12 квітня 2021 р. Справа № 520/13433/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.01.2021 (головуючий суддя І інстанції: Севастьяненко К.О.) по справі № 520/13433/2020
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області
про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про відмову ОСОБА_3 в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання від 11 вересня 2020 року;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області оформити та видати ОСОБА_3 посвідку на постійне проживання в порядку обміну у зв'язку із досягненням 25-річного віку.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.01.2021 позов задоволено частково.
Скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про відмову ОСОБА_3 в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання від 11 вересня 2020 року.
Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області вирішити питання щодо оформлення та видачі ОСОБА_3 посвідки на постійне проживання в порядку обміну у зв'язку із досягненням 25-річного віку.
У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі - відповідач), не погодившись із судовим рішенням, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, що призвело до неправомірного висновку, просило скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що обмін посвідки на постійне проживання здійснюється лише при чинному дозволі на імміграцію іноземця, а оскільки відповідачем встановлено порушення міграційного законодавства при наданні дозволу на імміграцію в Україну позивачу, тому ним правомірно відмовлено в оформленні нової посвідки в порядку обміну у зв'язку із досягненням 25-річного віку.
Позивач не подала відзив на апеляційну скаргу.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою Латвії, з 31.08.2012 документована посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 , терміном дії - безстроково, що підтверджується копією паспорту та довідки (а.с. 7,14).
05.09.2020 ОСОБА_4 звернулась до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про обмін посвідки на постійне проживання у зв'язку з досягненням 25-річного віку (а.с. 52).
Рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 11.09.2020 відмовлено позивачу в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання на підставі пп. 11 п. 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018 №321 (а.с. 23).
Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернулась за захистом своїх прав до суду.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що на час прийняття оскаржуваного рішення, посвідка на постійне проживання в Україні позивача від 31.08.2012 не скасована і є дійсною, судом не встановлено підстав, визначених пунктом 11 Порядку №321, для відмови у видачі посвідки позивачу, а отже рішення про відмову у оформленні довідки на постійне проживання є неправомірним та підлягає скасуванню.
При цьому, суд вважав, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача вирішити питання щодо оформлення та видачі ОСОБА_3 посвідки на постійне проживання в порядку обміну у зв'язку із досягненням 25-річного віку.
Враховуючи оскарження відповідачем судового рішення першої інстанції фактично лише в частині задоволення позовних вимог та межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 1 Закону України від 22.09.2011 № 3773-VI "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі - Закон № 3773-VI) встановлює, що іноземець це - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав, а посвідка на постійне проживання це - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про імміграцію" імміграція це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.
Іммігрантом є - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.
Згідно статті 2 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.
Згідно п.1 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання» затвердженого постановою Кабміну України від 25.04.2018 №321 (далі - Порядок №321) посвідка на постійне проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Відповідно до пп. 5 п.7 Порядку №321 обмін посвідки здійснюється у разі досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія).
Пунктом 9 Порядку №321 встановлено, що оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обмін здійснюється територіальними органами/територіальними підрозділами ДМС через Головний обчислювальний центр Єдиного державного демографічного реєстру у взаємодії з Державним центром персоналізації документів державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» (далі - Центр).
Відповідно до п.43 Порядку №321 рішення про оформлення, обмін посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих ними документів та у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні.
Законодавцем відокремлюється поняття «обмін» посвідки та її «оформлення». Під різне нормативне регулювання підпадає як порядок розгляду заяви, так і підстави для прийняття рішення і кінцевий результат розгляду заяви.
Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з заявою саме про обмін посвідки на постійне проживання від 31.08.2012 у зв'язку з досягненням нею 25-річного віку відповідно до п.7 Порядку № 321.
Раніше видана ОСОБА_3 посвідка на постійне проживання в Україні від 31.08.2012 серії НОМЕР_1 є чинною, не скасована та не визнана недійсною.
Відповідно до п.п. 43, 44 Порядку № 321 рішення про обмін посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих ними документів та у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні.
Якщо посвідка, що підлягає обміну, була видана територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, до якого подано заяву-анкету про оформлення, обмін посвідки, працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС порівнює дані іноземця або особи без громадянства та їх фотозображення з даними, наведеними в заяві-анкеті про оформлення втраченої або викраденої посвідки чи посвідки, що підлягає обміну, та даними відомчої інформаційної системи ДМС і сканує її із застосуванням засобів Реєстру до відомчої інформаційної системи ДМС.
З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що у процедурі обміну посвідки на постійне проживання не перевіряються підстави документування особи посвідкою на постійне проживання в Україні, а тому доводи апелянта, що позивачем порушено порядок отримання дозволу на імміграцію та необґрунтовано документовано посвідкою на постійне проживання в Україні є безпідставними.
При цьому, судовим розглядом встановлено, що підставою відмови ГУ ДМС України у Харківській області у оскаржуваному рішенні зазначено пп. 11 п.62 Порядку № 321.
Відповідно до пп. 11 п.62 Порядку №321 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки в інших випадках, передбачених законом.
Враховуючи, що пп. 11 п.62 Порядку №321 не містить конкретно визначених підстав для відмови у видачі посвідки, а є бланкетною нормою, яка відсилає до іншого законодавства, колегія суддів зауважує, що зазначення в рішенні про відмову у видачі посвідки загальної норми права (пп. 11 п.62 Порядку №321) без вказівки на конкретну підставу для такої відмови не може вважатися виконанням законодавчо визначеного обов'язку, передбаченого Порядком № 321, а тому таке рішення має бути визнано неправомірним.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 24.01.2020 у справі №820/1719/18, від 14.12.2020 у справі № 820/1684/18 та враховуються судом відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.
Будь-яких інших обґрунтувань відмови в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання вказане рішення не містить.
Доводи апеляційної скарги щодо встановлення порушення міграційного законодавства при наданні дозволу на імміграцію в Україну позивачу, не підтверджені жодними належними доказами .
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про відмову ОСОБА_3 в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання від 11.09.2020 та його скасування.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.01.2021 по справі № 520/13433/2020 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова