ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
12 квітня 2021 року м. Київ № 640/14304/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Клименчук Н.М., розглянувши у порядку (спрощеного) письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) (далі - відповідач), у якій просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 під час її перераху відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 з 90 % до 70% від відповідних сум грошового забезпечення;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 01.01.2016 перерахунок пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , виходячи з 90% від відповідних сум грошового забезпечення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що дії відповідача щодо перерахунку пенсії позивача з 01.01.2016 та зменшення основного розміру пенсії з 90 % до 70 % при проведенні перерахунку пенсії позивача є протиправними та такими, що порушують його право на пенсійне забезпечення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.08.2019 відкрито провадження у адміністративній справі, встановлено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу в п'ятнадцятиденний строк надати суду відзив на позовну заяву та копію пенсійної справи позивача.
12.09.2019 відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
16.09.2019 до суду від позивача надійшли письмові пояснення (відповідь на відзив), які не приймаються судом до уваги, позаяк за визначенням статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України заявами по суті у даній категорії справ є позовна заява та відзив.
19.09.2019 до суду від позивача надійшли додаткові докази на підтвердження заявлених позовних вимог.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Пунктом 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 з 2010 року призначена пенсія згідно з Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" у розмірі 90 % від суми грошового забезпечення.
09.07.2019 позивач звернувся до відповідача з листом, у якому просив останнього провести перерахунок пенсії в розмірі 90 % грошового забезпечення.
Листом від 18.07.2019 № 156747/02/А-9644 відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що при проведенні перерахунку пенсії останнього з 01.01.2016 розмір пенсії обчислювався, виходячи з 70 відсотків сум грошового забезпечення, що повністю відповідає положенням постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103.
Не погоджуючись з такими діями Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із даним адміністративним позовом.
Розглядаючи спірні правовідносини, що склалися між сторонами, суд виходить з такого.
В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
При цьому, Основний Закон містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками (стаття 24).
У рішенні "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).
Стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте, якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14.10.2010 зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
При цьому, Європейська соціальна хартія (переглянута), яка набрала чинності для України 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
Сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи: Кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
Відповідно до підпункту "а" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (в редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії) пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах:
особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.
Максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів (частина друга статті 13 вказаного Закону).
Законом України від 08.07.2011 № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" внесено зміни до частини другої статті 13 Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", яким встановлено, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 80 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.
Законом України від 27 березня 2014 року № 1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" внесено зміни у частину другу статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", згідно яких цифри "80" замінено цифрами "70".
Оскільки призначення та перерахунок пенсії є різними за змістом та механізмом процедурами їх проведення, внесені зміни до частини другої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 80 відсотків, а потім 70 відсотків грошового забезпечення, не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, отже при перерахунку пенсії відповідним категоріям військовослужбовців має застосовуватись норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправними дій відповідача відносно зменшення розміру пенсії у відсотковому значенні із зобов'язанням встановити, перерахувати та виплатити позивачу пенсію у розмірі відсоткового значення - 90 % від сум відповідного грошового забезпечення (з урахуванням вже виплачених сум) та провести перерахунок у відсотковому значенні з 01.01.2016.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) задовольнити.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ід. код 42098368) щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу років ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з 01.01.2016 під час її перерахунку з 90 % на 70 % відповідних сум грошового забезпечення.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ід. код 42098368) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з 01.01.2018 з урахуванням основного розміру пенсії за вислугу років 90 % відповідних сум грошового забезпечення, з урахуванням проведених виплат.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) 768,40 грн сплаченого судового збору.
За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.М. Клименчук