12 квітня 2021 року м. Ужгород№ 260/854/21
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Дору Ю.Ю. розглянувши в письмовому спрощеному позовному провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області згідно якого просив суд: Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 заборгованість з пенсійних виплат у розмірі 29950,37грн..
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі рішення Закарпатського окружного адміністративного суду по справі № 260/371/20 від 29.04.2020р., яке набрало законної сили 29.05.2020р. Головним управлінням ПФУ в Закарпатській області здійснено перерахунок пенсії з 01.01.2018р. у розмірі 86% грошового забезпечення, як при первинному призначенні. Розмір перерахованої пенсії (з урахуванням виплачених сум) за період з 29.05.2020р. по 30.06.2020р. склала 1650,43 грн., однак різницю яка склала за період з 01.01.2018 року по 28.05.2020 року у сумі 29950,37 грн. включено до реєстру рішень суду, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою та буде виплачена після виділення коштів УПФУ в межах наявних бюджетних призначень ПФУ на цю мету в порядку, затвердженому .Постановою КМУ від 22.08.2018 року №649. 01.02.2021р. позивач повторно звернувся з заявою до державного виконавця відділ ПВР УЗПВР у Закарпатській області Південно - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з пред'явленням до виконання виконавчий лист по справі 260/371/20. Однак, державним виконавцем винесено повторну постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП 64338851 від 24.02.2021р. на підставі п.9 ч.1 ст37 Закону України «Про виконавче провадження». Виконавчий документ повертається» стягувану, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. Також зазначено виконавцем повернутий виконавчий документ на підставі ч1,2 ст. 23, п.20, 29, ст. 116 Бюджетного кодексу України. 23.02.2021 року звернувся з заявою до Головного управління ПФУ в Закарпатській області щодо здійснення ОСОБА_1 виплату нарахованої до виплати пенсії на підставі рішення Закарпатського окружного адміністративного суду по справі №260/370/20 - різницю пенсії яка склала за період з 01.01.2018 року по 28.05.2020 року у сумі 29950,37 грн. оскільки Постанова КМУ від 22.08.2018р. №649 скасована Окружним адміністративним судом м. Києва.
05.03.2021 року відповідач листом відмовив у здійсненні такої виплати, оскільки орган Пенсійного фонду України фінансують вказані види пенсійних виплат за рахунок коштів Державного бюджету, та посилається на ст.73 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст.116 Бюджетного кодексу України яким забороняється використання коштів ПФУ на цілі не передбачені цим Законом. Таким чином, зазначена сума боргу 29950, 37грн. буде виплачена після виділення коштів з Державного бюджету України.
Не погодившись із таким обґрунтуванням, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права та просив суд стягнути таку заборгованість в судовому порядку.
Представник відповідача проти задоволення даного адміністративного позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, при цьому додатково пояснивши, що фінансування пенсійних виплат відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ, проводиться за рахунок коштів державного бюджету (код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету - 2506080) "Фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду", за рахунок коштів по перерозподілу власних надходжень, коштів розподіленого на загальнообов'язкове державне страхування єдиного внеску. Фінансування здійснюється відповідно до графіка фінансування, який складається з урахуванням щоденної потреби відповідно до сум у виплатних документах, направлених до установ.
Отже, проведення нарахованої виплати не може бути здійснене за рахунок власних коштів Пенсійного фонду України, зокрема, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, що надійшли від сплати єдиного соціального внеску, а проводиться лише у разі наявності на це відповідних бюджетних асигнувань.
Крім цього, в обґрунтування своєї правової позиції відповідачем зазначено, що Головним управлінням здійснено перерахунок пенсії позивачу, пенсія виплачується в перерахованому розмірі, обліковується борг за попередній період виплати пенсії, який буде погашений після виділення Головному управлінню відповідних коштів, а тому в даному випадку відповідач вважає , що в даному випадку відсутня наявність неправомірних дій Головного управління, оскільки відповідне фінансове забезпечення не залежить від волі відповідача по даній справі.
Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як встановлено судом в ході судового розгляду та вбачається із матеріалів даної адміністративної справи, відповідно до рішення Закарпатського окружного адміністративного суду по справі № 260/371/20 від 29.04.2020р., яке набрало законної сили 29.05.2020р. Головним управлінням ПФУ в Закарпатській області здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2018р. у розмірі 86% грошового забезпечення, як при первинному призначенні. Розмір перерахованої пенсії (з урахуванням виплачених сум) за період з 29.05.2020р. по 30.06.2020р. склала 1650,43 грн., однак різницю яка склала за період з 01.01.2018 року по 28.05.2020 року у сумі 29950,37 грн. включено до реєстру рішень суду, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою та буде виплачена після виділення коштів УПФУ в межах наявних бюджетних призначень ПФУ на цю мету в порядку, затвердженому Постановою КМУ від 22.08.2018 року №649.
