Україна
Донецький окружний адміністративний суд
09 квітня 2021 р. Справа№200/1248/21-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Мозгової Н.А.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
03.02.2021 року позивач, ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ), звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 року, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу» затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 року №44.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона з 30.05.2016 року по 23.01.2018 року проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_4 та була зарахована на грошове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 , а в період з 24.01.2018 року по 16.05.2018 року проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . 16.05.2018 року її було увільнено від займаної посади та звільнено зі Збройних Сил України. Однак, при звільненні відповідач не провів усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпуски. Вважає, що військова частина НОМЕР_1 повинна була виплатити їй компенсацію за 28 діб невикористаної додаткової відпустки. У зв'язку із викладеним, вона вимушена звернутися до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 08.02.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Представник відповідача через відділ діловодства та документообігу суду надав уточнений відзив на адміністративний позов, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Свою позицію обґрунтував тим, що позивач пропустила місячний строк звернення до суду, тому до даних правовідносин підлягають застосуванню норми ч.4 ст.123 КАС України. Крім того, вказав, що позивач до військової частини НОМЕР_1 з рапортом про виплату грошової компенсації при звільненні за невикористані дні додаткової відпустки під час проходження військової служби не звертався, тому, як наслідок, відмову в такій виплаті від відповідача не отримував, а відтак висновки Верховного суду у зразковій справі №620/4218/18, на думку представника відповідача, не підлягають застосуванню. Вважає, що додаткову відпуску окремим категоріям ветеранів війни, визначену ст.16-2 Закону №504/96-ВР не може бути перенесено в силу ст.11 Закону №504/96-ВР та ч.3 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ на інший період, виплату компенсації за всі дні невикористаної такої додаткової відпустки законодавством не передбачено.
Розглянувши адміністративний позов, перевіривши доводи, викладені в адміністративному позові, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд встановив наступне.
08.09.2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, прізвище дружини після укладення шлюбу « ОСОБА_4 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_5 (а.с.15).
Позивач, ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом № НОМЕР_6 (а.с.13).
Судом встановлено, що позивача призначено на посаду діловода до Військової частини польова пошта НОМЕР_7 та з 30.05.2016 року зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення (а.с.9).
З 23.01.2018 року позивача виключено із списків військової частини та з усіх видів забезпечення, що підтверджується наказом від 23.01.2018 року №23 (а.с.10).
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 позивача з 24.01.2018 року зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення (а.с.11).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 16.05.2018 року №124 позивача звільнено з військової служби у запас (а.с.12).
Відповідно до відповіді Військової частини НОМЕР_4 , яка надана на заяву позивача від 21.10.2020 року щодо не повного розрахунку при звільненні слідує, що при зверненні до військових частин осіб, звільнених з військової служби та в установленому законодавством порядку виключених зі списків особового складу військової частини та з урахуванням п.2 рішення від 16.05.2019 року по справі №620/4218/18 виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій, здійснювати на підставі відповідних рішень суду після набрання ними законної сили (а.с.8).
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_8 позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.7).
Вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, позивач звернулась з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
За правилами ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ст. 1-2, ч. 2-3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Згідно з п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку з невикористанням позивачем, який є учасником бойових дій, додаткової відпустки протягом 2017-2018 років.
Відповідно до ст. 4, ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» передбачені такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п. 8, абз. 3 п. 14, п. 17, п. 18, п. 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про оборону України».
Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону України «Про оборону України» визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
В постанові Великої плати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) зазначено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски, однак Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби (пункт 31 постанови).
У разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Таким чином, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п. 8 ст. 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
Крім того, відповідно до п. 3 розділу XXXI «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки (пункт 32-33 постанови Великої плати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18).
Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ (пункт 34 постанови Великої плати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18).
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Не є спірним між сторонами та обставина, що ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_4 до 23.01.2018 року, 24.01.2018 року позивач була зарахована на грошове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 , з якої і звільнена у запас відповідно до наказу від 16.05.2018 року №124.
У зв'язку із вищевикладеним, суд приходить до висновку, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2017 року по 2018 рік, тому, враховуючи допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, у суду є всі підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення.
Посилання відповідача на не подання позивачем рапорту, як причину невиплати оспорюваної компенсації, суд не приймає до уваги, оскільки системний аналіз норм розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 дає підстави для висновку, що виникнення обов'язку відповідача провести виплати пов'язується саме із фактом звільнення військовослужбовця та не залежить від подання чи не подання ним рапорту.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу» затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 року №44, суд зазначає наступне.
Підпунктом 164.2.1 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України встановлено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст.167 Податкового кодексу України (пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України).
Ставка військового збору становить 1,5% від об'єкта оподаткування (пп.1.3 п.161 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України).
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 (у редакції постанови КМУ від 21.08.2019 року № 779) затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.
Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» (п.3).
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення (п.5).
Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Верховний Суд у постанові від 22.06.2018 справа № 812/1048/17 зазначив, що доводи відповідача про те, що на час виплати позивачу грошового забезпечення він втратив статус особи рядового і начальницького складу ОВС є необґрунтованими, оскільки несвоєчасна виплата грошового забезпечення (не в день звільнення та проведення розрахунку) сталася з вини самого відповідача. Також вказав, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 справа №815/5826/16 зазначено: «Щодо позовних вимог щодо виплати позивачу в повному обсязі грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, яка буде утримана з компенсації за неотримане речове майно, суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки з позивачем не проведено повного розрахунку за матеріальним забезпеченням, позовні вимоги в цій частині є передчасними».
Таким чином, після набрання рішенням у даній справі законної сили, або у порядку добровільного виконання на відповідача покладається безумовний обов'язок виконати рішення суду.
Поряд із цим на відповідача, як податкового агента, Законом покладено кореспондуючий обов'язок утримати відповідні суми податків та зборів із одночасною компенсацією такої суми позивачу.
У цьому контексті, право на захист є самостійним суб'єктивним правом, яке з'являється у власника прав лише в момент їх порушення або оспорювання і
Відтак, захист порушених прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто передбачає наявність встановленого факту їх порушень, при цьому суд не здійснює превентивного захисту.
Тобто у суду відсутні наразі підстави зобов'язувати відповідача здійснити на користь позивача бажану ним компенсацію та відрахування військового збору, оскільки відповідний обов'язок виникає одночасно з виплатою компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, тобто у майбутньому, отже відповідні вимоги є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.
Щодо доводів відповідача про порушення строку звернення до суду, визначеного приписами ст. 122 КАС України, суд зазначає таке.
Відповідно до частин першої, шостої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).
Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. На час відпустки, яка хоча і непов'язана з виконанням службових обов'язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід'ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.
Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком, тому доводи відповідача щодо порушення позивачем строку звернення до суду є безпідставними.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, наведеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
Згідно з нормами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред'явленого позову, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», тому розподіл судових витрат відсутній.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 139, 193, 242-246, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 року, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу» затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 року №44 - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 року, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
У задоволенні решти частини позовних вимог - відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 09.04.2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Донецький окружний адміністративний суд.
Суддя Н.А. Мозговая