Справа № 420/8929/20
06 квітня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Білостоцького О.В.
При секретарі: Грачук В.С.
За участю сторін:
Позивача: ОСОБА_1
Представника позивача: Реу Р.В.
Представника відповідачів: Сидоренко О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Первинна профспілкова організація працівників Головного управління Державної податкової служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Первинна профспілкова організація працівників Головного управління Державної податкової служби в Одеській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС в Одеської області №377-О від 10.08.2020 року про припинення державної служби та звільнення позивача з займаної посади;
- поновити позивача на посаді старшого державного інспектора Тарутинської державної податкової інспекції Ізмаїльського управління Головного управління ДПС в Одеської області;
- зобов'язати відповідача виплатити позивачці середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 10.08.2020 року, по час винесення рішення про поновлення на посаду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що її 20.08.2019 року згідно наказу №45-О було призначено на посаду старшого державного інспектора Тарутинської державної податкової інспекції Ізмаїльського управління у порядку переведення з ГУ ДФС в Одеській області та присвоєно 7 ранг державного службовця.
Водночас наказом Головного управління ДПС в Одеської області №377-О від 10 серпня 2020 року її було звільнено із займаної посади відповідно до пункту 2 частини 1 статті 84 Закону України «Про держану службу».
При цьому позивач зазначає, що підставою для її звільнення був лист Управління Служби безпеки України в Одеській області від 29.07.2020 року №65/1/2/5210 дск. Проте, зі змістом вказаного листа позивача ознайомлено не було, службового розслідування не проведено.
Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.84 Закону України «Про державну службу», підставою для припинення державної служби у разі втрати державним службовцем права на державну службу або його обмеження, є саме встановлення факту наявності у державного службовця громадянства іноземної держави або набуття державним службовцем громадянства іноземної держави під час проходження державної служби. Разом з цим позивач зазначає, що вона є громадянкою України, ніколи не зверталась та не здійснювала оформлення громадянства інших держав.
Ухвалою суду від 20.10.2020 року у справі було відкрито спрощене позовне провадження із повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.
16.12.2020 року ухвалою суду подальший розгляд справи було вирішено проводити в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання.
24.12.2020 року провадження у справі було зупинено та поновлено 22.01.2021 року
Ухвалою суду від 25.02.2021 року підготовче провадження у справі було закрито та призначено розгляд справи по суті.
В судовому засіданні 06.04.2021 року позивач та її представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.
Представник Головного управління ДПС в Одеській області проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 заперечувала з підстав, викладених у відзиві на уточнений адміністративний позов, та зазначила, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 84 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби у зв'язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є встановлення факту наявності у державного службовця громадянства іноземної держави або набуття державним службовцем громадянства іноземної держави під час проходження державної служби.
На адресу ГУ ДПС в Одеській області надійшов лист Управління Служби безпеки України в Одеській області від 29.07.2020 року № 65/1/2/5210 дск, який став підставою для звільнення позивача.
Оскільки дії УСБУ не визнані недійсними, а податковий орган не мав право порушити приписи Закону України «Про державну службу», відповідач вважає, що він діяв в межах та на підставі норм чинного законодавства, а тому оскаржуваний наказ від 10 серпня 2020 №377-О є законним та скасуванню не підлягає.
Представник Первинної профспілкової організації працівників Головного управління Державної податкової служби в Одеській області до судового засідання не з'явився, про тату час та місце слухання справи був повідомлений судом належним чином, а тому на підставі положень ст. 205 КАС України за клопотання сторін судом було вирішено розглядати справу за відсутності представника третьої особи.
Судом у справі було встановлено наступне.
Як вбачається з копії трудової книжки позивача, згідно наказу №45-О від 20.08.2019 року, було призначено на посаду старшого державного інспектора Тарутинської державної податкової інспекції Ізмаїльського управління Головного управління ДПС в Одеській області в порядку переведення з ГУ ДФС в Одеській області та позивачу було присвоєно 7 ранг державного службовця (а.с. 19-21).
Водночас наказом Головного управління ДПС в Одеської області №377-О від 10 серпня 2020 року позивача було звільнено із займаної посади відповідно до пункту 2 частини 1 статті 84 Закону України «Про держану службу» (а.с. 22).
