25 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/2673/19 пров. № А/857/895/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Онишкевича Т.В.,
Шевчук С.М.,
секретаря судового засідання Максим Х.Б.,
розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Димарчук Т.М.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м.Луцьку о 11 год. 59 хв. 24 листопада 2020 року, повне судове рішення складено 04 грудня 2020 року, у справі №140/2673/19 за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних санкцій,
02.09.2020 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області, просив визнати протиправним та скасувати рішення від 05.06.2019 №0011201302 про застосування штрафних санкцій за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 56127, 97 грн.
02.10.2019 ФОП ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області, просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.06.2019: №0011171302 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1528856,25 грн, №0011181302 про збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 1155417,07 грн, №0011191302 про збільшення грошового зобов'язання з військового збору у сумі 95905,34 грн, №0011221302 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 2380,00 грн.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 об'єднано в одне провадження справи №140/2673/19 та №140/2948/19, а об'єднаній справі присвоєно номер №140/2673/19.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 допущено заміну первісного відповідача Головного управління ДФС у Волинській області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Волинській області.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Суд першої інстанції вказав, що в акті перевірки №9748/03-20-13-02/ НОМЕР_1 від 11.05.2019 відсутній систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень позивачем норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Суд першої інстанції зазначив, що в акті перевірки відсутні відомості (дані) по яких саме господарських операціях не підтверджено витрати пов'язані з підприємницькою діяльністю, не зазначено період (місяць, квартал) діяльності позивача та операцію, в результаті якої здійснено це порушення. Суд першої інстанції вказав, що позивачем до суду надано копії первинних документів, які підтверджують витрати за 2016-2018 роки, задекларовані ФОП ОСОБА_1 . Суд першої інстанції дійшов висновку, що з урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України, позивачем дотримані вимоги податкового законодавства.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Волинській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що під час перевірки не надано підтверджуючих документів про використання будівельних матеріалів у господарській діяльності позивача. Скаржник вказує, що договір позички б/н від 02.10.2013 щодо використання автомобіля нотаріально не завірений, що вказує на нікчемність такого. Скаржник зазначає, що в ході проведення перевірки встановлено, що позивач придбавав паливо, бетон, штукатурку, металочерепицю, які не використовував у господарській діяльності, що судом першої інстанції не враховано. Скаржник вказує, що внаслідок порушення позивачем свого обов'язку щодо сплати зобов'язань у строки, відповідачем правомірно застосовані штрафні санкції.
В судовому засіданні 25.03.2021 представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, представник позивача щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності 21.01.2014 виконавчим комітетом Луцької міської ради Волинської області, в період з 01.01.2016 по 31.12.2018 здійснював діяльність на загальній системі оподаткування, шляхом сплати нарахованих авансових платежів по податку на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності.
У період з 11.04.2019 по 02.05.2019 посадовими особами ГУ ДФС у Волинській області проведено документальну планову виїзну перевірку СПД ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість з 01.03.2016 по 31.12.2018, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2018, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, за результатами якої складено акт №9748/03-20-13-02/ НОМЕР_1 від 11.05.2019.
Відповідно до висновків акта №9748/03-20-13-02/ НОМЕР_1 від 11.05.2019 перевіркою встановлено порушення: - п.44.1 ст. 44 п.177.2, п.п.177.4.1. п.п.177.4.4, п.п.177.4.5 п.177.4 ст.177 ПК України, а саме занижено податок з доходів фізичних осіб за 2016-2018 на загальну суму 924 333,65 грн; - п.189.1 ст.189, п.198.5 «г» п.198.6 ст.198, п.199-1, ст.199, п.200.1 п.200.2 ПК України - занижено ПДВ, яке підлягає сплаті до державного бюджету на загальну суму 1 223 085 грн; - п.7.1.2 ст.7, п.8.11 ст.8 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого донарахований єдиний внесок в сумі 300 730,67 грн; - пп.1.2, пп.1.3, пп.1.6 п.16-1 підрозділу 10 Розділу XX перехідних положень ПК України, що призвело до заниження суми оподатковуваного доходу у результаті чого занижено суму військового збору на 76 724 грн; - п.1. ст.120, ст.201 ПК України, а саме ФОП ОСОБА_1 не реєструвались податкові накладні в ЄРПН від реалізації товарів за період з 03.2016 по 12.2018; - п.22.1 статті 22. п.63.3 ст.63 ПКУ та п.8.4 розділу VIII Порядок обліку платників податків і зборів, затверджений наказом Міністерства фінансів України 09.12.2011 №1588 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 22.04.2014 №462), зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14.05.2014 за №503/25280, а саме не подання повідомлення за формою №20-ОПП.
