09 квітня 2021 року м. Дніпросправа № 160/7957/19
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2019 року (головуючий суддя Конєва С.О.) у справі № 160/7957/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просила:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не поновлення виплати пенсії за віком позивачеві;
зобов'язати відповідача взяти на облік як пенсіонера, перерахувати розмір та поновити виплату пенсії за віком позивачеві, починаючи з 07.10.2009, як непрацюючому пенсіонеру, з врахуванням всього стажу та заробітної плати для обчислення пенсії, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, з підвищенням та індексацією пенсії відповідно до ст.ст. 27, 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", доплатою до пенсії за понаднормативний стаж відповідно до ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", надбавкою до пенсії як дитині війни, здійснити осучаснення пенсії відповідно до пенсійної реформи України, починаючи з 01.10.2017.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю у позивача гарантованого Конституцією права отримувати пенсію на території України.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.11.2019 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) взяти на облік як пенсіонера та поновити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) виплату пенсії за віком, починаючи з 11.07.2019р.
Позовні вимоги в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 07.10.2009 по 14.02.2019 залишено без розгляду. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-IV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. Із цього часу органи Пенсійного фонду України зобов'язані відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. Водночас з посиланням на Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), зазначено, що оскільки представник позивачки звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії 09.07.2017, виплату пенсії позивачці слід відновити з 11.07.2017 (дати отримання пенсійним фондом заяви).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, просить змінити рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.11.2019 в частині строку, з якого має бути поновлена пенсія та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести поновлення виплати пенсії позивачу з 07.10.2009 відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів. В апеляційній скарзі зазначає про те, що позивач має право на відновлення пенсії з 07 вересня 2009 року, тобто з дати прийняття Конституційним Судом України Рішення у справі № 25-рп/2009.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить таких висновків.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту громадянина України для виїзду за кордон (а.с.19,52).
З 19.05.1998 ОСОБА_1 була призначена пенсія за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення, наявною у справі (а.с.20,53).
З 16.07.2003 позивач була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль, що підтверджується копією паспорту громадянина України для виїзду за кордон (а.с.19,52).
09.07.2019 представник ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку надіслав до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області заяву про перерахунок та поновлення виплати пенсії за віком з 07.10.2009р. з урахуванням усіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як непрацюючому пенсіонеру, дитині війни, взяти на облік як пенсіонера, здійснити осучаснення пенсії з 01.10.2017р. відповідно до пенсійної реформи, до якої були додані, зокрема, нотаріально засвідчені копії довіреності, паспорта, пенсійного посвідчення, заяви про переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, картки платника податків, диплому, свідоцтва про одруження, що підтверджується копіями відповідної заяви, розписки-повідомлення та фіскального чеку Укрпошти (а.с.10,43-44).
Листом №1349/02-09/21 від 22.07.2019 Головне управління Пенсійного фонду України повідомило представника позивача про те, що до заяви необхідно додати довідку, що підтверджує місце проживання позивача на території України та для поновлення виплати пенсії позивачеві слід звернутися із заявою у відповідності до Порядку від 25.11.2005р. №22-1 із долученням усіх документів, необхідність надання яких визначено нормативно згідно чинного законодавства України та надати оригінали документів для засвідчення їх у встановленому порядку, що підтверджується змістом копії вказаного листа (а.с.9,41-42).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Право на пенсійне забезпечення в Україні є конституційним правом громадянина України (ст.46 Конституції України).
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Згідно з ч.2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Отже, позивач як громадянин України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі, і правом на пенсійне забезпечення.
У відповідності до ч.ч.3, 4 ст.1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.
У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).
Згідно п.2 ч.1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачене міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року пункт 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
У рішенні Конституційного Суду України зазначено, що право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, оскільки держава, відповідно до конституційних принципі, зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або окремі їх положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Після прийняття вищевказаного рішення Конституційного суду України і на теперішній час інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, не прийнято.
Таким чином, з аналізу вищезазначених норм вбачається, що з 07.10.2009 порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням рішення Конституційного суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.
Встановленні у справі фактичні обставини свідчать, що виплата позивачеві пенсії з листопада 2001 у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон припинена на підставі положень Закону, які були визнані неконституційними.
Також, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадян на одержання призначеної пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.
Особа, яка має право на виплату пенсії та здійснила визначені законом дії на реалізацію свого права щодо поновлення виплати пенсії, має право на таке поновлення незалежно від місця свого проживання або перебування.
До того ж, відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв'язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, або переведення з одного виду пенсії на інший, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений ст.46 Конституції України.
