10 березня 2021 року Справа № 320/8119/17 ЗП/280/91/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Максименко Л.Я.
за участю секретаря судового засідання Биховської А.П.
представника позивача - Назаренко М.М.
представника відповідача - Нестеренко В..В.
представника третьої особи - не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3, код ЄДРПОУ 40108646)
до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ),
третя особа - Приватне акціонерне товариство Страхова компанія "Український страховий стандарт" (04073, м. Київ, пров. Балтійський, 20, код ЄДРПОУ 22229921)
про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою, -
Департамент патрульної поліції Національної поліції України (далі - позивач) звернувся із позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - відповідач), третя особа - Приватне акціонерне товариство Страхова компанія "Український страховий стандарт" (далі- третя особа), в якій просив суд стягнути з відповідача на користь Департаменту патрульної поліції Національної поліції України 408 082,67 грн. в якості відшкодування матеріальних збитків.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 29.08.2016 Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя була розглянута справа №335/9471/16-п, про притягнення ОСОБА_1 , до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП. Судом встановлено, що 22.06.2016 року приблизно о 07:00 год. інспектор поліції ОСОБА_1 , керуючи службовим автомобілем «Тойота Пріус», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснював рух від пр. Соборного по вул. Леніна у напрямку вул.Костянтина Великого у м. Запоріжжі. Під час руху водій ОСОБА_1 не впорався з керуванням, виїхав за межі проїзної частини і допустив наїзд на нерухому перешкоду - електроопору без номеру та паркан з воротами структурного підрозділу «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» РФ «Придніпровська залізниця», чим порушив п.2.9(б) ПДР, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 306. ОСОБА_1 у судовому засіданні визнав свою провину у скоєнні даного адміністративного правопорушення, у скоєному розкаявся. Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя по справі № 335/9471/16-п, від 29.08.2016 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Наказом Департаменту патрульної поліції України Національної поліції України №105 о/с, від 18.04.2016 ОСОБА_1 був призначений на посаду поліцейського 3 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції в м. Запоріжжі. Станом на 30.10.2017 ОСОБА_1 , проходив службу в Мелітопольскому ВП ГУНП в Запорізькій області. Керуючись ст. 19 Закону України «Про Національну поліцію» - у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. 22.11.2016 року начальником Управління патрульної поліції в м. Запоріжжі був направлений лист №4975/47/32/01-2016 «Щодо проведення автотоварознавчого експертного дослідження з метою визначення завданих збитків в результаті дорожньо-транспортної пригоди за участю службового транспорту автомобілів УПП м. Запоріжжя. Вказаним дослідженням встановлена вартість матеріального збитку, завданого транспортному засобу TOYOTA PRІUS д.н.з НОМЕР_1 , 2013 року випуску, нанесеного в результаті ДТП, згідно ремонтної калькуляції №295-16, від 19.01.2017 року загальна вартість ремонту автомобіля складає 408082,67грн. Таким чином встановлено розмір матеріальної шкоди, заподіяної майновим інтересам Департаменту патрульної поліції, внаслідок дій ОСОБА_1 . З огляду на викладене, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь Департаменту патрульної поліції Національної поліції України 408 082,67 грн. в якості відшкодування матеріальних збитків.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 23 травня 2019 року в задоволенні позову Департаменту патрульної поліції Національної поліції України до ОСОБА_1 , третьої особи ПрАТ СК "Український страховий стандарт" про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою, відмовлено.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 17.12.2019 апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України залишено без задоволення. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 23 травня 2019 року у цій справі залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 320/8119/17 (провадження № 61-2135св20) касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України задоволено частково. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 23 травня 2019 року, постанову Запорізького апеляційного суду від 17 грудня 2019 року скасовано, провадження у справі закрито.
Ухвалою ВС від 18.11.2020 заяву Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про направлення справи за встановленою юрисдикцією задоволено. Справу №320/8119/17 за позовом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України до ОСОБА_1 , третя особа: Приватне акціонерне товариство Страхова компанія "Український страховий стандарт" про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою, передано для розгляду до Запорізького окружного адміністративного суду.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 15.12.2020 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі №320/8119/20 (ЗП/280/91/20). Призначено підготовче судове засідання на 13 січня 2021 року.
Відповідач проти позову заперечив, 25.01.2021 до суду надійшов відзив вх. № 4270 від ОСОБА_1 , в якому зазначено, що пошкодження в дорожньо-транспортній пригоді службового автомобілю «Toyota Prius», реєстраційний номер НОМЕР_1 (на синьому фоні), відбулося саме під час несення служби та виконання відповідачем службових обов'язків. Вказує, що оскільки посада інспектора поліції безпосередньо не пов'язана зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням ввірених матеріальних цінностей, на момент призначення на посаду та до сьогодні з ОСОБА_1 договір про повну матеріальну відповідальність не укладався, службовий автомобіль «Toyota Prius», реєстраційний номер НОМЕР_1 (на синьому фоні) на відповідальне зберігання не передавався (підтверджується листом від 06.07.2018 року № 91- а.з./41 /32/03-2018). В зв'язку із цим, відповідальність ОСОБА_1 , як працівника перед роботодавцем відповідно до вищевказаної норми є обмеженою і не може перевищувати середньомісячний заробіток. Просить у позові відмовити у позові.
