Справа № 566/1420/19 Провадження №11-кп/802/288/21 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Категорія:ч. 3 ст. 152 КК України. Доповідач: ОСОБА_2
02 квітня 2021 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в режимі відеоконференції матеріали кримінального провадження №12019180160000271 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Здолбунівського районного суду Рівненської області від 14 грудня 2020 року щодо ОСОБА_8 ,
Вказаним вироком суду ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Новоукраїнка, Млинівського району Рівненської області, проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , громадянин України, з повною середньою освітою, непрацюючий, неодружений, раніше не судимий,
засуджений за ч.3 ст.152 КК України до 7 (семи) років позбавлення волі.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_8 у вигляді тримання під вартою продовжено на 60 (шістдесят) дні з дня ухвалення вироку.
Строк відбуття покарання ОСОБА_8 постановлено рахувати з 24 червня 2019 року, на підставі ч.5 ст.72 КПК України зараховано в строк відбуття покарання термін його перебування під вартою в установах попереднього ув'язнення, з розрахунку день один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню позбавлення волі.
Вироком вирішено питання речових доказів, арештованого майна та цивільний позов.
ОСОБА_8 визнаний винним та засуджений за те, що він, 24 червня 2019 року близько 01:00 години, на другому поверсі непрацюючого будинку культури по АДРЕСА_1 , з метою задоволення своєї статевої пристрасті, притискуючи рукою в одному з приміщень до стола неповнолітню ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_2 , для подолання очікуваного опору, без добровільної згоди та всупереч її волі, умисно вчинив дії сексуального характеру, пов'язані із вагінальним проникненням в тіло потерпілої із використанням геніталій, чим спричинив останній легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я у виді розриву дівочої пліви з крововиливом, який переходить на слизову малої статевої губи та пересінок піхви на 5-ти годинах умовного годинкового циферблату, і розриву дівочої пліви з крововиливом на 7-ми годинах умовного годинкового циферблату.
В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 вважає вирок суду незаконним. Посилається на те, що в основу вироку суд поклав показання потерпілої, висновок судово-медичної експертизи, при цьому не спростував та не дав належної юридичної оцінки іншим доказам, які наявні в матеріалах кримінального провадження. Вказує на те, що до показань потерпілої слід ставитись критично, оскільки вона перебувала в стані алкогольного сп'яніння та її покази не підтвердженні дослідженими доказами, є непослідовними. Також зазначає, що судом безпідставно відхилено висновок судово-медичної експертизи №96 від 24.06.2019. Просить вирок суду скасувати, а кримінальне провадження закрити за відсутністю в діях ОСОБА_8 складу злочину.
Заслухавши доповідача, який виклав зміст оскаржуваного вироку суду першої інстанції, основні доводи апеляційної скарги, обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 , які підтримали апеляційну скаргу та просили скасувати вирок суду, а провадження закрити, прокурора, який апеляційну скаргу заперечив і просив рішення місцевого суду залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до ст.94 цього Кодексу, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Із цього випливає, що суд при розгляді справи повинен дослідити докази, як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують підсудного, проаналізувати їх та дати остаточну оцінку кожному доказу з точки зору його належності, допустимості, достовірності, і достатності, у їх сукупності оцінки з точки зору достатності для висновку про доведеність вини.
Ці вимоги закону при постановленні вироку щодо ОСОБА_8 судом першої інстанції були дотримані.
Відповідно до вимог ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Так, згідно статті 392 КПК України рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності і обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.
Висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.152 КК України, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені наявними в матеріалах справи та наведеними у вироку доказами, дослідженими в судовому засіданні, яким дана належна оцінка.
З вироку місцевого суду вбачається, що відповідно до вимог ч.3 ст.374 КПК України, у мотивувальній частині вироку суд виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, з достатньою конкретизацією встановив та зазначив місце, час, мотив та спосіб вчинення злочину, його наслідки, зазначив дії обвинуваченого.
Стосовно доводів наведених у поданій апеляційній скарзі про те, що в ході судового розгляду не було здобуто жодного належного та допустимого доказу вини ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.152 КК України, то вони спростовуються матеріалами провадження.
При цьому апеляційний суд зауважує, що дотримуючись засади змагальності, та виконуючи свій професійний обов'язок, передбачений ст.92 КПК України, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою безстороння людина може пояснити факти, а саме: винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Стандарт доведення за критерієм «поза розумним сумнівом» означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення.