Позивач, проживаючи в Ізраїлі як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки Конституція України і пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що безумовно позивач як громадянка України має право на виплату призначеної йому пенсії.
Відповідно до ст.44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», перерахунок та поновлення виплати пенсії здійснюється на підставі особисто поданої пенсіонером заяви, також, заяву про перерахунок та поновлення виплати пенсії може бути подано пенсіонером через свого повноважного представника.
За правилами ч.2 ст.49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
У відповідності до абз.1 п.2.8 Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії здійснюється за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Відповідно до п. 4.12 Порядку № 22-1 при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове місце проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера.
При цьому, п.1.5 Порядку № 22-1 встановлено, що заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.
Статтею 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Системний аналіз зазначених положень Закону № 1058-IV та Закону України «Про пенсійне забезпечення» дає підстави дійти до висновку, що в Україні не існувало та не існує жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
Виходячи з вищенаведеного, з метою захисту порушених прав позивача, враховуючи, що спірні відносини виникли у сторін насамперед з мотивів позиції позивача щодо протиправної бездіяльності відповідача, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправної бездіяльності відповідача і зобов'язання відповідача поновити виплату позивачу пенсії за віком з 07.10.2009.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає помилковими висновок суду першої інстанції щодо права позивача на поновлення виплати пенсії 11.07.2019.
Наведена позиція підтверджена правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, відображену в постанові від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18.
При цьому, суд погоджує висновок суду першої інстанції про передчасність позовних вимог в частині проведення індексації пенсії та проведення компенсації втрати частини доходів.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 р. №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. №159 (далі - Порядок №159).
Відповідно до статей 1, 2 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Аналогічні положення закріплені також і в пунктах 2, 3 Порядку №159.
Згідно зі статтею 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За приписами статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Як встановлено статтею 46 Закону № 1058-IV, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Тобто, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
При цьому, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
Компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування, тобто, чи самим підприємством, установою чи організацією добровільно або на виконання судового рішення.
Основною умовою, передбаченою статтею 46 Закону № 1058-IV, статтею 2 Закону №2050-ІІІ для виплати громадянину компенсації, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії. Компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією, в цьому випадку - органом пенсійного фонду, добровільно чи на виконання судового рішення.
Тобто, компенсація втрати частини доходів нараховується лише на нараховані та фактично виплачені доходи.
Зважаючи на те, що пенсія позивачу на час постановлення судом першої інстанції не нараховувалась та не виплачувалась, є правильним висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги про зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію на ці суми такими, що спрямовані на майбутнє, відповідно, є передчасними.
Також питання виплати індексації, як й питання виплати компенсації, є передчасним.
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року № 2017-III передбачено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється задля підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року №1282-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі Закон № 1282-XII) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг;
Згідно зі статтею 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника.
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
За змістом статті 4 Закону № 1282-XII в чинній редакції індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій; проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Тобто, сума індексація повинна бути нарахована відповідачем при нарахуванні пенсії.
Відповідно, зважаючи на те, що пенсія позивачу на час постановлення судом першої інстанції не нараховувалась та не виплачувалась, є правильним висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги про зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію спрямовані на майбутнє, відповідно, є передчасними.
Щодо вимог апелянта про частині зобов'язання відповідача перерахувати розмір пенсії позивачеві, поновити виплату пенсії як непрацюючому пенсіонеру з врахуванням всього стажу та заробітної плати для обчислення пенсії, з підвищенням пенсії відповідно до ст.ст. 27, 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", доплатою до пенсії за понаднормативний стаж відповідно до ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", надбавкою до пенсії як дитині війни, здійснити осучаснення пенсії відповідно до пенсійної реформи України, починаючи з 01.10.2017, суд апеляційної інстанції зазначає, що питання розміру виплати пенсії належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому, у разі незгоди з діями відповідача щодо розміру пенсії, наявності чи відсутності підстав для нарахування надбавок, позивач не позбавлені права звернутися за захистом своїх прав до суду.
Враховуючи сукупність викладених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, проте неправильно застосовано окремі положення норм матеріального права, у зв'язку з чим судове рішення підлягає зміні.
За змістом статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Таким чином, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 317, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2019 року у справі № 160/7957/19 змінити.
Виключити четвертий абзац резолютивної частини рішення.
Викласти третій абзац резолютивної частини рішення в наступній редакції:
«Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області взяти на облік як пенсіонера та поновити ОСОБА_1 виплату пенсії, починаючи з 07 жовтня 2009 року.»
В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2019 року у справі № 160/7957/19 залишити без змін.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області документально підтверджені судові витрати у розмірі 1921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя О.В. Головко
суддя А.В. Суховаров