ОСОБА_1 подано до ГУ ДФС у Волинській області заперечення на акт документальної планової перевірки № 9748/03-20-13-02/ НОМЕР_1 від 11.05.2019, до яких додані наступні первинні документи: додаток №1 від 21.05.2019; договір позики №1 від 09.04.2015; додаток до договору №1 від 09.04.2015; акт взаємозаліку в рахунок погашення боргу до договору від 14.10.2016; накладні на пісок за 2016 рік у кількості 56 аркушів; ТТН за 2016 рік ( 118 аркушів); ТТН за 2017 рік - (152 аркуші); ТТН за 2018 рік (186 аркушів), а всього - 516 аркушів (т.1 а.с.43-46).
На підставі акта перевірки ГУ ДФС у Волинській області 05.06.2019 сформовані податкові повідомлення-рішення: - №0011171302, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за податковим зобов'язанням на 1 223 085,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 305 771,25 грн, а всього на суму 1 528 856,25 грн; - №0011181302, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування на 924 333,65 грн, та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 231 083,42 грн, а всього на суму 1 155 417,07 грн; - №0011191302, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір, що сплачується за результатами річного декларування на 76 724,27грн, та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 19 181,07 грн, а всього на суму 95 905,34 грн; - №0011221302, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за платежем адміністративні штрафи та інші санкції на суму 2380,00 грн.
Крім того, ГУ ДФС у Волинській області прийнято рішення від 05.06.2019 №0011201302 про застосування штрафних санкцій за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску згідно з яким ФОП ОСОБА_1 донараховані штрафні санкції у розмірі 56127, 97 грн.
Також ОСОБА_1 надіслано вимогу №Ф-0011211302 від 05.06.2019 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 300 730, 67 грн.
15.07.2019 ОСОБА_1 на вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0011211302 та на рішення №0011201302 про застосування штрафних санкцій, подано до ДФС України скаргу, в якій він просив скасувати вказані вимогу та рішення в повному обсязі.
19.08.2019 ДФС України прийнято рішення №39829/6/99-99-11-05-02-25, яким скаргу ФОП ОСОБА_1 задоволено частково - вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0011211302 від 05.06.2019 скасовано та прийнято рішення вважати відкликаною з дня прийняття даного рішення, а рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0011201302 від 05.06.2019 залишено без змін. Зобов'язано ГУ ДФС у Волинській області сформувати та направити нову вимогу відповідно до вимог чинного законодавства.
15.07.2019 ОСОБА_1 подано скаргу на податкові-повідомлення рішення №0011171302, №0011181302, №0011191302, № 0011221302, №0011241302, однак, рішенням ДПС від 16.09.2019 податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарга ФОП ОСОБА_1 - без задоволення.
Вважаючи вказані рішення про застосування штрафних санкцій та податкові повідомлення-рішення протиправними, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - ПК України) встановлено обов'язок платника податків сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно з підпунктом 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 ПК України встановлено, що платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.
Фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи є платником податку на доходи фізичних осіб.
Відповідно до пункту 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.
Статтею 177 ПК України встановлено порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, та відповідно до пункту 177.2 об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Згідно з підпунктом 177.4.4. пункту 174.4 статті 174 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Відповідно до підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.
Верховним Судом у постанові від 29 січня 2019 року (справа №824/118/18-а) сформовано висновок, згідно з яким правомірність віднесення будь-яких витрат до складу витрат фізичної особи-підприємця, що враховуються з метою обчислення розміру чистого оподаткованого доходу суб'єкта господарювання, визначається лише за умови фактичного здійснення таких витрат в межах господарської діяльності. При цьому, господарські операції, внаслідок яких понесено витрати, мають спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського і податкового обліку, що відображають реальність таких операцій.
Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Як вбачається з акта перевірки від 11.05.2019 №9748/03-20-13-02/ НОМЕР_1 , висновки контролюючого органу щодо заниження позивачем податку з доходів фізичних осіб за 2016-2018 роки ґрунтуються на тому, що платником до складу валових витрат включались витрати з придбання ТМЦ, які не використовувались в господарській діяльності позивача.