У поданій апеляційній скарзі захисник порушує питання щодо відсутності прямих доказів вини обвинуваченого за ч.3 ст.152 КК України та невірність оцінки показів потерпілої та свідків.
Так, обвинувачений ОСОБА_8 вину у вчиненні інкримінованого злочину, передбаченого ч.3 ст.152 КК України не визнав.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 по суті справи показав, що в ніч на 24 червня 2019 року потерпіла ОСОБА_10 , яка перебувала у стані алкогольного сп'яніння, вела себе викликаючи та першою запропонувала йому піти в приміщення непрацюючого будинку культури, запитавши чи є у нього презерватив. Піднявшись на другий поверх будівлі в одному з приміщень вони спочатку цілувалися, а потім ОСОБА_10 роздягнулася, він надів собі презерватив положив потерпілу спиною на стіл і вони вступили у статеві зносини. Однак стіл хитався, тому він розвернув та положив її животом на стіл. Під час сексу потерпілій стало погано та вона почала блювати. Припинивши статевий акт вони вдягнулися та вийшли на вулицю. Йдучи сходами потерпіла падала. Пропонував провести додому, але потерпіла відмовилася. Жодних насильницьких дій до потерпілої він не вчиняв, руками її не тримав та опору вона не чинила і не кричала. Про те, що ОСОБА_10 є неповнолітньою, він знав. Позовні вимоги не визнає та просить у позові про відшкодування шкоди відмовити.
Таким чином, обвинувачений як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час розгляду справи апеляційним судом не заперечував факт вчинення дії сексуального характеру щодо потерпілої ОСОБА_10 , пов'язані із вагінальним проникненням в тіло потерпілої із використанням геніталій.
Незважаючи на те, що ОСОБА_8 вказує, що вказані дії він вчиняв зі згоди потерпілої, його винуватість у вчиненні вказаного злочину підтверджується сукупністю узгоджених між собою доказів, які були досліджені в суді першої інстанції та яким надана належна оцінка.
Так, будучи допитана в суді першої інстанції неповнолітня потерпіла ОСОБА_10 суду показала, що 23 червня 2019 року ввечері вона зі своєю подругою ОСОБА_11 пішли погуляти та близько 23:00 години зустріли сестру обвинуваченого - ОСОБА_12 , яка запросила їх на святкування свого дня народження біля літньої сцени непрацюючого будинку культури по вул. Дружби народів у с. Новоукраїнка. Святкувати біля літньої сцени будинку культури почали о 00:00 годині 24 червня 2019 року, вживали спиртне (вино, коньяк), співали та танцювали. Від вжитого алкоголю вона сп'яніла та в цей час ОСОБА_8 запропонував їй прогулятися до старого клуба. Вона погодилася, оскільки думала, що вони просто поговорять як друзі. В одному з приміщень на другому поверсі вона сіла на стіл та ОСОБА_8 почав лізти до неї цілуватися, казав «мала не ломайся», тримаючи руками за талію. До цієї події вона статевим життям не жила, хоча і зустрічалася з хлопцем, вступати у статеві зносини з ОСОБА_8 не хотіла, заперечувала та відштовхувала його від себе. Проте, останній скориставшись її нетверезим станом, повалив на спину, роздягнув та вступив з нею у статевий зв'язок спочатку спереду, а потім обернув спиною та поклав животом на стіл, від чого вона вдарилася носом. Більше вона нічого не пам'ятає та прийшла до тями на вулиці, де її забрала мати з дядьком. Про те, що сталося вона спочатку не хотіла розповідати, оскільки боялася розголосу. Про її неповнолітній вік обвинувачений знав.
Показання потерпілої ОСОБА_10 про те, що обвинувачений вчинив статеві зносини з нею без її згоди із застосуванням насильства, підтверджується також дослідженими місцевим судом доказами.
Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта №158/19 від 18 липня 2019 року, вікові та індивідуально-психологічні особливості потерпілої ОСОБА_10 не мають характеру вад, які б позбавляли її здатності давати об'єктивні показання, вона може правильно сприймати та оцінювати обставини, що мають значення у справі, ознак підвищеної навіюваності не виявляє (Т.1 а.м.к.п.36-42).
Згідно протоколу освідування ОСОБА_10 від 24 червня 2019 року, за участі судово-медичного експерта та лікаря-гінеколога Млинівської лікарні, під час якого у потерпілої виявлено тілесні ушкодження у вигляді саден на чолі зліва, спинці носа, лівої щоки, носо-губного трикутника та передньої поверхні правого коліна (Т.1 а.м.к.п.70-71).
