12 квітня 2021 року Чернігів Справа № 620/759/21
Чернігівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Падій В.В., розглянувши, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про відмову громадянину Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у наданні дозволу на імміграцію в Україну;
- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області повторно розглянути заяву громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про надання дозволу на імміграцію в Україну.
Обґрунтовуючи вимоги, позивачем зазначено, що дії відповідача щодо відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну є незаконними, що й стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 10.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та встановлено відповідачам для подання відзиву на позов або заяви про визнання адміністративного позову 15 - денний строк, з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідачем, в межах встановленого судом строку, подано до суду відзив на позов, в якому останній не визнає позовних вимог і просить відмовити у їх задоволенні, зазначивши, що під час звернення до УДМСУ в Чернігівській області із заявою про надання дозволу на імміграцію ОСОБА_1 свідомо вказав неправдиві відомості, а саме щодо місця свого проживання, що стало підставою для відмови у наданні такого дозволу.
Представником позивача подано відповідь на відзив, у якій він підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, у яких свою правову позицію підтримав та просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Народної Республіки Бангладеш, що підтверджується національним паспортом та довідками (а.с.47-52,27). Позивач перебуває на території України відповідно до посвідок на тимчасове проживання, оформлених у зв'язку із перебуванням ним у шлюбі з громадянкою України, дата закінчення строку дії 10.01.2022 (а.с.27,52,54-56).
28.07.2020 позивач звернувся до УДМСУ в Чернігівській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну відповідно до пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію», оскільки його дружина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка України, з якою він перебуває у шлюбі більше двох років (з 24.07.2018). До заяви ОСОБА_1 було додано, у тому числі, довідку Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради від 15.06.2020 №9068 про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.53).
За наслідками розгляду поданих позивачем документів та проведеної уповноваженими органами перевірки відповідачем було встановлено, що за вказаною, у заяві про надання дозволу на імміграцію в Україну, адресою, а саме: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 фактично ніколи не проживав. Під час бесіди з громадянкою ОСОБА_3 , яка є співвласником будинку АДРЕСА_1 , з'ясовано, що даний будинок розділений на 1/3 частини, де в одній з частин ніхто не проживає та не орендує. Будь-яких іноземців ніколи не бачила (а.с.73-74).
Враховуючи наведене, 30.11.2020 спеціалістом УДМСУ в Чернігівській області складено висновок про відмову у наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 4 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію» (а.с.83-84).
30.11.2020 відповідачем прийнято рішення №74014300005756 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на імміграцію в Україну, направлене позивачу листом від 07.12.2020 за №7401.5-7873/74.2-20 (а.с.85-86).
Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.
Відповідно до статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства, процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, урегульовано Законом України від 07.06.2001 №2491-ІІІ «Про імміграцію» (далі - Закон №2491-ІІІ) та Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі - Порядок №1983).
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України від 22.09.2011 № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI) іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Частиною п'ятнадцятою статті 4 Закону № 3773-VI встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, зазначеними у частинах другій - тринадцятій цієї статті, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України, на період, зазначений в частинах другій - тринадцятій цієї статті.
Згідно із статтею 1 Закону №2491-ІІІ іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 9 Закону №2491-ІІІ заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: три фотокартки; копія документа, що посвідчує особу; документ про місце проживання особи; відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я (частина п'ята статті 9 Закону №2491-ІІІ).
Аналогічні вимоги містяться в пункті 11 Порядку №1983.
Підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію визначені у статті 10 Закону №2491-ІІІ, відповідно до змісту якої дозвіл на імміграцію не надається:
1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;
2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено;
3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;
4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;
5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України;
6) в інших випадках, передбачених законами України.
У свою чергу пунктом 10 Порядку №1983 встановлено, що заяви про надання дозволу на імміграцію подаються до територіальних підрозділів за місцем проживання - особами, які тимчасово перебувають в Україні на законних підставах.
Пунктом 12 Порядку №1983 передбачено, що територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам.
Відповідно до пункту 14 Порядку №1983 територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби.
МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит.
Аналіз викладених чинних норм законодавства свідчить про те, що особа, яка на законних підставах перебуває на території України, має право звернутись до територіального підрозділу ДМС України із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну. У свою чергу територіальні органи ДМС України зобов'язані здійснити перевірку наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію. Перелік підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну не є вичерпним.
