07 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/16536/20 пров. № А/857/3257/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Курильця А. Р., Кушнерика М. П.,
з участю секретаря судового засідання - Ратушної М. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2020 року про відмову у відкритті провадження у справі № 140/16536/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про скасування постанови,-
суддя в 1-й інстанції - Дмитрук В. В.,
час ухвалення рішення - 30.12.2020 року,
місце ухвалення рішення - м. Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - не зазначена,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), в якому просив скасувати постанову державного виконавця першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) від 16 листопада 2020 року про стягнення виконавчого збору на суму 284395,45 грн.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби у м.Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про скасування постанови про стягнення виконавчого збору.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Просить скасувати оскаржувану ухвалу, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи у судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, позивач подав заяву про розгляд справи без його участі, явка учасиків справи у судове засідання обов'язковою не визнавалась, тому з врахуванням наведеного вище суд вважає можливим проведення розгляду справи у їхній відсутності за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів, згідно з ч.4 ст.229 КАС України без фіксування судового засідання технічними засобами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а оскаржувану ухвалу скасувати з таких підстав.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що цей спір виник із цивільних відносин, його вирішення віднесено до компетенції суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства, відповідно до підсудності, визначеної Цивільним процесуальним кодексом України, відтак постанова про стягнення виконавчого збору підлягає оскарженню до того суду, який видав виконавчий документ (судовий наказ), а саме - до Луцького міськрайонного суду Волинської області.
Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 14 серпня 2017 року державним виконавцем першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Романовським В. В. відкрито виконавче провадження № ВП 54486650 на підставі виконавчого листа № 161/7017/15-ц, виданого 24 березня 2017 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за кредитним договором в сумі 2801925,68 грн.
16 листопада 2020 року державним виконавцем першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Романовським В. В. прийнято постанову про стягнення виконавчого збору в межах виконавчого провадження № 54486650.
Вирішуючи питання щодо юрисдикції спору в частині оскарження постанови державного виконавця першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Романовського В. В. щодо стягнення виконавчого збору, колегія суддів виходить із такого.
Згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом України «Про виконавче провадження», згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
При цьому частина друга статті 74 цього Закону передбачає, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
З аналізу наведених вище норм права можна дійти висновку про те, що Законом України «Про виконавче провадження» встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Аналогічний правовий висновок вже висловлювався Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 6 червня 2018 року (справа № 127/9870/16-ц), 30 січня 2019 року (справа № 161/8267/17), 3 квітня 2019 року (справа № 370/1034/15-ц) та 19 травня 2020 року (справа № 754/2223/15-ц), 10 квітня 2019 у справі №766/740/17 та від 07 лютого 2019 у справі №927/769/16.
Отже, виходячи зі змісту фактичних обставин справи та зумовленого ними оспореного правозастосування, колегія суддів вважає, що законність прийняття спірної постанови державного виконавця першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Романовського В. В. від 16 листопада 2020 року про стягнення виконавчого збору необхідно розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, а тому висновки суду першої інстанції про неможливість розгляду цих позовних вимог ОСОБА_1 у порядку адміністративного судочинства не можна вважати обґрунтованими.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно з позицією Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Таким чином, суд першої інстанції не врахував наведені вище норми процесуального права, у зв'язку із чим дійшов неправильного висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у цій справі.
З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувану ухвалу необхідно скасувати як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права, оскільки доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга підлягає до задоволення, оскаржувана ухвала, як така, що перешкоджає подальшому провадженню у справі скасуванню, і направленню справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.229, 242, 243, 246, 250, 310, 315, 317, 320, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2020 року про відмову у відкритті провадження у справі № 140/16536/20 скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді А. Р. Курилець
М. П. Кушнерик
Повне судове рішення складено 12 квітня 2021 року.