Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
09 квітня 2021 року № 520/40/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зоркіної Ю.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом та просить: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо не проведення своєчасного та повного розрахунку при звільненні, щодо: не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 - 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 11.11.2016 року по 11.11.2019 рік; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 - 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати індексацію грошового забезпечення за період з 11.11.2016 року по 11.11.2019 рік; стягнути з Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплати середній заробіть за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.11.2019 року по день ухвалення судового рішення по справі.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідач протиправно, в порушення норм Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, Закону України "Про оплату праці", Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за № 100 від 08.02.1995, станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу, не провів розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки, не нарахував та не виплатив індексацію грошового забезпечення за період з 11.11.2016 р. до 11.11.2019 р., та внаслідок непроведення своєчасного, повного розрахунку при звільненні стягненню з відповідача підлягає середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням середньоденної заробітної плати з 12.11.2019 року по день ухвалення судового рішення по справі.
Ухвалою від 08.02.2021 відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву.
Від відповідача 11.03.2021 року надійшов відзив, відповідно до якого відповідач просив відмовити у задоволенні в повному обсязі. В обґрунтування своєї позицій відповідач зазначив, що при звільненні з військової служби грошова компенсація за ненадані під час особливого періоду дні додаткових і соціальних відпусток (у тому числі військовослужбовцям - учасникам бойових дій) не виплачується. Щодо виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, то у січні 2016 року-грудні 2018 року у Міністерства оборони України не було наявного фінансового ресурсу для здійснення відповідних виплат. Крім того, відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078 не передбачено механізму виплати сум індексації у поточному році за минули періоди.
Судовим розглядом встановлено, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах України за контрактом від 11.11.2016 року (а. с. 9-10) у в/ч НОМЕР_1 , має статус УБД, що підтверджується копією відповідного посвідчення серії НОМЕР_3 від 19.10.2015 (а. с. 8).
Наказом відповідача по стройовій частині від 11.11.2019 № 262 позивача звільнено з військової служби та з 11.11.2019 виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та з продовольчого забезпечення з 12.11.2019 року (а.с.11).
Після звільнення з військової служби 18.12.2020 позивач звернувся до командування військової частини з заявою про проведення компенсації невикористаної додаткової відпустки за 2017 та 2018 роки (а.с. 13), проте, як слідує з адміністративного позову відповіді на вказане звернення позивач не отримав.
По суті заявлених вимог, суд зазначає наступне.
За змістом ст. 4 Закону України "Про відпустки" установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
У відповідності до ст. 161 Закону України "Про відпустки" учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій (статті 5, 6) надається така пільга, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Положеннями ч.8 ст.101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені, насамперед, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" як спеціальним актом права.
Відповідно до п. 19 ст. 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється.
Проте, відповідно до ч. 14 ст.101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Суд зазначає, що норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби, у тому числі і в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
За визначенням статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Суд вважає, що припинення можливості фізичного використання особою відпустки на час особливого періоду не означає припинення права особи на відпустку як таку, котре (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) шляхом безпосереднього надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який не може тривати не визначений термін; 2) шляхом грошової компенсації невикористаної відпустки.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Суд зауважує, що відповідачем під час розгляду справи не надано будь - яких інших належних доказів на підтвердження наявності законних підстав для ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій, як не надано доказів здійснення такої виплати, як вказано у відзиві на адміністративний позов.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не проведено із заявником усіх необхідних розрахунків з приводу нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та зобов'язання здійснити такі дії.
Щодо вимог в частині ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 11.11.2016 року по 11.11.2019 року, суд зазначає наступне.
Згідно положень статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Приписами частин другої, третьої статті 9 Закону України №2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-ХІІ (далі по тексту Закон України №1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Положеннями статті 2,4 Закону України №1282-XIІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (стаття 6 Закону України №1282-XII).
Відповідно до статті 9 Закону України №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Приписами статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III (далі по тексту Закон України №2017-III) визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що згідно зі статті 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з наступними змінами та доповненнями (далі по тексту - Порядок №1078).
Пунктом 4,6 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства. Виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік .
Отже, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи; сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
З відзиву на адміністративний позов судом встановлено, що за період проходження служби індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" від 08 листопада 2005 року зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
З огляду на зазначене, посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування для виплати ним позивачу індексації не приймаються судом до уваги як належне обґрунтування нездійснення вказаних виплат.
З огляду на невиплату позивачу індексації, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо нарахування та виплати індексації позивачу за період з 11.11.2016 по 11.11.2019.
Визнання судом протиправною бездіяльності відповідача в частини і ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, є підставою для задоволення позовної вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення своєчасного та повного розрахунку при звільненні, оскільки згідно п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, визначено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Щодо позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 12.11.2019 по день ухвалення рішення у справі, суд зазначає наступне.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Так, рішенням по справі визнано протиправною бездіяльність відповідача в частині ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за відповідний період та зобов'язано вчинити відповідні дії.
Суд зауважує, що наразі відсутні підстави вважати, що після нарахування та виплати відповідачем вказаних вище сум позивачу не буде виплачено середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 12.11.2019.
Так, позовні вимоги у вказаній частині звернені на майбутнє, в даній частині позовних вимог права позивача не є порушеними.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 12.11.2019 по час вирішення вказаного спору.
Відповідно до ст.7, 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У відповідності до ч. 2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору відповідно до п.13 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" судові витрати з відповідача не стягуються.
Керуючись ст. 5-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 263, 293, 295, 297 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ) до Військової частини НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення своєчасного та повного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 .
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 - 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 11.11.2016 р. по 11.11.2019 р.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 - 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 11.11.2016 р. по 11.11.2019 р.
В частині інших позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Зоркіна Ю.В.