Як вбачається з матеріалів справи, 28.07.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на імміграцію до України на підставі пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію», оскільки він понад два роки перебуває у шлюбі з громадянкою України.
Відповідно до вимог Порядку №1983, до вказаної заяви ОСОБА_1 було додано необхідні документи, в тому числі документи про реєстрацію місця проживання в Україні за адресою АДРЕСА_1 (довідка Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради від 15.06.2020 №9068 (а.с.53).
УДМСУ в Чернігівській області здійснено запит до органів Національної поліції для перевірки підстав про відмову у надані дозволу на імміграцію (а.с.70-71).
На виконання зазначеного запиту уповноваженими особами Управління стратегічних розслідувань в Чернігівській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України проведено перевірку можливого місця реєстрації позивача та встановлено, що останній за адресою: АДРЕСА_1 , ніколи не мешкав. Зокрема, в інформації Управління стратегічних розслідувань в Чернігівській області від 30.09.2020 №3972/55/124/02-2020 зазначено, що ОСОБА_1 звернувся до територіального підрозділу ДМС з відповідною заявою не за місцем проживання, повідомивши неправдиві відомості, оскільки в ході перевірки проведено бесіду з власником помешкання по АДРЕСА_1 , який зазначив, що до нього, зокрема позивач, з приводу можливого здійснення реєстрації особисто не звертався і ніколи у нього не проживав. Наведене свідчить про факт фіктивного декларування проживання за вказаною в заяві адресою. Під час бесіди з громадянкою, яка є співвласником будинку АДРЕСА_1 з'ясовано, що даний будинок розділений на 1/3 частини, де в одній з частин ніхто не проживає та не орендує. Будь-яких іноземців ніколи не бачила (а.с.73-74).
На спростування позиції відповідача позивачем надано договір оренди квартири (житлового приміщення) від 22.07.2019, за яким, ОСОБА_4 (який є власником 11/50 частин будинку згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.01.2021) та ОСОБА_1 уклали договір оренди, за умовами якого, позивач орендував частку будинку за адресою: АДРЕСА_1 , для особистого проживання з правом реєстрації місця проживання в будинку, терміном з 22.07.2019 по 22.05.2021.
Втім ані договір оренди квартири (житлового приміщення) від 22.07.2019, ані довідка Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради від 15.06.2020 №9068 про реєстрацію місця проживання факт проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 не підтверджують і не спростовують інформації, встановленої під час проведеної перевірки.
Частиною першою статті 29 Цивільного кодексу України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Суд зазначає, що місцем постійного проживання особи є житлове приміщення, в якому особа постійно проживає та має передбачені статтею 64 Житлового кодексу України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності.
Місце проживання і місце реєстрації, на думку суду, не є тотожними поняттями, реєстрація місця проживання особи у конкретному жилому приміщенні за відсутності інших достатніх належних і достовірних доказів, не є безспірним доказом проживання особи у конкретному житловому приміщенні.
За наведених обставин у сукупності, суд погоджується із позицією УДМСУ в Чернігівській області, що надана позивачем довідка Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради від 15.06.2020 №9068 не є належним доказом підтвердження факту проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки вказані відомості не підтверджені перевіркою, проведеною на запит відповідача правоохоронними органами.
Як було зазначено вище, у разі виявлення факту, що особа, яка подавала заяву про надання дозволу на імміграцію, зазначила свідомо неправдиві відомості чи подала підроблені документи, то у контролюючого органу наявні усі підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію.
Відтак у день прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію особам або відмови у наданні такого дозволу ДМС аналізує отриману від уповноважених, відповідно до Порядку №1893, органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймає рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.
Управлінням державної міграційної служби України у Чернігівській області було дотримано вказаного порядку та прийнято спірне рішення з урахуванням всіх обставин, що мають значення для його прийняття.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, прийшов до висновку, що в задоволенні адміністративного позову громадянину Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 необхідно відмовити повністю.
Враховуючи відмову у задоволенні позову відсутні підстави для розподілу судових витрат згідно статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 та підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги до Чернігівського окружного адміністративного суду або до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 12.04.2021.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ).
Відповідач: Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (вул. Шевченка, 51-а, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ - 37804450).
Суддя В.В. Падій