Провадження № 22-ц/803/436/21 Справа № 175/1741/18 Суддя у 1-й інстанції - Ребров С. О. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.
06 квітня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
Головуючого - Куценко Т.Р.
суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.
за участю секретаря - Синенко Є.А.
розглянула у закритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 в інтересах
ОСОБА_2
на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2019 року по справі за заявою ОСОБА_3 , заінтересована особа: Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради про визнання фізичної особи недієздатної, -
ОСОБА_3 у травні 2018 року звернулась до суду із заявою про визнання фізичної особи недієздатною, в якій просила визнати недієздатною її бабусю - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стверджуючи, що вона страждає психічним захворюванням, внаслідок чого не може розуміти значення своїх дій та ними керувати (т. 1 а.с. 3-4).
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2019 року заяву ОСОБА_3 про визнання фізичної особи недієздатною задоволено в повному обсязі.
Визнано ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатною з 2009 року.
Встановлено опіку над ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та призначено її опікуном ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а.с. 204-206).
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким в задоволені заяви відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів.
Зазначає, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд не вжив заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи і залучення всіх заінтересованих осіб до участі у справі з метою перевірки питання, чи не пов'язано визнання особи недієздатною з подальшим вирішенням спору про право та уникнення виконання зобов'язань з повернення боргу (т. 1 а.с. 210-214).
ОСОБА_3 скористалась своїм правом передбаченим ст. 360 ЦПК України та подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 233-236).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2019 року скасовано.
Заяву ОСОБА_3 , заінтересована особа: Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради про визнання фізичної особи недієздатної залишено без розгляду (т. 2 а.с. 95, 98-102).
Постановою Верховного суду від 15 липня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т. 2 а.с. 165-169).
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.
Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи в повному обсязі заяву ОСОБА_3 про визнання фізичної особи недієздатною, суд першої інстанції виходив з її обгрунтованості та того, що вказана заява відповідає інтересам недієздатної особи та не суперечить вимогам закону.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є рідною бабусею ОСОБА_3 , по лінії матері ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження /т.1 а.с. 15/.
15 жовтня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір позики на суму 184 000 Євро та 690 000 доларів США /т.1 а.с. 60/.
На забезпечення виконання вказаного договору позики 20 березня 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Черниш Є.В. /т.1 а.с. 61-63/.
Відповідно до умов цього договору було накладено іпотечне обтяження на об'єкт нерухомого майна - житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 398, кв. метри, житлова площа 79,6 кв. метри та земельну ділянку площею 0, 2352 га яка знаходиться за цією ж адресою.
На теперішній час зобов'язання позичальника за вказаними договорами не виконані та є предметом розгляду в інших судових справах.
Рішенням Кіровського районного суду у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання позики з додатковими угодами недійсними, зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2017 року вказане рішення залишено без змін /т.2 а.с. 65-70/.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання іпотечних договорів недійсними - відмовлено.
Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2018 року апеляційна скарга ОСОБА_4 залишена без задоволення, рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2017 року залишено без змін /т.2 а.с. 52-60, 61-64/.
Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2018 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за договором позики задоволено /т.2 а.с. 42-51/.
Висновком судово - психіатричного експерта КП "Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня" Дніпропетровської обласної ради від 08 жовтня 2019 року № 129, зазначено, що ОСОБА_4 за своїм психічним станом з 2009 року не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними /т.1 а.с. 198-200/.
У лютому 2020 року ОСОБА_3 в інтересах недієздатної ОСОБА_4 звертається до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів позики та додаткових угод, договору іпотеки, договору про переведення боргу. Предметом спору є будинок та земельна ділянка, розташовані за адресою АДРЕСА_1 .
Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2020 року цивільна справа за вказаним позовом передана на розгляд за підсудністю до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2020 року цю позовну заяву ОСОБА_8 в інтересах недієздатної ОСОБА_4 повернуто заявнику з підстав передбачених пунктом 1 частини першої статті 185 ЦПК України.