Відповідно до висновку судово-медичного експерта №95 від 24 червня 2019 року, в неповнолітньої потерпілої ОСОБА_10 виявлено тілесні ушкодження у вигляді садна на спинці носа, садна на лобі зліва, два садна на лівій щоці, садно в області носо-губного трикутника справа та садно на передній поверхні правого коліна, які виникли не менш ніж від п'яти травматичних впливів тупого предмету без відображення його властивостей та могли утворитися від ударів руками, ногами чи внаслідок падіння. Крім того, під час огляду лікарем-гінекологом у ОСОБА_10 в області статевих органів на слизовій оболонці пристінку піхви в нижній третині виявлено два поверхневих садна, які могли утворитися внаслідок статевих зносин. Тілесних ушкоджень, які були б характерні для насильницького статевого акту при експертизі не виявлено (Т.1 а.м.к.п.143-144).
Крім того, згідно висновку експертів Комунального закладу «Обласне бюро судово-медичної експертизи» Рівненської обласної ради №38/426 від 25 червня 2019 року, у ОСОБА_10 , крім крововиливів та саден на голові та нозі, виявлено також наявність у неї розриву дівочої пліви з крововиливом, який переходить на слизову малої статевої губи та пересінок піхви на 5-ти годинах умовного годинкового циферблату, і розриву дівочої пліви з крововиливом на 7-ми годинах умовного годинкового циферблату, що виникли від дії тупого предмету, яким міг бути ерегований статевий член чи інший предмет з подібними характеристиками. Особливості анатомічної будови дівочої пліви у ОСОБА_10 не дозволяють здійснення природнього статевого акту без її порушення, всі виявлені тілесні ушкодження могли утворитися 24 червня 2019 року та на момент судово-медичного огляду вона статевої зрілості не досягла (Т.1 а.м.к.п.148-150).
Будучи допитана в суді першої інстанції судовий експерт ОСОБА_13 висновки які викладені, у зазначеній вище судово-медичній експертизі повністю підтвердила, при цьому додатково зазначила, що виявлені експертами при особистому огляді потерпілої розриви дівочої пліви є свіжими, а відсутність старих ушкоджень свідчить, що остання до події статевим життям не жила. Виявлені у ОСОБА_10 тілесні ушкодження в ділянці статевих органів могли виникнути при здійсненні з нею статевого акту, в тому числі і насильницького.
Крім того, допитаний судом першої інстанції судовий експерт ОСОБА_14 суду показав, що до висновків про відсутність у потерпілої «свіжих» розривів дівочої пліви чи ушкоджень статевих органів він дійшов на підставі проведеного лікарем-гінекологом огляду, а не особистого огляду як експерта.
Враховуючі вказані обставини суд першої інстанції обґрунтовано поклав в основу вироку саме висновки судово-медичної експертизи №38/426 та показання експерта ОСОБА_13 щодо часу утворення у потерпілої тілесних ушкоджень у вигляді розривів дівочої пліви, оскільки вони повністю узгоджуються з дослідженими судом доказами в їх сукупності.
Так, згідно додаткової судово-медичної експертизи №102 від 19 вересня 2019 року, тілесні ушкодження у вигляді крововиливів в ділянці лівої вилиці, лівій щоці, на фоні якого садно, саден в лівій носо-губній складці, лобній ділянці, переніссі, в ділянці правої ніздрі, передньо-зовнішній поверхні правого колінного суглобу, які були знайдені у ОСОБА_10 могли бути спричиненні за обставин, на які вказала вона та ОСОБА_8 під час проведення із ними слідчих експериментів, і зазначені тілесні ушкодження не є характерними для самооборони (Т.1 а.м.к.п.154-156).
Крім того, показання потерпілої ОСОБА_10 про те, що вона чинила опір ОСОБА_8 , підтверджується висновком експерта №96 від 26 червня 2019 року, згідно якого у ОСОБА_8 виявлено тілесні ушкодження у вигляді садна на передній поверхні передпліччя в середній третині, які відносяться до легких тілесних ушкоджень (Т.1 а.м.к.п.160-161).
Наведені вище та досліджені судом докази є належними та допустимими, оскільки отримані органом досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства та містять в собі фактичні дані, які вказують на місце, час та спосіб вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.152 КК України.
