із: 14770 грн. 61 коп.- заборгованість за тілом кредиту, у тому числі 0 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту, 14770 грн. 61 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 5161 грн. 08 коп. - заборгованість за відсотками, 18494 грн. 46 коп. - нарахована пеня.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ “Приватбанк”, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та необґрунтованості, однак погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов них за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права, що відповідно до ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «Приватбанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
З матеріалів справи вбачається, на підтвердження позовних вимог АТ КБ “Приватбанк” надано суду копію Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку від 15 березня 2012 року, в якій ОСОБА_1 виявляє бажання оформити на своє ім'я кредитну картку (а.с. 19).
У заяві зазначено, що позичальник згодна з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та Банком договір про надання банківських послуг. У заяві зазначено, що позичальник ознайомилась і згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, які були надані для ознайомлення у письмовому вигляді.
Зазначена вище заява не містить відомостей про строк дії кредитного договору, сума кредитного ліміту та процентна ставка не зазначені.
Відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів).
З наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором, яка станом на 20 липня 2020 року становить 38426 грн. 15 коп., яка складається із: 14770 грн. 61 коп.- заборгованість за тілом кредиту, у тому числі 0 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту, 14770 грн. 61 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 5161 грн. 08 коп. - заборгованість за відсотками, 18494 грн. 46 коп. - нарахована пеня.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за відсотками у розмірі 5161 грн. 08 коп. та пеню у сумі 18494 грн. 46 коп.
Банк, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі її розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 15 березня 2012 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт “Універсальна” та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід'ємні частини спірного договору (а.с.20, 21-44).
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи і Умови та правила розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи Заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, щодо сплати пені та саме у зазначеному в Умовах та правилах розмірі і порядку нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ “ПриватБанк” в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умови та правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату пені, надані банком Умови та правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах цієї справи, не визнаються відповідачем та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 15 березня 2012 року шляхом підписання заяви-анкети.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів».
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із ОСОБА_1 АТ КБ “Приватбанк” дотрималися вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19.
Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач користувалася кредитним коштами та частково сплачувала кредит.
Згідно розрахунку заборгованості, наданого банком та не спростованого відповідачем, розмір заборгованості ОСОБА_1 за тілом кредиту становить 14770 грн. 61 коп.
Отже, з ОСОБА_1 на користь АТ КБ “Приватбанк” слід стягнути заборгованість за кредитним договором б/н від 15 березня 2012 року станом на 20 липня 2020 року у сумі 14770 грн. 61 коп. - за тілом кредиту.
Позовні вимоги про стягнення відсотків та пені є недоведеними фактом досягнення сторонами домовленості про сплату відповідачем у будь-якому розмірі процентів, неустойки, а тому у задоволенні позовних вимог банку в цій частині повинно бути відмовлено.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2020 року скасувати та позовні вимоги АТ КБ “Приватбанк” задовольнити частково.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” - задовольнити частково.
Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - скасувати.
Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного Товариства комерційний банк “Приватбанк” заборгованість за кредитним договором б/н від 15 березня 2012 року, яка утворилася станом на 20 липня 2020 року у розмірі 14 770 грн. 61 коп. - за тілом кредиту.
В іншій частині позовних вимог Акціонерного Товариства комерційний банк “Приватбанк” - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного Товариства комерційний банк “Приватбанк” судовий збір у сумі 2019 грн. 95 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 12 квітня 2021 року.
Головуючий суддя
Судді