Від третьої особи пояснення по суті спору до суду не надходили.
Протокольною ухвалою суду від 13.01.2021 відкладено підготовче засідання на 08.02.2021.
Протокольною ухвалою суду від 08.02.2021 закрито підготовче провадження у справі і призначено справу до судового розгляду на 01.03.2021.
У судовому засіданні 01.03.2021 оголошено перерву до 10.03.2021
Протокольною ухвалою суду від 10.03.2021 поновлено Департаменту патрульної поліції Національної поліції України строк звернення до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Приватне акціонерне товариство Страхова компанія "Український страховий стандарт" про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою. У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про залишення позовної заяви без розгляду, - відмовлено.
У судовому засіданні 10.03.2021 представники позивача підтримали позовні вимоги з підстав викладених в позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні 10.03.2021 підтримав доводи, викадені у відзиві на позовну заяву.
10.03.2021 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Наказом Департаменту патрульної поліції України Національної поліції України №105 о/с, від 18.04.2016 р. ОСОБА_1 був призначений на посаду поліцейського 3 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції в м. Запоріжжі.
22.06.2016 року приблизно о 07:00 год. інспектор поліції ОСОБА_1 , керуючи службовим автомобілем «Тойота Пріус», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснював рух від пр. Соборного по вул. Леніна у напрямку Костянтина Великого у м. Запоріжжі. Під час руху водій ОСОБА_1 не впорався з керуванням, виїхав за межі проїзної частини і допустив наїзд на нерухому перешкоду - електроопору без номеру та паркан з воротами структурного підрозділу «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» РФ «Придніпровська залізниця», чим порушив п.2.9(б) ПДР, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 306. В результаті ДТП відносно ОСОБА_1 було складено адміністративний протокол за ст.124 КУпАП.
У зв'язку із отриманням ОСОБА_1 тілесних ушкоджень та госпіталізації, цього ж дня 22.06.2016 року було внесено дані до ЄРДР за № 42016080000000207.
25.07.2016 року ОСОБА_1 на ім'я начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України було подано рапорт з приводу вказаного ДТП.
29.08.2016 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя була розглянута справа №335/9471/16-п, про притягнення ОСОБА_1 , до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП. ОСОБА_1 у судовому засіданні визнав свою провину у скоєнні даного адміністративного правопорушення, у скоєному розкаявся, та постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя по справі № 335/9471/16-п, від 29.08.2016 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Згідно висновку автотоварознавчого експертного дослідження №11-295 від 21.01.2017 року щодо визначення завданих збитків в результаті дорожньо-транспортної пригоди за участю службового транспорту автомобілів УПП м. Запоріжжя, а саме транспортному засобу TOYOTA PRІUS д.н.з НОМЕР_1 , 2013 року випуску, встановлено, що згідно ремонтної калькуляції №295-16, від 19.01.2017 загальна вартість ремонту автомобіля складає 408082,67грн.
З метою стягнення з відповідача на користь Департаменту патрульної поліції Національної поліції України матеріальних збитків, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.
За пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України, публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Статтею 17 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Стаття 60 Закону України «Про Національну поліцію» визначає, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст.19 Закону «Про Національну поліцію» у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Згідно з п.23 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (затверджене постановою КМУ УРСР від.29.07.1991р. №114) особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та кримінальну відповідальність згідно з законодавством.
З огляду на викладене, суд зазначає, що відповідач, будучи рядовим поліції, заподіяв майнову шкоду під час виконання службових обов'язків.
В той же час, щодо наявності підстав для стягнення з відповідача майнової шкоди у повному розмірі, слід зазначити наступне.
За правилами, встановленими в п.1 розділу 1 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі (затверджено Постановою Верховної Ради України 25.06.1995р. №243/95-ВР, було чинне на час виникнення спірних правовідносин), яке поширюється також на осіб рядового та начальницького складу МВС України, це Положення визначає підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності осіб винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов'язків. Дія цього Положення поширюється також на осіб рядового та начальницького складу Міністерства внутрішніх справ України.
Відповідно до п. 2 розділу 1 Положення відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, заподіяна розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі - військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати. Військове майно - це державне майно, закріплене за відповідними військовими частинами. До нього належать: всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, паливно-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне та інше майно, а також кошти.