Так, ФОП ОСОБА_1 до складу витрат включено придбання будівельних матеріалів у 2016 році у ТОВ «Озон» бруківки «Креатив» на суму 35 866,00 грн, у ТОВ «Ліхтнер Бетон Луцьк» бетон Т-200 на суму 26 625 грн, у 2017 році у ПП «ЦЕНТР КОМПЛЕКТАЦІЇ ЛУЦЬК» штукатурки на суму 40 627,50 грн, у 2018 році у ТОВ «Волиньсталь» на суму 14 507,55 грн.
Контролюючим органом вказано, що під час перевірки не надано підтверджуючих документів про використання вищезазначених будматеріалів у господарській діяльності платника.
Також, вказано, що згідно з наданими документів ФОП ОСОБА_1 у 2016 - 2018 роках придбано дизпалива 353 678,78 л для надання послуг екскаватора, бульдозера, лавети для ТзОВ «Цунамі». Згідно з актами виконаних робіт платником використано дизпалива: за 2016 рік - 11303,6 л, за 2017 рік - 25255 л, за 2018 рік - 31743,9 л. На використання решти дизпалива, підтверджуючих документів (ТТН, шляхових листів, актів виконаних робіт) надано не було, а саме за 2016 рік 137 140,79 л на суму 1 985 471,44 грн, 2017 рік 141001,63 л на суму 2 594 853,49 грн, за 2018р. 7233,88 л на суму 174 313,94 гривень.
В акті перевірки зазначено, що згідно з пред'явленим договором позички б/н від 02.10.2013 ФОП ОСОБА_1 у підприємницькій діяльності використовував автомобіль DODGE (державний номер НОМЕР_2 ), який належить гр. ОСОБА_2 . Зазначений договір нотаріально не завірений, що вказує на його нікчемність. Отже, контролюючим органом зроблено висновок, що позивачем неправомірно включено до складу витрат вартість придбаного бензину на загальну суму 104496,56 грн, а саме: за 2016 рік на суму 18948,68 грн, за 2017 рік на суму 67867,18 грн, за 2018 рік на суму 17680,70 грн.
Враховуючи зазначене, перевіркою встановлено заниження суми податку на доходи фізичних осіб за 2016-2018 роки на загальну суму 924 333,65 грн.
Пунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
В свою чергу статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Частинами 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати обов'язкові реквізити.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Наявність первинних документів під час проведення перевірки є необхідною умовою для підтвердження правомірності декларування показників податкового обліку. Обов'язок платника податків зберігати такі первинні документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з обов'язком контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі первинних документів.
На підтвердження витрат за 2016-2018 роки, задекларованих ФОП ОСОБА_1 , позивачем надано копії первинних документів: реєстрів податкових накладних, видаткових накладних, реєстрів податкових накладних, квитанцій до прибуткових касових ордерів, актів списання пального, актів списання матеріалів, товарно-транспортних накладних, які оформлені відповідно до вимог Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, та якими підтверджено: в 2016 році витрат основних та інших на загальну суму 3824731,77 грн як з ПДВ так і без ПДВ; в 2017 році - на суму 5245545,75 грн як з ПДВ так і без ПДВ, що є меншим за задекларовану суму на 58,69 грн, однак така сума не перевищує задекларовані витрати і не призводить до заниження сплаченого ПДФО; в 2018 році - на суму 5 934 760,01 грн. як з ПДВ так і без ПДВ, що є меншим за задекларовану суму на 82,85 грн, що є арифметичною помилкою під час складання декларації, однак вказана сума не перевищує задекларовані витрати і не призводить до заниження сплаченого ПДФО, як це встановлено судом першої інстанції.
Крім того, відповідно до наданих позивачем письмових пояснень, що не спростовано відповідачем, придбане протягом 2016-2018 років ДП витрачено в господарській діяльності ФОП ОСОБА_1 на перевезення піску, придбаного у ФОП ОСОБА_3 , шляхом перевезення ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_1 , а також додатково ДП витрачалось в межах поставки піску для ППНІІ «Гран-Інвест», у спосіб використання навантажувача для навантаження піском вантажного автомобіля з майданчика-складу за адресою: вул.Гагаріна,44, у м.Рожище.
