09.04.2021 Справа № 756/5242/21
Справа пр. № 2/756/4055/21
ун. № 756/5242/21
09 квітня 2021 року м. Київ
Суддя Оболонського районного суду міста Києва Андрейчук Т.В., розглянувши матеріали заяви та доданих до неї документів ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Інна Леонтіївна, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання в частині недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги, скасування записів про зміну іпотекодержателя, -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до Оболонського районного суду м. Києва в порядку цивільного судочинства з позовом до відповідачів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк"), товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" (далі - ТОВ "Укрдебт Плюс"), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання в частині недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги, скасування записів про зміну іпотекодержателя.
Суддя, дослідивши позовну заяву та додані до неї документи, вважає, що у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 слід відмовити з наступних підстав.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
За загальним правилом, передбаченим ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Разом з тим ст. 20 ГПК України визначено предметну та суб'єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Так, за ч. 1 цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених ч. 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП.
З аналізу наведеної норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем та, 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Ст. 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в ст. 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями ст. 20 цього Кодексу (як приклад, п. п. 5, 10, 14 ч. 1 цієї статті).
Таким чином, стороною у господарському процесі може бути і фізична особа, яка не є підприємцем.
Наведене вище свідчить про те, що господарським судам підвідомчі зазначені у
п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України спори за виключенням тих, де стороною правочину, з приводу якого виник спір, є фізична особа (п. п. 5.26, 5.27 постанови Верховного Суду від 31 липня
2019 року у справі № 902/644/18).
За ч. 1 ст. 173 ГК зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ст. 179 ГК України).
Господарським договором є домовленість, укладена за встановленим змістом та формою, між учасниками господарських правовідносин, спрямована на встановлення, зміну чи припинення прав та обов'язків, досягнення конкретної мети та забезпечується у випадку порушення можливістю застосування небажаних наслідків.
Таким чином, однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб'єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб'єкти господарювання, є господарським, відтак і зобов'язання, що з нього виникають, є господарськими.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що ОСОБА_1 просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги від 15 листопада 2019 року № 2083/К в частині відступлення ПАТ "Дельта Банк" на користь ТОВ "Укрдебт Плюс" права вимоги до позичальника, яка одночасно є іпотекодавцем, ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту від 11 вересня 2006 року № 11037858000 та договором іпотеки
від 11 вересня 2006 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю.Д., зареєстрованим в реєстрі за № 3113, а також за договором про надання споживчого кредиту від 16 травня 2008 року № 11343690000 та договором іпотеки від 16 травня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю.Д., зареєстрованим в реєстрі за № 2444.
Аналізуючи ознаки, притаманні господарському договору та зміст договору купівлі-продажу прав вимоги від 15 листопада 2019 року № 2083/К, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Укрдебт Плюс", суд дійшов висновку, що вказаний правочин є господарським договором (стороною якого не може бути фізична особа).
З огляду на те, що позивач просить визнати недійсним господарський договір, такий спір незалежно від його суб'єктного складу підвідомчий господарському суду та не може розглядатись в порядку цивільного судочинства.
Вимога ОСОБА_1 про скасування у Державному реєстрі іпотек записів про зміну іпотекодержателя з ПАТ "Дельта Банк" на ТОВ "Укрдебт Плюс" за іпотечним договором
від 11 вересня 2006 року, укладеним між нею та АКІБ "УкрСиббанк" та за іпотечним договором від 16 травня 2008 року, укладеним між нею та АКІБ "УкрСиббанк", є похідною від спору про визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги від 15 листопада
2019 року № 2083/К, укладеним ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Укрдебт Плюс" в частині відступлення права вимоги до позичальника, яка одночасно є іпотекодавцем, ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту від 11 вересня 2006 року № 11037858000 та договором іпотеки від 11 вересня 2006 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю.Д., зареєстрованим в реєстрі за № 3113, а також за договором про надання споживчого кредиту від 16 травня 2008 року № 11343690000 та договором іпотеки від 16 травня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю.Д., зареєстрованим в реєстрі за № 2444.
Отже, така вимога за приписами п. 13 ч. 1 ст. 20 ГПК України підвідомча господарському суду.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За таких обставин суд дійшов висновку про необхідність відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право, зокрема, на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду є невід'ємною складовою права на суд, гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70). "Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за його природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов'язків", п. 1 ст. 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети
(див. mutatis mutandis рішення у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland) від 16 червня 2001 року, заява № 28249/95, §53).
Застосовані державою обмеження права на доступ до суду не можуть бути такими, що порушують саму сутність права. Більше того, обмеження не входить у сферу застосування п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету, і якщо відсутнє "пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою" (див. mutatis mutandis рішення у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, заява № 8225/78, §57; рішення у справі "Файєд проти Сполученого Королівства" (Fayed v. the United Kingdom) від 21 вересня 1980 року, заява
№ 17101/90, §65).
Розгляд справи судом, який має юрисдикції для розгляду позовних вимог є гарантією того, що рішення у відповідній справі за цими вимогами ухвалить належний суд. Отже, не є порушенням права позивача на справедливий суд відмова у відкритті провадження у справі
№ 756/4055/21 з метою розгляду спору судом належної юрисдикції, оскільки вимоги позивача має розглянути той суд, який встановлений для цього законом.
Керуючись ст. 186 ЦПК України, суддя, -
Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Інна Леонтіївна, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання в частині недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги, скасування записів про зміну іпотекодержателя.
Роз'яснити позивачеві, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарських судів.
Копію ухвали з позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами невідкладно надіслати особі, яка звернулась з нею до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Т.В. Андрейчук