Пунктом 3 Положення передбачено, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність за наявності: а) заподіяння прямої дійсної шкоди; б) протиправної їх поведінки; в) причинного зв'язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; г) вини у заподіянні шкоди. Протиправною визнається така поведінка (дія чи бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов'язки. Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов'язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно чи з необережності.
Відповідно до п. 16 Положення розмір заподіяної державі шкоди визначається за фактичними втратами на підставі даних обліку виходячи з вільних оптово-роздрібних чи договірних цін, що діють на період розгляду питання про матеріальну відповідальність, а в разі відсутності таких даних - за цінами, що обчислюються в порядку, який визначається Міністерством економіки України. Обчислення розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню, провадиться з урахуванням зносу військового майна за встановленими нормами.
Згідно з п. 10 Положення військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані за шкоду, заподіяну недбалим виконанням ними службових обов'язків, передбачених військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами, несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше місячного грошового забезпечення. Військові будівельники військово-будівельних частин, окремих батальйонів і рот у випадках, передбачених цим пунктом, несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше середньомісячної заробітної плати. За пошкодження, псування або втрату через необережність майна, виданого військовослужбовцям і призваним на збори військовозобов'язаним на період зборів в особисте користування, вони несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше тримісячного грошового забезпечення.
Пунктом 13 вказаного Положення визначені випадки повної та підвищеної відповідальності. Так, Військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі, у разі: умисного знищення, пошкодження, псування, розкрадання, незаконного витрачання військового майна або вчинення інших умисних протиправних дій; приписки у нарядах та інших документах фактично невиконаних робіт, перекручування звітних даних і обману держави в інших формах; заподіяння шкоди особою, яка перебувала у нетверезому стані; дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину; недостачі, а також знищення або псування військового майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення, використання чи для іншої мети.
Тобто, виходячи із обставин справи відповідач мав би нести обмежену матеріальну відповідальність, бо умови, визначені п. 13 Положення судом не встановлені, а позивачем не доведені.
Також, п. 5 Положення передбачено, що час, протягом якого винного військовослужбовця і призваного на збори військовозобов'язаного може бути притягнуто до
матеріальної відповідальності, не може перевищувати строків позовної давності, встановлених чинним законодавством.
Суд зауважує, що виходячи із загального строку позовної давності в три роки (ст.257 ЦК) позивач не пропустив строку, в межах якого може звернутись з вимогою про захист свого цивільного права. Проте, до правовідносин, що виникли між сторонами як працівником та роботодавцем слід застосувати спеціальну позовну давність встановлену ч. 3 ст. 233 КЗпП.
Відповідно до ч. 3 ст. 233 КЗпП для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановляється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
Як роз'яснено у п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України від 29.12.1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений ст.233 КЗпП річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Цей строк застосовується і при зверненні із заявою прокурора. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Пропуск вказаного ч. 3 ст. 233 КЗпП України строку для звернення до суду є підставою для відмови у позові.
Як свідчать матеріали справи, Дорожньо-транспортна пригода з Кобиляцьким ЮМ. сталась 22.06.2016. Надалі, 22.06.2016 у зв'язку із отриманням ОСОБА_1 тілесних ушкоджень дані про ДТП було внесено до ЄРДР за № 42016080000000207 та 25.07.2016 ОСОБА_1 на ім'я начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України було подано рапорт з приводу вказаного ДТП.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що строк, встановлений ч. 3 ст. 233 КЗпП України для звернення до суду для позивача почав спливати саме з 26.07.2016, тобто з моменту виявлення порушення права позивача.
Так, із позовною заявою до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області Департамент звернувся 02.11.2017 року, тобто, з огляду на вищевикладені обставини, з порушенням строку встановленого ч. 3 ст. 233 КЗпП України, що має наслідком відмови позивачу у судовому захисті.
Така правова позиція висловлена у правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 07 грудня 2016 року № 6-1884цс16.
Посилання позивача на те, що перебіг матеріального строку на звернення із позовом до суду про стягнення із відповідача шкоди, заподіяної ДТП слід відраховувати з дати отримання висновку автотоварознавчого експертного дослідження №11-295 від 21.01.2017 суд відхиляє, оскільки як зазначалося вище ОСОБА_1 мав би нести обмежену матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду. Тому, отриманий висновок експерта не міг бути підставою, що унеможливлювала своєчасне та у встановлені законом строки звернення із позовом до суду.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Оскільки у задоволенні позовної заяви відмовлено, розподіл судових витрат в порядку ст. 139 КАС України судом не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3, код ЄДРПОУ 40108646) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), третя особа - Приватне акціонерне товариство Страхова компанія "Український страховий стандарт" (04073, м. Київ, пров. Балтійський, 20, код ЄДРПОУ 22229921) про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення,а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 09.04.2021.
Суддя Л.Я. Максименко