Підставою для прийняття наказу зазначено статі 47, 83 КЗпП України, статтю 24 Закону України «Про відпустки», пункту 1 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» та лист Управління Служби безпеки України в Одеській області від 29.07.2020 року № 65/1/2/5210 дск.
Не погоджуючись із зазначеним наказом та вважаючи його протиправним, ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом.
Відповідно до вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Дослідивши адміністративний позов, відзив на нього, а також надані до суду письмові докази, заслухавши пояснення, доводи та заперечення сторін, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю (далі КЗпП) України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначено Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII, який набрав чинності 1 травня 2016 року (далі - Закон України «Про державну службу»).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну службу» державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (частина друга статті 1 Закону України «Про державну службу»).
За приписами пунктів 2, 5, 9 частини першої статті 4 Закону України «Про державну службу» державна служба здійснюється з дотриманням, з-поміж інших, таких принципів:
законності - обов'язок державного службовця діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
доброчесності - спрямованість дій державного службовця на захист публічних інтересів та відмова державного службовця від превалювання приватного інтересу під час здійснення наданих йому повноважень;
прозорості - відкритість інформації про діяльність державного службовця, крім випадків, визначених Конституцією та законами України.
Державний службовець зобов'язаний дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції (пункти 1, 2, 9 статті 8 Закону України «Про державну службу»).
Згідно частини першої статті 19 Закону України «Про державну службу» право на державну службу мають повнолітні громадяни України, які вільно володіють державною мовою та яким присвоєно ступінь вищої освіти не нижче: магістра - для посад категорій «А» і «Б»; бакалавра, молодшого бакалавра - для посад категорії «В».
Разом з тим, пунктом 6 частини другої цієї статті визначено, що на державну службу не може вступити особа, яка має громадянство іншої держави.
Підстави для припинення державної служби визначені статтею 83 Закону України «Про державну службу», згідно із пунктом 1 частини першої якої державна служба припиняється, у разі втрати права на державну службу або його обмеження.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 84 Закону України «Про державну службу» підставою для припинення державної служби у зв'язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є набуття громадянства іншої держави.
Частиною другою статті 84 цієї статті визначено, що у випадках, зазначених у пунктах 1 - 4 частини першої цієї статті, суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не встановлено законом, а у випадку, зазначеному у пункті 5 частини першої цієї статті, - у порядку, визначеному статтею 32 цього Закону.
Аналіз зазначених положень закону свідчить про те, що підставою для припинення державної служби особи є встановлення факту наявності у державного службовця громадянства іноземної держави або набуття державним службовцем громадянства іноземної держави під час проходження державної служби.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного наказу, фактично єдиною підставою для звільнення позивача зі служби слугував лист Управління Служби безпеки України в Одеській області від 29.07.2020 року №65/1/2/5210 дск.
З даного приводу суд зазначає, що відповідно до положень ст.ст. 1 та 2 Закону України «Про Службу безпеки України» на Службу безпеки України, як державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України, покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.
До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
Як було зазначено Управлінням Служби безпеки України в Одеській області в листі від 12.02.2021 року №65/25/728дск, наданого на виконання ухвали суду під час розгляду справи, функціональним підрозділом Центрального управління Служби безпеки України в рамках інформаційних відносин з болгарською стороною у встановленому порядку була отримана інформація про набуття позивачем громадянства Республіки Болгарії.
В свою чергу лист Управління Служби безпеки України в Одеській області від 29.07.2020 року №65/1/2/5210дск був надісланий податковому органу в межах повноважень зазначеного державного органу, передбачених п. 2 ч. 1 статті 25 Закону України «Про Службу безпеки України», тобто носив характер інформування та містив лише пропозиції щодо перевірки зазначеної інформації.
Відповідно до п.14 ч.1 ст.7 Закону України «Про державну службу» державний службовець має право на проведення службового розслідування за його вимогою з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.