Як це встановлено судом першої інстанції, ДП використано також в межах наданих послуг для Копачівської сільської ради з благоустрою території в межах сіл Копачівка та Рудня бульдозером та «лаветою» - напівпричепом-платформою-Е моделі STN-L, в межах наданих послуг для ТОВ «Цунамі», на перевезення придбаного у ВП «Радошинський кар'єр» Філії «Центр управління промисловістю» ПАТ «Укрзалізниця» та проданого ТОВ «Ліхтнер Бетон Луцьк».
В свою чергу, як це вірно зазначено судом першої інстанції, в акті перевірки №9748/03-20-13-02/ НОМЕР_1 від 11.05.2019 відсутні дані щодо переліку господарських операцій позивача не підтверджених документально первинними документами, відсутні дані щодо переліку первинних документів, які за даними перевірки не враховані до складу валових витрат, відсутні додатки до акта перевірки з переліком первинних документів по яких виявлені порушення, що в сукупності вказує на порушення ГУ ДФС у Волинській області вимог положень Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичним особами, затвердженого наказом Міністерства фінансів №395 від 14.03.2013, щодо систематизованого викладу виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладу всіх суттєвих обставин діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
При цьому, головними державними ревізорами-інспекторами відділу контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб управління оподаткування фізичних осіб ГУ ДФС у Волинській області в межах перевірки ФОП ОСОБА_1 не надавалось жодних письмових вимог про надання оригіналів первинних документів щодо підтвердження доходів та витрат за період, що перевірявся, не надсилалось жодних запитів. Протилежне відповідачем документально не підтверджено.
У матеріалах справи відсутні, також, будь-які дані про те, що ФОП ОСОБА_1 відмовився на вимогу контролюючого органу надати належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів на підтвердження валових витрат за 2016-2018 рік. Акти про відмову позивача надати первинні документи посадовими особами контролюючого органу суду не надані.
З урахуванням вищезазначеного, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами тієї обставини, що ФОП ОСОБА_1 первинні документи були надані не у повному обсязі.
Щодо наданого договору позички транспортного засобу б/н від 02.10.2013, то відповідно до умов такого, громадянин ОСОБА_2 (Позичкодавець) передає, а ФОП ОСОБА_1 (Користувач) приймає в користування транспортний засіб номерний знак НОМЕР_3 . Користувач самостійно здійснює використання транспортного засобу у своїй діяльності і має право без згоди позичкодавця укладати від свого імені договори перевезення, а також інші договори відповідно до призначення транспортного засобу.
Як вказано контролюючим органом, оскільки зазначений договір нотаріально не завірений, то такий є нікчемним, а тому позивачем неправомірно включено до складу витрат вартість придбаного бензину на загальну суму 104496,56 грн, а саме: за 2016 рік на суму 18948,68 грн, за 2017 рік на суму 67867,18 грн, за 2018 рік на суму 17680,70 грн.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції зауважує, що частиною 4 статті 828 ЦК України встановлено, що договір позички транспортного засобу (крім наземних самохідних транспортних засобів), в якому хоча б однією стороною є фізична особа, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» наземні транспортні засоби - це пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку у територіальних органах Міністерства внутрішніх справ України та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані в інших країнах.
Підпункт «b» статті 1 Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (дата приєднання Україною 07.09.2005) визначає, що термін «автомобіль» означає будь-який самохідний автотранспортний засіб, що зазвичай використовується для автомобільних перевезень людей чи вантажів або для буксирування дорогами транспортних засобів, що використовуються для перевезення людей чи вантажів; цей термін не охоплює сільськогосподарські трактори.
Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Слід зазначити, що частина 4 статті 828 ЦК України після слів «позички транспортного засобу» доповнена словами «(крім наземних самохідних транспортних засобів)» відповідно до пункту 2 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення надмірного державного регулювання у сфері автомобільних перевезень» від 5 липня 2011 року №3565-VI, прийняття якого, відповідно до Пояснювальної записки до вказаного Закону, мало на меті саме усунення надмірного державного регулювання у сфері автомобільних перевезень.
Таким чином, автомобілі належать до наземних самохідних транспортних засобів, а тому допускається можливість укладення між фізичною особою та юридичною особою договору позички автомобіля для передачі його в користування юридичній особі без нотаріального посвідчення.
Вказане відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 18 листопада 2019 року у справі №812/1823/17, від 09 липня 2020 року у справі №640/1834/19.