Оцінивши наведені вище зібрані у кримінальному провадженні докази і доводи апеляційної скарги сторони захисту в їх сукупності, суд апеляційної інстанції вважає, що винуватість ОСОБА_15 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.152 КК України повністю доведена.
Суд першої інстанції цілком обґрунтовано сприймав покази потерпілої ОСОБА_10 у сукупності із іншими докази у кримінальному провадженні та зважив на детальність та послідовність показань неповнолітньої потерпілої, які підтверджені і висновками експертиз.
Отже, апеляційні доводи про те, що обвинувачення ґрунтується лише на припущеннях та показах неповнолітньої потерпілої, не заслуговують на увагу, так як повністю спростовуються вищенаведеними доказами в їх сукупності, а тому є необґрунтованими та безпідставними.
Таким чином, доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо невірної оцінки показань свідків апеляційний суд не бере до уваги, так як звертає увагу на відсутність заперечень сторони захисту саме стосовно вірності та правильності викладених свідчень та не вбачає будь-яких об'єктивних підстав для висновку про неправильність наданої судом першої інстанції оцінки показанням потерпілої та свідків, які тим більше знайшли своє підтвердження і в сукупності вищевикладених доказів. дослідженим місцевим судом.
Також суд апеляційної інстанції звертає увагу на дотримання місцевим судом вимог ст. 94 КПК України щодо оцінки доказів на предмет їх належності, допустимості та достатності.
Сукупність досліджених доказів а саме: показань неповнолітньої потерпілої, свідків, висновків експертиз, які є належними та допустимими, узгоджуються між собою засвідчують наявність критерію «достатності»
досліджених доказів та переконують апеляційний суд в обґрунтованості висновку місцевого суду щодо доведення винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч.3 ст.152 КК України.
Зміст оскаржуваного вироку вказує на його вмотивованість та обґрунтованість.
Суд першої інстанції ретельно віднісся до доводів та тверджень сторони захисту та обґрунтовано і вмотивовано спростував всі доводи сторони захисту, які здебільшого є аналогічними апеляційним доводам обвинуваченого та захисника.
Що ж стосується виду та розміру призначеного обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, то воно відповідає тяжкості злочину та особі обвинуваченого, враховуючи такі обставини.
Так, згідно із загальними засадами призначення покарання, визначеними вимогами статті 65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів (ч. 2 статті 65 КК України).
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», увагу суддів звернуто на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку, і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо дотримуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Згідно п. 2 вказаної Постанови, усі питання пов'язані із призначенням покарання, мають бути належним чином мотивовані у вироку.
Поняття судової дискреції (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції при призначенні обвинуваченому ОСОБА_8 покарання вимоги вказаних вище статей кримінального кодексу належним чином були враховані.
Так, з вироку вбачається, що місцевим судом дана належна оцінка ступеню тяжкості кримінального правопорушення та даним про особу обвинуваченого ОСОБА_8 ..
При прийнятті судового рішення апеляційний суд враховує, що злочин, передбачений ч.3 ст.152 КК України, відповідно до положень ст.12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких; дані про особу обвинуваченого, який
за місцем проживання характеризується посередньо, на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває, раніше не судимий, обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання обвинуваченого судом не встановлено.
Також враховано, що обвинувачений свою вину в учиненні злочину не визнав, завдану шкоду не відшкодував і такі обставини свідчить, що посягнувши на статеву свободу та статеву недоторканність неповнолітньої потерпілої, спричинивши їй фізичні і душевні страждання, він не бажає визнавати протиправність своїх дій, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_8 покарання саме у виді позбавлення волі, яке необхідно відбувати реально, що буде необхідним і достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, оскільки його перевиховання неможливе без ізоляції від суспільства, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
Отже, призначене обвинуваченому ОСОБА_8 покарання апеляційний суд вважає таким, що повністю відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, а також принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.
На думку суду апеляційної інстанції, у даному випадку досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
Будь-яких порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли б перешкодити суду повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та ухвалити законне і обґрунтоване рішення, апеляційним судом не встановлено.
Підстав для скасування оскаржуваного вироку з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, апеляційний суд не знаходить.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а вирок Здолбунівського районного суду Рівненської області від 14 грудня 2020 року щодо ОСОБА_8 - без змін.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим ОСОБА_8 , який тримається під вартою - у той самий строк з моменту вручення йому копії даної ухвали.
Головуючий
Судді