Постановою Кабінету Міністрів України №950 від 13.06.2000 року встановлений Порядок проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України "Про запобігання корупції" прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відповідно до якого стосовно зазначених осіб може бути проведено службове розслідування:
у разі невиконання або неналежного виконання ними службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян;
у разі недодержання посадовими особами місцевого самоврядування законодавства про службу в органах місцевого самоврядування, антикорупційного законодавства;
на вимогу особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або особи, яка для цілей Закону прирівнюється до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, з метою зняття безпідставних, на її думку, звинувачень або підозри;
з метою виявлення причин та умов, що призвели до вчинення корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення чи невиконання вимог Закону в інший спосіб, за поданням спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції або приписом Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство) за рішенням керівника органу, підприємства, установи, організації, в якому працює особа, стосовно якої пропонується проведення службового розслідування, а у разі його відсутності - особи, яка виконує його обов'язки (далі - керівник органу).
Суд зазначає, що відповідач, всупереч вищезазначених нормативних положень, посилаючись виключно на інформацію Управління Служби безпеки України в Одеській області, без здійснення жодних дій щодо перевірки отриманої інформації в будь-який спосіб, без ознайомлення позивача зі змістом листа Управління Служби безпеки України в Одеській області від 29.07.2020 року №65/1/2/5210дск, без проведення службового розслідування, визначеного Порядком №950, видав оскаржуваний наказ без належного встановлення факту наявності у позивача, як державного службовця, громадянства іноземної держави або набуття нею громадянства іноземної держави під час проходження державної служби, що є підставою для припинення державної служби за положеннями Закону України «Про Державну службу».
При цьому при винесенні оскаржуваного наказу відповідачем було позбавлено ОСОБА_1 права надавати відповідні пояснення, спростовувати інформацію щодо отримання нею громадянства іншої держави, що є підставою для припинення державної служби.
Суд зазначає, що оскаржуваний наказ про звільнення ОСОБА_2 зі служби не містить будь яких посилань на документи, які могли б свідчити про набуття нею громадянства іноземної держави, зокрема, копії паспорту громадянина іноземної держави, витягу з реєстру іноземної держави щодо факту набуття громадянства, копії звернення позивача до іноземної держави про отримання громадянства та будь-яких інших документів, що свідчать про обставини набуття громадянства, виданих державою, громадянство якої набуте.
Зазначених доказів або інформації відповідачем не було надано і до суду.
Водночас, як було зазначено ОСОБА_1 у судовому засіданні та не заперечувалось представником податкового органу, позивач народилась та все своє життя проживає на території України (с. Зоря Саратського району Одеської області). Середню та вищу освіту вона отримала на території України. ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з громадянином України та має троє дітей, які також народились на території України та є її громадянами. При цьому громадянство позивача підтверджено її громадянським паспортом, який станом на день розгляду справи є чинним. При цьому, за твердженням позивача, громадянства іншої країни вона не набувала.
Суд зауважує, що Закон України «Про громадянство України» визначає правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб.
Розділом IV Закону «Про громадянство України», визначений вичерпний перелік державних органів, які беруть участь у вирішенні питань громадянства. Це - Президент України, Комісія при Президентові України з питань громадянства, Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, Міністерство закордонних справ України, дипломатичних представництв та консульських установ України.
Разом з тим, відповідно до пункту 1 статті 19 Закону України, «Про громадянство України» добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття, є підставою для втрати громадянства України.
Згідно статті 17 Закону України «Про громадянство України», громадянство України припиняється: внаслідок виходу з громадянства України; внаслідок втрати громадянства України; за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Відповідно до п.87 Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства, для припинення громадянства України внаслідок його втрати територіальні органи Державної міграційної служби України, дипломатичні представництва чи консульські установи України готують та подають: а) подання про втрату громадянства України; б) документ, що підтверджує перебування особи у громадянстві України; в) один із таких документів, зокрема: документ, що підтверджує добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, разом із документом, який підтверджує, що на момент такого набуття громадянин України досяг повноліття (у випадку, передбаченому пунктом 1 частини першої статті 19 Закону);
Таким чином органи Державної міграційної служби України згідно визначеного законодавчими актами обов'язку здійснюють дії щодо припинення громадянства України, за наявності відповідних підстав.
Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що органами Державної міграційної служби України на момент видання спірного наказу порушувалось питання про втрату позивачем громадянства України у зв'язку з набуттям громадянства іншої держави.