За встановлених обставин, враховуючи надані позивачем копії первинних документів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Волинській області від 05.06.2019 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1 528 856,25 грн є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо висновку контролюючого органу про заниження позивачем ПДВ, яке підлягає сплаті до державного бюджету, на загальну суму 1 223 085,00 грн., то такий ґрунтується на встановленому контролюючим органом придбанні СПД ОСОБА_1 бензину марки А-92, А-95, Мустанг-92-Євро, палету, бруківки «Креатив», бетон М-200, штукатурки, матало-черепиці ОПАЛ, які не використовувались у господарській діяльності позивача.
Відповідно до пункту 189.1 статті 189 ПК України у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.
Згідно з підпунктом «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до пункту 199.1 статті 199 ПК України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати зведену податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних на загальну суму частки сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в неоподатковуваних операціях.
На підтвердження використання зазначених контролюючим органом ТМЦ в господарській діяльності, позивачем надано, також, акти виконаних робіт, акти списання ТМЦ та документи на списання решти залишків дизпалива.
Крім того, представник позивача в суді апеляційної інстанції пояснив, що ФОП ОСОБА_3 у 2016 році не був зареєстрований як платник ПДВ, що підтверджується витягом з даних реєстру платників ПДВ, а зареєструвався як платник ПДВ 01.12.2017, а також, що ФОП ОСОБА_6 у 2016 році не був зареєстрований як платник ПДВ, тому з витрат, понесених позивачем як оплату за придбаний у вказаних контрагентів товар, виключати ПДВ не було підстав.
Представник позивача, також, пояснив, що враховуючи той факт, що ФОП ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , «Волиньагропромбуд» ПП, ФОП ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 у 2018 році не були зареєстровані як платники ПДВ, а оплата за ліцензію на продаж алкогольних напоїв не містить ПДВ, з витрат, понесених позивачем як оплата за придбаний товар, виключати ПДВ не було підстав.
З огляду на зазначене, враховуючи, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту, при цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо протиправності податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у Волинській області від 05.06.2019 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість.
Крім того, перевіркою повноти нарахування військового збору встановлено порушення позивачем пп. 1.2, пп.1.3, пп. 1.6 п.16-1 підрозділу 10 Розділу XX Перехідних положень ПК України, що призвело до заниження суми оподатковуваного доходу у результаті чого занижено суму військового збору на 76724 грн.
Так, відповідно до положень пункту 16-1 підрозділу 10 Розділу XX Перехідних положень ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
З урахуванням того, що висновок контролюючого органу про заниження суми військового збору зроблений із врахуванням висновку про заниження податку з доходів фізичних осіб на суму 924 333,65 грн (за основним податковим зобов'язанням) та беручи до уваги визнання протиправним та скасування судом податкового повідомлення-рішення від 05.06.2019 №0011181302, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 05.06.2019 №0011191302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору на суму 76 724,27 грн (за основним зобов'язанням) та 19 181,07 грн (за штрафними санкціями) також підлягає скасуванню.
Оскільки, податкові повідомлення-рішення від 05.06.2019 №0011171302, №0011181302, №0011191302 визнано протиправними та такими, що підлягають скасуванню, то рішення ГУ ДФС у Волинській області від 05.06.2019 №0011201302 про застосування штрафних санкцій за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску також підлягає скасуванню, так як винесене на підставі вищевказаних податкових повідомлень-рішень, а також висновків контролюючого органу про заниження позивачем сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (внаслідок заниження податку на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування), що не знайшло свого підтвердження за результатами розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Згідно зі статтею статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, враховуючи що у податковому праві визнається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновки суду першої інстанції, що відповідачем при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій, недотримано вимог статті 2 КАС України щодо обґрунтованості прийняття таких, відповідач діяв не у спосіб та не у межах повноважень визначених законом, а тому такі є протиправними та підлягають скасуванню
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності прийняття відповідачем оскаржуваних актів індивідуальної дії, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 229, 241, 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року у справі №140/2673/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді Т. В. Онишкевич
С. М. Шевчук
Повне судове рішення оформлене суддею-доповідачем 12.04.2021 згідно з ч.3 ст.321 КАС України у зв'язку з перебуванням судді-доповідача у відпустці з 29.03.2021 по 11.04.2021.