Відповідно до вимог ст. 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Метою встановлення опіки та піклування є забезпечення особистих немайнових та майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть здійснювати свої права та виконувати обов'язки (ст. 55 ЦК України).
В силу ст. 58 ЦК України опіка встановлюється над фізичними особами, які визнані недієздатними.
Згідно ст. 60 ЦК України суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
Виходячи з встановлених конкретних обставин справи, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатною з 2009 року та ухвалив обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам закону.
Доводи скарги про те, що заява ОСОБА_9 про визнання ОСОБА_4 недієздатною підлягає залишенню без розгляду, оскільки встановлення такого факту пов'язане з наступним вирішенням спору про право (визнання недійсними договорів позики, іпотеки), колегія суддів не бере до уваги враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (частина шоста статті 294 ЦПК України).
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи (пункт 1 частини другої статті 293 ЦПК України).
Згідно із статтею 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність набувати своїми діями для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Відповідно до положень частини першої статті 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину (частина друга статті 41 ЦК України).
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Таким чином, недієздатна фізична особа не усвідомлює значення своїх дій та не може керувати ними, внаслідок чого не здатна набувати своїми діями цивільних прав, створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Предметом судової діяльності у цьому випадку є безпосереднє визначення наявності підстав для встановлення такого правового стану фізичної особи, як недієздатність. За рішенням суду фізична особа визнається недієздатною повністю, а не відносно конкретного правочину, вчиненого нею.
Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною (частина друга статті 40 ЦК України).
Тобто, законодавець передбачив можливість вирішення питання про недієздатність особи й у випадку залежності від часу виникнення недієздатності правових наслідків за договором.
Згідно роз'яснень викладених у пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 1972 року № 3 (з відповідними змінами) «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним», згідно з якими від вирішення питання щодо дієздатності громадянина залежить можливість його участі у розв'язанні інших цивільних справ. Тому заяви про визнання громадянина недієздатним підлягають розглядові окремо від інших вимог у порядку, передбаченому статтями ЦПК України. Одночасно зі спором про право цивільне питання про недієздатність громадянина може вирішуватись судом лише в тому разі, коли спір виник після смерті цього громадянина.
У справі, яка переглядається, висновком судово-психіатричного експерта КП «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради від 08 жовтня 2019 року № 129 підтверджено, що ОСОБА_4 за своїм психічним станом з 2009 року не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
З урахуванням викладеного, від вирішення питання щодо дієздатності громадянина залежить можливість його участі у вирішенні інших цивільних справ. Тому заяви про визнання громадянина недієздатним підлягають розглядові окремо від інших вимог у порядку, передбаченому статтями ЦПК України.
Таких висновків дійшов Верховний суд у своїй постанові від 15 липня 2020 року по даній справі.
Доводи скарги щодо висновку судово-психіатричного експерта КП «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради від 08 жовтня 2019 року №129, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вказані доводи зводяться до незгоди з даним висновком та його оцінки, однак, оцінка доказів є прерогативою суду, а переоцінка доказів учасниками судового процесу не передбачена чинним законодавством.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, при новому розгляді в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 звертався з клопотанням про призначення судово - психіатричної експертизи (т. 2 а.с. 194-196). Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19.01.2021 року вказане клопотання було задоволено та призначено по справі судово - психіатричну експертизу (т. 2 а.с. 201-202, 208-210). Проте, листом КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради № 70 від 03.02.2021 року повернено матеріали цивільної справи з невиконаною ухвалою суду від 19.01.2021 року посилаючись на те, що експертиза стосовно ОСОБА_4 була проведена. А також, зазначено, що згідно діючого законодавства у разі надання нових додаткових матеріалів, які не були представлені на попередній експертизі, можливе проведення додаткової судово-психіатричної експертизі (т. 2 а.с. 214-215).
Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для задоволення заяви, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Судові витрати понесені у зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Т.Р. Куценко
Судді: Е.Л. Демченко
М.О. Макаров