01.02.2021р. позивач повторно звернувся з заявою до державного виконавця відділ ПВР УЗПВР у Закарпатській області Південно - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з пред'явленням до виконання виконавчий лист по справі 260/371/20. Однак, державним виконавцем винесено повторну постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП 64338851 від 24.02.2021р. на підставі п.9 ч.1 ст37 Закону України «Про виконавче провадження». Виконавчий документ повертається» стягувану, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. Також зазначено виконавцем повернутий виконавчий документ на підставі ч1,2 ст. 23, п.20, 29, ст. 116 Бюджетного кодексу України.
23.02.2021 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до Головного управління ПФУ в Закарпатській області щодо здійснення позивачу виплати нарахованої до виплати пенсії на підставі рішення Закарпатського окружного адміністративного суду по справі №260/370/20 - різницю пенсії яка склала за період з 01.01.2018 року по 28.05.2020 року у сумі 29950,37 грн. оскільки Постанова КМУ від 22.08.2018р. №649 скасована Окружним адміністративним судом м. Києва. 05.03.2021 року відповідач листом відмовив у здійсненні такої виплати, оскільки орган Пенсійного фонду України фінансують вказані види пенсійних виплат за рахунок коштів Державного бюджету, та посилається на ст.73 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст.116 Бюджетного кодексу України яким забороняється використання коштів ПФУ на цілі не передбачені цим Законом. Таким чином, зазначена сума боргу 29950, 37грн. буде виплачена після виділення коштів з Державного бюджету України.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду щодо стягнення такої суми заборгованості в судовому порядку.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.
За визначенням статті 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, :
1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина;
6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки;
12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлений обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-VI) пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.
Стаття 46 Закону № 1058-VI регулює правовідносини, що виникають під час виплати пенсії за минулий час:
- нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії;
- нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрат.
Виключно цим Законом № 1058-IV визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування (стаття 5 Закону № 1058-IV).
Підстави припинення та поновлення виплати пенсії врегульовано статтею 49 Закону № 1058-IV.
Відповідно до частини 1 зазначеної статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
За змістом статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Частинами 1-2 статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до рішення Закарпатського окружного адміністративного суду по справі № 260/371/20 від 29.04.2020р., яке набрало законної сили 29.05.2020р. Головним управлінням ПФУ в Закарпатській області здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2018р. у розмірі 86% грошового забезпечення, як при первинному призначенні. Розмір перерахованої пенсії (з урахуванням виплачених сум) за період з 29.05.2020р. по 30.06.2020р. склала 1650,43 грн., однак різницю яка склала за період з 01.01.2018 року по 28.05.2020 року у сумі 29950,37 грн. включено до реєстру рішень суду, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою та буде виплачена після виділення коштів УПФУ в межах наявних бюджетних призначень ПФУ на цю мету в порядку, затвердженому Постановою КМУ від 22.08.2018 року №649.
В даному випадку сторонами не заперечується та відповідно визнається відповідачем право позивача на отримання пенсії, проте відповідач посилається на відсутність порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду.
Суд не приймає до уваги вказані посилання відповідача, оскільки положеннями статей 9 та 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, зокрема, що пенсія за віком призначається та виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Слід зазначити, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.
Статтею 49 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії є конституційним правом громадян України.
Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
За змістом ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Оцінюючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції звертається до положень Конституції України, за якими в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
За унормуванням статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
За рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України": перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.
Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
У справі "Рисовський проти України" Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
За таких обставин суд прийшов до переконливого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача нарахованої суми боргу за період з 01.01.2018 року по 28.05.2020 року у сумі 29950,37 грн.
Підсумовуючи наведене, правових підстав для невиплати заборгованості по пенсійним виплатам судом не встановлено.
Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача і в даному випадку відповідачем не доведено, що у спірних відносинах він діяв правомірно, а тому за таких обставин позов підлягає до задоволеня.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України, судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Враховуючи відсутність понесених судових витрат позивачем, такі судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4,м. Ужгород,Закарпатська область,88008, код ЄДРПОУ - 20453063) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4,м. Ужгород,Закарпатська область,88008, код ЄДРПОУ - 20453063) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) заборгованість з пенсійних виплат у розмірі 29950,37грн..
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяЮ.Ю.Дору