Посилання відповідача в обґрунтування правомірності оскаржуваного наказу на лист Головного управління ДМС в Одеській області від 04.01.2021 року (а.с. 211-212) суд до уваги не приймає, оскільки він був отриманий відповідачем вже після видання оскаржуваного наказу. Крім того, зазначений лист не містить інформації про наявність у ОСОБА_1 громадянства іншої країни або про прийняття уповноваженим органом рішення про припинення у позивача громадянства України.
З огляду на зазначене суд доходить висновку, що наказ Головного управління ДПС в Одеській області №377-О від 10.08.2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 » є таким, що прийнятий без належного з'ясування та встановлення фактичних обставин у справі, тобто є необґрунтованим, а тому протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Водночас суд зазначає, що під час судового розгляд справи представником позивача та відповідача було зазначено, що на сьогоднішній день в органах податкової служби відбулась реорганізація та Тарутинська державна податкова інспекція вже не входить до складу Ізмаїльського управління Головного управління ДПС в Одеській області, а є структурним підрозділом безпосередньо Головного управління ДПС в Одеській області.
У зв'язку з наведеним суд вважає, що ОСОБА_1 у зв'язку із висновком суду про її незаконне звільнення слід поновити з 10.08.2020 року на роботі саме в Тарутинській державній податковій інспекції Головного управління ДПС в Одеські області на посаді, яка є рівнозначною посаді старшого державного інспектора Тарутинської державної податкової інспекції Ізмаїльського управління Головного управління ДПС в Одеської області.
Відповідно до частини 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга зазначеної статті).
Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 року (справа №21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Відповідно до п.п. «б» п.4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не зокрема враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
У пункті 6 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються з середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вбачається з довідки, виданої Головним управління ДПС в Одеській області від 18.09.2020 року №326/А/15-32-12-02-09 (а.с. 54), сума заробітної плати позивача за червень та липень 2020 року (2 місяці, що передують події, з якої пов'язаний перерахунок) складає 25 380,69 грн. (за вирахуванням грошової допомоги до відпустки та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань).
При цьому кількість відпрацьованих позивачем днів за червень та липень 2020 року складає 43 робочих дні.
Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача становить 590,24 грн. (12436,00 грн. + 12944,69 грн. = 25 380,69 грн./43 дні) за 1 календарний день.
Період вимушеного прогулу позивача складає 165 робочих днів та обраховується з дня звільнення позивача з посади, а саме з 10.08.2020 року, по день прийняття рішення суду про поновлення позивача на роботі, тобто 06.04.2021 року.
У зв'язку із чим, розмір середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь позивача, складає 97 391,01 грн. (590,24 грн. * 165 днів) з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відтак, рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі в Тарутинській державній податковій інспекції Головного управління ДПС в Одеські області та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно положень частин 1-3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Позивачем, як особою, звільненою від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011року №3674-VI, судовий збір за подання адміністративного позову до Одеського окружного адміністративного суду не сплачувався, а тому у справі відсутні обставини для розподілу судових витрат в частині судового збору за подання адміністративного позову до суду.
Для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу судом відповідно до приписів ч. 4 ст. 143 КАС України призначено судове засідання на 21 квітня 2021 року на 12.00 годин.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 12, 72-80, 192-194, 205, 241-246, 251, 255, 257, 293-295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5), третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Первинна профспілкова організація працівників Головного управління Державної податкової служби в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС в Одеської області №377-О від 10.08.2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновити ОСОБА_1 з 10.08.2020 року на роботі в Тарутинській державній податковій інспекції Головного управління ДПС в Одеські області на посаді, яка є рівнозначною посаді старшого державного інспектора Тарутинської державній податкової інспекції Ізмаїльського управління Головного управління ДПС в Одеської області.
Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10.08.2020 року по 06.04.2021 року у загальному розмірі 97 389,60 грн. (дев'яносто сім тисяч триста вісімдесят дев'ять гривень шістдесят копійок) з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі в Тарутинській державній податковій інспекції Головного управління ДПС в Одеські області на посаді, яка є рівнозначною посаді старшого державного інспектора Тарутинської державної податкової інспекції Ізмаїльського управління Головного управління ДПС в Одеської області, та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний суддею 12 квітня 2021 року.
Суддя О.В. Білостоцький