Справа № 120/190/21-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дончик В.В.
Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.
07 квітня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Шидловського В.Б. Боровицького О. А. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Довганюк В.В.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника відповідача: Іванова Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,
у січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (Відділ ПВР Департаменту ДВС Мінюсту України) в якому просив:
-визнати незаконними та неправомірними дії відповідача при направленні 31.12.2020 року на адресу позивача повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання;
- зобов'язати відповідача розпочати примусове виконання рішення суду згідно виконавчого листа №120/1727/20-а виданого Вінницьким окружним адміністративним судом.
Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 26 січня 2021 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо повернення ОСОБА_1 без прийняття до виконання виконавчого листа №120/1727/20-а.
Зобов'язано Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.12.2020 року та прийняти рішення у відповідності до приписів Закону України "Про виконавче провадження", з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
У судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Позивач про задоволення апеляційної скарги заперечив, посилаючись на її необгрунтованість та безпідставність.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Так, судом першої інстанції встановлено, що постановою Сьомого апеляційного адміністративно суду від 26.10.2020 року у справі №120/1727/20-а апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27.05.2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Керівника апарату Київського апеляційного суду Радченка О.М. задоволено частково. Зобов'язано керівника апарату Київського апеляційного суду Радченка О.М. розглянути скаргу ОСОБА_1 від 11.03.2020 з дотриманням ст.18-19 Закону України "Про звернення громадян" та з урахуванням правових висновків суду у даній справі.
05.11.2020 року Вінницьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №120/1727/20-а.
14.12.2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про примусове виконання виконавчого листа №120/1727/20-а.
Проте, за результатом розгляду заяви позивача, 29.12.2020 року головним державним виконавцем Відділу ПВР Департаменту ДВС Мінюста України, керуючись п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону України “Про виконавче провадження” повернуто виконавчий документ без прийняття до виконання.
Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв не на підставі, не в межах та не у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VІІІ від 02 червня 2016 року (Закон №1404) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст. 26 Закону №1404 виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону в т. ч.: за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Пункт 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1404 визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону №1404 у виконавчому документі зазначаються: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); строк пред'явлення рішення до виконання.
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
Виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею (ч. 4 ст. 4 Закону №1404).
Так, позивач звернувся із заявою до відповідача про примусове виконання виконавчого листа Вінницького окружного адміністративного суду від 05.11.2020 року №120/1727/20-а, в якому зазначені відомості про боржника, а тому мав правомірні очікування на відкриття виконавчого провадження.
Вказаний виконавчий документ був повернутий позивачу з підстав, визначених п. 6 ч. 4 ст.і 4 Закону №1404, а саме у виконавчому документі зазначено код ЄДРПОУ боржника 42258617, який відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань належить Київському апеляційному суду, а відповідно до виконавчого документу боржником є керівник апарату Київського апеляційного суду Радченко Олег Миколайович, тому у виконавчому листі містяться розбіжності, а саме назва боржника не відповідає коду ЄДРПОУ, що суперечить вимогам статті 4 Закону України “Про виконавче провадження”.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26.10.2020 року у справі № 120/1727/20-а зобов'язано ОСОБА_2 як керівника апарату Київського апеляційного суду розглянути запит ОСОБА_1 від 11.03.2020 року з дотриманням ст.18-19 Закону України "Про звернення громадян" та з урахуванням правових висновків суду у даній справі, відтак і адресу зазначено його місця роботи: вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110, Код ЄДРПОУ 42258617 - Київський апеляційний суд.
З цього приводу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що згідно з ст. 18 Закону №1404 виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.
Тобто, відсутність у виконавчому листі відомостей про реєстраційний номер облікової картки платника податків боржника та зазначений код ЄДРПОУ суб'єкта владних повноважень, у якому позивач є посадовою особою, в даному випадку не є обов'язковою підставою для повернення державним виконавцем виконавчого документу без прийняття до виконання та не позбавляє виконавця скористатися своїм правом та отримати необхідну інформацію для вчинення виконавчих дій.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що при поверненні виконавчого листа позивачу відповідач діяв не в межах та не на підставі закону.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача розпочати примусове виконання рішення суду згідно виконавчого листа №120/1727/20-а, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Відповідно до ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрем про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно зі ч. 3 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Тобто, спосіб захисту має враховувати суть правопорушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У даному випадку повноваження відповідача щодо відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа, регламентовано ст. 26 Закону №1404.
Таким чином, повноваження відповідача щодо відкриття виконавчого провадження визначені законом, а відтак відносяться до його виключної компетенції.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що з метою захисту прав та інтересів позивача, з урахуванням вимог ст. 245 КАС України, необхідним є задоволення позову шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 14.12.2020 року та прийняти рішення у відповідності до приписів Закону України "Про виконавче провадження".
Враховуючи вище викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 січня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 12 квітня 2021 року.
Головуючий Матохнюк Д.Б.
Судді Шидловський В.Б. Боровицький О. А.